3. Валютне регулювання та контроль як засоби впливу на процес відтоку капіталу з України

Валютне регулювання та контроль є невід’ємними та органічними складовими грошово-кредитної політики центрального банку. Тому у взаємодії між фіскальною та грошово-кредитною політикою вони відіграють особливу роль. З огляду на взаємозалежність валютного та грошового ринків у країні система валютного регулювання та контролю суттєво впливає на діяльність і поведінку практично всіх економічних агентів, у зв’язку з чим центральному банку з метою ефективного впливу на перебіг економічних процесів необхідно поєднувати механізми регулятивного впливу, що належать як до грошово-кредитної, так і до валютної політики і тісно пов’язані між собою.

Взаємозв’язок системи валютного регулювання та грошово-кредитної політики зумовлюється спільністю їх стратегічних цілей, які у свою чергу визначаються спрямуванням загальної економічної політики на досягнення стабільності національної валюти, тривалого економічного зростання, низького рівня безробіття та рівноваги платіжного балансу. Кожна зі згаданих цілей відображає певну конкретну мету функціонування механізму державного управління економічними процесами в країні. Це вказує на підпорядкованість регулятивних заходів грошово-кредитної політики та системи валютного регулювання і контролю єдиним стратегічним завданням державної економічної політики.

Однак система валютного регулювання і контролю має відособлений характер та специфічний механізм реалізації. Саме через них уповноважені органи влади безпосередньо здійснюють вплив на діяльність суб’єктів валютних відносин. У загальному вигляді валютне регулювання та контроль розглядаються як система форм, методів та інструментів, спрямованих на регламентацію порядку здійснення операцій з іноземною валютою в державі та за її межами, а також відповідний нагляд за їх дотриманням. За допомогою цих важелів здійснюється управління внутрішніми валютними потоками і зовнішніми платежами (трансакціями).

Валютне регулювання та контроль як інструменти грошово-кредитної політики почали широко використовуватися ще у 1930-х рр. минулого сторіччя. Створення систем валютного регулювання та контролю в багатьох зарубіжних країнах було реакцією їх монетарних органів влади на явище, яке отримало назву "втеча капіталу" ("capital flight"). У післявоєнні часи й аж до початку 70-х рр. валютне регулювання та контроль застосовувалися в більшості індустріально розвинених країн. При цьому діючі системи валютного регулювання та контролю не вступали у протиріччя з реформуванням національних економік та інтернаціоналізацією фінансових потоків. Швидше, процеси фінансової глобалізації регулювалися і структурувалися нормами та практикою управління валютною сферою, що існували в різних країнах.

Перехід у першій половині 1970-х рр. від системи фіксованих валютних курсів до плаваючих вніс корективи у системи валютного регулювання та контролю. Країни відмовилися від валютних обмежень на проведення поточних операцій, посиливши водночас регулюючі засоби впливу на рух фінансових капіталів. Таким чином, лібералізація валютних відносин супроводжувалася поступовою відмовою від певних методів валютного контролю та трансформуванням інших у системи звітності та моніторингу валютних потоків. Зокрема, у таких провідних індустріально розвинених країнах, як США, Велика Британія, Франція та Італія, моніторинг валютних потоків, основна мета якого полягає у виявленні зловживань у валютно-фінансовій сфері та розслідуванні "підозрілих" операцій, став складовою державного фінансового контролю, здійснюваного в рамках боротьби з легалізацією (відмиванням) злочинних капіталів.

Характерно, що під впливом наслідків світової валютно-фінансової кризи 1997–1998 рр. та з метою захисту внутрішніх фінансових ринків від припливу і відпливу спекулятивного короткострокового капіталу монетарні органи влади деяких країн Південно-Східної Азії та Латинської Америки, які раніше відмовилися від жорсткого контролю за операціями з іноземною валютою, повернулися до використання тих інструментів регулювання, котрі вважалися найбільш адекватними в сучасних економічних умовах. Показовим у цьому відношенні є доволі успішний досвід Малайзії і Гонконгу, уряди та центральні банки яких увели елементи валютного регулювання та контролю, спрямовані на захист внутрішнього ринку від коливань валютних курсів, що зумовлюються припливом та відпливом короткострокового спекулятивного іноземного капіталу.

