Частина XX Висновки аналізу трьох часів

26. Тепер мені видається ясним і очевидним той факт, що ні прийдешність, ні минувшина не існують. Отже, неправильно казати: "Є три часи: минулий, теперішній і майбутній"; краще вже б сказати так: "Є три часи: теперішній минувшини, теперішній теперішності і теперішній майбутності". Ці три способи є в нашому дусі, однак деінде я їх не бачу. Теперішність речей минулих - пам'ять; теперішність речей теперішніх - їх пряме бачення; теперішність прийдешності - це сподівання. Коли ж мені буде дозволено так сказати, то я бачу три часи, визнаю те, що їх три.

Нехай кажуть і далі: "Є три часи: минулий, теперішній і майбутній", - тому що це хибне вже узвичаїлось; нехай так кажуть, мені це байдуже, я не противлюся, не ганю, але з умовою, що вони розуміють те, що кажуть, і нехай не уявляють собі, що майбутній час уже існує, а минулий ще існує. Бо ж ми дуже рідко вживаємо слова у притаманному їм значенні, здебільшого - у значенні, не притаманному їм, і все ж розуміємо, про що йдеться.

ЧАСТИНА XXI

Нові труднощі вимірювання часу

27. Отже, я вже сказав, що ми вимірюємо час в ту хвилину, коли він проминає, аби можна було твердити, що цей проміжок часу удвічі довший, ніж той, або такий же, як і той, а вимірявши, визначити якесь відношення між частинами часу. Тому-то, як я вже сказав, ми вимірюємо час у ту хвилину, коли він проминає. Коли б мене хтось запитав: "Звідки ти це знаєш?" - я б відповів:" Я це знаю, бо ж ми його вимірюємо. Адже не можна виміряти того, чого немає, а минувшина, як і прийдешність, не існує". Але яким чином ми вимірюємо теперішність, якщо вона не має протяжності? Таж ми її вимірюємо тільки тоді, коли вона проминає, коли ж вона проминула, ми її вже не вимірюємо, бо вона вже не має існування.

Але звідки приходить, яким шляхом переходить, куди йде час, коли ми його вимірюємо? Звідки ж, як не з прийдешності? Яким шляхом, як не через теперішність? Куди, як не до минувшини? Виходить, із того, чого ще немає, він переходить через те, що не має протяжності, а пропадає в тому, чого вже нема.

Але що ми вимірюємо, як не час у визначеному просторі? І коли ми говоримо про тривання поодиноке, подвійне, потрійне, рівне та інші подібні відношення, то тут теж йдеться про часові простори. Отже, у якому просторі ми вимірюємо час тоді, коли він проминає? [...]

Частина XXIV

А може, час - це міра руху?

31. Може, Ти" наказуєш мені погодитися з тими, хто каже, що час - це рух тіла? Ні, напевно, не наказуєш! Бо жодне тіло не рухається інакше, як тільки в часі, і я чую це, і Ти це кажеш. Але що рух тіла - це час, того я не чую, бо ж Ти не кажеш того. Коли якесь тіло рухається, то тривання його руху я міряю часом, від тієї хвилини, коли воно почало рухатися, аж до тієї хвилини, коли воно зупинилося. Та якщо я не бачив, коли воно почало рухатися, і воно зупиняється, то я не можу виміряти це тривання, хіба тільки до тієї хвилини, коли перестаю бачити. Коли ж я бачу його протягом довшого часу, то не можу твердити, що тривання його руху довге, не визначаючи докладніше, бо докладне визначення тісно пов'язане з порівнянням, яке дозволяє нам заявити, що це тривання " таке саме" або "удвічі більше", ніж те, і т. д. Коли б ми могли визначити у просторі постійну точку, звідки вийшло тіло, що рухається, і точку, до якої приходить воно або принаймні його частини, коли воно рухається так, як на валу, то ми б могли сказати, протягом якого часу це тіло чи його частини виконали свій рух від однієї точки д*> другої.

Так само рух тіла - це одна справа, а міра тривання цього руху - інша. Хто ж не розуміє того, якому з цих двох понять треба дати ім'я "час"? [...]