Хід уроку:

І. Організація класу.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми та мети.

1. Слово вчителя.

Споконвіку українцям судилося виборювати свої права на існування як нації. Так, у ХІХ столітті виник ідейно-просвітницький рух українства, призначення якого було звільнення з-під соціального і, головне, національного гноблення. У ХХ столітті права українського народу тільки декларувалися гучними лозунгами в пресі, по радіо, телебаченню, але не можна було домагатися їх дотримання. Наслідком подібної боротьби могло стати багаторічне ув’язнення. Партійні керівники, органи держбезпеки уважно стежили за сміливцями, які відстоювали так звані паперові права українців. Для них було приготовано місця у Володимирській тюрмі, таборах Приуралля та Мордовії, у психіатричних лікарнях. Усе це було передбачено владою з метою вбити рештки національної свідомості українського народу. Тоді і виник правозахисний рух на захист прав української нації. У цьому русі брали участь кращі представники інтелігенції, особливо митці різних сфер української культури, усі ті, хто мав не тільки творче натхнення, мистецький хист, але й сміливість скласти опір тоталітарній системі.

Говорячи про літературно-мистецьке і суспільно-політичне відродження 60-х років, насамперед згадаймо ім’я нашого славного земляка Івана Олексійовича Світличного. До речі, моє вчителювання розпочалося у тому селі, де народився письменник. Це були 1991-1992 роки, коли репресованим поверталися їх чесні імена, але й тоді ім’я письменника на його батьківщині замовчувалося. Та вже сьогодні учні можуть не тільки без перешкод вивчати творчість І. Світличного, але й по праву гордитися славним земляком.

2. Епіграф уроку.

Свободу не втікати з бою,

Свободу чесності в бою,

Любити те, що сам люблю,

А не підказане тобою,

Свободу за любов мою

Хоч і накласти головою,

А бути все ж самим собою…

(„Моя свобода” І.Світличний)

- Сьогодні ми поговоримо про долю нашого земляка Івана Олексійовича Світличного. Подумайте, у чому полягає громадянська та літературна позиція Івана Світличного? Чи кожна людина може офірувати власне життя заради ідеї?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Звіт творчих груп (вчитель заздалегідь запропонував завдання 1. Знайти цікаві факти з життя письменника; 2. Знайти мемуари відомих діячів про митця; 3. Розповісти про мистецьке кредо І.О.Світличного.

Група „Біографи” (учні претендують на пошук виняткової інформації, викладають найбільш значущі факти біографії, говорять про значення творчості письменника, представляють фотографії)

Родом І. Світличний з Луганщини. Народився 20 вересня 1929 року в селі Половинкине Старобільського району. Під час голодомору 1932-33 років Іванові було трохи більше трьох років. Завдяки зусиллям батьків він залишився живим. Батько його був дуже хворим і з дитинства, тому Іван звик виконувати в господарстві важку чоловічу роботу. Під час страхітливої окупації дванадцятилітній І. Світличний хотів підірвати німецьку вантажівку і був поранений саморобною вибухівкою. Незважаючи на серйозне ушкодження пальців, він не хотів втрачати навчального року і, як тільки зміг, пішов до школи. Закінчив семирічку в селі, продовжував навчання у середній школі міста Старобільська.

Після десятирічки вступив на українське відділення філологічного факультету Харківського університету (1947-1952 рр.). Закінчивши університет, І. Світличний успішно склав конкурсний екзамен до аспірантури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка. Дуже швидко здобув репутацію здібного і сумлінного молодого науковця, готував до захисту кандидатську дисертацію. Виступав з літературознавчими статтями в журнальній періодиці. Потім працював завідуючим відділом критики журналу „Дніпро”, відповідальним секретарем редакції журналу „Радянське літературознавство”, науковим співробітником Інституту літератури АН УРСР. Отже, готуючись до праці в царині літератури, він пройшов добру філологічну школу.

Чесна і мужня громадянська та літературна позиція, професіоналізм, ерудиція принесли І. Світличному авторитет у літературно-мистецькому колі. Водночас він став однією з найпомітніших постатей громадського життя, неофіційним лідером своєрідного культурного осередку, який збирався у його помешканні на вул. Уманській. Туди приходили молоді літератори на пораду, часто читали свої твори В. Симоненко, В. Стус, І. Драч, В. Голобородько та ін.

