2. Перевірка заповнених таблиць

Це може бути етапом закріплення почутого на уроці. Якщо учні уважно слухають і конспектують, учитель може перевірити і оцінити самостійну роботу кожного учня, зібравши роздруковані і заповнені аркуші формату А4, дозволивши їх вдома творчо доопрацювати

V. Підсумок уроку.

- Чому збірка „Сонячні кларнети” є явищем світової поезії?

- Хто винен у тому, що П.Тичина став „вигаслим генієм”?

- Чи погоджуєтеся ви з думкою, що П.Тичина є такою самою жертвою тоталітарної системи, як і ті українські письменники, що були знищені фізично?

Vі. Домашнє завдання.

Вивчити біографію П.Тичини: знати і вміти розповідати про трагізм творчої долі митця, назвати ранні збірки, розуміти значення творчості поета у розвитку літератури. Заповнити таблиці.

ШКІЛЬНИЙ АНАЛІЗ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

Принципи аналізу художнього твору. Види або методи аналізу. Шляхи аналізу. Прийоми аналізу. Основні етапи аналізу. Типові недоліки в шкільному аналізі епічного твору

Аналіз художнього твору чи не найважливіше питання методики, адже з 70 годин, які пропонуються для вивчення літератури 54 години відведено для текстуального аналізу художніх творів.

Шкільний аналіз художнього твору базується на знаннях наукового літературознавства, хоча є відмінним. Необхідно пам’ятати, що учень має сприймати літературний твір як художник, образно, бо він саме так написаний (Є.Пасічник). Вчена-методист Г.Токмань зауважує, що „завдання вчителя літератури, який проводить аналіз художнього твору, полягає, передовсім, у формуванні саме інтерпретаційної свідомості учня, від її рівня залежатиме ступінь читацької культури юного громадянина України”.

При цьому важливо у визначенні головних думок надати можливість зробити індивідуальний вибір. Але разом із тим в шкільному аналізі не слід ігнорувати думок провідних критиків. Отже, більшість методистів є прихильниками розумного поєднання образного й понятійного підходів при аналізі художнього твору у шкільному вивченні.

Отже, необхідно керуватися загальними правилами, що випливають з розуміння природи й суті художньої літератури, правилами, якими керується вчитель, проводячи аналітичні операції з твором.

Принципи аналізу літературного твору

1. Єдності змісту і форми; Зміст і форма перебувають у нерозривній, органічній єдності. Ми виділяємо їх складники лише умовно − для зручності аналізу такого складного об’єкта, яким є художній твір.

Принцип історизму; передбачає дослідження суспільно-історичних умов написання твору; вивчення історико-літературно контексту, в якому твір постав перед читачем; визначення місця твору в мистецькому доробку письменника; оцінку твору з погляду сучасності (осмислення проблематики, художньої вартості твору новими поколіннями дослідників і читачів); вивчення історії написання, публікації й дослідження твору.

3. Сприйняття художніх образів розумом і серцем; сприйняття художнього твору вимагає від читача емоційного резонансу, певного відгомону в його душі.

4. Дидактичний принцип; керуватися дидактичними принципами аналізу − значить враховувати особливості сприймання учнями літератури, пізнавальні можливості дітей, характер їх літературного розвитку, наявність необхідних умінь і навичок, а також ті дидактичні завдання, які необхідно розв’язувати на уроці, тобто йти в зоні найближчого розвитку учнів.

Види аналізу:

Соціологічний аналіз − під впливом ідеології народників соціологічна проблематика здебільшого висувалася на перший план. Потребує акцентування моральних аспектів соціальної проблематики. Однак маємо пам’ятати якої шкоди літературі завдало доведення соціологічного підходу до абсурду − у формі вульгарного соціологізму.

Психологічний підхід − аналіз засобів психологізму у творі й літературі.

Естетичний аналіз − розгляд творів з погляду категорій естета: прекрасне − потворне, трагічне − комічне, високе − низьке, а також моральних категорій: героїзм, вірність, зрада тощо.

Формальний аналіз − погляд на форму як специфічну прикмету літератури і тлумачення змістовності форми − це ті здобутки „формального методу”, які й сьогодні не втратили актуальності.

Біографічний підхід − розгляд біографії письменника як важливого джерела творчості. Адже автор акумулює ідеї часу, творить свій художній світ.

Порівняльний підхід до аналізу літературних творів включає порівняльно-історичний розгляд та порівняльно-типологічний аналіз. Елементи цих підходів використовується на уроках, коли є необхідність співставити типологічно схожі явища в межах рідного письменства або літератур.

Структурний аналіз. Напрям, у якому художній твір розглядається як структура, себто те, що має цілісність, саморегулювання та упорядкований перехід однієї підструктури в іншу. Бажання одержати точні знання в „неточній літературознавчій науці”.

Шляхи аналізу:

1. Цілісний аналіз: під час повторного читання проводиться послідовний аналіз найважливіших епізодів тексту.

2. Пообразний: зосередження уваги на тлумаченні образів-персонажів, у підсумку якого робиться висновок про ідейний зміст твору.

3. Проблемно-тематичний

4. Аналіз твору „за автором”, або структурно-стильовий − твір аналізується через призму індивідуального стилю митця, кожна риса стилю знаходиться у конкретному тексті і тлумачиться в її ідейно-художньому сенсі.

Прийоми аналізу художнього твору:

− Робота з текстом − читання твору, перечитування його окремих сцен.

