
- •Філософія платон (арістокл) (428/7-348/7 Зо н.Е.)
- •Гіппй більший [ідея прекрасного]
- •Арістотель (384 - 322 до н. Є.)
- •Метафізика
- •Книга четверта Глава перша
- •Книга п'ята Глава перша
- •Глава третя
- •Глава четверта
- •Глава чотирнадцята
- •Глава двадцять п'ята
- •Глава двадцять шоста
- •Глава тридцята
- •Книга дванадцята Глава сьома
- •Аврелій августин (блаженний) (354 - 430)
- •Сповідь
- •Частина XIV Аналіз поняття часу
- •Частина XVI Коли треба вимірювати час?
- •Частина XVII Де знаходяться минувшина і прийдешність?
- •Частина XX Висновки аналізу трьох часів
- •Нові труднощі вимірювання часу
- •Частина XXIV
- •Частина XXVIII Час вимірюємо розумом
- •Тома (thoma) з аквіно Tома Аквінський 1225/26 - 1274
- •Сума теології
- •Ніколай кузанський (і40і - 1464)
- •Про учене незнання книга перша
- •Глава 1 Про те, що знання є незнання
- •Глава 2 Попередній огляд нижчеподаного
- •Глава 22 Про те, що божественне провидіння з'єднує протилежності
- •Книга друга
- •Глава 3 Про те, що максимум незбагненно згортає і розгортає все
- •Френсіс бекон (1561 - 1626)
- •Новий органон, або істинні вказівки для витлумачення природи афоризми про тлумачення природи і царство людини
- •Рене декарт (1596 - і650)
- •Першоначала філософії Лист автора до французького перекладача "Першоначал філософії", доречний тут як передмова
- •Першоначал філософії Перша частина Про основи людського пізнання
- •Міркування про метод,
- •Щоб вірно спрямовувати свій розум і відшукувати істину в науках
- •Друга частина
- •Основні правила методу
- •Четверта частина Доводи про існування Бога і безсмертя душі, або основи метафізики
- •Бенедикт (барук) сліноза
- •Доведена геометрично
- •Частина перша про бога
- •Визначення
- •Частина друга про природу і походження душі
- •Григорій сковорода (1722-1794)
- •Начальная дверь ко христіанскому добронравію
- •Наркісс разглагол о том: узнай себе
- •Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни
- •Разговор, назьіваемьій алфавит, или букварь мира
- •Книжечка, назьіваемая silenus alcibiadis, сирьчь икона алківіадская
- •Діалог. Имя ему - потоп зміин
- •Іммануель кант
- •Критика чистого розуму Передмова до першого видання
- •Передмова до другого видання
- •Вступ і. Про відмінність чистого й емпіричного пізнання
- •Іі. Ми маємо деякі пізнання і навіть звичайний розсудок ніколи не буває без них
- •Георг вільгельм фршріх гегель (1770-1831)
- •Енциклопедія філософських наук Вступ
- •§ 16. ...Філософія як ціле складає тому істинно єдину науку, хоча вона може також розглядатися як ціле, що складається з кількох особливих наук [...].
- •Людвіг андреас фойєрбах (1804-1872)
- •Сутність християнства вступ Глава перша Загальна сутність людини
- •Глава друга Загальна сутність релігії
- •Глава четверта Бог як моральна сутність або закон
- •Глава п'ята Таємниця втілення або Бог як сутність серця
- •Глава двадцять перша
- •Глава двадцять восьма Закінчення
- •Артур шопенгауер (1788 - i860)
- •Світ як воля і уявлення книга перша Про світ як уявлення
- •Книга друга Про світ як волю
- •Книга четверта Про світ як волю
- •Огюст конт (1798 - 1857)
- •Курс позитивної філософії
- •Карл генріх маркс (1818-1883)
- •Економічно-філософські рукописи 1844 року
- •Фрідріх енгельс (1820-1895)
- •Людвіг фойєрбах і кінець класичної німецької філософії
- •Памфіл юркевич (і827 - і874 )
- •Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова божого
- •Володимир соловйов (1853-1900)
- •Оправдання добра. Моральна філософія
- •Уільям джемс (і842-і910)
- •Прагматизм Лекція 2 Що таке прагматизм?
- •Лекція 6 Прагматизм і його концепція істини
- •Іван франко (1856-1916)
- •Що таке поступ?
