1. За об'єктом:

• аналіз роботи школи в цілому,

• аналіз роботи окремих структурних підрозділів,

• аналіз роботи персоналу.

2. За суб'єктом:

• аналіз, який проводиться адміністрацією,

• аналіз, який проводиться громадськими організаціями,

• самоаналіз.

3. За метою:

• об'єктивна оцінка діяльності,

• підбиття підсумків роботи,

• формулювання цілей та завдань для нових планів,

• ліквідація вузьких місць у навчально-виховному процесі,

• виявлення певних педагогічних резервів,

• регулювання ходу навчально-виховного процесу,

• узагальнення якості знань та рівня вихованості учнів,

• узагальнення рівня викладання та виховання учнів,

• визначення ступеня ефективності управління.

4. За періодичністю:

• епізодичний,

• одноразовий,

• постійний (поточний).

5. За змістом та характером па:

• параметричний (оперативний),

• тематичний (локальний),

• комплексний (підсумковий).

Параметричний (оперативний) аналіз дозволяє щоденно аналізувати основні показники навчально-виховного процесу, викривати причини відхилень від стандартів та виробляти рекомендації щодо усунення цих причин.

Мета: забезпечення регулювання, підготовка даних для тематичного та комплексного аналізу.

Завдання:

— викрити недоліки в роботі та встановити їхні причини;

— знайти резерви для удосконалення діяльності.

Джерела:

— дані спостережень;

— дані оперативного контролю;

— дані системи інформаційного забезпечення;

— контрольні роботи;

— класні журнали;

— учнівські зошити тощо.

Предмети оперативного аналізу:

— урок,

— виховний захід, ₍

— стан трудової дисципліни,

— відвідування учнями занять тощо.

Зміст:

— оперативна оцінка роботи за день, тиждень;

— виявлення відхилень від норми, правил, планів;

— встановлення причин відхилень;

— вироблення рекомендацій;

— обґрунтування питань для тематичного аналізу;

— підготовка матеріалів для підсумкового аналізу.

Особливість: оперативність, швидкість впливу та корекції.

Позитив: дає можливість одразу встановити причину недоліків та терміново внести корекцію.

Недолік: поверховість, високий рівень випадковості та суб'єктивізму, неможливість глибокого аналізу, змістовних висновків.

Тематичний (локальний) — це вид аналізу, спрямований на глибоке вивчення найбільш важливих проблем, дозволяє розробити змістов­ні рекомендації щодо впорядкування певної системи, переведення її до більш високого якісного стану.

Мета: забезпечення рекомендаціями щодо впорядкування певної системи та переведення її окремих структурних елементів до вищого якісного стану.

Завдання:

— напрацювати рекомендації для впорядкування шкільних систем та для підвищення ефективності управління ними;

— створити умови для удосконалення і розвитку шкільних си­стем.

Джерела:

— дані внутр.5 тережень. Предмети тематичного аналізу:

— система уроків;

— система виховних заходів;

— система роботи окремих вчителів;

— найбільш суттєві сторони педагогічного процесу тощо.

Зміст:

— вивчення найбільш важливих та складних ланок роботи;

— дослідження шляхів підвищення якості навчання (виховання, розвитку) школярів;

— аналіз роботи окремих педагогів за певний період або над певною проблемою;

— аналіз викладання окремих навчальних дисциплін, аналіз якості знань, умінь учнів з певних предметів;

— узагальнення рекомендацій за даними оперативного аналізу;

— підготовка матеріалів для підсумкового аналізу.

Особливість: глибина проникнення у підсистему.

Позитив: об'єктивність оцінки, змістовність рекомендацій, мож­ливість управляти розвитком системи.

Недолік: обмеженість у кількості питань для глибокого, всебічного вивчення та проблем для моніторингу і розв'язування.

Підсумковий (комплексний) аналіз дозволяє відстежувати діяльність певних об'єктів та суб'єктів за певний звітний період: місяць, чверть, півріччя, навчальний рік, декілька років.

Мета: оцінка результатів діяльності суб'єктів та об'єктів за певний період, знаходження кращих варіантів їх подальшого розвитку, форму­лювання і розробка цілей для нових планів.

Завдання:

— обробити та впорядкувати наявні матеріали за певний період щодо удосконалення регулювання, планування, контролю;

— підвести підсумки роботи закладу освіти, його систем та пер­соналу;

— розробити рекомендації щодо оновлення діяльності закладу в цілому та усіх його підсистем, сформувати цільовий блок но­вих планів.

Джерела:

— матеріали оперативного та тематичного аналізу;

— систематизовані дані внутрішньошкільного контролю;

— впорядкована інформація (таблиці, матриці, графіки, діаграми тощо);

— шкільна документація;

— дані відвіданих за певний період уроків, виховних заходів;

— звітні матеріали вчителів, класних керівників, методичних об'єднань, творчих груп;

— результати контрольних робіт, іспитів, зрізів знань, атестації учнів;

— щоденники (книги) спостережень керівників тощо.

