4. Система ects та особливості її впровадження в вітчизняну вищу школу

ECTS (European Communiti Course Credit Transfer System - Європейська система трансферу оцінок) - це методична система, яка пропонує спосіб вимірювання та порівняння навчальних досягнень студентів і переведення їх з одного інституту до іншого. Спочатку система виникла під впливом програми Erasmus (1989-1996 рр.) та тестувалася протягом шести років як пілотна схема, де було задіяно 145 інститутів вищої освіти в усіх країнах - учасницях ЄС та ЄЕС. Із дня впровадження Інституційного контракту в програмі Socrates-Erasmus усі європейські університети можуть брати участь в ECTS. Як ефективний інструмент створення взаємозаліку та управління академічним впровадженням, система ECTS підтримує європейську мобільність.

Загальна характериста ECTS.

Система ECTS базується на трьох ключових елементах:

• інформації (стосовно навчальних програм і здобутків студентів);

• взаємної угоди (між закладами і студентом);

• використання кредитів ECTS (щоб визначити навчальне навантаження для студентів).

Ці три ключові елементи приводяться в дію через використання трьох основних документів:

1). Інформаційного пакету.

2). Форми заяви (навчального контракту).

3). Переліку оцінок дисциплін.

Використання ECTS є добровільним і базується на взаємній довірі і переконанні щодо якості навчальної роботи освітніх закладів.

ECTS забезпечує прозорість через такі засоби:

- кредити ECTS, є числовим еквівалентом оцінки, необхідні для завершення курсу;

- інформаційний пакет, який дає письмову інформацію студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організації і структуру навчання і розділів курсу;

- перелік оцінок з предметів може легко передаватися від одного закладу до іншого;

- навчальний контракт є обов’язковим як для місцевого і закордонного закладів так і для студентів.

ECTS також дає можливість для подальшого навчання за кордоном. З ECTS студент не обов’язково повернеться назад до місцевого закладу після періоду навчання за кордоном; він може віддати перевагу тому, щоб залишитися у закордонному закладі – можливо, щоб здобути ступінь – чи навіть перейти до третього закладу. До компетенції закладів належить вирішувати прийнятне це чи ні, і які умови студент повинен виконати, щоб одержати диплом чи реєстрацію перезарахування. Перелік оцінок дисциплін є особливо корисним за цих умов, оскільки він показує історію навчальних здобутків студентів, яка допоможе закладам приймати ці рішення.

Вищі навчальні заклади експериментують із застосуванням системи ECTS на основі національних систем, а не замість їх. Багато суперечок виникає з приводу розширення та поглиблення практики використання системи, особливо щодо накопичення кредитних одиниць. Існують побоювання, що надто квапливе поширення ECTS може призвести до зниження якості освіти. Проте чимало вищих навчальних закладів Європи вважають свої національні системи сумісними з ECTS (але більшою мірою для переведення академічних кредитів, аніж для їх акумулювання). У цих випадках мова йде або про можливості звичайного переведення національних систем в ECTS, або про пряме застосування власне системи ECTS. Визнано переваги цієї системи для введення модульної організації освітнього процесу.

Система ECTS зв’язана з впровадженням кредитної системи розробки академічних планів навчання та робочих програм з навчальних дисциплін. Кредитна система - це систематичний (формалізований та стандартизований) спосіб описання освітньої програми з доданням кредитів до її компонентів. Опис кредитів у системах вищої освіти може базуватися на різних параметрах, таких як обсяг навчальної роботи, результати навчання та контактні (аудиторні) години.

Кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен блок курсу, відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практична робота, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота і екзамени чи інші види діяльності, пов’язані з оцінюванням.

Кредити ECTS – це відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента, що лише визначає, яку частину загально річного навчального навантаження займає один блок курсу у закладі чи на факультеті, який призначає кредити.

У ECTS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр.