− Зіставлення елементів художньої структури одного й того ж твору, зіставлення творів близьких за характером, сюжетом, образами, проблемами, зіставлення змісту твору із життєвими фактами, які покладені в його основу.

− Інтеграція − зіставлення літературного твору з іншими видами мистецтва. Засіб реалізації цього прийому − інтегрований урок, в основі якого діалог різних видів мистецтв (художня література, музика, живопис, кіномистецтво). Особливо широкі можливості при вивченні ліричного твору відкриваються при застосуванні прийому інтегрування.

ЕТАПИ ВИВЧЕННЯ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ:

1. Вступний (створення орієнтирів сприйняття)

2. Прочитання твору.

3. Аналіз.

4. Підсумок.

Типовими недоліками в шкільному аналізі епічного твору є:

− розмежування змісту і форми твору;

− зведення характеристики персонажу до його життєвої долі;

− звужене визначення ідейного змісту та ігнорування проблематики;

− через малий життєвий досвід характеристика рис вдачі героя часто стає заважкою;

− в аналізі тематики, проблематики й ідейного змісту твору повинен відбутися перехід від історичної конкретики до філософських ідей, вічних проблем.

У середній школі учні знайомляться з творами різних родів та жанрів. Відповідно до способу відображення життя і структури організації словесного матеріалу, художні твори поділяються на епічні, ліричні, драматичні. Вони мають свої особливості, які необхідно враховувати в процесі аналізу, адже методичні прийоми застосовуються відповідно до природи художнього твору. При цьому не слід забувати, що є твори, які поєднують ознаки різних літературних родів.

Одне з найважливіших завдань учителя-словесника − виробити в учнів навички аналізу художнього твору з урахуванням його особливостей, навчити їх бачити жанрову розмаїтість, художню неповторність. Неодмінною умовою аналізу твору повинна стати єдність змісту і форми.

ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ ЕПІЧНИХ ТВОРІВ

Родова специфіка, жанрове багатство та художні особливості епічних творів. Методичні моделі прочитання епічного твору. Структура аналізу епічного твору. Методи, які використовуються при вивченні епічного твору в середній школі та старшій школі. Типи уроків при вивченні прозових творів.

У школі вивчаються такі жанри епічних творів, як: казка, оповідання, байка, новела, повість, роман.

В основі аналізу епічного твору є сюжет. Сюжетність як специфічна риса епосу специфікує й методику викладання: урок набуває захоплюючої сюжетної гостроти й напруженості. Хронотоп твору сприяє уявному перенесенню в час і місце описаних подій.

Першим етапом аналізу є простеження розвитку сюжету. Простежуючи розвиток дії у часі і просторі, учні вчаться давати оцінку життєвим явищам, розглядати їх у взаємозв’язку з конкретною історичною епохою.

Методичні прийоми слід обирати у залежності від специфіки твору. Маленьке оповідання читається й аналізується повністю. З роману чи повісті варто вибирати окремі частини: одну з них можна прочитати в класі, інші вдома, вибірково читаємо й пояснюємо чи переказуємо близько до тексту.

Епічні твори для учнів є ірреальними світами, в яких вони намагаються поставити себе на місце героїв. Таким чином вони переживають нові історії існування, що сприяє пошуку їх власного „Я”, утвердженню його позиції в реальному світі.

При розгляді епічного твору можна скористатися будь-яким з типів шкільного аналізу (цілісний, пообразний, проблемно-тематичний, структурно-стильовий).

Структура аналізу епічного твору:

1. Історія написання

2. Історична основа

3. Рід, жанр, жанровий різновид.

4. Тематика і проблематика (в епосі − як проблема вибору літературного героя).

5. Композиція:

− Сюжет − конфлікт в його основі (соціальний, психологічний, морально-етичний, побутовий);

− Художнє розташування компонентів (експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка);

− Позасюжетні елементи та їх художнє значення (заголовок, присвята, епіграф, авторські відступи, пролог, епілог тощо).

6. Характеристика дійових осіб.

7. Ідейний зміст твору.

8. Мовностильові особливості.

Робота над епічним твором має вестися в двох аспектах − детальний аналіз фрагменту і широке узагальнення ідейно-художнього багатства усього твору.

Типи уроків при вивченні епічних творів:

Семінарське заняття

Основною формою діяльності учнів під час підготовки та проведення семінару є самостійна робота, яка вимагає розумової активності, ініціативи і творчості. Кожен старшокласник, отримавши завдання, намагається висвітлити свою проблему таким чином, щоб залучити до її обговорення учнів всього класу. У результаті інформацією, якою володів один учень, володіє весь клас. Пошукова самостійна робота дає змогу розглянути обрану проблему глобально, охопити можливі варіанти її розвитку, зіставити з думкою вчителя, однокласників.

На уроці-семінарі доцільно заслухати кількох доповідачів, які підготували реферати або повідомлення на подану тему. Доповідачі скеровують слухачів, спонукають їх до активного мислення, озброюють необхідним навчальним матеріалом, заохочують до пошуку. Потім до обговорення залучають усіх учнів, даючи можливість висловити свою точку зору, навести вагомі аргументи, факти, приклади на її обґрунтування. Наприкінці уроку актив класу, іноді вчитель робить висновки та узагальнення, які критично обговорюються і в результаті свідомо засвоюються. Це фундамент для формування світогляду, інтелекту.

На семінарських заняттях варто пропонувати питання продуктивного характеру: асоціативні, контекстуальні, питання-роздуми.