Світовий досвід показує, що в умовах інтернаціоналізації господарських зв’язків і глобалізації фінансових ринків зростає вразливість внутрішніх фінансових систем до дії несприятливих зовнішніх чинників, пов'язаних, насамперед, з міграцією спекулятивних капіталів. Для мінімізації їх наслідків і підвищення ефективності валютного регулювання та контролю в Україні використовуються різні методи, що забезпечують дотримання учасниками валютного ринку і зовнішньоекономічної діяльності вимог валютного законодавства.

Відмітимо, що система валютного регулювання та контролю в Україні формувалася й удосконалювалася протягом 1991–2009 рр. За цей час відношення держави до завдань і методів проведення валютної політики не раз переглядалося, що часто призводило до радикальних змін цієї системи. Зокрема, початок формування системи валютного регулювання та контролю характеризувався переважанням ліберальних підходів до здійснення валютних операцій та управління валютними потоками. Виразом ліберальних принципів валютного регулювання та контролю був дозвіл усім підприємствам і об’єднанням здійснювати зовнішньоекономічну діяльність без спеціальної реєстрації і фактично вільний доступ будь-якого господарюючого суб’єкта на зовнішній ринок. У середині 1992 р. були зняті обмеження на вивіз готівкової іноземної валюти з країни фізичними особами. За відсутності інституційної бази і дієвих методів валютного регулювання та контролю лібералізація зовнішньоекономічних відносин мала своїми наслідками масовий відтік капіталу з країни за зовнішньоторговельними операціями. Неповернення валютної виручки у 1992–1993 рр. становило, за нашими оцінками, близько 50% від суми обсягу експортованих товарів, при тому, що ці роки характеризувалися швидким зростанням зовнішньої заборгованості України через брак валютних коштів у держави для забезпечення критичного імпорту. Зокрема, у 1992–1993 рр. заборгованість України тільки перед Росією становила 3,6 млрд дол. США¹¹⁵.

Реально дефіцит валютних коштів був створений поєднанням ініційованого ліберальним напрямом "первинного накопичення капіталу" (тобто приватизацією державного майна) і незацікавленості держави в створенні ефективного контролю за фінансовими потоками країни.

Зазначимо, що практичний досвід регулювання валютних потоків і встановлення контролю за їх рухом, накопичений міжнародними фінансовими організаціями, допускає наявність достатньо жорстких валютних обмежень на початковій стадії переходу до ринкових відносин. По закінченні періоду формування фінансових інститутів відбувається поступова лібералізація валютного регулювання аж до відміни більшості валютних обмежень.

В Україні відбувалося все навпаки. На початковій стадії формування ринкових відносин (кінець 1991 р.) не існувало дієвого валютного регулювання та контролю, що призвело, як уже зазначалося, до масштабної "втечі" капіталу. Більше того, до кінця 1997 р. монетарні органи влади у своїй практиці валютного регулювання та контролю не використовували ефективних заходів для обмеження відтоку капіталу з України, що негативно вплинуло не тільки на стан української економіки, яка страждала в ті роки від хронічного дефіциту платіжних засобів, але й на стійкість української фінансової системи до валютно-фінансової кризи 1998 р.

З практичної точки зору для України особливе значення мають наслідки цієї кризи, оскільки саме вони визначили основні параметри діючої системи валютного регулювання та контролю. Монетарні органи влади були змушені визнати, що базові характеристики економіки є недостатніми для збереження досягнутого рівня лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків і валютних операцій, оскільки раціональна з мікроекономічної точки зору поведінка господарюючих суб’єктів призводила до загального відтоку капіталу з країни, який у свою чергу загрожував колапсом соціально-економічної діяльності. Уведені надзвичайні заходи (реструктуризація значної частини державних зобов’язань, тимчасовий мораторій на виплату приватних боргів іноземним інвесторам, визнання неминучої девальвації гривні) і заходи щодо значного посилення валютного регулювання (додаткові обмеження на купівлю-продаж валюти на міжбанківському ринку, тимчасове припинення роботи біржового ринку, поновлення норми обов’язкового продажу валютної виручки експортерами на рівні 50%, обмеження коливань валютного курсу тощо) не тільки допомогли значно підвищити платоспроможність держави і нормалізувати роботу валютного ринку, але й зберегти достатньо ліберальний режим купівлі та володіння іноземною валютою населенням.