ECTS засновано на конвенції про 60 кредитних заходів з обсягу робіт студентів за один академічний рік. Обсяг робіт студентів за повний робочий час навчальної програми в Європі становить переважно 36-40 тижнів на рік, у такому випадку один кредит становить від 24 до 30 робочих годин. (В Європейських вищих навчальних закладах робочий час вимірюється астрономічними годинами, на відміну від України, де використуються так звані умовні академічні години, тривалість яких 45 реальних астрономічних хвилин). Обсяг робіт - це час, за який пересічний студент отримає необхідний результат навчання.

Кредит також підсумовує результат навчання. Результати навчання - це інформація, яка свідчить про те, яку суму знань, вмінь та навичок інтелектуальної та практичної діяльності студент буде мати після закінчення визначеного термину навчання, короткого чи тривалого. Кредити в ECTS можна отримати після закінчення відповідної роботи та оцінки здобутого результату.

Розміщення кредитів ECTS протягом офіційного циклу програми навчання. Повний обсяг робіт, потрібний для закінчення першого рівня циклу, становить 3-4 роки (тобто 180 або 240 кредитів). Студентський обсяг робіт в ECTS включає час, проведений на лекціях, семінарах, час для самостійних робіт, підготовки до іспитів, їх складання тощо.

Кредити поширюються на всі компоненти навчальної програми (модулі, курси, дисертаційні роботи). Також вони відображають обсяг робіт, потрібних для засвоєння кожного з необхідних компонентів, включених у навчальну програму, відносно всього обсягу робіт, потрібного для закінчення повного строку навчання.

До диплома про вищу освіту прикладається Додаток до диплома. Він являє собою стандартний опис сутності, рівня, контексту, змісту і статусу знань, здобутих і успішно засвоєних випускником. Додаток до диплома забезпечує взаємозалік і керування академічними та професійними визнаннями кваліфікацій ( при видачі дипломів, атестатів, сертифікатів тощо). Знак додатка до диплома присуджують вищому навчальному закладу, який видає додаток до диплома всім випускникам першого та другого циклів програм. Модель додатка було розроблено Європейською комісією, Радою Європи та ЮНЕСКО (SEPES).

В зв¢язку з єксперіментом запропоновано використання системи нових термінів в процесі організації та управління навчальним процесом:

• кредитно-модульна система організації навчального процесу (далі - КМСОНП) – це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів);

• заліковий кредит – це одиниця виміру навчального навантаження необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів;

• модуль – це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу;

• змістовий модуль – це система навчальних елементів, що поєднана за ознакою відповідності певному навчальному об’єктові.

Формами організації навчального процесу в умовах КМСОНП є: лекційні, практичні, семінарські, лабораторні та індивідуальні заняття, всі види практик та консультацій, виконання самостійних завдань студентів та інші форми і види навчальної та науково-дослідницької діяльності студентів.

Удосконалюючи систему оцінювання знань, маємо зважити на зарубіжний досвід у цій сфері (і перед усім країн, що приєдналися до Болонського процесу), узагальнення якого дає підстави для виокремлення таких тенденцій.

1. Вищі навчальні заклади все більшу і більшу увагу приділяють запровадженню комплексних систем оцінювання рівня знань студентів, мають реагувати навіть на невеликі коливання глибини засвоєння матеріалу кожним студентом, забезпечувати методично однаковий підхід до оцінювання якості навчання студентів і як результат – забезпечувати об’єктивність діагностики знань, соціальну справедливість щодо основного суб’єкта освітньої діяльності – студента.

Для цих систем характерні використання різноманітних шкал та критеріїв, за допомого яких здійснюється діагностика всіх видів навчальної діяльності, застосування прозорих, заздалегідь відомих методів оцінювання, постійне інформування студентів про результати навчальної діяльності.

Ще раз підкреслимо – на зміну формальним, спрощеним методам діагностики знань приходять комплексні системи, які одночасно забезпечують і об’єктивність оцінювання знань студентів, і мотивацію останніх до плідної роботи упродовж всього періоду навчання.

