Філософські дослідження Частина і

... 109. Теза, що наші міркування не повинні бути науковими міркуваннями, була слушна. Виснуване з досвіду твердження, що "те і те, всупереч нашому упередженню, можна подумати" - хоч би що воно означало, не могло цікавити нас... І ми не можемо формулювати ніякої теорії. В наших міркуваннях не може бути нічого гіпотетичного. Всяке пояснення повине зникнути, а його місце має заступити тільки опис. А той опис отримує своє світло, тобто, свою мету, від філософських проблем. Вони, звичайно, не емпіричні, їх розв'язують через ознайомлення з функціонуванням всупереч нашій схильності розуміти його хибно. Проблеми розв'язують не через нагромадження нового досвіду, а через зіставлення давно відомого. Філософія є боротьбокуїроти запаморочення нашого розуму засобами нашої мови.

110. "Мова (або мислення) є чимось неповторним, не схожим ні на що інше" - виявляється, що це забобон (не помилка!), який сам виник через граматичні помилки.

І тепер весь пафос дістається тим помилкам і тим проблемам.

111. Проблеми, що виникають через хибне тлумачення наших мовних форм, мають характер глибини. Це глибока тривога, що вкорінилася в нас так міцно, як форми нашої мови, а її значення таке велике, як значення нашої мови. -Поміркуймо: чому ми відчуваємо граматичний жарт як глибокий! (А це ж філософська глибина).

112. Рівняння, засвоєне формами нашої мови, створює хибне враження, яке тривожить нас: "Насправді ж усе не так!" — кажемо ми. "А проте мусить бути такі "

113. "А все ж так..." — повторюю я знов і знов. Мені здається, що я мав би збагнути суть справи, якби міг якнайпильніше придивитися до факту, зосередити на ньому всю свою увагу.

114. "Логіко-філософський трактат" (4,5): "Загальна форма речення має ось який вигляд: справи маються так і так". - Це речення належить до тих, які ми повторюємо без кінця, вважаючи, що ми знов і знов ідемо слідом за природою, а тим часом ідемо слідом за формою, через яку дивимося на природу.

115. Нас полонив образ. І ми не могли звільнитися від нього, бо він перебував у нашій мові, а мова, здавалося, тільки без кінця повторювала його нам.

116. Коли філософи вживають якесь слово -"знати", "існувати", "предмет", "я", "речення", "назва" - намагаються схопити суть речі, треба завжди ставити перед собою питання: чи в мові, де те слово побутує, його справді колись так уживають?

Ми повертаємо слова від їхнього метафізичного вживання до щоденного.

117. Мені кажуть: "Ви ж розумієте цей вислів? Отож і я його вживаю в тому значенні, яке ви знаєте". - Ніби значення слова - якась атмосфера, що оточує слово й не полишає його в кожному способі вживання.

Якщо, наприклад, хтось каже, що речення "Це є тут" (при цьому показуючи на якийсь предмет перед собою) має для нього сенс, то хай подумає, за яких особливих обставин це речення справді вживають. За таких обставин воно має сенс.

118. Звідки це міркування набирає такої сили, що, здається, руйнує все цікаве, все велике й важливе? (Ніби всі будівлі, лишаючи тільки уламки й сміття). Але ми руйнуємо лише надхмарні будівлі, відкриваючи підґрунтя мови, на якому вони стояли.

119. Здобутками філософії є відкриття якоїсь простої недоречності та ґуль, що їх набиває собі розум, наскакуючи на межі мови. Саме ті гулі дозволяють оцінити вартість її відкриття.

120. Коли я говорю про мову (слово, речення і т. д.), то маю говорити мовою буднів. Чи, може, для того, що ми хочемо сказати, ця мова надто простацька, матеріальна? А як утворюється інша? - І як дивно, що ми з нашою мовою взагалі можемо чогось досягти!

З того, що в своїх поясненнях стосовно мови я можу орудувати вже готовою мовою (а не підготовчою, тимчасовою), вже видно, що я можу висловити про мову тільки щось поверхове.

Але якщо так, то як же ці висловлювання можуть нас задовольнити? - Ну, ваші ж питання також сформульовані цією мовою - мали бути висловлені цією мовою, коли було про що питати! А ваші сумніви є непорозумінням. Ваші питання стосуються слів; отже, я мушу говорити про слова.

Кажуть: ідеться не про слово, а про його значення, і при тому думають про значення як про щось типу слова, хоч і відмінне від нього. Тут слово, а там значення. Гроші й корова, яку можна за них купити. (А з другого боку: гроші і їхня користь).

121. Можна було б подумати: якщо філософи говорять про вживання слова "філософія", то має існувати якась філософія другого ряду. Але якраз цього немає - так само, як в орфографії, що також орудує словом "орфографія", але не стає через це орфографією другого ряду.

122. Одним із головних джерел нашого нерозуміння є те, що ми не бачимо наочно вживання наших слів. - Нашій граматиці бракує наочності. - Наочне зображення сприяє розумінню, яке саме в тому й полягає, що ми "бачимо зв'язки". Звідси й важливість відшукування й винайдення проміжних елементів.

Поняття наочного зображення має для нас вирішальне значення. Воно характеризує нашу форму зображення, спосіб, яким ми бачимо речі. (Чи це якийсь "світогляд"?).