Урок-диспут або урок узагальнення знань

Можна застосовувати англійську методику КЕЙС − концепція розвитку розумових здібностей.

1. Поставити проблемне питання.

2. Створити творчі групи.

3. На кожне питання слід чекати різних відповідей. Кожна група поділиться на дві частини.

4. Кожна підгрупа обирає лідера (спікера).

5. Презентація вирішень питання з КЕЙСА малою групою. Виступ спікерів.

6. Загальна дискусія.

7. Підсумки. Вчитель оприлюднює кращі результати, висловлює свою думку.

Застосовується також метод групової роботи:

Визначення проблеми → генератор ідей (учень) → робота знавця текстів, шукача цитатних матеріалів → доповідач, що акумулює групові ідеї, теорії.

Компаративний урок передбачає порівняння в межах різних літератур. Такі уроки допомагають учням сприймати літературу вітчизняну і зарубіжну в єдності, розуміти спільність законів розвитку літератури загалом.

Порівняльне вивчення літератури треба починати з зіставлень творів української та зарубіжної літератур, що належать до однієї художньої системи, до одного жанру, стилю, здійснюючи зіставлення на різних рівнях: теми, сюжету, композиції, жанрової структури тощо. У шкільній програмі Українська література. 5-12 класи, створеної на базі Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України (2005 р.) у розділі „Мистецький контекст. Міжпредметні зв’язки” передбачено порівняльний аналіз у межах різних літератур, що потрібно використати на компаративних уроках.

Наприклад, вивчення творів Б.Харчука „Планетник” та А. де Сент-Екзюпері „Маленький принц” (7 клас)

Інтегрований урок передбачає інтеграцію різних видів мистецтва (кіно, живопису, музики). У шкільній програмі Українська література. 5-12 класи, створеної на базі Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України (2005 р.) у розділі „Мистецький контекст. Міжпредметні зв’язки” уміщено інформацію щодо інтеграції літератури з музикою, живописом, кіно

− Вивчення повісті М.Коцюбинського „Тіні забутих предків” з переглядом кінофільму „Тіні забутих предків” С.Параджанова (Урок О.Неживого „Живий вогонь пам’яті” // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – № 2).

− Вивчення повісті І.Франка „Захар Беркут” з переглядом кінофільму „Захар Беркут” І.Миколайчука.

− Михайло Коцюбинський „Intermezzo”. Поетика імпресіонізму. Малярство художників-імпресіоністів К.Моне, О.Ренуара.

Урок-дослідження (літературознавче, психологічне)

ШКІЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ЛІРИЧНИХ ТВОРІВ

Специфіка ліричних творів, види й жанри лірики. Особливості сприйняття учнями ліричних творів. Методика шкільного аналізу ліричного твору. Теорія літератури при вивченні поезії. Типи уроків при вивченні ліричних творів, інтегрування різних видів мистецтва.

Лірика художньо виражає внутрішній стан людини, перебіг почуттів, думок, переживання, роздуми як реакції на зовнішні впливи (події, картини природи, особистісні моменти в житті).

У центрі твору перебуває „Я” ліричного суб’єкта або ліричного героя. Сюжет відсутній. Думка поета виражена лаконічно, сконцентровано. В ліричній строфі може бути передане те, що в епіці розгортається в цілі розділи. Мова твору, як правило, монологічна. Її характеризує лаконізм, емоційна та інтелектуальна насиченість, образність, мелодійність.

Завдання вчителя − розкрити учням емоційний, інтелектуальний, образний і музикальний феномени ліричного твору.

У школі вивчається лірика різних жанрів. За провідними мотивами: громадянська, пейзажна, інтимна, філософська, релігійна.

Лірика за структурою і способом організації словесного матеріалу: рефлексійно-виражальна, розповідна, описова.

Рефлексійно-виражальна лірика − це сповідь поета перед читачем, своєрідні монологи, в яких він висловлює своє кредо і почуття, це певні звернення, послання, заклики.

У центрі уваги розповідної лірики − почуття і враження, які зумовлені подією, епізодом, спогадами з життя поета. Ліричні твори розповідного плану часто автобіографічні. Але ліричного героя не можна ототожнювати з автором. Автор виражає загальнолюдські, унормовані почуття, прагнення народу. Тому власні почуття стають типовими, адже в них знаходить вияв історичний, моральний, естетичний досвід народу.

Описова лірика − малюнки природи, портрети людей тощо.

Сприймання і розуміння учнями ліричних творів зумовлено:

− особливостями поезії;

− художньою манерою поета;

− характером ідейного змісту;

− загальним розвитком дітей, їх життєвим досвідом.

Етапи вивчення ліричного твору:

1. Підготовчий:

− з’ясування історії написання вірша, історичну основу (може і не бути); звернути увагу на стан природи; поділитися власним досвідом, пов’язаним з мотивами твору; спонукати школярів до власних спогадів тощо.

− визначення літературного роду, жанру;

2. Виразне декламування поезії.

3. Поставити завдання прочитати вірш „про себе”. Адже дуже важливо знати, що вірш, який звучить, і вірш, який читається про себе, сприймаються по-різному. М.Бахтін умовно розрізнив поезії, написані для слухання, і поезії, створені для читання про себе.

4. Провести аналіз

У шкільній практиці вчителі часто застосовують аналіз у буквальному розумінні слова, тобто як розчленування: питання про тему, ідею, почуття у творі, виокремлюють певні структурні елементи тексту. Це є помилкою.

