Динаміка показників зовнішньої торгівлі України у 2002–2008 рр.

Показник	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008*
Сальдо торговель­ного балансу, млн дол. США	3173	2891	6909	2531	-1617	-5272	-12933
Сальдо поточного рахунку до ВВП, %	7,5	5,8	10,6	2,9	-1,5	-3,7	-7,1
Експорт товарів та послуг, млн дол. США	23351	28953	41291	44378	50232	64001	85612
Імпорт товарів та послуг, млн дол. США	21494	27665	36313	43707	53307	72153	100132
Темпи зростання експорту товарів та послуг, %	110,7	124,0	142,6	107,5	113,2	127,4	133,8
Темпи зростання імпорту товарів та послуг, %	105,0	128,7	131,3	120,4	122,0	135,4	138,8
Відношення експорту до ВВП,%	55,1	57,8	63,6	51,3	47,3	44,8	47,0
Відношення імпорту до ВВП, %	50,7	55,2	56,0	50,6	50,2	50,6	55,0
Індекс реального обмінного курсу, %, (+) зміцнення, (-) знецінення (на кінець року)	-1,76	+5,96	+8,80	+1,89	+8,14	+13,54	-22,7
Рівень доларизації, %	17,8	20,8	24,2	24,1	27,0	17,8	30,7

* Інформація на кінець 2008 р.

Джерело: Платіжний баланс та зовнішній борг України за 2004–2008 рр. [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.ukrstat.gov.ua>.

Таблиця 3.19

Динаміка показників рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій України у 2002–2008 рр., млн дол. США

Стаття балансу	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Рахунок операцій з капталом та фінансових операцій	-1050	247	-4332	8038	3932	15127	9519
Рахунок операцій з капіталом	15	-17	7	-65	3	3	5
Фінансовий рахунок	-1065	264	-4339	8103	3929	15127	9519
Прямі інвестиції	698	1411	1711	7533	5737	9218	9683
Портфельні інвестиції	-1716	-922	2067	2757	3583	5753	-1280
Інші інвестиції	47	225	8117	2187	-5391	156	1116
Кредити довгострокові	124	418	2888	3470	5639	13075	15011
Короткостроковий каптал	-171	-643	-11005	-5657	-11030	-12919	-13895

Джерело: Платіжний баланс та зовнішній борг України за 2004–2008 рр. [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.ukrstat.gov.ua>.

І хоча українська економіка відчула на собі вплив світової фінансової кризи тільки у жовтні 2008 р., відтік капіталу тільки за перше півріччя, за нашими розрахунками, становив близько 10 млрд дол. США, коли курс гривні залишався ще стабільним. За браком статистики неможливо розрахувати обсяг відтоку капіталу в момент самої кризи, але, на нашу думку, він був суттєвим, оскільки девальвація гривні стимулювала подальшу "втечу" капіталу з фінансового ринку України.

Тим часом динаміка реального курсу гривні тісно пов’язана з динамікою імпорту. Дані, наведені у табл. 3.18, свідчать, що, починаючи з 2007 р., темпи зростання імпорту суттєво підвищились і досягли небезпечного для економіки України рівня. Відомо, що зміцнення індексу реального обмінного курсу гривні відбувалося завдяки щорічно зростаючому припливу іноземних прямих та портфельних інвестицій (табл. 3.19), які вкладалися у державні цінні папери та корпоративні облігації. З початком кризи інвестори швидко продавали ці цінні папери на вторинному ринку і виводили кошти за кордон. При цьому необхідно зазначити, що зростання обсягів відпливу капіталу за межі країни відбувалося шляхом виводу коштів резидентів в офшорні зони.

У контексті зазначеного вище підкреслимо, що режим валютного курсу гривні та його динаміка суттєво впливають на потоки капіталу в країні та за її межами. До цього необхідно додати, що режим валютного курсу суттєво впливає на ефективність здійснення грошово-кредитної політики в країні. Якщо держава обирає для себе режим фіксованого валютного курсу, її центральний банк зобов’язується купувати або продавати іноземну валюту за раніше визначеним курсом. У цьому випадку інструменти макроекономічної політики, спрямовані на досягнення внутрішньої рівноваги, ведуть до появи або позитивного, або негативного сальдо платіжного балансу. Таке порушення зовнішньої рівноваги країни виправляється за допомогою цілеспрямованої державної політики. Зокрема, при дефіциті платіжного балансу центральний банк для недопущення знецінення національної валюти здійснює інтервенції на валютному ринку, продаючи іноземну валюту і скуповуючи національну, що веде до зменшення валютних резервів і одночасної зміни величини грошової бази. Оскільки при здійсненні інтервенцій змінюється й пропозиція грошей (зменшується їх кількість), то центральний банк повинен проводити стимулюючу грошово-кредитну політику, тобто збільшувати пропозицію грошей в економіці. Зростання обсягу грошей на внутрішньому ринку веде до зниження процентної ставки, яке у свою чергу за законами макроекономіки стимулює розширення інвестицій. При цьому, якщо процентна ставка всередині країни стає нижчою за світову, це стимулює відтік капіталу з країни і таким чином появляється дефіцит платіжного балансу. Відтік капіталу і негативне сальдо платіжного балансу підвищує попит на іноземну валюту і курс національної валюти починає знецінюватися.