У сучасній економічній літературі використовуються різні терміни для визначення цього явища, оскільки з англійської мови термін "capital flight" перекладається як експорт капіталу, вивіз капіталу, відтік капіталу, втеча капіталу. При цьому всі ці поняття зазвичай використовуються у контексті проблеми "відмивання" нелегальних доходів. На наш погляд, необхідно проводити чітку грань між експортом капіталу і його відтоком. Експорт капіталу – це нормальне економічне явище, яке підлягає регулюванню з боку держави і не є загрозою для національної економіки. Згідно з тлумаченням великого економічного словника під експортом капіталу розуміється "вивіз капіталу" за межі країни у грошовій або товарній формі з метою збільшення прибутку, зміцнення економічних і політичних позицій та розширення сфери використання¹¹⁶.

Офіційний вивіз капіталу складається з сум, що спрямовуються за кордон у вигляді прямих і портфельних інвестицій, капітальних трансфертів, фінансових та комерційних кредитів, котрі надаються економічними суб’єктами недержавного сектора, а також готівкової іноземної валюти, яка вивозиться за кордон. При цьому необхідно зазначити, що віднесення обсягів готівкової іноземної валюти до офіційного вивозу капіталу є дискусійним питанням. Нижче буде наведена методика, автор якої вважає, що обсяги готівкової іноземної валюти можуть бути одним із джерел "втечі" капіталу за межі країни.

Поняття "втеча" капіталу означає, на нашу думку, нелегальний вивіз капіталу за кордон, тобто вивіз, якій здійснюється з порушенням відповідних норм законів країни його походження.

Незважаючи на відсутність однозначного перекладу поняття "capital flight", у загальному вигляді відтік капіталу можна визначити як одну з форм легального вивозу капіталу, що являє собою "переказ" (трансферт) ліквідних коштів за кордон без наміру здійснення їх зворотного переказу у майбутньому. Витік капіталу відбувається з багатьох країн через політичну нестабільність, інфляцію або девальвацію національної валюти та прагнення уникнути встановленого в країні рівня оподаткування¹¹⁷. До поняття "capital flight", на думку А.Моісеєва, можливо включати й внутрішню доларизацію економіки (класичний приклад цього явища – накопичення населенням готівкової іноземної валюти), що розглядається як одна з форм прихованого відтоку капіталу¹¹⁸. Цілком погоджуючись з автором зазначимо, що відтік капіталу з країни, особливо нелегальним способом, у багатьох зумовлюється недоліками системи валютного регулювання та контролю, оскільки доларизація економіки та девальвація національної валюти є її прямими наслідками.

Проте є ще деякі причини, з яких капітали вивозяться за кордон. Зокрема, низька капіталізація української банківської і страхової системи завищує ризики, пов’язані з переказом великих сум через банківську систему, навіть за умови повної і визнаної легальності їх походження. Тому значні грошові трансферти, особливо, пов’язані з придбанням нерухомості у приватну власність, звичайно, проходять через іноземні банки, тим більше, що практично вся велика приватна власність в Україні, та й в інших країнах СНД, формально належить фірмам, зареєстрованим в офшорах. Там же, в офшорах, і проводяться операції з цією власністю, там же концентруються доходи від неї.

