1. Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримі­ нальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили.

2. Кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили.

1. Коментована стаття-засада закріплює з урахуванням кримінального провадження конституційне положення (ст. 61 Конституції України) про не­ можливість двічі притягнути особу до юридичної відповідальності одного й того ж виду за одне й те саме правопорушення. Non bis in idem («не можна карати двічі за одне й те саме») - засада загальновизнана міжнародною спіль­ нотою і закріплена в міжнародно-правових актах, чинних в Україні (п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права). У Протоколі № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вона викладена у такому формулюванні: «Жодна людина не може бути вдруге притягнута до від­ повідальності або покарана у кримінальному порядку судом однієї і тієї самої держави за злочин, за який вона вже була остаточно виправдана або засудже­ на відповідно до закону і кримінального процесуального права цієї держави» (ст. 4).

Аналогічне за своєю суттю формулювання містить і чинний Криміналь­ний кодекс України: «Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відпо­відальності за той самий злочин більше одного разу» (ч. З ст. 2 КК).

2. Частина 1 коментованої статті забороняє повторне притягнення до кримінальної відповідальності особи як тоді, коли вона вже раніше (вперше) притягалась до кримінальної відповідальності за цей злочин, але вироком суду була виправдана, так і тоді, коли вона була за цей самий злочин засуджена і по­ карана вироком суду, що набрав законної сили.

3. Заборона двічі (повторно) притягувати особу до кримінальної відпові­ дальності за одне й те саме кримінальне правопорушення охоплює не лише ви­ падки, коли обвинувачений був виправданий чи засуджений вироком суду за це саме правопорушення, а й коли щодо нього з цього самого приводу була винесена

74

75

ухвала суду, яка вступила в законну силу, про закритгя кримінальної справи та звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, зокрема: 1) при відмові прокурора від підтримання державного обвинувачення і відсутності згоди потерпілого підтримувати обвинувачення (ст. 340 КПК); 2) при звільненні обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадках, встановлених за­коном України про кримінальну відповідальність (див. коментар до ст. 285 КПК).

4. Положенням ч. 1 коментованої статті охоплюється також випадок, коли особа притягалась до кримінальної відповідальності за цей самий злочин, і її було виправдано, засуджено або звільнено від такої відповідальності вироком суду іншої держави.

5. Частина 2 коментованої статті зобов'язує органи, які ведуть криміналь­ не провадження, негайно його закрити у випадку встановлення факту наявності вироку суду щодо обвинуваченого за тим самим обвинуваченням, а також ухва­ ли суду про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закриття провадження (п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК).

6. Гарантуючи захист прав виправданих, засуджених та звільнених від кримінальної відповідальності від повторного притягнення їх до такої відпо­ відальності, коментована засада не є абсолютною перепоною для повторного розгляду питання про кримінальну відповідальність особи за одне й теж саме кримінальне правопорушення. Такі випадки передбачені ч. 2 ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою право не бути притягнутим до відповідальності або покараним двічі «не перешкоджає перегляду судового рішення згідно з законом і кримінальним про­ цесуальним правом відповідної держави за новими або нововиявленими обста­ винами чи внаслідок грубої помилки в попередньому судовому розгляді, які мо­ гли вплинути на результати процесу». Вони передбачені і КПК, зокрема: 1) коли виявилися підстави для перегляду судових рішень (вироків, ухвал), що набрали законної сили, за нововиявленими обставинами (див. коментар до ст. 459 КПК); 2) коли скасований вирок суду, ухвалений на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим; між прокурором та під­ озрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості (ст. 468 КПК), яка не виконується засудженим (ст. 476 КПК).

7. Засада non bis in idem забороняє двічі (повторно) притягати особу за одне й теж саме кримінальне правопорушення до кримінальної відповідальності, тоб­ то відповідальності одного й того ж виду. Проте вона не звільняє особу від ін­ ших видів юридичної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення та його наслідки, зокрема, від цивільної відповідальності за завдану ним шкоду (майнову і моральну). Така шкода, як правило, відшкодовується у кримінальному провадженні за допомогою цивільного позову (див. коментар до ст. 127 КПК).

