Глава 39.

Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру

Стаття 503. Підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру

1. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну від­ повідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що:

1. особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;

2. особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановления вироку.

2. Якщо під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусо­ вих заходів медичного характеру, слідчий, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з пра­ вилами, передбаченими цією главою.

3. Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчи­ неного у стані неосудності, повинна грунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не врахову­ ються попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального право­ порушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї примусових заходів медичного характеру.

4. Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними.

1. Примусові заходи медичного характеру не є заходами кримінального покарання. Проте вони, як і покарання, належать до заходів державного приму­су і можуть призначатися судом тільки в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Примусові заходи медичного характеру - це система лікувальних, медич­но-профілактичних та медично-реабілітаційних заходів у спеціальних ліку­вальних закладах, які застосовуються виключно судом відповідно до закону до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності, та осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хво­робу до постановления вироку.

До осіб, які під час вчинення суспільно небезпечного діяння знаходились у стані неосудності, належать особи, які не могли віддавати собі звіту у своїх діях, передбачати їх наслідки або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану. До таких осіб належать також такі, які вчинили правопо-

1026

рушення у стані осудності, але до постановления вироку захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії, передбачати їх наслідки або керувати ними.

2. Підставами застосування судом примусових заходів медичного характе­ ру є: 1) наявність суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК; 2) доведе­ ність вчинення цього діяння цією особою; 3) встановлення того факту, що особа в момент вчинення суспільно небезпечного діяння була в стані неосудності, чи захворіла після цього на психічну хворобу, яка виключає застосування до неї кримінального покарання; 4) визнання цієї особи небезпечною для суспільства в силу її хворобливого стану, характеру вчиненого нею діяння і взагалі її по­ ведінки. Відсутність хоча б однієї з цих підстав не дає суду права застосовувати вказані заходи.

3. Суд, даючи кримінально-правову оцінку суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинен грунтуватись лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї примусових заходів медичного характеру. Суспільна небезпечність діян­ ня полягає в тому, що воно завдає або становить загрозу завдати істотну шкоду об'єктам кримінально-правової охорони.

4. Суд має право застосувати примусові заходи медичного характеру тільки до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності, та осіб, які вчи­ нили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психіч­ ну хворобу до постановления вироку, і самі є суспільно небезпечні.

Стаття 504. Порядок здійснення досудового розслідування у кримі­нальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру та щодо обмежено осудних осіб

1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо засто­ сування примусових заходів медичного характеру здійснюється слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом, з ураху­ ванням положень цієї глави.

2. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, здійснюється слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як під­ ставу для застосування примусового заходу медичного характеру.

1. Досудове розслідування щодо застосування примусових заходів медич­ного характеру проводиться за загальними правилами, встановленими КПК. Водночас, особливості цих кримінальних проваджень (душевна хвороба особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і неможливість застосування до неї

1027

кримінального покарання) зумовили введення спеціальних норм, які регламен­тують особливий порядок розслідування.

Коли під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових за­ходів медичного характеру, слідчий, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, перед­баченими главою 39 КПК.

2. Закон не містить вказівок на якийсь особливий порядок здійснення до­ судового розслідування за фактом вчинення душевнохворим суспільно небез­ печного діяння. В низці випадків слідчому чи прокурору може бути відомо, що суспільно небезпечну дію, передбачену КК, вчинив душевнохворий. Наявність таких даних зобов'язує їх внести відповідні відомості до Єдиного реєстру до- судових розслідувань та розпочати розслідування.

3. Кримінальне провадження здійснюється за загальними правилами без будь-яких винятків до встановлення психічного стану особи, яка вчинила сус­ пільно небезпечні дії. Психічний стан такої особи встановлюється психіатрич­ ною експертизою (див. ст.ст. 242 та 509 КПК).

