1. Види стратегій і їх характеристика

Систем класифікації стратегій підприємства включає низку ознак, за якими стратегії поділяються на окремі групи.

За ієрархією в системі правління виділяють чотири види стратегій, які відповідають різним організаційним рівням фірми.

Корпоративна стратегія – це стратегія найвищого рівня фірми і сфер її діяльності в цілому. Вона характерна для диверсифікованих фірм (компаній), вищий менеджмент яких повинен створювати високопродуктивний портфель господарських підрозділів (придбати інші фірми, входити в новий бізнес) і керувати ним; визначати інвестиційні пріоритети. Ділова стратегія – це стратегія найвищого рівня для вузькоспеціалізованих фірм (рівень окремих господарських підрозділів). Полягає у розробці заходів, спрямованих на посилення конкурентоспроможності і збереження конкурентних переваг; формування механізму реагування на зовнішні зміни; об’єднання стратегічних дій основних функціональних підрозділів.

Функціональна стратегія – існує окремо для кожного функціонального напрямку діяльності диверсифікованої чи вузькоспеціалізованої фірми (стратегія маркетингу, стратегія фінансів тощо). Спрямовується на підтримку ділової стратегії досягнення поставлених цілей.

Операційна стратегія – характерна для окремих структурних одиниць. Націлена на вирішення проблем, специфічних для кожного підрозділу.

Взаємозв’язки головних функціональних стратегій показані на рис. 1.6.

За стадіями життєвого циклу бізнесу можна умовно виділити стратегії зростання, утримання і скорочення, відповідно до основних стадій життєвого циклу галузі чи окремого продукту. За конкурентною позицією на ринку розрізняють стратегії лідера, претендента, послідовника і новачка у галузі.

За способом досягнення конкурентних переваг виділяють три основні стратегії:

1) стратегію мінімальних витрат;

2) стратегію диференціації;

3) стратегію зосередження.

Стратегія мінімальних витрат полягає в прагненні досягти мінімуму сукупних витрат на одиницю продукції і здобути прибуток вище середнього у галузі. Завдяки низьким витратам фірма може одержувати прибутки навіть після того, як конкуренти втратили конкурентоспроможність.

Стратегія диференціації полягає у виведенні на ринок такої продукції і послуг, які сприймаються у межах певної галузі як щось унікальне. Диференціація раціональна до тих пір, поки конкурентами не створені аналогічний товар, послуга.

Стратегія зосередження полягає в концентрації уваги на конкретній групі покупців, сегменти ринку, товарній номенклатурі.

За рівнем глобалізації бізнесу розрізняють стратегії вузької спеціалізації і диверсифікації.

Стратегія вузької спеціалізації характерна для більшості фірм. Ця стратегія має низку корисних заходів, пов’язаних з організацією і управлінням (спеціалізація, тісні зв’язки з клієнтами), але є ризикованою для фірми – якщо галузь потрапить у кризу, фірма потерпає збитки або банкрутує.

Стратегія диверсифікації передбачає розвиток бізнесу у декількох сферах, технологічно не пов’язаних одна з однією. Збитки однієї галузі компенсуються прибутками в інших галузях.

Позначені та інші стратегії мають свої особливості і повинні формуватися і прийматися зважено і продумано.

Вибрана стратегія фірми формально розкривається у документі, який називається стратегічним планом.