Хід уроку:

І. Організація класу.

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Бесіда

• Що ви знаєте про поета Павла Тичину?

• Які твори цього поета вам відомі?

ІІІ. Повідомлення теми і мети. Мотивація навчальної діяльності.

1. Вступне слово вчителя

• Скільки потрібно митцеві творів, щоб його пам’ятали нащадки? (Відповідь учнів)

Французький мислитель Вольтер відповів на це питання так: відправляються до того краю з невеликим багажем. І справді, науковці спостерігали: Сервантес залишився у пам’яті людства „Дон Кіхотом”, хоча написав багато інших творів; найвизначніший драматург Лопе де Вега створив багато сотень п’єс, а знаним є лиш незначною їх часткою; древньогрецькій поетесі Сапфо вистачило для безсмертя кілька поезій, бо інші твори не збереглися.

З когорти невмирущих також і Павло Григорович Тичина. Найповніше академічне зібрання його доробку складає 12 томів (1983 - 1990). Вони вміщують усе, що написав письменник: осяяне потужним поетичним спалахом, першовідкриттєве, естетично вражаюче і прохідне, фальшиве чи просто недолуге. Нас же будуть цікавити твори, які стали шедевром в українській і світовій літературах, а їх назбирається, як вважав А.Погрібний, на один том.

Сьогодні ми познайомимося з життєвим і творчим шляхом письменника.

Ви дізнаєтеся про (на дошці мотивація):

- особливості творчого обдарування митця;

- як формувався Тичина-поет;

- чому збірка „Сонячні кларнети” є явищем світової поезії;

- хто винен у тому, що П.Тичина став „вигаслим генієм”.

2. Епіграфи до уроку.

Бо ж подарована була Вкраїні арфа,

Одна-однісінька на все життя Вкраїни…

(Іван Драч „Реквієм Павлові Тичині”)

Як можна пояснити цей образний вислів? (Відповідь наприкінці уроку).

О, я не невольник,

Я ваш беззаконник.

Я – сонце прихильник,

Я – вогнепоклонник…

Я ранок стрічаю,

Мов друга: „Йди, світлий!”

І всіх розцвічаю,

І сам я розквітлий.

(Павло Тичина)

Чому цю поезію можна вважати мистецьким кредо ранньої творчості Павла Тичини? (Відповідь у підсумках уроку).

ІV. Вивчення нового матеріалу.

1. Шкільна лекція. (Учні заповнюють таблиці з розповіді вчителя)

Сфера діяльності, риси характеру	Кредо	Світ захоплень митця
		улюблені види мистецтва, митці, твори	природні обдарування

Павло Тичина народився 27 січня 1891 року в селі Пісках на Чернігівщині у родині сільського дяка. Він належав до козацького роду, витоки якого сягали полковника Тичини – соратника Богдана Хмельницького. У ще маленького Павла розвивався винятково тонкий слух. Батько був регентом церковного хору, навчав хоровому співу дітей у дяківській школі. Та й уся його родина разом з дружиною та дітьми була хором, яким заслуховувалося все село.

Після закінчення початкової школи у Павла, як у сина сільського дяка, був єдиний спосіб продовжити освіту – навчатися в бурсі, потім семінарії. Там він був най здібнішим співаком у архієрейському хорі.

Абсолютний музичний слух був не єдиним вродженим даром Тичини. Він згадував вже коли йому було 68 років: „Пам’ятаю себе в дитинстві дуже рано – мене ще на руках носили. День. Теплінь. Світло-зелене віття звисає наді мною. Блищить вода… Підсвідомо відчуваю: щось навколо мене діється, але що саме і як – ще не міг я своїм розумінням охопити. Щось рухається, коливається, звучить – і луною своєю вдалині відгукується. Чи були це веселі ігри дівчат на Подолі, чи співали там пісні-веснянки – не міг я ще усвідомити. Тільки одне вловлював: рух і звук, радісні обличчя і колір гілок, блиск і воду, що пахла свіжістю…”

Павло ще вочевидь і говорити не вмів, але з якоюсь дивовижною чутливістю сприймає навколишній світ, сприймає у русі, звуках, кольорах і запахах! Така чутливість є основою того, що ми називаємо мистецьким талантом. Людина стає митцем лише тоді, коли володіє здатністю по-своєму бачити і відчувати світ, відкриває в ньому щось нове, ніким не бачене і не відчуване.