2. Поширюється усвідомлення того, що важливою, провідною складовою навчального процесу має бути самостійна робота студента, яка повинна мати конкретні змістові характеристики, контролюватися, перевірятися й оцінюватися. Це означає, що в системі загальної діагностика знань важливого значення набувають поточна робота і поточне оцінювання.

Принципово важливим є повсюдне усвідомлення такого: поточна робота і поточне оцінювання – це не намагання «прив’язати» студента до аудиторії та викладача, не засіб змусити ходити на лекції чи семінарські заняття. Логіка тут інша, а саме: є програмний матеріал, який студент має опанувати. Цей матеріал поділяється на дві складові: одна складова – це програмний матеріал, який доводиться до студента у формі лекцій, і друга – це матеріал, що підлягає самостійному опануванню і зміст якого не обов’язково пов’язаний з лекційним матеріалом.

Суттєвим є й такий засновок: цілі блоки програмного матеріалу може бути перевірено й оцінено лише під час поточного контролю – це вміння робити презентації, навички виконання самостійних робіт у формі есе, рефератів, доповідей з конкретних проблем тощо.

Ще раз підкреслимо: якщо є необхідність розмежування матеріалу, є різні форми подання та засвоєння матеріалу, є навчальний матеріал, який можна перевірити та оцінити лише впродовж семестру, то має бути поточне оцінювання, і його слід розглядати як важливу складову загальної діагностики знань.

3. Наступною загальносвітовою тенденцією є переважне проведення іспитів у письмовій формі. Нерідко іспит в усній формі сприймається як порушення прав людини, як форма контролю, за якої із суб’єктивних причин студент не має змоги самореалізуватися, захистити своє право на об’єктивність в оцінюванні знань.

Не можна обійти і таке питання, як використання шпаргалок. У зарубіжних країнах (звичайно, «далекого зарубіжжя») такого явища практично не існує. Це пов’язано як із менталітетом, психологією зарубіжних студентів, так і з надзвичайно жорсткими санкціями щодо тих, хто користується шпаргалкою. У зарубіжній практиці нормальним є явище, коли під час іспиту студент піднімає руку і заявляє, що його сусід користується шпаргалкою. Зазначу, що це, як правило, не викликає негативної оцінки з боку однокурсників.

Що ж до заліків, то у багатьох країнах їх просто не існує, і це змушує принаймні замислитися: чому це так, і чи не практикуємо ми проведення заліків лише за давньої звички?

4. Четверта загальносвітова тенденція – це прозорість навчального процесу, повна інформованість студентів про зміст навчальних планів та навчальних програм, розширення вибіркової складової робочих навчальних планів, прозорість критеріїв оцінювання знань. Водночас, студент має право на захист своїх прав у самому широкому розумінні цього слова.

5. Наступна тенденція – це підвищення частки поточного оцінювання у загальному, підсумковому оцінюванні. Так, наприклад, у багатьох вищих навчальних закладах Канади за 100 – бальної системи оцінювання максимальна кількість, яку студент може набрати на іспиті, становить 45. Отже, більше половини балів студент має «заробити» у процесі поточної роботи.

6. Ще одна тенденція – це застосування різноманітних шкал оцінювання, які мають велику кількість діапазонів, а отже, різновидів оцінок. У більшості англомовних країн застосовуються 100 – бальні системи, як наприклад, у США, або 100 – процентні, як у Великій Британії, що мають багато варіацій. У багатьох випадках для оцінювання знань використовується додаткова градація, як наприклад, 91 – 100 балів – оцінка «А», 80 – 90 балів – оцінка «В» і т. д. У франкомовних країнах для оцінювання знань студентів широко застосовується 20 – бальна шкала. У Канаді використовується 12 – бальна шкала, тобто у традиційній чотирибальній шкалі (2, 3, 4, 5) кожна оцінка має додатково ще три значення оцінок (наприклад, 5-; 5+ і т. д.).