Відтік капіталу за кордон у країнах з нерозвиненими ринковими відносинами, до яких належить і Україна, відбувається також через обмеженість внутрішнього інвестиційного попиту. Брак інвестиційних проектів, грамотно оформлених для відкриття програм кредитування, і високі системні ризики, не пов’язані безпосередньо з конкретними проектами, обмежують різноманітність можливостей вкладення капіталу. Держава не справляється із завданням мінімізації системних ризиків, що відлякує як зовнішніх, так і внутрішніх інвесторів.

Заслуговує на висвітлення питання щодо способів відтоку капіталу та негативних наслідків від цього явища. Практика засвідчує, що відтік капіталу відбувається як у легальній, так і в нелегальній формах. Легальний вивіз капіталу згідно з українським законодавством здійснюється з дозволу Національного банку України, тому суб’єкти, які бажають інвестувати свої кошти у певні проекти за кордоном, мають оформити заявку, яку НБУ розглядає та аналізує. Якщо ці види інвестицій не суперечать українському законодавству, НБУ дає дозвіл на переказ коштів за межі країни.

Одним із способів легального вивозу капіталу є абсолютне скорочення обсягів іноземних кредитів та інвестицій. Тому жодній державі не слід орієнтуватися на іноземні інвестиції як на основне джерело фінансових ресурсів з міркувань національної безпеки. Країни, у яких розвиток економіки здійснюється не за рахунок внутрішніх фінансових джерел, а за рахунок надмірного залучення іноземних інвестицій і зовнішніх кредитів, суттєво страждають від світових та регіональних валютно-фінансових криз, що завжди супроводжуються відтоком капіталу з вітчизняних ринків. Цей постулат вкотре був підтверджений масштабами впливу глобальної фінансової кризи 2008 р. на економіки країн з незрілими ринковими відносинами, у тому числі й українську, коли відтік капіталів з внутрішніх ринків дуже негативно позначився на всій фінансовій системі цих держав. При цьому дефіцит зовнішнього фінансування не дозволяє швидко відновлювати темпи економічного зростання.

Нелегальний вивіз капіталу відбувається за різноманітними схемами. Як уже зазначалося, до кризи 1998 р. в Україні не діяла жорстка система валютного регулювання та контролю, тому капітал практично можна було вивозити в будь-якій формі – від банківських переказів до портфелів з готівковою валютою. Після введення жорстких заходів валютного регулювання та контролю в 1998–1999 рр. вивозити капітал стало складніше, про що свідчить різке падіння обсягів відтоку капіталу – до 50% його розрахункового показника. Проте у багатьох випадках відтік капіталу здійснюється не в порушення, а в обхід чинного законодавства, тобто у легалізованих формах. До таких форм можна віднести: переказ валютних коштів за межі країни в рахунок оплати фіктивних послуг з імпорту; фіктивне заниження контрактних цін при експорті й завищення їх при імпорті товарів; виплата завищених розмірів санкцій і процентних платежів за кредитами, які мають фіктивний характер та деякі інші.

Нелегальні форми відтоку капіталу є такими: ненадходження у встановлені законодавством терміни експортної валютної виручки; ненадходження товарів і послуг в рахунок погашення імпортних авансів; контрабандний експорт і вивіз готівкової іноземної валюти.

Відмітимо, що відтік капіталу через фіктивний імпорт є достатньо поширеною формою не тільки в Україні, а й в інших країнах світу і, зокрема, у країнах СНД. Яскравим прикладом цього є оформлення імпортних контрактів на закупівлю будівельних матеріалів. Також дуже часто практикується закупівля за кордоном туристичних путівок, за якими реально ніхто не їде. Практика показує, що за такими схеми органам фінансового контролю важко слідкувати.

Відтік капіталу в обхід чинного законодавства та через недосконалу систему валютного регулювання і контролю негативно позначається на економіці в цілому. Справа в тому, що в ринковій економіці обсяги потоків капіталу визначаються ефективністю його використання в різних країнах. Країни, які характеризуються найбільшою віддачею на інвестований капітал, залучають його з країн, де капітал застосовується менш ефективно. Відомо, що у середині 90-х рр. минулого сторіччя Україна мала низьку середню віддачу на інвестований у виробництво капітал на макрорівні. Водночас доходи від фінансових і торгових операцій до початку 2000 р. були істотно вищими, а в 1995–1997 рр. операції на фінансовому ринку були основним джерелом доходу як банків, так і багатьох підприємств реального сектора, що згубно позначилося на стані розвитку української промисловості – вільні кошти було вигідніше вкладати, наприклад, у державні цінні папери, ніж у продуктивний капітал, або інвестувати їх за кордоном в обхід чинного законодавства.