- •Зігмунд фройд (1856 - 1939)
- •Я і воно
- •Я і Воно
- •Про призначення людини досвід парадоксальної етики
- •Володимир вернідський (1863-1945)
- •Наукова думка як планетне явище
- •Глава VI
- •Глава VII
- •Філософські дослідження Частина і
- •Феномен людини1
- •IV. Наджиття за межами колективу
- •1. Конвергенція особистості і точка Омега а. Універсум і особистість
- •Б. Універсум і персоналізація
- •2. Любов - енергія
- •Втеча від свободи Людський характер і соціальний прогрес
- •Альбер камю (1913-1960)
- •Міф про сізіфа. Есе про абсурд
- •Філософське самогубство
- •Жан поль cаptp (1905-1980)
- •Екзистенціалізм - це гуманізм
- •Істина і метод частина перша. Виклад проблеми істини стосовно пізнання мистецтва
- •2. Наслідки для естетики і герменевтики
- •D) реконструкція та інтеграція як завдання герменевтики
- •Частина третя. Онтологічний поворот герменевтики на провідній нитці мови
- •3. Мова як горизонт герменевтичної онтології а) мова як досвід світу
- •Герменевтика та історизм
- •Післямова
- •Томас семюел кун (нар. 1922)
- •Структура наукових революцій
- •На шляху до нормальної науки
- •Реакція на кризу
- •Природа і необхідність наукових революцій
Разговор, назьіваемьій алфавит, или букварь мира
[...] Откуда же уродится труд, если ньт охотьі и усердія? Гдь ж возмеш охоту без природи? Природа єсть перво-начальная всєму причина и самодвижущаяся пружина. Она єсть мать охотьі. Охота єсть ражженіе, склонность и движеніе. Охота силняе неволи, по пословиць. Она стремится к труду и радуєтся им, как сьіном своим. Труд єсть живьій и неусмпньїй всей машиньї ход потоль, поколь породит совершенное дьло, сопльтающее творцу своєму вЬнец радости. Кратко сказать, природа запаляет к дьлу и укрьпляет в трудь, дьлая труд сладким. [...]
Книжечка, назьіваемая silenus alcibiadis, сирьчь икона алківіадская
Из суевьрій родились вздорьі, спорьі, сектьі, враждьі междусобньїя и странньїя, ручньїя и словеснмя войньї, младенческіе страхи и протч. Ньт желчнье и жестоковьійнье суевьрія и ньт дерзновеннье, как бьшенность, разженная сльпьім, но ревностньїм глупаго повьрія жаром тогда, когда сія єхидна, предпочитая нельпьія и недостаточньїя враки над милость и любовь, и оньмьв чувством человьколюбія, гонит своего брата, дьіша убійством, и симь мнится службу приносити богу [...].
Говорят суевьру: "Слушай, друг! Нельзя сему статься ... Противно натурь ... Кроется здьсь что-то". Но он во весь опор со желчію вопіет, что точно льтали Иліиньї кони. При Елиссеь плавало-де жельзо, раздьлялись водьі, возвращался Іордан, за Іисуса Навина зацепилося солнце, за Адама змій имьли язьік человьческой ... Bot! Скоро-де конец міру ... бог знает, может бьіть, в сльдующій 1777 год спадут на землю звьздьі ... Что? Развь нельзя, чтоб Лот бьіл пян от нововьідавленнаго вина?.. Пускай оно у нас не хмьльное, но от бога вся возможна... [...]
Востать противу царства ея (природьі. - Уклади.) законов - сія єсть нещасная исполинская дерзость, люблящая прегражде-ніе, невозможность и безполезность, а супостат ползь.
Как же могла востать сама на свой закон блаженная натура, раз она вельла тонуть жельзу - и бьість тако?!
Такія нельпьія мьісли пущай мьсто имьют в дьтских и подльїх умах, не в возмужавших и високих фамилій людях. Да вкушают божію сію ложь и буйство дьти и то до времени, а благоразумньїе да будут готовьі к лучшему столу. Они, не бьів причастниками лжи сея и буйства, могут не зажигать, но тушить факел кольблющаго общую тишину и бражни-чествующаго раскола. [...]
Діалог. Имя ему - потоп зміин
Дух. Начало вьчнаго чувства зависит оттуду, дабьі прежде узнать самаго себе, прозрьть таящуюся в тьль своем вьчность и будьто искру в пепель своем вьірьіть. Сія искра протчія мьірьі, и сія мьісленная зьница провидит в них вьчность.
