Частина XIV Аналіз поняття часу

17. Отже, не було б часу, коли б Ти нічого не робив, тому що Сам Ти створив час. І нема такого часу, що був би одного віку з Тобою, бо ж Ти триваєш завжди; а коли б щось тривало, то воно не було б часом. Бо що ж таке час? Хто ж міг би пояснити це влучно й коротко? Хто ж навіть у думці зможе ясно збагнути це поняття, щоб згодом передати його словами? Чи ж у нашій мові є якесь частіше вживане й краще відоме поняття, ніж поняття часу? Коли ми говоримо про нього, ми розуміємо його. Це випливає з того, що говоримо саме ми, але ж так само ми розуміємо, коли про нього говорить хтось інший.

Отже, що таке час? Коли ніхто не питає мене про це, я знаю, але як тільки йдеться про пояснення, я вже не знаю. Однак я сміливо тверджу, що знаю ось що: якби ніщо не проминало, то не було б минулого часу; й якби не було нічого, то взагалі б не було часу теперішнього.

Але яким чином "є" ці два часи - минулий і майбутній, коли минулого вже нема, а майбутнього ще немає? І сам час теперішній, якщо б він був завжди теперішнім і не пропадав у минулому, то не був би вже часом, а був би вічністю. Отож, коли теперішній час, щоб бути часом, має пропадати в минувшині, то як же ми можемо твердити, що він "існує", коли єдина рація його буття - це не бути? Отже, ми маємо право сказати, що час "існує" хіба тільки тому, що він прямує в небуття.

Частина XVI Коли треба вимірювати час?

21. А однак, Господи, ми помічаємо проміжки часу; ми порівнюємо їх між собою і стверджуємо, що одні з них довші, інші коротші; ми відмірюємо також кілька разів цей проміжок часу, довший або коротший за інший; ми відповідаємо, що він удвічі, або втричі більший від іншого, а цей тільки на одиницю більший або навіть дорівнює іншому. Але ми вимірюємо час не інакше, як тільки в ту мить, коли він проминає, бо ж вимірюємо його тим нашим уявленням, яке маємо про нього. Хіба минувшину, якої вже нема, і прийдешність, якої ще немає, можна виміряти? Лише тоді, коли хтось посміє твердити, що можна виміряти ніщо. Отже, коли час проминає, тоді його можна виміряти, коли ж час проминув, то він уже невимірний, бо його вже нема.

Частина XVII Де знаходяться минувшина і прийдешність?

22. Я шукаю, Отче, я не тверджу; помагай мені, Боже, і керуй мною...Хто б наважився мені сказати, що нема трьох часів (ми ж вивчали це ще дітьми, і самі навчили дітей, що є минулий, теперішній і майбутній час), а лише теперішній, оскільки ті два не існують? А, може, слід було б сказати, що й вони також існують, але теперішній виходить із якоїсь, невідомо якої, потайної криївки, коли з майбутнього стає теперішнім, і що минулий ховається у якийсь так само потайний закуток, коли з теперішнього стає минулим? Бо де ж бачили майбутнє ті, що повісили його, якщо майбутній час ще не існує? Бо ж не можна бачити того, що не існує. А й слова тих, що оповідають про минуле, не були б правдиві, якщо б вони не бачили минулого у своїй уяві. Якщо б минуле було нічим, то не можна було б його бачити. Отже, прийдешність і минувшина напевно існують. [...]