Коли країна володіє достатніми запасами іноземної валюти і її торговельний баланс є стійким та позитивним, вона може зняти обмеження на рух вітчизняних капіталів в інші країни світу. Зокрема, Росія своїм законом про валютне регулювання та контроль дозволила резидентам інвестувати власні кошти за межами країни, оскільки сальдо її торгового балансу з 1994 р. і по теперішній час є позитивним (табл. 3.14).

Проте, якщо сальдо торгового балансу країни є негативним і держава має високий рівень зовнішньої заборгованості, то зняття обмежень на вільний рух капіталу може швидко зруйнувати основу грошово-кредитної та валютної системи країни і призведе, як мінімум, до девальвації національної валюти, як максимум – до масової "втечі" вітчизняного капіталу. Зокрема, дані таблиці свідчать, що Україна має нестійкий торговельний баланс і досить значний розмір зовнішньої заборгованості. У зв’язку з цим дотепер у держави існує заборона на легальний вивіз вітчизняного капіталу за кордон.

Таблиця 3.14

Сальдо торгового балансу і зовнішній борг України та Росії у 1994–2008 рр. млн дол. США

Роки	Україна		Росія
	Сальдо торгового балансу	Обсяг зовнішнього боргу	Сальдо торгового балансу	Обсяг зовнішнього боргу
1994	-1364	н/д	1269	н/д
1995	-1190	н/д	653	н/д
1996	-1122	н/д	5625	н/д
1997	-1536	8839	1102	н/д
1998	-1207	9555	7800	н/д
1999	997	1147	11106	н/д
2000	1406	12438	13324	н/д
2001	1402	н/д	6946	н/д
2002	3173	н/д	9745	н/д
2003	2891	23811	13189	н/д
2004	6909	30647	22363	н/д
2005	2531	39619	28891	213500
2006	-1617	54512	26840	257200
2007	-5272	82189	38351	310600
2008	-12933	103236	44337	542100

Джерело: Платіжний баланс України за 1994–2008 рр.; Торговий баланс Росії за 1994–2008 рр. [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.cbr.ru/statistics/credit_statistics/print.asp? file=balance.htm>/.

Відмітимо, що заборона в Україні на вільний рух капіталу є правильним кроком, оскільки аналіз наслідків кризи в країнах Південної Азії та Латинської Америки дав можливість експертам МВФ дійти висновку, що "надмірна лібералізація руху капіталів здатна поглиблювати негативні наслідки біржових потрясінь. До того ж, щоб приплив іноземних інвестицій у країну був благом для неї, а не злом, необхідна наявність в ній стійкої фінансової системи, адекватного контролю над банківським сектором та розважливого регулювання"¹¹⁹.

У контексті зазначеного вище хотілося б підкреслити, що висновки МВФ щодо подій валютно-фінансової кризи 1997–1998 рр. не були враховані у практиці валютного регулювання та контролю за рухом іноземних капіталів ні Україною, ні іншими країнами світу. Більшість європейських розвинених країн та країн СНД суттєво не обмежували приплив короткотермінового спекулятивного капіталу на свої фінансові ринки, за що поплатилися стрімкою девальвацією своїх національних валют під час глобальної фінансово-економічної кризи, що розпочалась у 2008 р. Зокрема, англійський фунт стерлінгів за останні три місяці 2008 р. через стрімкий відтік іноземного капіталу знецінився на 20%, ісландська крона – на 34,2, угорський форинт – на 45, румунська лея – на 20, польський злотий – на 23, українська гривня (номінальний офіційний курс) – на 58,4%.

