Частина XXVIII Час вимірюємо розумом

37. Але в який спосіб зменшується й вичерпується прийдешність, коли її ще нема? В який спосіб зростає минувшина, коли її вже нема, якщо у нашому розумі, де все це відбувається, не було б ось таких трьох дій: він очікує, зосереджується, пам'ятає, аби те, на що він очікував, перейшло через те, на чому він зосереджувався, у те, що він пам'ятає. Отже, хто ж заперечить, що прийдешності ще немає? Адже сподівання прийдешності вже існує в дусі. І хто сумнівався, що минувшини вже немає? Але ж пам'ять минувшини ще в Дусі. [...]

Тома (thoma) з аквіно Tома Аквінський 1225/26 - 1274

Найвидатніший і найвпливовіший філософ-схоласт західноєвропейського середньовіччя. Після смерті йому було присвоєно титул "Ангельський доктор", а з 1323 року рішенням папської курії Тома був причислений до лику святих римсько-католицької церкви. І Трактував філософію Арістотеля в дусі віроучення. Створив філософсько-теологічну систему - томізм. І Основні роботи: "Сума проти язичників" (яку ще називають "Філософською сумою") і "Сума теологи".

Сума теології

[...] Буття Бога може бути доведено п'ятьма шляхами.

Перший і найбільш очевидний шлях виходить з поняття руху. Справді, не підлягає сумніву і підтверджується даними відчуттів, що у цьому світі щось рухається. А все, що рухається, має причиною свого руху дещо інше: бо воно рухається тільки тому, що перебуває в потенційному стані відносно того, до чого воно рухається. Повідомляти ж рухові дещо може постільки, поскільки воно перебуває в акті: бо ж передавати рух є нічим іншим, як переводити предмет із потенції в акт. Але ніщо не може бути переведеним із потенції в акт інакше, як через посередництво якоїсь актуальної сутності. Неможливо, одначе, щоби одне і те ж було одночасно і актуальним, і потенційним в одному і тому ж відношенні, воно може бути лише в різних відношеннях. Так, те, що є актуально теплим, може одночасно бути не потенційно теплим, а лише потенційно холодним. Виходить, неможливо, щоб дещо було одночасно, в одному і тому ж відношенні і одним і тим же чином і рушійним, і рухомим; іншими словами, було б саме джерелом руху. Тож все, що рухається, повинно мати джерелом свого руху дещо інше. Отже, якщо рушійний предмет і сам рухається, його рухає ще один предмет, і так далі. Хоча неможливо, щоб так тривало до безконечності, бо в такому разі не було б першодвигуна, так як джерела руху другого порядку передають рух лише постільки, поскільки самі є рухомими первинним двигуном, як-от: посох передає рух лише постільки; поскільки сам рухомий рукою. Отже, необхідно дійти до якогось першодвигуна, котрий сам не рухомий нічим іншим; а під ним усі розуміють Бога.

Другий шлях виходить із поняття продукуючої причини. Справді, ми відкриваємо у чуттєвих речах послідовність продукуючих причин; однак не виявляється і неможливий такий випадок, щоби річ була своєю власною причиною, тоді вона передувала б самій собі, що є неможливим. Не можна помислити і того, щоб ряд продукуючих причин сягав безконечності, бо в такому ряді перший член є причиною середнього, а середній є причиною конечного (причому середніх членів може бути безліч або тільки один). Усуваючи причину, ми усуваємо наслідки. Звідси, якщо в ряду продуктивних причин не стане першого члена, не стане також конечного і середнього. Але якщо ряд продукуючих причин поринав би у безконечності, то не було б первісної продукуючої причини; а в такому випадку,, не було б і кінцевого наслідку, і проміжних продукуючих причин, а це є очевидним абсурдом. Отже, необхідно покласти якусь первісну продукуючу причину, яку всі йменують Богом.

Третій шлях виходить із понять можливості і необхідності і зводиться до наступного. Ми виявляємо серед речей такі, для яких можливо і бути, і не бути, виявляється, що вони виникають і гинуть, із чого випливає, що для них можливо і бути, і не бути. Але для всіх речей такого роду неможливе вічне буття; якщо дещо може перейти в небуття, воно коли-небудь перейде в нього. Якщо ж все може не бути, коли-небудь у світі нічого не буде. Але якщо це істинно, вже зараз нічого нема, бо несуще не приходить до буття інакше, як через дещо суще. Отже, якби не було нічого сущого, неможливо було б, щоб щось перейшло у буття, і тому нічого не було б, а це є очевидним абсурдом. Отже, не все суще є випадковим, у світі повинно бути щось і необхідне. Однак все необхідне або має якусь зовнішню причину своєї необхідності, або не має. Між тим неможливо, щоб ряд необхідних сутностей, обумовлюючих необхідність одна одної, поринав у безконечність (так само, як це відбувається з продукуючими причинами, що доведено вище). Тому необхідно покласти якусь необхідну сутність, необхідну саму по собі, яка не має зовнішньої причини своєї необхідності, але складає причину необхідності всіх інших; за загальним переконанням, це є Бог.

Четвертий шлях виходить з різних ступенів, які виявляються в речах. Ми знаходимо серед речей більш чи менш досконалі, або істинні, або благородні; і так стоїть справа і з іншими відношеннями того ж роду. Хоча про більший чи менший ступінь ведуть мову в тому випадку, коли є різна наближеність до певної границі; так, більш теплим є те, що більше наближається до границі теплоти.

Отже, є дещо крайньою мірою володіюче і істиною, і досконалістю, і благородством, а отже, і буттям;... Але те, що крайньою мірою володіє повною якістю, є причиною всіх проявів цієї якості; так, вогонь як границя теплоти є причиною всього теплого... Звідки витікає, що є якась сутність, яка виступає для всіх сутностей причиною блага і всілякої досконалості; і її ми йменуємо Богом.

П'ятий шлях виходить із розпорядку природи. Ми переконуємося, що предмети, позбавлені розуму, якимим є природні тіла, підпорядковуються доцільності. Це видно з того, що їх дії або завжди, або в більшості випадків спрямовані до найкращого кінця. Звідси витікає, що вони досягають мети не випадково, а під керівництвом свідомої волі. Оскільки самі вони позбавлені розуміння, вони можуть підпорядковуватись доцільності лише постільки, оскільки їх спрямовує хтось, наділений розумом і розумінням, як стрілець спрямовує стрілу. Отже, є розумна істота, яка покладає ціль для всього, що відбувається у природі; і її ми йменуємо Богом. [...]

Ми покладаєм Бога як першоначало не в матеріальному смислі, а в смислі продукуючої причини; і як така він повинен володіти найвищою досконалістю. [...]

Поскільки світ виник не випадково, а створений богом з допомогою активного інтелекта, ... необхідно щоб у божественному розумі була форма, за подобою якої створений світ. А в цьому і полягає поняття "ідеї". [...]