І. Світличний зібрав унікальну колекцію рукописів початкуючих поетів, які тоді не мали можливості надрукуватися. Щирі стосунки, творчі контакти склалися у нього з молодими художниками Аллою Горською, Галиною Севрук, Веніаміном Кушніром, Людмилою Семикіною, з композитором Леонідом Грабовським.

Квартира Світличних вщерть була заставлена книжками, як згадують рідні й друзі письменника, ніде було поставити зайвого стільця, але господарі – толерантні й добродушні Іван Олексійович та його дружина Леоніда Павлівна – були раді привітати кожного, хто переступав їх поріг.

Згодом за квартирою Світличних було встановлено пильний нагляд, адже на зміну „хрущовській відлизі” – відносній свободі слова – прийшов час, коли письменників хапали ні за що, „шили діло”, запроторювали за ґрати. У 1965 році І. Світличного заарештували вперше і тримали вісім місяців під слідством.

Після звільнення І. Світличний не знаходить відповідної роботи – скрізь відмовляли. 1972 року його знову заарештували. У квартирі було вчинено обшук і знайдено самвидавний твір (подібні твори були заборонені цензурою і поширювалися в рукописах). Письменника звинуватили у виготовленні й поширенні самвидаву. І. Світличному довелося відбувати сім років позбавлення волі в таборі особливо суворого режиму для небезпечних державних злочинців. В ув’язненні І. Світличний продовжує свою наукову роботу: працює над синонімічним словником, хоч і не має доступу ні до бібліотек, ні до книгарень. На мізерні гроші, які він отримував, намагався передплачувати книги та періодичні видання. Крім перекладів і поезій поет працював над переспівом „Слова о полку Ігоревім”.

У січні 1978 року І. Світличний тяжко захворів. Ще хворого в червні 1978 року його відправляють на заслання до Алтайського краю, де здоров’я погіршилося і стався інсульт.З назавжди ушкодженим здоров’ям він до кінця відбуває покарання. Поряд із ним на засланні знаходилася дружина Леоніда Павлівна. Усі прохання про дострокове звільнення були відхилені.

У 1983 році тяжко хворий письменник зміг повернутися на Україну. Усе своє свідоме життя І. Світличний боровся за свободу українців, за свободу слова. Але, незважаючи на складне життя, багаторічне ув’язнення, поет усе ж таки був найдобрішою людиною. 25 жовтня 1992 року серце І. Світличного зупинилося. Поховано його у Києві на Байковому цвинтарі.

1994 року побачила світ збірка І. Світличного „У мене – тільки слово”. Цього ж року письменник був удостоєний посмертно Державної премії України імені Тараса Шевченка.

Група „Літературний ексклюзив” (учні, які мають творче мислення, художній смак, висловлюють своє враження від поезій, що найбільше вразили)

Івана Світличного, як й інших шістдесятників, хотіли приректи на забуття. Але він не зрікся своїх поглядів, не погодився написати покаянного листа. У в’язницях, у таборі, на засланні І. Світличний продовжує духовне життя: перекладає з французької, з польської, із сербської, з турецької, захоплюється поетичними творами П.-Ж. Беранже. Ця поезія нагадувала поетові те становище, у якому опинилася Україна:

Суддя мій дав відчути Незрячому мені, Що в нас законні пута, Приємні і міцні.

Його перу також належать філософські сонети, ліричні вірші, присвяти, поеми. Більшість поезій написані під час перебування за ґратами. Однак у них немає розпачу, хоч є той біль мистецького слова, що наявний в українській літературі від Тараса Шевченка.

Тематика поезій – та дійсність, яку автор трактує у в’язничних сонетах, що їх називає „ґратованими”. І. Світличний не визнає пристосуванства, щоб якось вижити і вже потім зробити щось для України чи літератури.

Поете! Не пишайтеся вінцем Лавровим. Ваш вінець – терновий, Позаздріть музі Стуса й Калинця. …А пісня  – довга. Їй нема кінця.

Незважаючи на складне становище, поет не міг втратити людської гідності. Він вважав: краще фізична загибель, аніж духовна. Свобода – одна з головних тем у збірці Івана Світличного „Серце для куль і для рим”. Своєрідний „триптих свободи” відбиває життєве та мистецьке кредо поета, який понад усе любив свободу. Тут І. Світличний лишає іронію і урочисто висловлює своє кредо борця-правозахисника, яке збагачується різними новими мотивами у присвятах В. Симоненкові, В. Стусові