Крах налагодженої фінансової системи у кінці 2008 р. примусив монетарні органи влади багатьох країн переглянути свої погляди на проблеми лібералізації систем валютного регулювання у сфері руху капітальних потоків. Міжнародна практика ще раз довела, що вільні потоки капіталу в багатьох випадках руйнують економіку не тільки тих країн, що розвиваються, але й країн зі зрілими ринковими відносинами.

Аналіз форм відтоку капіталу та його негативного впливу на економіку потребує науково достовірної методики розрахунку його обсягів. Так, класичним способом оцінки "втечі" капіталу, яким користуються фахівці, є сума відповідних статей платіжного балансу. Зокрема, підсумовуються такі статті фінансового рахунку, як "Помилки та упущення", що традиційно асоціюються з відтоком капіталу, не зареєстрованого органами фінансового контролю, та "Обсяги недоотриманої виручки за експорт товарів і послуг, оплати за імпорт, що не надійшов, та платежі за фіктивними операціями з цінними паперами". Остання стаття якраз і становить "чистий нелегальний відтік" капіталу, який має враховуватися за будь-якою методикою. За класичною методикою розрахунків, відтік капіталу з України за період з 1995 по 2007 р. коливався в межах 24–30 млрд дол. США. За 2008 р. цей показник досяг близько 2 млрд дол.

У той же час фахівці, які складають платіжний баланс України, вважають, що стаття "Помилки та упущення" відображає так званий "сірий імпорт", тобто оплату імпорту, що не враховується або недооцінюється Державною митною службою України. Отже, на їх думку, цю суму в повному обсязі не можна включати у розрахунок обсягу відтоку капіталу з країни. Дозволимо собі не погодитися з цим, оскільки в міжнародній практиці саме ця стаття платіжного балансу характеризує обсяги нелегального відтоку капіталу за кордон.

Відмітимо, що дослідженню проблем "втечі" капіталу за кордон у вітчизняній економічній літературі приділяється недостатньо уваги, особливо конкретним оцінкам його абсолютних розмірів. Тому для розрахунку суми відтоку капіталу з України ми скористалися методикою, яка застосовувалася російськими фахівцями, зокрема А.Моісеєвим¹²⁰. Очевидно, що такий актив, як готівкова іноземна валюта поза банками, також можна включати у розрахунок обсягів відтоку капіталу з країни, оскільки це один із напівлегальних способів "втечі" капіталу, хоча, як зазначалося вище, не всі підтримують таку точку зору. Тому, на думку дослідника, для оцінки загального розміру обсягу відтоку капіталу можливо використовувати дві методики.

Сутність першої методики, запропонованої А.Місеєвим, полягає в тому, що замість статті "Чисті пропуски та помилки (ЧПО)" (в Україні – "Помилки та упущення") до простроченої заборгованості й недоотриманої експортної виручки додати половину суми загального імпорту послуг і всю суму готівкової валюти поза банківською системою¹²¹.

Друга методика, запропонована автором, передбачає, що до статі "Обсяги недоотриманої виручки за експорт товарів і послуг, оплати за імпорт, що не надійшов, та платежі за фіктивними операціями з цінними паперами" потрібно додати 50% суми статті ЧПО. Крім цього, до отриманого результату він пропонує додати суму дооцінки експорту на рівні 7%, вважаючи її тим порогом, за яким митні органи ще допускають оформлення контрактів (наприклад, при експорті товару в офшори за заниженими цінами з метою подальшого перепродажу в країну призначення за повною ціною). Таку методику автор називає "повним" методом оцінки обсягів "втечі" капіталу¹²².

Оцінюючи обсяги відтоку капіталу з Росії у 1994–2000 рр. з використанням класичного способу та двох вказаних вище методик, А.Моісеєв виявив суттєві розбіжності в отриманих результатах. Зокрема, аналіз даних табл. 3.15 засвідчує, що найбільша розбіжність, яка припадає на 1994–1997 рр. порівняно з класичним методом розрахунку, виникла за рахунок активного ввозу готівкової іноземної валюти саме в цей період.