Ганна Токмань пропонує текстуальний аналіз: читати текст від першого до останнього рядка. Намагатися побачити та простежити шлях думок і почуттів автора − максимально наблизитися до психології творчості. Адже у вірші розкривається душа поета, у його прочитанні − розкривається душа читача.

Ліричні твори − згустки художніх образів, де кожне слово, кожна фраза набуває вагомості і не подається розчленуванню, перекладу на мову понять. В них синтезується не тільки смисловий, а й емоційний зміст. Не можна зводити аналіз ліричного твору до звичайного переказу. Потрібно читати текст із зупинками. Прочитаний уривок тлумачити, пояснюючи образи з погляду їх семантичного наповнення і мовного вираження.

Аналіз віршів передбачає висвітлення у вільному порядку:

− художніх образів (ліричний герой, образ-пейзаж);

− почуття і думки;

− виражальні засоби мови, а саме:

тропи (епітети, порівняння, метафори, метонімія, синекдоха, гіпербола, алегорія, іронія, сарказм);

стилістичні фігури (повтори, антитеза, паралелізм, градація, риторичні фігури);

засоби звукозапису (алітерація, асонанс, звуконаслідування);

лексичні засоби (синоніми, антоніми, застарілі слова, неологізми, діалектизми);

особливості віршування (строфіка, метрика, фоніка).

!!! Треба пам’ятати: не слід прагнути розкривати все зазначене у плані, у кожній поезії треба шукати найважливіше, те, що пояснює приховане значення твору.

Отже, на перших етапах треба зосередити увагу на настрої, яким пройнятий вірш, на почуттях і переживаннях поета, які домінують і чим вони зумовлені. Потім учні усвідомлюють що таке ліричний герой, як конкретне авторське переживання стає типовим і переходить в загальнолюдське.

У старших класах необхідно простежити головні мотиви, образи лірики, своєрідність творчого стилю. Поет повинен постати як особистість з притаманним йому світобаченням.

Аналіз ліричного твору потребує естетичного почуття та емоційної тонкості. Саме при вивченні лірики доречно застосування інших видів мистецтва (музики, живопису тощо).

ШКІЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ДРАМАТИЧНИХ ТВОРІВ

Специфіка драматичних творів, жанри, що вивчаються у школі. Методичні аспекти шкільного аналізу драматичних творів. Роль театру у вивченні української драматургії. Типи уроків при вивченні драматичних творів. Міжпредметні зв’язки при вивченні драматургії.

Драма на відміну від епосу не має ряду композиційних компонентів, а саме: авторських характеристик (вони обмежені авторськими ремарками), відступів, описів. У драматичному творі звучить лише мова дійових осіб. Про вчинки героїв не розповідається, герої діють на сцені, перед глядачем постає живий шматок життя. Але це на сцені. Учень-читач повинен відтворити зображене життя в своїй уяві, що складніше, ніж в епічних творах. Те, що робить колектив театру (режисери, костюмери, актори, декоратори) читач має зробити у свідомості, а вчитель має йому допомогти.

Ще одна специфічна риса драми полягає у відсутності психологічного зображення героя (немає психологічних портретів, пейзажів, внутрішніх монологів, потоку свідомості). Найважче завдання цілісного сприйняття драми полягає в розумінні внутрішніх чинників поведінки персонажа. Їх учень має домислити, вгадати за діями і мовленням героя. Третя риса − обмеженість можливостей сцени: час, зміни простору і сама дія. Не все, що відбувається в житті, можна показати на сцені. Це спонукає до творчої уяви читача.

Підготовчим етапом до вивчення драматичних творів повинно стати засвоєння потрібних теоретичних понять, а саме:

драматичний твір як основа сценічного мистецтва, соціально-побутова драма, комедія, історична драма, драма-феєрія, оптимістична трагедія;

монолог, діалог, акт, ява, картина, ремарка;

декорація, бутафорія, куліси, грим, ложа, партер тощо.

Саме слово „драма” означає дія, а дія розгортається напружено, коли нею рухає гострий конфлікт. Аналіз драматичного твору варто розпочати із з’ясування конфлікту, що спростить усвідомлення характерів героїв, їх моральних якостей.

Виявом конфлікту є наскрізна дія (за К.Станіславським). Учні за допомогою вчителя повинні з’ясувати, як у п’єсі розгортається головна дія, заради чого змагаються герої твору. Першоджерелом конфлікту є різні характери, погляди, позиції. В той же час саме в зародженні й вирішенні його характери виявляються й пізнаються читачем. У виборі та розгортанні конфлікту виявляється авторська позиція й художня ідея твору.

Структура аналізу драматичного твору:

1. Історія написання.

2. Історична основа (перших двох етапів може й не бути).

3. Рід, жанр, жанровий різновид. Трагедія, комедія, драма, трагікомедія, мелодрама вивчаються в школі і потребують своїх особливих підходів, передовсім своєрідного емоційного настрою на уроці, бо художник задає певний тон зображуваному (комічний, трагічний, драматичний або психологічно-напружений) і його треба витримати на уроці. При аналізі жанрової специфіки виразно виявляється авторське „Я”. Досліджуємо питання: чому автор обрав саме цей жанр? Як сприймав автор увічнені ним проблеми: з гумором, трагічно, сентиментально, по-філософському?

4. Сценічна історія п’єси.

