3.Поєднання стилів керівництва.

Стиль керівництва складається поступово, доки не сформується певна сукупність прийомів спілкування з підлеглими і впливу на них відповідно до темпераменту, характеру та інших елементів структури особистості менеджера. Один керівник прагне впливати переконанням, а інший – надає перевагу діям за формулою: «повинні», «зобов’язані». Деякі прагнуть тримати підлеглих «на відстані», вирішувати одноосібно навіть незначні питання. Але є прихильники режиму «відкритих дверей», куди зовсім у будь-який час неважко зайти з будь-якого приводу.

Один менеджер щоденно обходить робочі місця працівників, а інший не бачить необхідності в цьому.

Тому залежно від особливостей особистості менеджера і організаційних форм його роботи з підлеглими можна виділити і інші стилі керівництва:

• дистанційний стиль;

• контактний стиль;

• цілеспрямований стиль;

• делегуючий стиль.

Дистанційний стиль керівництва передбачає умови, за яких менеджер надає перевагу не зближенню з підлеглими, а дії «на відстані», вважаючи, що цим він підвищить посадовий авторитет.

Контактний стиль керівництва передбачає умови, коли менеджер надає перевагу тісному зближенню з підлеглими, вважаючи це важливою умовою успішного керівництва.

Цілеспрямований стиль використовується тоді, коли менеджер вважає кращим засобом мобілізації енергії працівників постановку перед ними великих, складних та відповідальних завдань, які відкривають перед кожним із підлеглих перспективу досягнення особистих і колективних цілей.

Делегуючий стиль створюється тоді, коли менеджер надає підлеглим широку ініціативу і самостійність у роботі. Він делегує багато своїх повноважень підлеглим, але остаточне рішення основних питань вважає своїм одноосібним правом і обов’язком.

У сучасній практиці переходу до ринкової економіки в організаціях домінують демократичний (колегіальний) та авторитарний (одноосібний) стилі керівництва.

Вибір стилю роботи менеджером залежить не тільки від нього самого, а й здебільшого від підготовленості, рівня професійності та поведінки підлеглих.

На формування стилю керівництва впливає рівень ієрархії структури управління і місця у ній менеджера, розмір і форма власності підприємства, вид діяльності та конкретні ситуації виробничого характеру підприємства.

Один і той же менеджер може бути автократом в одних ситуаціях і демократом в інших.

4.Поведінські чинники стилів керівництва менеджера.

Досліджуючи ефективність різних стилів керівництва, німецькі вчені доказали, що найвищих результатів досягають трудові колективи, які очолюють менеджери з демократичним стилем керівництва, а самі низькі – з ліберальним і авторитарним.

Вчені досліджували продуктивність праці, прибуток, психологічний клімат і відплив кадрів. Відправним було посилання на те, що жодний із стилів керівництва зустрічається дуже рідко, а мистецтво керівництва вимагає гнучкості менеджера, щоб використати переваги кожного стиля залежно від особливості конкретної ситуації. В управлінській решітці на осі Y відкладалась міра турботи про людей як прагнення досягти високих кінцевих результатів на основі поваги підлеглих, створення оптимальних умов праці і психологічного клімату в колективі, мотивації праці. На осі X – турбота про виробництво, прагнення до одержання позитивних виробничих результатів. Міра турботи менеджера вимірюється дев’ятибальною оцінкою: 1 бал – мінімально (низька), а 9 балів – максимально (висока).

Тип керівництва базується на конкретній системі припущень щодо способів використання влади і повноважень в інтересах людей у межах трудового колективу.

Із всієї сукупності типів керівництва можна вибрати 5 варіантів, які характеризують індивідуальні якості поведінки менеджерів:

9.1. – менеджер проявляє максимальну турботу про ефективність виробництва (9 балів), поєднуючи з мінімальною турботою про підлеглих (1 бал). Цей керівник тільки вказує підлеглим, що і як вони повинні робити.

1.9. – менеджер проявляє мінімальну турботу про виробництво (1 бал), поєднуючи з максимальною турботою про людей (9 балів). Він основну увагу приділяє збереженню дружніх стосунків з працівниками навіть за рахунок виробничих показників.

1.1. – менеджер проявляє мінімальну турботу як про виробництво, так і про потреби людей. Він турбується про те, як зберегти своє місце в організації.

5.5. – дії менеджера є філософією «золотої середини», яка основана на системі припущень про мирне співіснування з підлеглими.

9.9. – менеджер проявляє високий рівень турботи як про виробництво, так і про людей. У його діях переважають демократичні прийоми і способи рішень виробничих і особистих завдань.

Крім того, виділяють ще 3 додаткових типи керівництва, які поєднуються з основними у конкретних ситуаціях:

1. Полтерналізм (матеріалізм) – коли менеджер поєднує високий рівень турботи про виробництво і про людей, коли це йому потрібно. Не постійно, а час від часу. Перевагу ж віддає виконавству.

2. Опортунізм – це використання менеджером будь-яких або усіх підходів керівництва, які дають йому укріпити своє положення як керівника або одержати особисті переваги.

3. Фасадізм – означає лицевий, фасадний бік будівлі. Керівний фасад може бути фальшивим, тому що може загороджувати те, що є дійсно. Це показне керівництво.

Більшість керівників використовують крім основної моделі поведінки ще і додаткові, а то навіть взагалі кілька моделей.