1.2. Історія розвитку літературного життя у м. Єнакієве

Історія не зберегла для нас такий факт, чи були до революції в місті Єнакієвому письменники-прозаїки, а тим паче поети. Мабуть, що були. Відомо тільки, що на металургійному заводі деякий чає працював Купрін, коли писав свою повість “Молох”.

Кілька місяців жив Іван Ле, збираючи матеріал для відомого роману "Інтеграл", та і то вже при Радянській владі. От і все.

На початку радянської ери тисячі простого люду та інтелігенції посунули до Єнакієвого, де заводу і шахтам потрібні були робочі руки, значить, усміхалася можливість знайти якийсь заробіток.

Тоді ще не було літературних осередків, але серед інтелігенції “ходили” рукописні журнали з поетичними доробками, робітний люд в основному складав частівки і, часом, дуже дотепні.

Першим Єнакієвським поетом, про кого згадується в пресі, був Анатолій Савелович Красний, який завідував відділом партійного життя в районній газеті “Знамя ударника”, нині відомій мешканцям міста як “Енакиевский рабочий”. Досить сказати, що слова знаменитої комсомольської пісні «наш паровоз, вперед лети...» належать його перу.

Літературне життя в м. Єнакієвому зародилося десь у середині 20-х років ХХ-го століття, в найтяжчий період існування радянської України. Примусова колективізація на селі, голод 1932-33років, розстріли, концтабори... І раптом розквіт літературного руху.

Це ж яку могутню духовну силу повинен мати народ, щоб не тільки оста­точно не зламатися, але ще й творити!

Немов дивна троянда в дбайливо доглянутому саду, цвіла поезія в нашому місті.

В кінці тридцятих років в Донбасі, і Єнакієвому зокрема, відбувся небувалий розквіт поезії. Керівництвом країни було кинуто в народні маси заклик: “Ударник - в літературу!”. Майже у всіх середніх школах міста з'явилися літературні гуртки, а в педагогічному технікумі, Палаці культури і при районній газеті — літературні об'єднання. Найкращі осередки були в педтехнікумі, середній школі № 11, Палаці культури та районній газеті «Знамя ударника». З'являються обдаровані особис­тості серед молоді, такі як Емануїл Гільдинер, Василь Кривець, Ілля Херсонсь­кий, Андрій Ковач, викладач технікуму Костянтин Масливець. Велику підтримку починаючим авторам надавали місцеві газети, охоче публікуючи їх твори в регулярних випусках літературної сторінки.

У 1939 році СШ № 1 дає місту зразу двох талановитих поетів - Миколу Зубашева та Анатолія Никаноркіна. Та жахливі жорна ненаситних щелеп Мо­лоха, що перемелювали долі мільйонів, не обминули й літераторів. У грудні 1937 року розстріляно Костянтина Масливця. Назавжди зник в підвалах НКВС учи­тель української мови та літератури СШ N° ІЗ Василь Кривець.

Вивезли в архангельську тайгу зовсім ще молодого Дмитра Радькова.

Не менш підступно, хоч в деякій мірі легше, обійшлася доля і з Георгієм Книшом, який почав писати вірші ще в школі. Цього переслідували за те, що був сином священика. Відмінно закінчившого середню школу Георгія, не тільки «обійшли» золотою медаллю, а навіть «забули» вручити червоний атестат зрілості.

Ні, не даремно їли свій хліб беріївські посіпаки, бо навіть дізналися, що хлопець марить поступити в вищий учбовий заклад. Дізнались і... запроторили до лав Червоної Армії. Навіть після Великої Вітчизняної чіпкі пазурі людоловів міцно тримали за горло відомого українського письменника.

Але не тільки сталінський режим вибивав з шеренг літературного корпусу його бійців.

Загубилися на кривавих дорогах Великої Вітчизняної війни сліди Емануїла Гільдинера, невідомо куди запропали Микола Зубашев і Анатолій Красний. Зра­неними й контуженими повернулись Ілля Херсонський, Анатолій Никаноркін, Георгій Книш.

Велика Вітчизняна війна розмежувала не тільки Україну, але й кожну люд­ську долю на дві епохи: епоху «до» й епоху «після». Не минув цей розподіл і Єнакієвого. В епосі «до» залишилися численні гуртки та студії. Епоха «після» згурту­вала літературні сили навколо літературного об'єднання «Родник» при міській газеті «Енакиевский рабочий».

Духовний потенціал народу-переможця не міг бути консервативним, бо він відбудовував, він творив. А тому закономірно на чільне місце в області літератури поряд з довоєнними, з'являються нові імена.

На весь світ заспівав своє солов'їне соло Михайло Пляцковський.

А Єнакієвський металургійний завод тим часом старався з усіх сил. Його могутній організм разом з чавуном і сталлю в особливих формах одного за другим виливав літераторів. Через його багатолюдну прохідну статечною трудовою ходою вийшли на літературну ниву Володимир Золотухін, Микола Кобзев і Віктор Максимов, Анатолій Кравченко і Станіслав Жуковський.

А зовсім недалечко, на шахті “Юнком”, піднялися “на-гора”, щоб злетіти жайворонами в гаряче степове небо Іван Дрозд і Олександр Усов.