За режиму фіксованого курсу центральний банк повинен його підтримувати на певній позначці своїми інтервенціями, тобто продавати іноземну валюту і купувати національну. У результаті грошова маса в країні скорочуватиметься до початкового рівня (до моменту проведення стимулюючої грошово-кредитної політики). У міру зменшення обсягів грошової маси на внутрішньому ринку процентна ставка знову починає зростати і відтік капіталу припиняється, тобто за деякий час економіка країни повертається до вихідної ситуації. Усе зростання грошової маси, яке відбувалося в результаті експансивної грошово-кредитної політики, "пішло" через платіжний баланс, не вплинувши при цьому на доход. Таким чином, грошово-кредитна політика за фіксованого валютного курсу стає неефективною, оскільки намагання змінити величину грошової маси нейтралізується необхідними інтервенціями на валютному ринку.

При режимі плаваючого валютного курсу здійснення політики монетарної експансії супроводжується зниженням процентних ставок, що стимулює відтік капіталу з країни. Така ситуація веде до знецінення національної валюти, оскільки центральний банк у цьому випадку не зобов’язаний підтримувати обмінний курс. Більш дешева валюта сприяє зростанню експорту. Водночас зниження процентних ставок активізує інвестиційну діяльність, кінцевим результатом якої є зростання доходу і сукупного попиту. Таким чином, доход і сукупний попит зростає як через канал розширення експорту, так і завдяки збільшенню інвестицій. У свою чергу наслідком такого зростання є розширення імпорту, яке негативно позначається на сальдо торгового балансу, але у довгостроковому періоді. У середньостроковій перспективі темпи зростання експорту будуть нейтралізувати збільшення імпорту, викликане ростом доходу. Що стосується платіжного балансу, то його стан залежить від величини падіння процентних ставок і темпів знецінення валюти. Відтак відплив капіталів може повністю нейтралізувати позитивний ефект, отриманий від зростання експорту.

При підвищенні процентних ставок відбувається зворотна ситуація. Капітали починають надходити в країну, валютний курс національних грошей зміцнюється, і це стимулює зростання імпорту. Крім цього, високі процентні ставки починають стримувати інвестиційну діяльність і споживчий попит, що веде до зниження доходу.

Приплив капіталу позитивно впливає на платіжний баланс, але після зміцнення курсу валюти включаються чинники, які діють у бік погіршення торгового балансу, оскільки вони стимулюють зростання імпорту. На останньому етапі скорочується доход, який зменшує і притік імпорту в країну. Отже, очевидно, що грошово-кредитна політика при гнучких курсах здійснює вплив на доход і попит, а через них (як і через валютний курс) і на платіжний баланс. Таким чином, режим валютного курсу є важливою складовою валютного регулювання та дієвим інструментом впливу на рух капіталів з боку центрального банку.

Зазначимо, що в складну систему валютного регулювання і валютного контролю входять також методи та інструменти регулювання внутрішнього валютного ринку. Що стосується регулювання діяльності резидентів та нерезидентів на українському валютному ринку, то для них встановлені єдині правила щодо здійснення операцій з купівлі та продажу іноземної валюти за гривні, тобто укладення угод з купівлі-продажу іноземної валюти відбувається тільки через уповноважені комерційні банки. Фізичні особи (резиденти і нерезиденти) з 1993 р. не мають обмежень щодо операцій з іноземною валютою на готівковому ринку. Більше того, ввезення готівкової іноземної валюти юридичними і фізичними особами також не обмежується, якщо джерела її походження є офіційними. Для вивезення великих сум іноземної валюти за межі країни фізичним та юридичним особам необхідно отримати ліцензію НБУ.