Таблиця 3.15

Статті платіжного балансу Росії, які брали участь у розрахунку обсягів "втечі" капіталу у 1994–2000 рр., млн дол. США

Стаття балансу	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Рахунок поточних операцій	8397	7401	11753	2047	699	25301	46342
Товари	17374	20310	22471	17025	16869	36220	60703
Експорт	67836	82913	90563	89008	74884	75845	105565
Послуги	-6867	-9611	-5536	-5918	-3967	-3902	-7800
Імпорт	-15291	-20178	-18637	-19997	-16338	-12946	-17432
Доходи від інвестицій	-1690	-3069	-5029	-8363	-11631	-7780	-6919
До сплати	-5082	-7181	-9260	-12503	-15632	-11236	-11172
Рахунок операцій з капі­талом та фінансовими інструментами	-8649	777	-6671	3667	8309	-17776	-37000
Фінансовий рахунок	-11059	1124	-6207	464	8691	-17448	-47955
Інші інвестиції	-11721	11170	-13783	-41616	-6916	-15625	-21087
Готівкова іноземна валюта поза банками	-5740	134	-8740	-13444	824	806	-321
Обсяги недоотриманої екс­портної валютної і рублевої виручки та непогашених імпортних авансів	-4085	-5239	-10119	-11591	-7959	-5051	-5293
Чисті помилки та упущення	252	-8178	-5082	-5714	-9088	-7525	-9342
Відтік капіталу, розрахований за класичним методом	3833	13417	15201	17305	16967	12576	14635
Відтік капіталу, розрахований за методом 1	17471	15194	28178	35034	15304	10718	14330
Відтік капіталу, розрахований за методом 2	19222	25154	32688	37399	25462	20193	26230

Джерело: Ковалишина Г. Платежній баланс, валютное регулирование и контроль [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.ifs.ru/upload/plat_balance_1.pdf>.

На думку дослідника, це вказує, по-перше, на нестійкість грошової системи, по-друге, на високу активність "сірого" експорту, доходи від якого ніяк не враховуються державою і не приносять їй прибутків. Саме у ці роки відбувалося активне витіснення рубля з внутрішніх розрахунків і заміщення його бартером, грошовими сурогатами, а також нарощування неплатежів.

Приріст запасів готівкової валюти підтверджує, що чимала частка обороту в ці роки забезпечувалася платежами в готівковій іноземній валюті. Таким чином, експорт природних ресурсів відбувався з метою підтримки внутрішньої ліквідності за рахунок валютних надходжень, оскільки не вистачало коштів на здійснення розрахунків у національній валюті. Це частково було наслідком надмірно жорсткої грошової політики уряду і Центрального Банку Росії, яка проводилася після 1994 р.¹²³

Скориставшись класичною методикою та методикою 1, про які йшлося вище, ми розрахували обсяг відтоку капіталу з України у 2006–2008 рр. На жаль, за попередні роки неможливо зробити такий розрахунок, оскільки у Платіжному балансі України не виділялися окремими статтями "Готівкова валюта поза банками" та "Обсяги недоотриманої виручки за експорт товарів і послуг, оплати за імпорт, що не надійшов, та платежі за фіктивними операціями з цінними паперами".

Аналіз отриманих результатів, наведених у табл. 3.16, показує, що в обсягах відтоку капіталу, розрахованих двома методами, існують суттєві розбіжності. При цьому найбільша різниця спостерігається у 2006–2008 рр. і виникла вона так само, як і в Росії, за рахунок активного ввозу іноземної готівкової валюти. Це, насамперед, вказує на нестійкість грошової системи, яка засвідчує ще й високий рівень доларизації української економіки, та на велику частку "сірого" експорту, доходи від якого не надходять до державного бюджету, що змушує уряд підвищувати податки та акцизні збори з метою його наповнення.