7. Сутність наступної тенденції у розвитку системи оцінювання знань полягає у такому: незважаючи на специфіку викладання окремих дисциплін у різних навчальних закладах, відмінності у програмах, методичному забезпеченні тощо, системи оцінювання, що діють у зарубіжних ВНЗ, як правило, передбачають можливість перезарахування предметів при переході з одного закладу до іншого (на чому вже наголошувалося раніше).

8. Восьма тенденція (чи не найважливіша за змістовими характеристиками ) пов’язана зі зменшенням кількості дисциплін, які є об’єктами оцінювання, з одночасним збільшенням за ними кредитів і трудомісткості опанування знань ( на цьому аспекті проблеми ми вже зупинялися).

Завданням поточного контролю, за нашою системою оцінювання, є перевірка розуміння та запам’ятовування певного матеріалу, вироблених навичок проведення розрахункових робіт, умінь самостійно опрацьовувати тексти, здатності осмислити зміст теми, умінь публічно чи письмово представити певний матеріал, а завдання іспиту – перевірка розуміння студентом програмного матеріалу в цілому, логіки та взаємозв’язків між окремими розділами, здатності творчо використовувати накопичені знання, уміння сформулювати своє ставлення до певної проблеми.

Це означає, що на поточний контроль мають виносити завдання, які неможливо або недоцільно перевіряти на іспиті (уміння та навички проводити розрахунки, користуватися комп’ютером, виконувати практичні завдання індивідуально чи у складі малої групи тощо). Натомість завдання, що виносяться на іспит, повинні мати узагальнюючий характер та давати змогу оцінювати рівень творчого, цілісного бачення курсу, уміння синтезувати отримані знання, використовувати їх для аналізу ситуацій та формулювання свого ставлення до тих чи інших проблем.

Отже, на наше глибоке переконання, підсумкове оцінювання має проводитися у формі іспиту. Для економічних спеціальностей це має бути аксіомою. Адже лише при підсумковому оцінюванні знань у формі іспиту маємо можливість перевірити усвідомлення глибинних засад щодо структури, змісту, логіки курсу, розуміння програмного матеріалу як системи знань та взаємозв’язків між змістовними модулями, уміння сформувати своє ставлення до певної проблеми навчальної дисципліни тощо.

Вважаю, що відмова від іспитів та заміна їх системою поточного модульного контролю не дасть об’єктивних результатів оцінки знань, тому найбільш об’єктивна оцінка – сума балів з урахуванням всіх видів робіт.

Із входженням в Європейський простір знань слід кардинально переглянути відносини між викладачем і студентом, а саме – забезпечити прозорість навчального процесу в найширшому розумінні цього слова.

Ця прозорість має досягатися перед усім завдяки максимальній інформованості студента. Доцільно видати довідники для студентів, забезпечити інформацією про Болонський процес усіх учасників навчального процесу.

Контроль успішності студента здійснюється з використанням методів і засобів, що визначаються вищим навчальним закладом. Академічні успіхи студента визначаються за допомогою системи оцінювання, що використовується у вищому навчальному закладі, реєструється прийнятим у вищому навчальному закладі чином з обов’язковим переведенням оцінок до національної шкали та шкали ECTS.

Шкала оцінювання ECTS

Оцінка ECTS	Відсоток студентів, які зазвичай успішно досягають відповідної оцінки	Визначення
А	10	ВІДМІННО – відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок
В	25	ДУЖЕ ДОБРЕ – вище середнього рівня з кількома помилками
С	30	ДОБРЕ – в загальному правильна робота з певною кільткістю грубих помилок
D	25	ЗАДОВІЛЬНО – непогано, але зі значною кількістю недоліків
Е	10	ДОСТАТНЬО – виконання задовільняє мінімальні критерії
FX	-	НЕЗАДОВІЛЬНО – потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік (дозволяється повторне складання іспиту)
F	-	НЕЗАДОВІЛЬНО – необхідна серйозна подальша робота (повторне складання не дозволяється, є обов’язковим повторне вивчення даної дисципліни)