Стаття 20. Забезпечення права на захист

1. Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або

письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, ко­ристуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

2. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язаний роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на ква­ ліфікаційну правову допомогу з боку обраного ним або призначеного за­ хисника.

3. У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регу­ лює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваче­ ному правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.

4. Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого.

1. Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудже­ ного і виправданого у кримінальному провадженні - це одна з найважливіших державних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених Конституцією України (ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 6 ч. З ст. 129) та міжнародними актами, які становлять національне законодавство щодо прав людини і осно­ воположних свобод (ст. 11 Загальної декларації прав людини; ч. З ст. 14 Між­ народного пакту про громадянські і політичні права; ч. З ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

2. Під захистом у кримінальному провадженні слід розуміти систему легі­ тимних засобів і способів, використання яких дає можливість спростувати факт вчинення кримінального правопорушення, винність особи у його вчиненні (по­ вністю або частково), захистити її права та законні інтереси.

3. КПК 2012 р., на відміну від свого попередника (КПК 1960 p.), істотно розширив і зміцнив свою правозахисну функцію в цілому, і особливо один із їх складників - функцію захисту підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і виправданого, їх прав і законних інтересів у кримінальному провадженні, а та­ кож процесуальні гарантії їх реалізації, що і складає засаду забезпечення права на захист. Найбільш рельєфно це знайшло свій прояв у таких положеннях КПК: 1) дозвільний порядок участі захисника-адвоката в кримінальному провадженні змінений на явочний: для вступу його в провадження не потрібний дозвіл орга­ ну, що веде провадження, виражений у його постанові (ухвалі). Сам факт появи адвоката на запрошення одного з перелічених у ч. 1 коментованої статті учасни­ ків провадження, а також на запрошення інших осіб за їх проханням чи згодою для участі в провадженні, і підтвердження відповідними документами своєї особи та повноважень (ст. 50 КПК) дає йому право виконувати свою функцію у провадженні; 2) розширений перелік випадків обов'язкової участі захисника у кримінальному провадженні, зокрема, щодо всіх без винятку особливо тяж­ ких злочинів (за КПК 1960 р. тільки тих тяжких злочинів, санкція за вчинення

76

77

яких передбачала можливість застосування найвищої міри покарання - дові­чного позбавлення волі), а також у провадженні щодо реабілітації померлої особи (ч. 1, п. 6 ч. 2 ст. 52 КПК); 3) передбачено залучення захисника-адвоката за ініціативою органу, що веде провадження, якщо підозрюваний чи обвину­вачений не залучив його, а цей орган вирішить, що обставини провадження вимагають участі захисника в інтересах правосуддя (п. З ч. 1 сі. 49 КПК); 4) пе­редбачено залучення захисника органом, що веде провадження, для участі у проведенні невідкладної процесуальної (насамперед слідчої) дії, коли участь захисника підозрюваного чи обвинуваченого в цей час неможливу (ст. 53 КПК); 5) істотно розширені права захисника для виконання своєї функци'чзахисту. на­самперед щодо збирання і подання доказів, які спростовують підозрУ чи обв" нувачення або пом'якшують чи виключають відповідальність його підзахис­ного (ч. З ст. 93 КПК); участі у проведенні допиту та в інших процесуальних діях, що проводяться із залученням його підзахисного; явочного (без дозволу слідчого) побачення з підозрюваним до його першого допиту на конфіденцій­ній основі (ч. 5 ст. 46 КПК) тощо. КПК позбавлено слідчого права усунути за­хисника від участі у провадженні на тій підставі, що він, зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню обставин провадження чи затягує його.

4. Право на захист перелічених у ч. 1 коментованої статті учасників кри­ мінального провадження реалізується у двох формах: 1) особисто самим учас­ ником за допомогою наданих йому процесуальних прав; 2) захисником-адвока- том, запрошеним названим учасником або на його прохання чи за його згодою іншими особами. У передбачених КПК випадках захисник-адвокат залучається органом, що веде провадження, в інтересах правосуддя. Обидві форми забез­ печення права на захист не замінюють і не звужують їх, а реалізуються па­ ралельно. Про права підозрюваного і обвинуваченого, за допомогою яких він здійснює свій захист особисто, див. коментар до ст. 42. Про права і обов'язки захисника-адвоката щодо захисту підозрюваного чи обвинуваченого див. ко­ ментар до ст. 46 (ч. 4), ст. 47 та ч. З ст. 93 КПК.

