Організація монтажного майданчика
Монтажний майданчик – це комплекс виробничих і адміністративно – побутових будівель і споруд, що забезпечують нормальне виконання робіт на об'єкті, а саме:
Конторські, складські і побутові приміщення;
Майданчики для складування і укрупнювального складання;
Під'їзні шляхи;
Тимчасові енергетичні установки і комунікації і ін.
Питання організації майданчика розв'язуються в ПВР, вони включають:
Вибір місця і розмірів майданчика згідно з принциповою схемою;
Вибір на майданчику місця для прийому і складування устаткування;
Підготовка майданчика до монтажу устаткування.
Розміри і місце розташування ММ вибирають представники проектної і монтажної організацій до почала розробки ПВР. Розміри і розташування майданчика залежать від передбачуваного способу монтажу. При зміні способу монтажу вибирають новий майданчик. Майданчик прагнуть вибрати так, щоб він перетинався залізничними шляхами, призначеними для подачі будівельних конструкцій. Інакше постачати устаткування із заводу – виготівника доцільніше автотранспортом.
Підготовка ММ:
Очищення від будівельного сміття, планування і зміцнення грунту (трамбівка або укладання плит);
Устаткування тимчасовими фундаментами під монтажні пристосування, під'їзними шляхами, переїздами, переходами, драбинами;
Споруда виробничих і побутових будівель;
Прокладка інженерних мереж, освітлення робочих місць, оснащення ПТМ і ін. механізмами;
Установка і випробування монтажних механізмів і устаткування, такелажних пристроїв;
Узгодження з генпідрядником і суміжниками порядку виконання суміщених будівельно-монтажних робіт (шляхи подачі устаткування, переміщення монтажних механізмів і ін.).
Підготовка устаткування до монтажу
Основні етапи підготовки:
Постачання устаткування виготівником;
Доставка споживачу – підприємству, що будується або реконструюється;
Отримання, складування і зберігання;
Приймання в монтаж і ревізія з комплектуванням механізмів;
Складання в укрупнені блоки;
Вантаження і доставка до місця монтажу.
Постачання устаткування
Виготівник відвантажує машину у супроводі пакувальних відомостей, що містять дані про масу елементу, вид упаковки і схему розташування місць в кожному транспортному засобі.
Якщо виконувалось складання з подальшим розбиранням на транспортні елементи, то додатково прикладають маркувальну схему, що містить умовні позначення стиків, що сполучаються, і перелік монтажних одиниць, на які розбита машина.
Транспортування устаткування
ПТМ доставляються до місця монтажу засобами залізниці, або автомобільного, водного, повітряного транспорту. Найбільш поширений і економічний – залізничний.
Для перевезення важких великогабаритних елементів використовують спеціальні платформи гп понад 200т і відстанню між осями зчеплень понад 30м.
Поперечний перетин елементів не повинен виходити за габарит контура вантаження.
Крім того встановлені три ступені негабаритности по висоті і п'ять по ширині (0-IV). За узгодженням з управлінням дороги можна вантажити елементи, що виходять за нормальний габарит. При цьому вартість перевезення зростає на 50-300%.
Елементи великої довжини (балки, стріли, башти) перевозять на зчепленнях з двох або трьох платформ, перевіряючи вихід за габарит кінців. Легкі елементи опирают на одну платформу, а важкі – на дві. При цьому на одній з платформ встановлюють турнікет. Максимальна маса конструкцій, що перевозяться по ЗД, – 480т, поперечний розмір до 5м.
Водним транспортом можна перевозити конструкції масою, що перевищує 1000т і поперечним розміром до 10 м.
На відстані до 500 км устаткування перевозять автомобільним транспортом. При масі елементів до 40т – автомобілями, можливо з причепом, при масі 40 – 600т – на трейлерах, що буксируються тягачем або трактором. Максимальний поперечний розмір – 8м.
Причепи вибирають з урахуванням маси і габаритів устаткування, що перевозиться, а також сумарного опору руху тягача з причепом
,
де m – маси; f – коефіцієнти опору. Опір руху від ухилу приймають рівним 0,01 на кожен відсоток ухилу. Силу тяги, необхідну для чіпання з місця приймають в 1.5 разу більшої сили опору руху.