Герменевтика та історизм

При філософському усвідомленні основ гуманітарних наук навряд чи мова йшла про герменевтику. Герменевтика була чисто допоміжною дисципліною, каноном правил про поводження з текстом. Правда, у тому випадку, коли герменевтика була розрахована на спеціальні тексти особливого роду, вона диференціювалась, наприклад, як біблійна герменевтика. І, накінець, є допоміжна дисципліна дещо іншого роду, котра називається герменевтикою: юридична герменевтика. Вона містить правила для заповнення пропусків у кодифікованому праві і має, таким чином, нормативний характер. Центральну філософську проблематику, котра міститься у факті існування гуманітарних наук, напроти, вбачають у теорії пізнання, за аналогією з природознавством і його обґрунтуванням у кантівській філософії. Кантівська критика чистого розуму обґрунтувала апріорний елемент в емпіричному пізнанні природознавства. Таким чином, завдання полягає в тому, щоби створити відповідне теоретичне обґрунтування способу пізнання історичних наук. [...]

Післямова

... Герменевтику зробило дієвою ... те, що з строгими звичаями науки аж ніяк не перебуває у напружених стосунках. Жоден плідно працюючий дослідник не може у глибині душі брати під сумнів те, що хоча методична чистота неминуча для науки, але одне лише використання звичних методів у вельми меншій мірі складає сутність усіх досліджень, аніж знаходження нових, - і за цим стоїть творча фантазія дослідника. Сказане має значення не лише в області т.з. гуманітарних наук.

Крім того, існує герменевтична рефлексія, котра була встановлена у роботі "Істина і метод", все інше - тільки гра понять. Вона виростає скрізь із конкретної практики науки та існує, само собою зрозуміло, для методологічних переконань, тобто контрольованого досвіду й фальсифікованості. Більш того, ця герменевтична рефлексія була повсюди виявлена у науковій практиці. Якщо оцінювати мою роботу в рамках філософії нашого століття, то слід якраз виходити з того, що я пробував примирити філософію з наукою і особливо - плідно розвивати радикальні проблеми Мартіна Гайдеггера... Це, звичайно, спонукає до того, щоби переступити обмежений горизонт інтересів науково-теоретичного вчення про метод. Але чи можна зробити як докір філософській свідомості те, що вона не розглядає наукове дослідження як самоціль, а робить проблемою, поряд з власне філософською постановкою питання, також умови і межі науки у всезагальності людського життя? В епоху, коли в суспільну практику все більше і більше проникає наука, вона може виконати свою суспільну функцію відповідним чином лише тоді, коли не приховує своїх меж та умовності свого поля діяльності. Це повинна прояснити саме філософія -і у вік, коли до забобонів вірять у науки. Саме на цьому основано той факт, що напружена увага до істини і методу має неперехідну актуальність. [...]

Томас семюел кун (нар. 1922)

Американський історик і філософ, один з лідерів історико-еволюціоністського напрямку в філософії науки. Концепція історичної динаміки наукового знання Куна виражена у книзі "Структура наукових революцій" (1962), де особливо підкреслюється значення поняття наукової спільноти. Всяка наука і всяка теорія у певну епоху ставить в центрі своїх досліджень парадигму, тобто домінантну пізнавальну модель (або "дисциплінарну матрицю" ). Кун запропонував схему історико-наукового процесу як зміну епізодів конкурентної боротьби між різними науковими спільнотами. Найважливішими типами цих епізодів є "нормальна наука" (період безроздільного панування парадигми) і "наукова революція" (період розпаду парадигми, конкуренції між альтернативними парадигмами і, нарешті, перемога однієї з них, тобто перехід до нового періоду "нормальної науки").