123. Філософська проблема має форму: "Я не можу добре зрозуміти".

124. Філософія ніяким чином не може порушувати фактичного вживання мови, вона може її, зрештою, тільки описувати.

Бо вона її не може також обгрунтувати. Вона полишає все таким, як воно є. Філософія полишає і математику такою, як вона є, і не може посунути далі жодне математичне відкриття. "Чільною проблемою математичної логіки" є для нас проблема математики, як і кожна інша.

125. Розв'язувати суперечність з допомогою математичного чи логічно-математичного відкриття не є справою філософії, її справою є унаочнити той тривожний для нас стан математики, що передує розв'язанню суперечності. (І це не означає, що таким чином, скажімо, оминаються труднощі).

Основним фактом тут є те, що ми визначаємо правила, техніку гри, що потім, коли за тими правилами діємо, все виходить не так, як ми припускали, й що ми, отже, ніби заплутуємося у своїх власних правилах.

Це заплутування у своїх правилах є тим, що ми хочемо зрозуміти, тобто унаочнити.

Це проливає світло на наші поняття розуміння. Бо, отже, в таких випадках виходить інакше, ніж ми це розуміли, сподівалися. І коли, наприклад, з'являється суперечність, ми якраз і кажемо: "Я розумів це не так".

Філософською проблемою є цивільний статус суперечності, або її статус у цивільному світі.

126. Філософія тільки ставить щось на розгляд; нічого не пояснюючи й не роблячи жодних висновків. – Оскільки все лежить перед нами як на долоні, то й нема чого пояснювати. Бо нас не цікавить те, що, може, приховане.

"Філософією" можна було б назвати й те, що можливе перед усіма новими відкриттями й винаходами.

127. Праця філософів полягає в нагромадженні спогадів з певною метою.

128. Якби у філософії хтось хотів висувати тези, то вони ніколи не могли б стати предметом дискусії, бо всі були б з ними згодні.

129. Найважливіші для нас аспекти речей приховані за їхньою простотою і буденністю. (Не можна чогось зауважити, бо маєш його весь час перед очима). Людина зовсім не звертає

і уваги на справжні підстави своїх досліджень. Хіба що колись саме цє впаде їй в око. А це означає: ми не звертаємо уваги на те, що, колись побачене, найдужче впадає в око і справляє найбільше враження.

130. Наші ясні й прості мовні ігри не є попередніми навчальними вправами до майбутнього регламентування мови - ніби першим наближенням, що не враховує тертя та опору повітря. Ці ігри є радше об'єктами порівняння, що завдяки подібності чи неподібності мають кинути світло на стан нашої мови.

131. Бо саме так ми можемо уникнути неправдивості чи необґрунтованості своїх тверджень - показуючи взірець як те, чим він є, як об'єкт порівняння, своєрідну мірку, а не як наперед визначений постулат, що йому повинна відповідати дійсність. (Догматизм, у який ми так легко вдаємося під час філософування).

132. Ми хочемо запровадити порядок у своєму знанні про вживання мови: порядок задля певної мети; один із багатьох можливих порядків; не порядок взагалі. Задля цієї мети ми будемо весь час наголошувати на відмінностях, які під впливом наших звичайних мовних форм легко недобачити. Через це може скластися враження, що ми вважаємо своїм завданням реформування мови.

Для певної практичної мети - поліпшення нашої термінології, яке допомогло б уникати непорозумінь у практичному вживанні - така реформа, певне, можлива. Але ми розглядаємо тут не ці випадки. Плутанина, що нас цікавить, виникає, коли мова, сказати б, байдикує, а не коли вона працює.

133. Нам ідеться не про те, щоб якимось нечуваним способом удосконалити чи поповнити систему правил застосування наших слів.

Бо хоч ми прагнемо до цілковитої ясності, але це тільки означає; що мають цілком зникнути філософські проблеми.

Справжнім відкриттям є те, що дозволить мені урвати філософування, коли я захочу. - Те, що дасть філософії спочити, щоб її більше не шмагали питаннями, які її саму ставлять під сумнів. - Ми лише будемо тут на прикладах показувати метод, і низку тих прикладів можна урвати. -Будемо розв'язувати проблеми, усувати труднощі), а не якусь одну проблему.

Немає чогось такого як метод філософії, але є різні методи, ніби різні способи терапії. X..,.]

194. ... Ми звертаємо увагу на наш власний спосіб мовлення стосовно ... речей, але не розуміємо його, тлумачимо його хибно. Філософуючи, ми опиняємось в ролі примітивних дикунів, що, чувши мову цивілізованих людей, тлумачать її хибно й роблять дивні висновки зі своїх тлумачень. [...]

П'ЄР ТЕЙЯР ДE ШАРДЕН (1881-1955)

Французький учений-палеонтолог, філософ, теолог, учення якого (тейярдизм) протистоїть томіст-ським уявленням про світ і людину, відзначених статичністю і неувагою до еволюції Всесхвіту. Концепції Тейяра де Шардена притаманний панпсихізм, що стверджує наявність духовного начала, яке присутнє у Всесвіті і спрямовує розвиток його. Це начало -енергія - невід'ємна властивість матерії і водночас духовна рушійна сила, що спричинює еволюцію космосу від найпростіших матеріальних утворень до людини.