2. Любов - енергія

Ми звично розглядаємо (з якою витонченістю аналізу!) лише сентиментальний бік любові - радощі й печалі, котрі вона нам приносить... Взята як біологічна реальність у повному своєму обсягу, любов (тобто близькість однієї істоти до іншої) притаманна не лише людині. Вона являє собою загальну властивість усього життя і як така притаманна різною мірою та ступенем усім формам, яких поступово набуває організована матерія... Щоб впевнено констатувати наявність любові у нас, ми повинні припустити, дотримуючись загального правила, її наявність, крайньою мірою у зародковому вигляді, в усьому, щ-з існує. І дійсно, спостерігаючи довкола нас злите піднесення свідомості, ми її скрізь виявляємо. Це вже відчував і висловив у своїх безсмертних "Діалогах" Платон. [...]

... Тільки любов з тієї простої причини, що лише вона бере і з'єднує істоти їх сутністю, здатна - це підтверджує щоденний досвід - довершити істоти як такі, об'єднавши їх.

Справді, якої миті двоє закоханих досягають повного володіння самими собою, як не тієї, коли вони втрачають себе одне в одному? Воістину, чи не реалізує любов щомиті навколо нас, в парі, в колективі, магічний, що вважався суперечливим, прийом "персоналізації" у тоталізації? І те, що вона щоденно чинить у малому масштабі, чому б їй якось не повторити у масштабі Землі? [...]

Але, скажуть нам, тут-то вже ви замахуєтесь на неможливе!

Найбільше, що може зробити людина, - це, чи не правда, виявити прив'язаність до однієї чи кількох обраних людських істот. Серце не в змозі вмістити більше, за цими рамками у ньому залишається місце лише для холодної справедливості і холодного розсуду.

Любити все і всіх - суперечлива і хибна вимога, котра в кінці кінців приводить лише до того, що не люблять нікого.

Але, відповім я, якщо, як стверджуєте ви, всео-хоплююча любов неможлива, то що ж тоді означає цей непереборний інстинкт, який притягує наші серця до єдності щоразу, коли у будь-якому напрямку збуджується наша пристрасть? Почуття універсуму, почуття цілого проявляється в охоплюючій нас ностальгії при спогляданні природи, перед красою, у музиці - в очікуванні і відчутті великої наявності. [...]

Ми часто вважаємо, що любов'ю чоловіка до дружини, до своїх дітей, до своїх друзів і певною мірою до своєї країни вичерпуються різні природні форми любові. Але в цьому списку якраз відсутня найбільш фундаментальна з форм пристрасті, - та, котра звалює один за одним елементи і об'єднує їх у цілому під напором замкнутого універсуму, і, отже, близькість - космічне почуття.

Всеохоплююча любов не лише психологічно можлива, вона - єдино повний і конечний спосіб, в який ми можемо ₍ любити. [...]

3. Атрибути точки Омега

... від ... двох обмежень (віддаленості і слабкості), несумісних, на мій погляд, з природою та функцією Омеги, необхідно послідовно звільнитися ... з двох позитивних причин. Одна з цих причин - любов, друга - вічність життя.

З причини любові - в першу чергу. Будучи вираженою у термінах внутрішньої енергії, космічна функція Омеги полягає у тому, щоб покласти початок одностайності мислячих частинок світу і підтримувати його своїм впливом ... Але як Омега міг би так чинити, якби люблячий і люблений не існували б якимось чином вже тепер? [...]

... Щоби любити одне одного, необхідно існувати. Отже, скільки б чудесним не був гаданий образ, Омега ніколи не зміг би навіть просто урівноважити дію людського зближення і ворожнечі (repulsion), якби він не діяв з рівною міццю, тобто при тій же самій близькості. У любові, як у всякого іншого виду енергії, силові лінії повинні змикатися в існуючому даному, щомиті. Ідеальний центр, потенційний центр - всього цього недостатньо. Нині існуючій і реальній ноосфері необхідний реальний і нині існуючий центр. Щоби бути вищою мірою привабливим, Омега повинен вже бути вищою мірою наявним.

І з причини вічності життя, крім того. Щоби відвернути загрозу зникнення, несумісну ... з механізмом свідомої діяльності, людина прагне перенести на все більш широкий і постійний суб'єкт принцип збирання результатів, досягнутих своєю дією на цивілізацію, людство, дух Землі. Після прилучення до цих велетенських сутностей з неймовірно повільним еволюційним ритмом у неї складається враження, що вона уникнула руйнівної дії часу.

Але цим вона лише відсуває проблему. Бо, в кінці кінців, яким би широким не був район, окреслений всередині простору і часу, чи охоплює це коло щось інше, крім того, що є старе? Поки наші побудови всією своєю вагою лежать на Землі, із Землею вони і щезнуть. Радикальний недолік усіх форм віри в прогрес ... у тому, що вони не усувають остаточно смерті. Навіщо шукати на початку еволюції якесь вогнище, якщо воно може і повинне одного разу згаснути? Щоби задовольнити найвищі вимоги нашої дії, Омега повинен бути незалежним від загибелі сил, котрі тчуть еволюцію...

Автономність, наявність, необоротність, і, отже, зрештою трансцендентність - чотири атрибути Омеги. [...]

EPIХ ФРОММ (1900-1980)

Німецько-американський філософ, соціолог і психолог - провідний представник неофройдизму. В центрі його уваги були проблеми співвідношення соціального і біологічного в людині. Критично переглянув біологізаторську тенденцію 3.Фройда у теорії психоаналізу. Е. Фромм пов'язує несвідоме із соціокультурними факторами - конфліктами, деперсоналізацією особистості, споживацтвом, відчуженням.

Пропоновані нижче фрагменти представляють першу книгу мислителя "Втеча від сводоби" (1941). Концепція Фромма була розвинута і модифікувалась в таких роботах, як "Людина для самої себе" (1947), "Здорове суспільство" (1955), "Серце людини" (1964), "Революція надії" (1968), "Анатомія людської деструк-тивності" (1973), "Мати чи бути" (1976) та інші.