5. У кримінальному провадженні щодо неповнолітніх забезпечення права на захист здійснюється, крім захисника-адвоката, участь якого є обов'язковою, ще й законним представником неповнолітнього підозрюваного, обвинувачено­ го (див. коментар до ст. 44 КПК).

6. Орган, який веде кримінальне провадження, зобов'язаний роз'яснити підозрюваному чи обвинуваченому, законним представникам неповнолітніх об­ винувачених чи осіб, щодо яких застосовуються заходи примусового медичного характеру, про їх право запросити до участі у провадженні для захисту їхніх прав і законних інтересів захисника за своїм вибором з числа адвокатів, відомості про яких внесені до Єдиного реєстру адвокатів України. Слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд також зобов'язані надати підозрюваному та обвинуваченому, який зна­ ходиться під вартою, допомогу у встановленні зв'язку із захисником та особами, які можуть його запросити. При цьому вони мають утримуватися від рекомен­ дацій щодо залучення до провадження конкретного адвоката (ч. 1 ст. 48 КПК).

78

7. Якщо підозрюваний чи обвинувачений мали бажання, але не залучили захисника через відсутність коштів на оплату його праці, а також у випадках обов'язкової участі захисника у провадженні, а названі учасники не запросили його, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов'язані забезпечити участь захисника-адвоката на підставі та в порядку, передбаченому ст. 49 КПК та За­ кону України «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 р. (з на­ ступними змінами і доповненнями).

8. Особливості вибору підозрюваним, обвинуваченим захисника своїх прав чи його призначення слідчим, прокурором, судом має кримінальне про­ вадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю. До участі у такому провадженні допускаються як захисники лише адвокати, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми та яким надано доступ до конкретної секретної інформації та її матеріальних носіїв (див. коментар до ст. 517 КПК).

9. Підозрюваний чи обвинувачений мають право в будь-який момент кри­ мінального провадження відмовитися від захисника або замінити його, крім випадків, коли участь захисника є обов'язковою (ст. 54 КПК). Така відмова може бути лише за ініціативою підозрюваного, обвинуваченого. Пленум Вер­ ховного Суду України у своїй постанові «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24 жовтня 2003 р. рекомендував судам, що при вирішенні питання про прийняття такої відмови суд має з'ясувати, чи не є вона вимушеною (наприклад, у зв'язку з неявкою за­ хисника в судове засідання) і як у подальшому підсудний здійснюватиме свій захист - самостійно чи за допомогою іншого захисника. Встановивши вимуше­ ність відмови, суд вживає передбачених законом заходів до забезпечення участі захисника у справі. Очевидно, що така рекомендація найвищого судового ор­ гану України стосується не лише судових стадій провадження, а й досудового розслідування.

10. Серед суб'єктів кримінального провадження, які мають право на за­ хист, ч. 1 називає і виправданого вироком суду, що набрав законної сили. Ви­ правданий вправі використовувати надане обвинуваченому право на захист у касаційному провадженні, провадженні за нововиявленими обставинами та під час порушення клопотання про відшкодування (компенсацію) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що вели кримінальне провадження (див. коментар до ст. 130 КПК).

11. Право на правову допомогу і захист своїх прав мають не лише учасни­ ки провадження, які названі в ч. 1 коментованої статті, а й будь-яка інша особа, зокрема свідок, який допитується у кримінальному провадженні про обстави­ ни інкримінаційного характеру для нього. Як відзначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16 листопада 2000 р. (справа про право вільного вибору захисника), «закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову до­ помогу, конституційний припис «кожен вільний у виборі захисника своїх прав» (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не

79

лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб з метою захисту своїх прав і законних інтересів».

С т а т т я 21. Доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень