§ 16. ...Філософія як ціле складає тому істинно єдину науку, хоча вона може також розглядатися як ціле, що складається з кількох особливих наук [...].

§ 17. Що стосується начала філософії, то, мабуть, вона повинна так само, як і інші науки, почати з суб'єктивної передумови, саме з якогось особливого предмета; якщо в інших науках предметом мислення є простір, число і т. д., то філософія повинна зробити предметом мислення саме мислення [...].

§ 18. Як не можна дати попереднього загального уявлення про філософію, бо лише цілісність науки є зображення ідеї, точно так само її поділ на окремі частини може бути зрозумілим лише з цього зображення ідеї; цей поділ, як і те загальне уявлення про філософію, з якого воно повинно бути почерпнутим, являє собою певне угадування наперед. Але ідея виявляє себе як простота самототожнього мислення і разом з тим як діяльність, котра полягає в тому, що мислення протиставляє себе собі самому для того, щоби бути для себе і в цьому іншому все ж бути лише у себе самого. Таким чином, наука розпадається на такі три частини:

І. Логіка - наука про ідею у собі і для себе.

II. Філософія природи як наука про ідею в інобутті.

III. Філософія духу як ідея, що повертається до самої себе із свого інобуття [...].

Людвіг андреас фойєрбах (1804-1872)

Представник німецької класичної філософії, автор матеріалістично витлумаченого учення, в основі якого було покладено антропологічний принцип. Вважав єдиним, універсальним і найвищим предметом філософії людину і природу як її основу, обожествляв прості закони людського співжиття і моральності. У зв'язку з цим він зводив релігійний світ до його земної основи, сутність релігії - до сутності людини. Обстоював релігію без бога, релігію любові до людини.

Осповні роботи: "Історія нової філософії" (в 3-х т.; 1833-1838), "До критики філософії Гегеля" (1839). Нижче наводимо фрагменти з головної праці Фойєрбаха "Сутність християнства" (1841).

Сутність християнства вступ Глава перша Загальна сутність людини

Релігія коріниться в істотній відмінності між людиною і твариною: у тварин немає релігії... [...]

Сутність людини на відміну від тварини складає не лише основу, але й предмет релігії. Щоправда, релігія є усвідомлення безконечного, і тому людина усвідомлює у ній свою не конечну і обмежену, а безконечну сутність. Достеменно кінечна істота не може мати про безконечну сутність Щонайменшого уявлення, не кажучи вже про усвідомлення, тому що межа істоти є одночасно межею свідомості. Але в чому ж полягає сутність людини, усвідомлювана нею? Які ж відмітні ознаки істинно людського у людини? Розум, воля і серце. Досконала людина володіє силою мислення, силою волі і силою почуття. Сила мислення є світом пізнання, сила волі - енергією характеру, сила почуття -любов'ю. Розум, любов і сила волі - це досконалість. У волі, мисленні і почутті міститься найвища, абсолютна сутність людини як такої і мета її існування. Людина існує, щоби пізнавати, любити і воліти. Але яка ж мета розуму? -Розум. Любові? - Любов. Волі? - Свобода волі. Ми пізнаємо, щоби пізнавати, любимо, щоби любити, воліємо, щоби воліти, тобто бути свободними.