
- •I. Поняття Нового часу: змістовий та хронологічний аспекти.
- •2.3Акономірності виникнення та основні характеристики права Нового часу.
- •4.3Аконодавство англійської революції 17 століття: основні положення Петиції про права від 1626 p., Трьохрічного акту від 1641 p., Великої ремонстрації від 1641., Знаряддя управління від 1653 р.
- •6. Правові механізми виникнення північноамериканських колоній Англії 17- 18 ст. Та основні ланки управління ними.
- •7. Декларація незалежності сша від 1776 року : основні положення.
- •9. Конституція сша 1787 року: загальна характеристика, система «стримувань і противаг».
- •10. Біль про права в сша (1789-1791рр.): основні положення.
- •11. Передумови виникнення, основні етапи французької революції 18 століття та еволюція державності Франції.
- •12. Державний лад Франції за Конституцією Другої республіки ( 1848р.).
- •13. Державнний лад Франції за Конституцією Третьої республіки (1875р.).
- •14. Цивільний кодекс Наполеона 1804 року: структура, положення, що регулюють правовий статус особи та шлюбно-сімейні відносини.
- •15. Кримінально-процесуальний кодекс1808р. Та Кримінальний кодекс 1810р. У Франції: загальна характеристика, класифікація різновидів неправомірної поведінки та видів покарань.
- •16. Державний лад Прусії за Хартією Прусії від 1850 року.
- •17. Державний лад Північнонімецького союзу за Конституцією 1867 року.
- •18. Державний лад Німецької імперії за Конституцією 1871 року.
- •19. Цивільне уложення Німеччини від 1896 року: загальна характеристика, регулювання інститутів фізичної та юридичної особи, права власності.
- •20. Торговий кодекс Німеччини від 1897 року: основні положення.
- •22. Державний лад Японської імперії за Конституцією від 11 лютого 1889 року.
13. Державнний лад Франції за Конституцією Третьої республіки (1875р.).
Державний лад Третьої республіки за Конституційними законами 1875 року базувався на принципі розподілу влади.
Законодавча влада здійснювалася двома зібраннями: палатою депутатів і сенатом, які об'єднувалися в Національні збори. Палата депутатів обиралася населенням Франції терміном на чотири роки. В Конституції йшлося про «загальне голосування», але жінки, військові, населення колоній були позбавлені виборчих прав. Діяла мажоритарна система виборів у два тури.
Верхньою палатою був сенат, який складався з трьохсот сенаторів, сімдесят п'ять з яких були довічними, а двісті двадцять п'ять обиралися особливими колегіями виборщиків за департаментами терміном на дев'ять років. Сенат був постійно діючою установою. Його не можна було розпустити, а кожні три роки він оновлювався на одну третину.
Главою держави був президент, який обирався Національними зборами на сім років. Він міг бути переобраним. Президент мав широкі повноваження. У нього було право законодавчої ініціативи. Він оголошував закони, прийняті обома палатами, стежив за їх виконанням і забезпечував його, мав право помилування. Президент розпоряджався збройними силами, призначав на всі цивільні і військові посади, міг розпустити за згодою сенату палату депутатів. Такі права президента наближали його до конституційного монарха.
Не згадували Конституційні закони 1875 року і про третю гілку влади — судову. Між іншим судова система Франції за часів Третьої республіки не зазнала суттєвих змін. Новим було лише скасування в 1883 році довічного призначення суддів.
14. Цивільний кодекс Наполеона 1804 року: структура, положення, що регулюють правовий статус особи та шлюбно-сімейні відносини.
Характерною рисою Кодексу Наполеона була та, що в усіх його положеннях, які говорять про особи, як носіїв, суб'єктів цивільних прав, маються на увазі окремі індивіди (фізичні особи), а не колективи (юридичні особи). Поняття юридичної особи взагалі не відоме Кодексу Наполеона; законодавець не вважав за потрібне надавати особливі права на участь у цивільному обороті яким би то не було об'єднанням осіб.
Хоча кодекс в принципі виходив із прогресивної буржуазної ідеї універсальності цивільних прав, в окремих випадках він відновлював деякі інститути феодальної епохи, підірвані революційним законодавством. Так, кодекс передбачав використання так званої «цивільної смерті» як міри
кримінального покарання. «Цивільна смерть» означала, відповідно до ст. 25, що засуджений втрачає власність на все майно, яким він володів, — після нього відкривається спадкування на користь його законних спадкоємців, до яких його майно переходить таким же засобом, як коли б він помер природним чином і без заповіту. У кодексі передбачається ряд обмежень у цивільних правах для жінок. Наприклад, жінки не могли бути свідками, запрошеними до складання актів цивільного стану.
У першій книзі закріплювалися також основні принципи сімейного права. Стаття 212 говорила, що «подружжя зобов'язане до взаємної вірності, допомоги,підтримки». Але в цілому кодекс відкрито закріплював пануюче становище чоловіка в сім'ї, поблажливо ставився до моральної розбещеності чоловіка, закріплював принципи влади чоловіка над особистістю і майном дружини і влади батька над дітьми. Чоловік - глава сім'ї, воля якого визначає весь лад сім'ї і який об'єднує у своїх руках усе сімейне майно. Відносини між подружжям визначалися ст. 213: «Чоловік зобов'язаний заступатися за свою дружину, дружина - слухатися чоловіка. Нерівноправність жінки виявлялася й у її майновому становищі в сім'ї. За загальним правилом, передбачався режим спільності для майна чоловіка і дружини. Але за ст. 1421, «чоловік один управляє майном, яке входить у спільність. Розлучення припускається лише в суворо визначених випадках (порушення подружньої вірності, тяжкі образи й ін.). Характерно, що правила про розлучення в силу порушення подружньої вірності узаконили поблажливе ставлення буржуазії до статевої розбещеності чоловіків. Якщо чоловік міг вимагати розлучення в усіх випадках порушення дружиною подружньої вірності, то дружина могла вимагати розлучення лише в тому випадку, якщо чоловік поселив свою коханку в одному будинку з дружиною (ст. 230).Що стосується відносин батьків і дітей, то влада над дітьми належала лише батькові; до матері ця влада переходила — та й то з обмеженнями - лише після припинення шлюбу, або в деяких, найважчих випадках зловживання батьком владою. Діти перебували під владою батька до повноліття (сини - до 25 років, дочки - до 21 року) і без згоди батька не могли одружуватися і залишати отчий дім (ст.148).