5. Тематика і проблематика.

6. Композиція:

− Сюжет − конфлікт в його основі (соціальний, психологічний, морально-етичний, побутовий);

− Художнє розташування компонентів (експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка);

− Художня роль ремарок.

7. Характеристика дійових осіб. Їх поведінка, мова як засіб індивідуалізації.

8. Ідейний зміст твору.

Одним з прийомів вивчення драматичного твору є знайомство учнів з найкращими постановками п’єси, її режисером, акторами − виконавцями головних ролей, художниками-декораторами, музичним оформленням. Ефективним є показ світлин зі спектаклів, або навчальний фільм з фрагментами спектаклів. Вчителеві потрібно пояснити особливості режисерського задуму і прочитання ролі самим актором.

Аналізуючи драматичний твір варто застосовувати такі прийоми:

− читання за ролями;

− інсценізація частини твору, або в позакласній роботі − повністю;

− рольова гра, в якій учні стають режисером (режисерський коментар), акторами, декораторами, костюмерами, театральними критиками (це і розуміння ним п’єси, і оцінка вистави, особисті прочитання ролі кожного актора);

− усний опис певних мізансцен чи декорацій до окремих дій п’єси;

− дослідження історії сценічного втілення образу чи всієї п’єси;

− тлумачення психологічного підтексту дії;

− зв’язок з театральним чи кіномистецтвом (перегляд спектаклю);

− написання творів після перегляду вистави.

МЕТОДИКА ЛІТЕРАТУРНО-КРАЄЗНАВЧОЇ РОБОТИ

Література рідного краю на уроках української літератури. Форми вивчення літературного краєзнавства. Типи уроків. Підручники та посібники з вивчення літератури Луганщини. Літературний маршрут.

Важливою складовою шкільного курсу української літератури є вивчення літератури рідного краю, що переконливо аргументував Є.Пасічник ще в посібнику „Літературне краєзнавство в школі” (К., 1965). Необхідність впровадження літературного краєзнавства в навчально-виховний процес також відзначали вчені-методисти В.Неділько, Б.Степанишин, І.Білогуб, Н.Волошина, Г.Токмань та ін. Ці праці стали поштовхом для створення спеціального курсу „Літературне краєзнавство” на філологічних факультетах вузів та уроків літератури рідного краю в загальноосвітніх закладах України, а також для подальших досліджень у цій галузі.

Сучасні шкільні програми з української літератури (а саме: Українська література. 5 – 12 класи: Програма для загальноосвітніх навчальних закладів / За ред. Р.В.Мовчан. – К.-Ірпінь: Перун, 2005; Українська література. 5 – 11 класи. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів з українською і російською мовами навчання / Укл. О.Бандура, Н.Волошина. – К: Шкільний світ, 2001; Українська література. 5 – 12 класи: Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин / Укл. О.Івасюк, Н.Гуйванюк, В.Бузинська. – Чернівці: Букрек, 2005.) також передбачають вивчення літератури рідного краю.

Для учнів Луганщини розроблено серію шкільних посібників „Література рідного краю. Луганщина” для 5-7, 9, 10, 11, класів, матеріали яких було об’єднано в посібник для загальноосвітніх шкіл, рекомендований Міністерством освіти і науки України (лист № 14 / 18.2 – 1538 від 8 липня 2004 року) – Нежива Л., Неживий О. Література рідного краю. 5-11 класи. − Луганськ: Знання, 2006.

Одним з перших розпочав роботу над шкільними посібниками з літератури рідного краю Луганщини літературознавець, учений-методист О.Неживий: „Безсумнівно, що такі уроки допоможуть учителеві-словеснику в розвитку літературної освіти школярів, наближатимуть до розуміння особливостей літературного процесу та специфіки художньої творчості, активізують читацькі інтереси, формуватимуть навички пошуково-дослідницької діяльності. Разом з тим ми визначаємо головну мету вивчення літературного краєзнавства Луганщини як ефективного засобу формування наукового розуміння закономірностей розвитку української національної культури в нашому регіоні від давнини й до сучасності”, – зазначено в програмі факультативу „Літературне краєзнавство” в 10 класі.

Духовна культура Луганщини надзвичайно давня. Свідченнями цього є прадавній український фольклор та одна з перших писемних пам’яток „Слово о полку Ігоревім”. Ймовірність перебування у м. Ровеньки Луганської області Григорія Сковороди, подвижницька праця у с. Олексіївка Перевальського району Луганської області письменників і педагогів Бориса Грінченка та Марії Загірньої, вироблення митцями Луганщини власних традицій − усе це переконує у необхідності створення концепції вивчення літературного краєзнавства в системі національного навчання і виховання.

Уроки літератури рідного краю стають продовженням вивченого програмового матеріалу. Так, учні 5 класу поглиблюють знання про Тараса Шевченка, опрацювавши відповідно тему „Тарас Шевченко і Луганщина”. Вчитель, застосувавши діалог мистецтв, організовує екскурсію до пам’ятника митця і влаштовує конкурс віршів-присвят Великому Кобзареві луганських письменників. Учні знайомляться із скульптурними портретами, автори яких народний художник України Г.Слєпцов та заслужений діяч мистецтв України М.Щербаков, а також вивчають пісню „Вся земля співає „Заповіт” луганських митців І.Світличного (слова) та І.Кобилкіна (музика).