У поезіях Тичини дивовижно згармонізовано звук і колір, музику і живопис. Поетичний настрій передавався одночасно через мелодію і живописні картини, що поставали в уяві читача.

Тичина був наділений дивовижною пам’яттю і прагненням до знань. Його ерудиція була вражаючою.

Його становлення як поета почалося із знайомства з прекрасним живописцем і самобутнім поетом Михайлом Жуком, який навчав малюванню семінаристів. М.Жук у свою чергу познайомив П.Тичину з Михайлом Коцюбинським, привівши одного разу свого учня на суботнє зібрання у будинку знаного письменника. На суботніх зібраннях у будинку Михайла Коцюбинського збиралася тогочасна українська творча еліта: поет-сатирик Володимир Самійленко, поет Микола Вороний, видатний письменник та громадський діяч Борис Грінченко та його дружина Марія Загірня, поет Михайло Жук. Відвідини зібрань стали для молодого П.Тичини справжнім університетом, де він знайомився із найновішими поглядами на мистецтво слова.

Серед учасників цих зібрань були митці, які вважаються зачинателями українського модернізму: Михайло Коцюбинський вирізняється тонким психологічним стилем (імпресіонізм), Микола Вороний на зразок поета-символіста Поля Верлена намагався надати своїм творам не лише музичності, а й кольористики.

Власні твори П.Тичина надсилав до українських видань. У 1912 році у журналі „Літературно-науковий вісник” було опубліковано поезію „Ви знаєте, як липа шелестить”. Ця поезія сподобалася головному редактору видання М.Грушевському.

Після закінчення семінарії у 1913 році Павло Тичина вступив до Київського комерційного інституту. Щоб якось прожити, молодий поет працював у редакціях журналів і газет, помічником хормейстера в театрі Миколи Садовського.

Усе частіше з’являлися в періодиці його твори. Відчувається, що поет уперто шукав поетичної форми, яка б найповніше виражала його музичне світосприйняття, тобто намагався поєднати слово і музику.

П.Тичина був наділений здатністю надзвичайно тонко відчувати природу, її красу. Спілкування з нею збуджували найтонші емоції – світлі, життєствердні. Почуття, викликані дивосвітом природи, переповнювали поета:

Я часто мов шалію:

на світі все люблю,

шум річок розумію,

в гаях і днюю, й сплю.

В одній з перших поезій П.Тичини (1907 р.) залюбленість у природу, радісно-тремтливе ставлення до неї органічно поєднується з любов’ю до рідного краю – України:

Блакить мою душу обвіяла,

Душа моя сонця намріяла,

Душа причастилася крутості трав –

Добридень я світу сказав!

Струмок серед гаю як стрічечка.

На квітці метелик мов свічечка.

Хвилюють, маюють, квітують поля –

Добридень тобі, Україно моя!

Саме тому українська національна революція березня 1917 року і утворення УНР викликали в П.Тичини величезне творче піднесення. Ця радість багато в чому обумовила „сонячнокларнетне” звучання першої поетичної збірки митця. Сонячнокларнетність – це просвітленість, овіяна сонячним світлом і теплом радість існування, хвала життю, оптимістичне устремління в майбутнє, це гармонійна музика, якою наповнений всесвіт і яку почув та передав через слово Тичина.

Музика космосу, музика зірок, музика небесних сфер – ці поняття назавжди поєдналися з „Сонячними кларнетами”.

Такі життєствердні, оптимістичні настрої панували серед багатьох молодих письменників. Для найменування такої „сонячнокларнетної” літератури Микола Хвильовий винайшов слово вітаїзм (від лат. vita - життя).