Міркування про метод,

Щоб вірно спрямовувати свій розум і відшукувати істину в науках

Друга частина

Основні правила методу

[...] ... подібно до того, як численність законів нерідко служить приводом для виправдання пороків і державою краще управляється, коли законів небагато, але їх строго дотримуються, так і замість великої кількості правил, що складають логіку, я дійшов висновку, що було б достатньо чотирьох наступних, тільки б я твердо вирішив постійно додержуватись їх без єдиного порушення.

Перше - ніколи не приймати за істинне нічого, що я не визнав би за таке з очевидністю, тобто пильно уникати поспішності і упередження і включати до своїх суджень тільки те, що постає перед моїм розумом настільки ясно і ⁴ чітко, що ніяк не зможе дати привід для сумніву.

Друге - ділити кожну з розглянутих мною трудностей на стільки частин, скільки потребується, щоб краще їх

розв'язати.

Третє - розміщувати свої думки в певному порядку, починаючи з предметів найпростіших і легкопізнаваних, і сходити мало-помалу, як сходинками, до пізнання найбільш складних, допускаючи існування порядку навіть серед тих, котрі в природньому перебігу речей не передують один одному.

І останнє - робити повсюди переліки настільки повні і огляди настільки всеохоплюючі, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено. [...]

Четверта частина Доводи про існування Бога і безсмертя душі, або основи метафізики

[...] ... поскільки чуття нас іноді вводять в оману, я визнав за необхідне припустити, що нема ні одної речі, котра була б такою, якою вона нам уявляється; і поскільки є люди, що помиляються навіть у найпростіших питаннях геометрії і допускають у них паралелогізм, то я, вважаючи себе здатним помилятися не менше від інших, відкинув як хибні всі доводи, котрі раніше приймав за докази. [...]

[...] І замітивши, що істина Я мислю, отже, я існую настільки тверда і вірна, що навіть найбезглуздіші домисли скептиків не можуть її похитнути, я дійшов висновку, що можу без побоювань прийняти її як перший принцип шуканої

мною філософії.

[...] ... я дізнався, що Я - субстанція, вся сутність, або природа, котрої полягає у мисленні і котра для свого буття не потребує ніякого місця і не залежить ні від якої матеріальної речі. Отже, моє Я, душа, що робить мене тим, що я є, цілком відмінна від тіла і її легше пізнати, ніж тіло; і якби його навіть зовсім не було, вона не перестала би бути тим, що вона є. [...]

Бенедикт (барук) сліноза

(1632 - 1677)

Великий нідерландський філософ, який, спираючись на механіко-математичну методологію, намагався створити цілісну картину природи. Продовжував традиції пантеїзму. Центральним пунктом свого вчення про буття зробив тотожність Бога і Природи, котру він розумів як єдину, вічну і безконечну Субстанцію, що виключає існування якогось іншого начала, і тим самим - як причину самої себе (causa sui). Визнаючи реальність безконечно різноманітних окремих речей, Спіноза розумів їх як сукупність модусів - одиничних проявів єдиної Субстанції. Головний твір - "Етика, доведена геометрично" (1675).

ЕТИКА,

Доведена геометрично

Частина перша про бога