3 Рекомендації щодо виконання та оформлення розрахунково-графічної роботи

1. Складання схематичного креслення розмічувальних елементів

Складають схематичне креслення (подібне до проектного плану) контуру проектної земельної ділянки, виконують на ньому схематичну прив’язку до вихідної геодезичної основи з геометричним позначенням елементів прив’язки та розмічувальних елементів – горизонтальних кутів і горизонтальних прокладань ліній.

2. Аналітична підготовка розмічувальних елементів

Виконують аналітичну підготовку розмічувальних елементів – проектних горизонтальних кутів і горизонтальних прокладень ліній d, дотримуючись наступного порядку розрахунків [6].

1. У графу 1 відомості “Аналітична підготовка розмічувальних елементів” (табл. А.1 дод. А) записують номери вершин прив’язочного ходу (номери вихідних пунктів і номер найближчої поворотної точки межі) і окремо номери проектного теодолітного ходу, точками якого приймаються проектні поворотні точки меж земельної ділянки.

2. У графи 2 і 3 відомості заносять (відповідно до свого варіанту) координати x i y вихідних геодезичних пунктів і проектних точок меж земельної ділянки, які наведені на проектному плані.

3. У графи 4 і 5 записують прирости координат, які обчислюють за формулами:

, (3.1)

4. Визначають значення тангенса румба сторони ходу за формулою:

, (3.2)

які записують у гр. 6 відомості.

5. Виходячи зі значення тангенса румба сторони визначають величину румба цієї сторони, його напрямок, значення дирекційного кута, його синуса і косинуса. Ці величини заносять у графи 7, 8, 9 відомості. Слід бути уважними при переході від румба до дирекційного кута. При цьому можна користуватись залежностями, наведеними у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 – Залежність між азимутами і румбами

Чверть	Знаки приростів координат		Дирекційний кут
	∆x	∆y
I (Пн. Сх.)	+	+	α = z
II (Пд. Сх.)	–	+	α = 180° – z
III (Пд. Зх.)	–	–	α =180° + z
IV (Пн. Зх.)	+	–	α = 360° – z

Точність обчислення румбів і дирекційних кутів повинна бути не нижче 0,1′, а значення косинусів і синусів визначають з точністю 6-го знаку після коми.

6. Довжини сторін (горизонтальні прокладання) проектного теодолітного ходу визначають за двома з трьох наступних формул і записують у графу 10 відомості:

; ; (3.3)

; (3.4)

Довжини сторін визначають з точністю до 0,01 метра.

7. Кути проектного теодолітного ходу визначають як різницю дирекційних кутів сусідніх ліній, праві за ходом кути теодолітного ходу визначають за формулою:

, (3.5)

а ліві – за формулою:

. (3.6)

Кути визначають з точністю до 0,1′ (десятих часток мінут) і записують у графу 11 відомості.

8. Визначають суму проектних кутів і записують її у графу 11 під підсумковою рискою.

9. Розрахунки контролюють, виходячи з кутової нев’язки замкнутого ходу та допустимої нев’язки . Кутову нев’язку обчислюють за формулою:

. (3.7)

Значення допустимої кутової нев’язки визначають за формулою:

. (3.8)

Перевіряють дотримання нерівності:

, (3.9)

яка відображає правильність обчислень.

У формулах 3.8 і 3.9: n – кількість вершин теодолітного ходу, ∆β, – відповідно гранична і середня квадратична помилки вимірювання кутів (для теодолітів Т-30, =30′′).

Приклад аналітичного визначення розмічувальних елементів для перенесення проекту в натуру способом проектного теодолітного ходу (схема якого представлена у додатку 2) наведений у таблиці А.1 (дод. А).