Душа. Развь вьчность и бог єсть то же? Д у х. Конечно, вьчность єсть твердь, вездь всегда во всем твердо стоящая, и всю тльнь, как одежду носящая, всякаго - раздьленія и осязанія чуждая. Она-то єсть истина и нетльніе. Видишь, что свет премудрости тогда входит в душу, когда человьк два естества познавает: тльнное и вьчное. А о неразумьющих єсть пословица: "Двоих нащитать не умьет". [...]
Всь трьі мьірьі состоят из двох єдино составляющих естеств, назьіваемьіх матеріа и форма. Сій формьі у Платона назьіваются идеи, сирьчь видї>нія, види, образи. Они суть первородньїи мьірьі нерукотворнньїя, тайньїя веревки, преходящую сьнь, или матерію, содержащія. Во великом и в малом ммрь вещественньїй вид дает знать о утаенньїх под ним формах, или вьчньїх образах. Такожде и в симболичном, или біблічном, мьірь, собраніе тварей составляет матерію. Но божіе естество, куда знаменіем своим ведет тварь, єсть форма. Убо и в сем мьірь єсть матеріа и форма, сирьчь плоть и дух, стьнь и истина, смерть и жизнь. Напримьр, солнечная фігура єсть матеріа, или стьнь. Но понеже она значит положившаго в сонць селеніе своє, того ради вторая мьісль єсть форма и дух, будьто второе в сонць сонце. Как из двоих цвьтов два духи, так из двоих естеств двь мьісли и два сердца: тльнное и нетльнное, чистое и нечистое, мертвое и живое!.. [...]
Душа. Как же так? Вібліа єсть купно и бог и змій? [...] Душа. Почему жь сему змію (Біблії. - Уклади.) во всьх вьках и народах ругаются, плюют и презирают? [...]
Дух. Потому что во многих містах безстудно и вредно, без всякаго вкуса лжет. Также нельпьія враки и срамньїя и небьіль шепчет.
Д у ш а. Гдь ж он лжет? Покажи мнь хоть одно мьсто.
Дух. Покажу. А что б всю его ложь щислить к сему чуть ли довльет полгода. Вот он тебь зараз, на самом порогь, лжет: "Вначаль сотвори бог небо и землю".
Душа.
Боже мой! Неужель сіє ложь єсть? Дух.
Самая главная критская и сіканская
ложь. Поколь яблонь, потоль с нею и тьнь
ея. Тьнь значит мьстечко, яблонею от
солнца заступаемое. Но древо вьчности
всегда зеленьет. И тьнь убо ея ни временем,
ни містом єсть не ограниченна. Мьір сей
и всь мьірьі, если они бесчисленньї,
есть-то тень божія. Она ищезает из виду
по части, не стоит постоянно и в различньїя
формьі преобразуется видь, однако же
никогда не отлучаясь от своего живаго
древа; и давно уже просвьщенньїй сказали
вьсть сию: materia
aeterna
-"вещество
вьчно єсть", сирьчь все мьста и времена
наполнила. Един точію младенческій
разум сказать может, будьто мьіра,
великаго сего ідола и Голіафа, когда-то
не бьівало или не будет. Сею младенскою
лжею, во исходь десятаго после Христа
вЬка, христіанску вселенну толь поколебал,
что мьірокрушенія так всі. трепетали,
как мореходцьі в чрезвьічайную бурю
кораблекрушенія. [...]
Откуду же свьт сей, когда всь небесньїя свьтила показалися в четвертий день? И как день бьіть может без сонца? Блаженная натура постоянна. Все что ли днесь, то всегда не єсть статочное. Таким вздором чрез всю седмицу рьігает, будьто бьіл зрителем вселенскаго сего чудатворнаго театра и будьто нужда знать - прежде ли цвьт или родился гриб? Наконец, всю божію фабріку сію самьім грубьім юродством запечатльл: "Почти от всЬх дьл своих".
Будьто истомлен, ничево создать не мог уже больше. А если бьі не сіє помьшало бьіло, непремьнно у нас ньінЬ показалися бьі безхвостньїе львьі, крьілатьія черепахи и кобьільї, хвостатьіе зайцьі, единорожньї вольї, гладкогласньїе крастели, пухо-собольи ежаки, четьіреокіе и четьіреушіе судьи, правдолюбньїе ябедники и клеветники, премудрьіе (сказать по-теутонску) - шпіцбубьі, по-малороссійску - умньїе дураки и протчая чудовища и уродьі, а за ними бьі всльд, как еліссейское жельзо, вьіньїрнуло бьі (сказать по-римску) mobile perpetuum і філозофскій все блато европейское преобразующій в злато камень... [...]