Щодо російсько-українських зв’язків, Є.Пасічник наголошував: „Життя і творчість видатних російських письменників тісно пов’язані з Україною. Російські письменники не раз бували на Україні, підтримували зв’язки з її культурними діячами. Про це розповідають спогади письменників, їх твори, в яких відображено життя українського народу, змальовано картини української природи”.

Про перебування на Луганщині В.Даля, А.Чехова учні можуть дізнатися на уроці „Юрій Єненко”. Саме цей письменник Луганщини ґрунтовно опрацював і дослідив документальні матеріали, історичні пам’ятки, матеріали краєзнавчого музею стосовно перебування в нашому краї видатних митців, значення української культури в їх творчому світовідчутті. Результатом наукового пошуку Ю.Єненка стали нариси-есе „Дума про Чехова”, „Слово про Козака Луганського”. Вони пропонуються для вивчення учням 9 класу. Урок проводиться в літературному музеї Володимира Даля (м. Луганськ), бо життєвий шлях письменника розпочався саме у цьому місті, тут пройшли його дитячі роки. Цікавою є екскурсія до музею-кабінету лікаря й письменника Юрія Єненка в обласному онкодиспансері, адже його звернення до постатей відомих російських митців є прикладом наукового трактування багатогранних українсько-російських літературних взаємин. Результатом такої екскурсії може стати твір-роздум „Незабутні земляки”. Подібна краєзнавча діяльність ще раз доводить, що заняття учнів літературним краєзнавством привчає їх самостійно пізнавати життя, розкриває широкі горизонти для їх інтелектуального зростання та естетичного розвитку.

Тепер в Луганській області працює близько сорока професійних літераторів, серед них В.Голобородько, І.Низовий, М.Малахута, Г.Гайворонська, Антоніна Листопад, М.Ночовний, В.Старун, Д.Боярчук, Л.Стрельник, Г.Половинко та ін. У 8 класі розуміння програмової теми „Світ української поезії” поглиблюємо знайомством з поезією луганських митців на уроці „Луганщина – світанок України”. Тому радимо вчителям організувати зустріч з письменниками, що мешкають на Луганщині – Г.Гайворонською, Я.Кремінським, А.Листопад та ін.

На Луганщині довгий час у сім’ї дядька виховувався Григір Тютюнник, народилися Володимир Сосюра, Микола Руденко, Іван і Надія Світличні, Василь Голобородько, які стали визначними письменниками ХХ століття. Їх внесок у розвиток української літератури є надзвичайно вагомий і знаний у всьому світі, а творчість відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка. Твори цих письменників вивчається у загальному курсі української літератури в школах України. За програмою, створеною ученими Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, творчість В.Сосюри, М.Руденка, І.Світличного вивчається в 11 класі, В.Голобородька в 7 та 11 класах, Гр. Тютюнник у 5 та 11 класах. З метою наближення до їх художнього світовідчуття, поглибленого вивчення творчості цих митців запропоновано уроки літератури рідного краю. Тому в посібнику „Література рідного краю. Луганщина. 5-11 класи” чотири уроки в 11 класі присвячено вивченню краєзнавчого аспекту життя і творчості Миколи Руденка, Івана Світличного, Григора Тютюнника, Василя Голобородька. Підручник містить розповіді про письменників, у яких використано документальні джерела, автобіографічні твори, поетичні присвяти. Враховуючи вікові особливості учнів, дібрано твори для прочитання, а запитання та завдання до кожного уроку складено не тільки репродуктивного характеру, але й з метою розвитку творчих здібностей учнів – дослідницько-пошукові. Наприклад, до уроку „Григір Тютюнник” пропонується здійснити екскурсію до шкільного музею Г.Тютюнника та написати про свої враження у творі-роздумі, або прочитати поетичні присвяти письменників Луганщини та поміркувати над їх значенням в розумінні образу митця. На запропонованих уроках може бути застосований прийом інтеграції. Скажімо, познайомитися з поезіями на уроці „Іван Світличний” допоможе фонохрестоматія „Кожен день – Великдень” (під музичний супровід читає Надія Світлична). Прослухавши поезію „Парнас”, учням пропонується завдання спробувати пояснити характеристики до творчості митців-побратимів шістдесятників: „світ Калинцевих візій-див”, „Драчеві клекоти і хмелі”, „рій Вінграновських інвектив”, „часлунство Ліни”, „невеселі Голобородькові пастелі”, „Стусів бас-речитатив”...

Довершені поетичні образи Василя Голобородька допоможуть учням відчути художні образи із картин „Квіти за тином”, „Натюрморт з колосками і глечиком”, „Букет квітів” української художниці Катерини Білокур. Адже їй присвячено твори „Катерина Білокур: плетіння вінка”, „Катерина Білокур: завивання вінка” та ін. Пропонується учням порівняти українські квіти в українському краєвиді К.Білокур та українських птахів в українському краєвиді В.Голобородька, бо все це яскраві ознаки їх національного образу світу.

Отже, об’єктом дослідження літературного краєзнавства стала творчість луганських письменників, діяльність літературних об’єднань, а також перебування в регіоні вітчизняних і зарубіжних письменників, відображення рідного краю в художній літературі. При цьому зв’язки письменників з Луганщиною досліджуються комплексно: за біографією митця, проблематикою і тематикою творчості, самобутністю художнього стилю, історичною основою, прототипами образів-персонажів, картинами природи, місцевим колоритом тощо.