Обмеження, що стосуються юридичних осіб, були введені ще на початку 1998 р. з метою припинення несанкціонованого вивозу капіталу через фіктивні імпортно-експортні та капітальні операції. Так, юридичні особи, що є резидентами України, мають право купувати іноземну валюту за гривні на внутрішньому валютному ринку для здійснення поточних валютних операцій і валютних операцій, пов’язаних із рухом капіталу, дозволених нормативними актами НБУ або його індивідуальними дозволами. Юридичні особи-нерезиденти можуть купувати іноземну валюту за гривні на внутрішньому валютному ринку за умови, якщо вони мають у своєму розпорядженні гривневі ресурси, отримані від проведення поточних операцій або ті, що є доходами від здійснення інвестиційної діяльності в Україні.

Такі обмеження існують і дотепер. Їх поєднують з певними заходами, спрямованими на лібералізацію системи валютного регулювання. Зокрема, у 2005 р. відмінено норматив обов’язкового продажу іноземної валюти експортерами у розмірі 50% від суми надходження, а з початку 2008 р. подовжено термін повернення валютної виручки в країну з 90 до 180 днів¹²⁴.

Досить жорстке валютне регулювання та контроль за операціями з іноземною валютою з боку НБУ неодноразово піддавалося критиці. Проте практика довела, що лібералізація валютного режиму та режиму руху капіталу укріплює позиції тільки сильних валют, таких як долар, євро, ієна тощо, оскільки вони набувають додаткових сфер обігу та джерел зростання їх ліквідності. Слабкі валюти, і гривня в тому числі, програють від лібералізації, бо на своєму внутрішньому ринку вступають у конкуренцію з сильними валютами. Криза 2008 р. підтвердила правильність дій НБУ. Завдяки обмеженням, які існували на купівлю валюти з боку нерезидентів, та тим, що були введені наприкінці 2008 р. і протягом першого кварталу 2009 р. (тимчасова заборона здійснення операцій "спот" комерційними банками, обмеження купівлі іноземної валюти банком-позичальником для погашення заборгованості тощо), вдалося зупинити масову "втечу" капіталу за кордон.

У докризовій ситуації валютний ринок України характеризувався однополярною спрямованістю грошових потоків. НБУ постійно викуповував надлишок валютної пропозиції, випускаючи в обіг гривню, і частина цих коштів акумулювалася в держбюджеті у вигляді експортних та імпортних зборів, акцизів, інших податків, які сплачують великі експортери. Постійний приріст грошей в обігу призвів до помітного насичення обороту "живими" грошима, що підвищило рівень платіжної дисципліни в Україні. Однак експерти вважали, що діючий валютний режим є недостатньо ефективним. Аргументи наводилися такі: по-перше, за існуючої системи відтік капіталу з України суттєво не зменшувався; по-друге, на високому рівні залишалися трансакційні витрати експортерів при валютообмінних операціях; по-третє, валютне регулювання у такому вигляді створює проблему надмірної ліквідності, яка стимулює прискорене зростання цін; по-четверте, систему необхідно лібералізувати, оскільки сталося якісне поліпшення економічної ситуації в Україні.

Проте практика довела хибність наведених аргументів. Справа в тому, що "втеча" капіталу з України зумовлюється перш за все поганим інвестиційним кліматом, надмірним розповсюдженням корупції, низькою ефективністю інвестиційних проектів, неврегульованістю відносин власності, недовірою до уряду, монетарних органів влади та комерційних банків і значно меншою мірою пов’язана з режимом валютного регулювання. Тому резерви підвищення ефективності системи валютного регулювання в Україні необхідно шукати тільки у площині його реалізації або адміністрування. Дійсно, органи валютного регулювання можуть і повинні брати участь і, відповідно, нести відповідальність за рівень вирішення цього завдання, але тільки стосовно якості адміністрування встановлених правил зовнішньоекономічних і валютних операцій.

Українська практика показала, що економіка виявилася непідготовленою до ефективного освоєння того обсягу припливу капіталу у вигляді прямих і портфельних інвестицій, який спостерігався протягом останніх двох років і відбувся в результаті підвищення привабливості українського корпоративного сектора. Механізм роботи валютного ринку призвів до істотного зростання валютних резервів, що спричинило утворення надмірної гривневої ліквідності, яка, безумовно, є загрозою для макроекономічної стабільності, насамперед у значенні втрати контролю над інфляцією. Проте зараз ці проблеми відійшли на другий план, оскільки припливу іноземної валюти у вигляді кредитів та інвестицій не спостерігається.