Таблиця 3.16

Статті платіжного балансу України, які враховувались при розрахунку обсягів "втечі" капіталу, млн дол. США

Показник	2004	2005	2006	2007	2008
Рахунок поточних операцій	6909	2531	-1617	-5272	-12933
Послуги:
Імпорт	-6622	-7548	-9164	-11741	-15481
Рахунок операцій з капіталом та фінансовими інструментами	-6766	-2683	1524	5709	12733
Фінансовий рахунок	-6773	-2618	1521	5706	12733
Інші інвестиції	-6182	-2483	-5800	-285	5405
Готівкова валюта поза банками	н/д	н/д	-8507	-13518	-12897
Обсяги недоотриманої виручки за експорт товарів і послуг, оплати за імпорт, що не надійшов, та платежі за фіктивними операціями з цінними паперами	-4544	-3470	-4356	-5285	-1702
Помилки та упущення	-38	-152	-93	-437	200
Відтік капіталу, розрахований за класичним методом	4582	3622	4449	5722	1902
Відтік капіталу, розрахований за методом 1	7655	7244	17445	24674	22340
Довідково:
Індекс номінального курсу гривні на кінець року	1,004	1,051	1,000	1,000	1,524
Індекс реального обмінного курсу, %, (+) зміцнення, (-) знецінення	+8,8	+1,89	+8,14	+13,54	-22,7

Джерело: Платіжний баланс та зовнішній борг України за 2004–2008 рр. [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.ukrstat.gov.ua>.

У 2008 р. дефіцит держбюджету зріс на 0,4 п. п. порівняно з 2007 р. і майже удвічі проти 2006 р. (табл. 3.17).

Таблиця 3.17

Зведений бюджет України у 2006–2008 рр., % до ВВП

Період	Доходи	Видатки	Дефіцит (-)/ профіцит (+)
2006	31,6	32,3	-0,7
2007	30,8	31,9	-1,1
2008	31,4	32,9	-1,5

Джерело: офіційний Інтернет-сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.ukrstat.gov.ua>.

Якщо подивитися на проблему відтоку капіталу дещо ширше, то виникають додаткові аспекти, які не враховуються при аналізі статей платіжного балансу. Загальновідомо, що деяка частка капіталу, що вивозиться за кордон, реімпортується різними способами, від фіктивного експорту до банківських складних схем. Також гроші в офшорах обслуговують певну частку внутрішнього українського обороту матеріальних ресурсів. Офшори мають певні особливості, які є вигідними для тих, хто нелегально або напівлегально вивозить капітал, проте не вигідні для контролюючих органів, оскільки у найбільш популярних офшорних зонах відсутня будь-яка правдоподібна фінансова статистика. Навіть для властей Кіпру дуже проблематично з’ясувати приблизні суми "відмитих грошей", що пройшли через банківські рахунки цієї держави.

З метою визначення макроекономічних чинників, які впливають на відтік капіталу, ми досліджували зв’язок між динамікою індексу реального курсу гривні й обсягами відтоку капіталу, розрахованого за двома описаними вище методами. Як і можна було припустити, спостерігається стійка залежність обсягів припливу та відпливу капіталу від темпів зміцнення або знецінення індексу реального курсу гривні з певним часовим лагом.

Проаналізувавши інформацію, наведену в таблицях 3.18 і 3.19, можна стверджувати, що зміцнення індексу реального курсу гривні протягом 2006–2007 рр. призвело до суттєвого зростання імпорту та скорочення експорту. Відносно висока доходність державних цінних паперів і корпоративних облігацій та стабільність номінального офіційного курсу гривні (5,05 грн/дол. США у 2006 та 2007 рр.) стимулювали приплив короткострокового спекулятивного капіталу у вигляді портфельних інвестицій та кредитів. Розгортання фінансової кризи в США сприяло відтоку спекулятивного капіталу з фондових ринків країн з незрілими ринковими відносинами, у тому числі з українського. Зменшення обсягів припливу капіталу в Україну, скорочення попиту на вітчизняний експорт знизило надходження іноземної валюти на внутрішній ринок, що стало однією з причин девальвації національної валюти.

Таблиця 3.18