Літературне краєзнавство спирається на вивірені факти, компетентність дослідників і цим близьке до наукового літературознавства. Дослідницька робота єднає літературне краєзнавство з джерелознавством та книгознавством. Широкий діапазон методики краєзнавчих досліджень: самостійна робота в бібліотеках, музеях, архівах, підготовка зустрічей з письменниками, читацьких конференцій, літературних свят, ювілеїв, а також екскурсії, літературно-туристичні мандрівки.

У випускному 11 (12) класі, а тим більше, якщо він філологічного або суспільно-гуманітарного профілю, уроки літератури рідного краю мають переважно проблемно-дослідницький характер. Отож, на допомогу вчителеві та учневі й підготовлено посібник „Юному краєзнавцеві Луганщини” (автори Л.Нежива, О.Неживий). Посібник складається з нарисів про письменників, їх художніх творів, запитань та завдань, списку рекомендованих літературних і літературознавчих джерел. Для вивчення пропонується творчість письменників-земляків: Юрія Сліпка, Микити Чернявського, Надії Світличної, Петра Біливоди, молодої поетеси Анни Пустовіт. Емоційно нелегким, але потрібним для розуміння найбільшої трагедії в житті української нації стане урок „Голодомори ХХ століття в Україні: історична та художня правда в творчості письменників Луганщини”.

У процесі підготовки до уроків багато важитиме дослідницька діяльність самих учнів: робота в бібліотеках, музеях, архівах, і, як наслідок, підготовка анотацій, відгуків, рецензій, також рефератів та повідомлень, а для тих, хто має творчі здібності, найбільш сумлінних, наполегливих – посібник допоможе у діяльності літературно-краєзнавчого гуртка, літературознавчої, історичної та краєзнавчої секції Малої академії наук.

Форми вивчення літературного краєзнавства можуть бути різноманітними. Вчений-методист Є.Пасічник у посібнику „Літературне краєзнавство в школі” визначав найважливіші:

літературно-краєзнавчі екскурсії;

походи по рідному краю;

літературну картографію;

виготовлення літературно-краєзнавчих альбомів;

збирання фольклору;

проведення літературних вечорів;

створення шкільного краєзнавчого музею;

окремі уроки й елементи краєзнавства на уроках літератури.

Усі ці форми роботи може використовувати у своїй діяльності й сучасний вчитель-словесник.

Уроки літератури рідного краю теж можуть бути різними:

урок-екскурсія;

урок-художнє дійство;

відео-урок;

семінар;

читацька конференція;

урок – уявлювана мандрівка.

Розроблено широкий діапазон методичних засобів: зустрічі з письменниками, літературні свята, написання відгуків, рецензій, анотацій на прочитані книги, створення власних дослідницьких проектів тощо.

Методика проведення подібних занять може передбачати інтерактивну технологію з використанням Intel-програм та мережею Internet. Це зумовлено використанням нових інформаційних технологій і підтверджує, що теорія і практика вивчення літератури постійно знаходиться в постійному розвитку, змінюється й збагачується разом із науково-технічним розвитком суспільства. З метою популяризації літератури Донеччини й Луганщини створено спеціальний Інтернет-сайт: www.donbaslit.skif.net. Для самостійного вивчення літератури рідного краю створено електронний підручник „Літературне краєзнавство. Луганщина”, авторами якого є О.Неживий та Л.Нежива. Електронний підручник містить літературознавчі розвідки про літературно-мистецький процес Луганщини від давнини до сучасності, а також передбачає діалог мистецтв, а саме використання творів музики, живопису. У підручник вміщено аудіо-файли із записами літературних творів, які виконують їх автори, зокрема читає поезії Л.Стрельник, Г.Гайворонська, М.Ночовний. Вивчаючи творчість Григора Тютюнника автори підручника пропонують послухати запис інтерв’ю з письменником та новели „Три зозулі з поклоном”, „Зав’язь” у мистецькому виконанні. Також пропонуються для перегляду уривки публіцистичних відео-передач про Бориса Грінченка та Івана Світличного.

При підготовці до уроків літератури рідного краю варто залучати документальні джерела, які пояснюють психологію творчості письменників, ґенезу їх творчої думки. З цього погляду корисними для вивчення стануть мемуаристика та епістолярій письменників, документальні свідчення яких упорядковано нами в окреме видання „Слово пам’ять береже”, перша частина якого стосується ХІХ – початку ХХ століття (автори Борис Грінченко, Марія Загірня, Микола Чернявський, Христя Алчевська, Іван Липа), друга частина – літературно-мистецького процесу ХХ століття (Григір Тютюнник, Микола Руденко, Микита Чернявський, Надія Світлична, Петро Біливода, Василь Голобородько). Отже, листування та спогади українських письменників наближатимуть учнів до творчих портретів митців, допоможуть урізноманітнити вивчення їх творів.

За умови систематичної і цілеспрямованої роботи вчителя-словесника вивчення літератури рідного краю може розвинутися в своєрідний навчально-виховний цикл − заняття факультативу в поєднанні з роботою літературно-краєзнавчого гуртка, створенням шкільного музею. Розроблено спеціальну програму факультативу з літератури рідного краю Луганщини (Неживий О. Програма факультативу з української літератури в 10 класі „Літературне краєзнавство” // Освіта на Луганщині. – 1997. – № 1-2. – С. 71 – 72).