4. Відповідно до ст. 20 КК особа, яка в стані обмеженої осудності вчинила злочин, залишається його суб'єктом та підлягає кримінальній відповідальності. Мова йде лише про зменшену винуватість і можливість пом'якшення покаран­ ня, хоча і не виключає застосування примусового заходу медичного характеру.

5. Зважаючи на законодавче формулювання (ч. 2 ст. 504), можна дійти ви­ сновку, що досудове розслідування стосовно осіб, які підозрюються у вчинен­ ні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, провадиться слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК.

6. Відповідно до ч. 4 ст. 374 КПК суд, який ухвалює вирок, може врахува­ ти стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру, наприклад, у зв'язку з небезпечною для оточення пове­ дінкою такої особи.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 3 червня 2005 р. № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» роз'яснив: ураховуючи те, що згідно зі ст. 20 КК особа, визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності, слід визнати, що справу щодо такої особи необхідно направити до суду з обви­нувальним висновком, в якому мають міститися дані про психічне захворюван­ня цієї особи (п. 6).

Стаття 505. Обставини, що підлягають встановленню під час до­судового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру

1. Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру встановлю­ються:

1028

1. час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпеч­ ного діяння або кримінального правопорушення;

2. вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення цією особою;

3. наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопо­ рушення чи на час досудового розслідування;

4. поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння, кримі­ нального правопорушення і після нього;

5. небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою;

6. характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кримінальним правопорушенням.

1. Обов'язкове кримінальне провадження щодо застосування примусо­ вих заходів медичного характеру гарантує захист прав, свобод та законних інтересів осіб з психічними розладами.

2. Обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру, належать до об­ ставин, які підлягають доказуванню у всіх кримінальних провадженнях, з ура­ хуванням специфіки цієї категорії кримінальних проваджень, яка виявляється в п.п. З, 4, 5 ч. 1 ст. 505 КПК.

3. Предмет доказування під час досудового розслідування щодо засто­ сування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, що випливають зі ст. 91 КПК, яка визначає коло обставин, що підлягають доказування у кримінальному проваджені. По-перше, в цій статті не ставить­ ся питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального про­ вадження, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння. По-друге, найважливіше значення має питання про наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небез­ печного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового роз­ слідування.

4. Слід мати на увазі, що небезпечність особи внаслідок її психічного ста­ ну для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істот­ ної шкоди такою особою має важливе значення для обгрунтованого експертно­ го висновку про психічний стан особи, який є підставою для визнання судом цієї особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, неосудною або обмежено осудною. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призна­ ченні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 2 ст. 20 КК України).

1029

Стаття 506. Права особи, яка бере участь у кримінальному прова­дженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру

1. Особа, стосовно якої передбачається застосування примусових за­ ходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосуван­ ня, користується правами підозрюваного та обвинуваченого в обсязі, який визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного за­ хворювання відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, та здійснює їх через законного представника, захисника.

2. Якщо характер розладу психічної діяльності чи психічного захворю­ вання особи перешкоджає проведенню процесуальних дій за її участю або участі у судовому засіданні, прокурор, суд мають право прийняти рішення про проведення відповідних процесуальних дій без участі такої особи.

1. У зв'язку з особливістю цього суб'єкта кримінального провадження за­ кон визначає, що особа, до якої передбачається застосування примусових за­ ходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосовування, користується правами підозрюваного та обвинуваченого (ст. 42 КПК) та здій­ снює їх через законного представника (ст. 44 КПК) чи захисника (ст. 52 КПК). В цьому випадку захисник повинен урахувати думку законного представника.

2. Характер розладу психічної діяльності чи психічного захворювання та­ кої особи визначається відповідно до висновку судово-психіатричної експерти­ зи (ст. 509 КПК).

3. Слідчі та процесуальні дії за участі такої особи можуть бути проведені лише у разі, якщо її психічний стан дозволяє це.

4. Прокурор та суд мають право прийняти рішення про проведення відпо­ відних процесуальних дій без участі особи, якщо характер розладу психічного захворювання перешкоджає цьому.

Стаття 507. Участь захисника