Загальне поліпшення економічною ситуації у світі, яке очікується у 2010 р., може знову актуалізувати проблему надмірного припливу капіталу в Україну. У зв’язку з цим уже зараз необхідно розробляти заходи, спрямовані на боротьбу з надмірною грошовою ліквідністю, яка виникає за умови нарощування міжнародних резервів. Необхідно, на наш погляд, створювати інституційну основу та механізми, спроможні спрямовувати ці кошти в економіку з метою прискорення економічного зростання. У цьому випадку надмірний капітал перестане бути таким і почне плідно працювати на внутрішню економіку. Це досить непросте завдання, оскільки в Україні немає повноцінного фондового ринку, який би трансформував кошти в інвестиції, але воно є єдиним шляхом вирішення вказаної проблеми. З огляду на це, покращення економічної ситуації в Україні слід розглядати, швидше, не в кон’юнктурному аспекті, а в динамічному. Тобто, спершу необхідно оцінити ефект від дії запропонованих заходів (зокрема щодо лібералізації валютного регулювання та контролю) не тільки в нинішніх рамках, але й у горизонті планування на декілька років уперед.

Очевидним є те, що в найближчі роки пропозиція валюти на внутрішньому ринку буде практично без "запасу" задовольняти потребу в ній. Основним джерелом надходження залишиться тільки експортна виручка та кредити міжнародних фінансових організацій. Припинення приросту валютних резервів Національного банку може слугувати сигналом до початку масованих атак на національну валюту, що в свою чергу загрожує підривом основ стабільності фінансової системи України. Тому одним із головних завдань системи валютного регулювання має стати посилення контролю за попитом на іноземну валюту.

Вважаємо, що пропозиція валюти на ринку мусить забезпечувати такі компоненти попиту на неї: попит з боку імпортерів продукції та послуг; попит з боку уряду для покриття виплат за зовнішніми зобов’язаннями; попит з боку НБУ для нарощування золотовалютних резервів; попит з боку приватних юридичних та фізичних осіб для купівлі активів за кордоном; попит з боку населення на валюту для погашення кредитів та поповнення своїх валютних заощаджень. При цьому сумарний попит на іноземну валюту не повинен перевищувати обсяг надходжень від експорту, операцій з капіталом та довгострокових фінансових операцій.

Практика показує, що за погіршення платоспроможності країни відтік капіталу зростає внаслідок високих ризиків інвестування в національній валюті. Якщо ж сума попиту на валюту і відтоку капіталу перевищує рівень експорту, це означає, що країна втрачає не поточні надходження, а запаси капіталу, і необхідно терміново вводити жорсткі адміністративні заходи, які обмежують вивіз капіталу з країни.

Підводячи підсумок сказаному, відмітимо, що практика діяльності монетарних органів влади у сфері валютного регулювання і контролю протягом 2000–2009 рр. показала досить високу ефективність цих інструментів щодо забезпечення збалансованості попиту і пропозиції на іноземну валюту на внутрішньому валютному ринку та протидії відтоку капіталу з України. Неповернення валютної виручки від експорту товарів за 2008 р. становило близько 2,0% від загальних обсягів експорту, охопленого системою митно-банківського контролю, проти 5% у 1998 р. і 7–10% у 1996–1997 рр. Такий результат є позитивним навіть порівняно з багатьма європейськими країнами з уже сформованою ринковою економікою та набутим досвідом застосування валютного контролю, де прийнятним вважається недоотримання експортної виручки на рівні 8–10%. Проте міжнародний досвід показує, що кардинально зняти гостроту проблеми "втечі" капіталу виключно інструментами валютного регулювання неможливо. Такі інструменти управління валютними потоками здебільшого ефективні в періоди криз в економіці та валютно-фінансовому секторі, оскільки провокують дію чинників, що сприяють зменшенню масштабів "втечі" капіталів за кордон. Після нормалізації макроекономічної ситуації застосування їх має обмежуватися.

Діюча на сьогодні система валютного регулювання в Україні побудована на принципах контролю над уже здійсненими валютними операціями з боку резидентів та нерезидентів. У цьому полягає один із основних її недоліків. У багатьох індустріально розвинених країнах (наприклад у США, Великій Британії, Італії), які зняли більшість валютних обмежень, системи валютного регулювання з подальшим контролем за валютними операціями замінені на системи з попереднім контролем за фінансовими операціями, що включає в себе збір інформації про їх учасників, моніторинг джерел надходження і за необхідності контроль над самим укладенням угоди. При цьому операції по угодах клієнтів, які мають ознаки легалізації (відмивання) незаконно отриманих доходів або інші ознаки "підозрілості", можуть бути припинені кредитною організацією, про що повідомляється у відповідні органи, а в крайньому випадку – клієнту відмовляють у проведенні такої операції. Використання таких схем фінансового контролю у жодній країні не розглядаються як такі, що суперечать ліберальній моделі системи валютного регулювання.