У позакласній роботі також важливим є дослідницько-пошуковий метод, який найбільш ефективний за умови роботи в музеях, архівах, бібліотеках. На території Луганщини діє декілька шкільних музеїв. Найбільш відомими є музей Григора Тютюнника у ЗОШ № 12 м. Антрацита та музей Бориса Грінченка в Олексіївській гімназії Перевальського району.

Видатний педагог Є.Пасічник наголошував, що екскурсії й походи літературно-краєзнавчого характеру „розвивають в учнів інтерес і любов до літератури, допомагають їм уявити письменника як живу людину в конкретному для них оточенні [...], відкривають широкі можливості для естетичного виховання учнів. Краса навколишньої природи залишає помітний слід у свідомості учнів, робить їх життя багатшим, змістовнішим”. Зважаючи на непересічне значення подібних форм роботи, складено спеціальний літературно-краєзнавчий маршрут Луганщини:

м.Луганськ (пам’ятник Т.Г.Шевченку) → м.Антрацит, с.Щотове, СШ № 12 (пам’ятник Григору Тютюннику) → с.Половинкине Старобільського району (народилися І.О.Світличний та Н. О. Світлична) → м.Старобільськ, філіал ЛНПУ ім. Т.Шевченка (пам’ятна дошка І.О.Світличному, музейна експозиція), с.Бобрикове Антрацитівського району (літературно-краєзнавчий музей) → м.Алчевськ (матеріали про Х.Алчевську у міському музеї) → с.Олексіївка Перевальського району (школа-музей, де працював Б.Грінченко) → с.Юріївка та с. Біле Лутугінський район, де знаходиться шкільний музей М.Руденка → ЛНПУ ім Тараса Шевченка (літературно-краєзнавчий кабінет-музей).

Значущість вивчення літератури рідного краю важко переоцінити. Розробивши методичні поради щодо літературно-краєзнавчої роботи в школі, Є.Пасічник відзначив: „Літературне краєзнавство допомагає наблизити письменника до читача. Коли учні довідаються, що письменник жив і працював у їхньому краї, бачив оці знайомі їм краєвиди [...], коли запишуть спогади старожилів про нього, то й сприйматимуть вони його творчість повніше, проникливіше. Письменник стає для них близьким, рідним. Знайомі факти чи явища, що їх побачать діти у творі, викличуть у свідомості учнів нові асоціації, і все прочитане буде сприйняте глибше, збудить нові почуття, викличе змістовніші роздуми”.

Отож, літературне краєзнавство у школі необхідне для духовного розвитку, національно-патріотичного виховання, як ефективний засіб розвитку творчих здібностей учнів, формування читацьких інтересів, знайомства з високохудожніми зразками української літератури рідного краю, що є складником загального літературно-мистецького процесу.

Література:

1. Нежива Л., Неживий О. Література рідного краю. 5-11 класи. − Луганськ: Знання, 2006. – 244 с.

2. Нежива Л., Неживий О. Юному краєзнавцеві Луганщини. – Луганськ: Навчальна книга, 2007. – 136 с.

3. Нежива Л., Неживий О. Програма для проведення уроків літератури рідного краю в школах Луганської області на заняттях з української літератури (5 − 12 класи) // Освіта Донбасу. − 2006. − № 3 − 4. − С. 24 − 27.

4. Неживий О. Програма факультативу з української літератури в 10 класі „Літературне краєзнавство” // Освіта на Луганщині. – 1997. – № 1-2. – С. 71 – 72.

УРОК ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ В 11 КЛАСІ

Тема: Іван Світличний духовна опора шістдесятництва. Ідейно-естетична позиція митця.

Мета: Поглибити знання учнів про життя і творчість відомого земляка Івана Світличного, актуалізувати знання про шістдесятництво в українській літературі та його представників, допомогти усвідомити роль І.Світличного у літературно-мистецькому колі цієї доби, його художньо-естетичні пошуки, проаналізувати знакові поезії циклу „Ґратовані сонети”;

розвивати навички самостійної роботи, аналізу ліричного твору з урахуванням його художньої, естетичної та ідейної цілісності;

збагачувати духовно-естетичний світ учнів, формувати життєву позицію, допомагати у виборі ціннісних орієнтирів, виховувати почуття гордості за талановитих земляків.

Тип уроку: відео-урок

Обладнання: відео-передача „Іван Світличний”, аудіо-збірка „Кожен день - Великдень” (вірші Івана Світличного читає Надія Світлична), електронний посібник Нежива Л., Неживий О. „Літературне краєзнавство”, фотографії родини Світличних.

Література:

1. Доброокий: Спогади про Івана Світличного / Упоряд. Л. Світлична, Н. Світлична. – К.: Час, 1998.

2. Нежива Л., Неживий О. Література рідного краю. 5-11 класи. − Луганськ: Знання, 2006.

3. Неживий О.І. Освячені Шевченковим ім’ям. – Луганськ: Світлиця, 1998.

4. Світличний І.О. Голос доби: Кн. 1: Листи з „Парнасу” / Упоряд. Л.Світлична. – К.: Сфера, 2001.

5. Світличний І.О. Побрехеньки для Яремки / Упоряд. Л.Світлична. – К.: Веселка, 2000.

6. Світличний О.І. Серце для куль і для рим. – К.: Рад. письменник, 1990.

7. Світличний О.І. У мене – тільки слово. – Х.: Фоліо, 1994.

8. Світличний Іван Олексійович // Слово пам’ять береже / Упоряд. Л.Нежива, О.Неживий. – Луганськ: Шлях, 2001. – С. 53 – 57.