Філософія платон (арістокл) (428/7-348/7 Зо н.Е.)

Великий давньогрецький філософ, основоположник об'єктивного ідеалізму в європейській філософії. Своїм твором надав високохудожньої форми діалогів (головна діюча особа в них - Сократ, який звично виражає думки самого автора). В цих творах визначається концепція ідей, що тлумачаться як особливі сутності, розглядається орфіко-піфагорійське вчення про безсмертя і переселення душ, а також питання діалектики, знання як "пригадування" (анамнезис) та ін./

Гіппй більший [ідея прекрасного]

[...] Гіппій. Розумію, дорогий Сократе, і відповім йому, що таке прекрасне, і він не зможе тобі заперечити. Прекрасне, Сократе, затям собі добре, якщо вже треба говорити по правді, - це прекрасна дівчина.

Сократ. Чудово, Гіппію,... ти відповів знаменито. Якщо я так йому скажу, то тим самим дам відповідь на поставлене запитання і до того ж відповідь правильну, так що мені ніяк не можна буде заперечити, чи не так ?

Гіппій. Як же не погодитися з тобою, Сократе, коли всі так вважають, і кожний, хто послухає тебе, підтвердить, що ти говориш правильно.

Сократ. Ну добре, Гіппію. Дай-но я усвідомлю собі те, що ти сказав. Але той чоловік неодмінно допитуватиметься: "Сократе, чи справді все те, що ти вважаєш прекрасним, може бути прекрасним лише за тієї умови, що існує саме прекрасне?" Я ж відповім, що якщо прекрасна дівчина - це і є прекрасне, то завдяки цьому може існувати саме прекрасне.

Гіппій. Невже він ще спробує взяти під сумнів твої слова, нібито те, що ти кажеш, не стосується прекрасного? Якщо він зважиться на таке, то чи не виглядатиме смішним?

Сократ. Дивак ти, та й годі! Те, що він саме так учинить, не викликає у мене жодного сумніву. А чи виглядатиме смішним, дасться бачити. Я ж говорю з тобою лише про те, що він може запитати.

Гіппій. Ну що ж, говори.

Сократ. "Солодка мова твоя, Сократе, - скаже він. - А хіба прекрасна кобила... це не є оте прекрасне?" Що ми йому на це відповімо, Гіппію? Хіба лиш те, що й кобила - це прекрасне, якщо тільки вона по-справжньому прекрасна. Чи зможемо ми з такою впевненістю стверджувати, що прекрасне не є прекрасне?

Гіппій. Правду кажеш, Сократе. Та й сам бог справедливо мовив: "Прекрасні ж бо бувають у нас кобили, під кожним поглядом прекрасні".

Сократ. "Гаразд, - скаже він, - а щодо прекрасної ліри? Яка твоя думка? Хіба це не є прекрасне?" Що ми на це, Гіппію, відповімо?

Гіппій. Та що тут заперечиш?

Сократ. А тоді той чоловік запитає, я знаю це напевне, бо мав змогу спостерігати його спосіб ведення розмови: " А що таке прекрасний горщик, шановний мій ? Хіба це не є прекрасне?"

Гіппій. О, Сократе, що то за чоловік? Треба ж бути таким нахабним, щоб у розмові про такі піднесені речі наважитися вживати настільки недоречні слова.

Сократ. Такий він вже є, Гіппію, мало вишуканий у доборі слів, радше навпаки, грубуватий: це людина, що не дбає ні про що інше, а тільки про істину. Але все-таки йому треба дати відповідь, і, якщо дозволиш, спершу я висловлю свою думку. Якщо горщик виліплений досвідченим гончаром, вміло відшліфований, круглий, гарної форми, як деякі з тих прекрасних горщиків з двома вушками, що вміщають шість хоїв рідини й прекрасні під кожним оглядом, то, якщо запитують про такий горщик, треба визнати, що він прекрасний. Як можна сказати про прекрасне, що воно не є прекрасне?

Гіппій. Так не можна, Сократе.

Сократ. "Отже, - скаже він, - і прекрасний горщик, це теж прекрасне?" Відповідай.

Гіппій. Думаю, що так, Сократе. Прекрасне і те начиння, майстерно вироблене, але в цілому воно не достойне, щоб його прирівнювати до прекрасної кобили, чи дівчини, чи будь-чого іншого прекрасного.

Сократ. Нехай буде твоя правда. Я знаю; Гіппію, як треба заперечувати тому, хто ставить подібні запитання:

"Чоловіче добрий, тобі, напевно, невідомо, як влучно сказав із цього приводу Геракліт: " Найпрекрасніша з мавп, якщо порівнювати її з людським родом, потворна", так само й горщик, навіть найпрекрасніший,- не йде ні в яке порівняння з дівочим родом, як говорить Гіппій мудрий. Хіба не так,

Гіппію?

Гіппій. Безперечно, Сократе. Ти говориш цілком правильно.

Сократ. Тоді слухай далі. Тепер той чоловік, я певен, скаже: "А що, Сократе, якби хтось узявся порівнювати дівочий рід з родом богів, то хіба не зазнав би той перший чогось подібного, як це було з горщиками, коли їх порівнювали з дівчатами? Хіба і найпрекрасніша дівчина не видасться потворною? Чи не про це ж саме говорить Геракліт, на якого ти покликаєшся? Це ж його слова: "Наймудріший з людей, якщо порівнювати його з Богом, видасться мавпою і розумом, і красою, та й всім іншим". Як ж нам не визнавати, Гіппію, що навіть найпрекрасніша дівчина, якщо порівняти її з родом богів, буде потворною?

Гіппій. Хто би взявся перечити цьому, Сократе?

Сократ. Якщо ми погодимося з цим, він засміється і скаже: "Ти пам'ятаєш, Сократе, про що я тебе запитував?"

• "Пам'ятаю, - відповім я, - що таке прикрасне само собою?"

• "Однак, - скаже він, - з твоїх слів у відповідь на поставлене запитання виходить, що прекрасне не більш прекрасне, ніж потворне?" - "Схоже на це ", - скажу я. А ти як гадаєш, любий? Може, ти мені щось порадиш? [...]