Особливість: комплексний характер, перспективність. Основні групи методів педагогічного аналізу

Теоретичні:

— порівняння;

— індукція;

— дедукція;

— абстрагування;

— узагальнення;

— аналіз;

— синтез;

— моделювання тощо.

Інформаційно-констатуючі:

— спостереження;

— бесіда;

— інтерв'ю;

— анкетування;

— тестування; ;.,^

— ранжування тощо.

Рейтингові (оціночні):

— самооцінка;

— експертна оцінка;

— незалежна характеристика тощо. Продуктивні:

—тести-ситуації; «

— тести-завдання;

— контрольні роботи;

— ведення шкільної документації;

— експеримент тощо.

Аналітичний звіт як правило він складається із таких частин:

1. Вступ, де визначається мета, завдання, предмет, строки, виконавці аналітичної роботи.

2. Аналітична частина, яка містить опис використаних методик, тех­ніку їх застосування, результати дослідження.

3. Висновки, що передбачають синтез дослідження, формулювання узагальнень та підсумків, змалювання основних проблем та розробку рекомендацій щодо їх вирішення.

4. Додатків, до яких відносять таблиці, графіки, зразки різної доку­ментації, довідки тощо.

Протиріччя функції:

1. Постійне удосконалення педагогічного процесу висуває перед управ­лінням все більш складні аналітичні задачі.

2. Протиріччя між необхідністю викривати причини педагогічних явищ та недостатньо глибоким характером аналітичної діяльності керівника.

3. Поглиблення знань, удосконалення умінь керівника веде до глиб­шого усвідомлення проблем та розв'язування більш складних про­блем.

4. Протиріччя між кількістю інформації, яка надходить до керівника, та можливістю і вмінням її обробити.

Типові недоліки аналітичної діяльності керівника закладу освіти:

— Безсистемність, випадковість, епізодичність.

— Відсутність цілеспрямованості.

— Недостатня теоретична та методична підготовка до аналітичної діяльності.

— Обмеженість вивчення об'єктів одноразовими спостереженнями та висновками.

— Відсутність планів та алгоритмів аналізу.

— Невміння виділити головне, суттєве, проблемний блок.

— Неспроможність узагальнити матеріали, зробити висновки, розробити рекомендації.

Оновлення аналітичної діяльності

Аналітична діяльність з часом погребує оновлення. Це відобра­жається в підходах до функції, в напрямках та змісті аналізу Для порівняння традиційного та інноваційного управління розглянемо наступну таблицю (таблиця 6).

Таблиця 6 Порівняння традиційного та інноваційного підходів до аналізу

№	Традиційне управління	Інноваційне управління
1.	Аналіз навчально-виховного процесу, його кількісних та якісних показників для забезпечення оптимального функціонування закладу	Аналіз навчально-виховного процесу, його кількісних та якісних показни-ків для цілеспрямованого розвитку закладу освіти
2.	Вивчення та аналіз роботи вчителів	Вивчення професійних мотивів,і цін­ностей вчителів як підґрунтя аналізу стану роботи
3.	Формування висновків щодо існуючого стану справ	Здійснення комплексної оцінки ситуації та складання прогнозу її розвитку
4.	Встановлення конкретних ка­налів надходження та методів обробки інформації	Створення системи збору, обробки та збереження інформації
5.	Аналіз діяльності колективу в цілому, створення його порт­ретної характеристики	Аналіз діяльності колективу в цілому з позиції ролі кожного, створення іміджу кожному вчителю
6.	Управління вертикальними потоками інформації	Створення розгалуженої системи вертикальних та горизонтальних зв'язків та управління ними
7.	Одноосібний аналіз основних показників та проблем закладу	Колегіальний підхід до аналізу важ­ливих показників та проблем
8.	Аналіз та формування висновків щодо стану формальної структури колективу	Аналіз та формування висновків щодо стану та перспектив розвитку формальної та неформальної струк­тур колективу
9.	Розвиток критичності мислення керівника як основа для удоско­налення діяльності	Самоаналіз діяльності, рефлек­тивність управління як основа удосконалення

Сучасні методики аналізу

Мікродослідження

Одним із сучасних підходів до реалізації функції аналізу є про­ведення мікродосліджень. В. І. Зверева пропонує проводити мікродо­слідження, які дозволять глибоко вивчити певне питання, розробити рекомендації і таким чином підготуватись до контролю [26]. Органі­зація мікродослідження забезпечується наступними методичними порадами:

I. Визначення проблеми для вивчення та її формулювання:

1. Визначити коло невирішених питань, які необхідно вивчати та вирішувати.

2. Проранжуйте ці проблеми за актуальністю, значущістю, можливістю вирішення.

3. Передбачте інтуїтивно перепони, які виникають на практиці під час вирішення цих питань.

4. Визначте умови успішного рішення питань.

5. Сформулюйте проблему (як протиріччя).

II. Вибір теми дослідження:

1. Чітко визначити предмет вивчення.

2. Встановіть, з якою метою саме цей предмет дослідження ви ви­окремили.

3. Важливо чітко визначити, що треба вивчати і перетворювати (змі­нювати).

4. Встановити, який буде вплив і на що зміни предмету вивчення у майбутньому.

III. Визначення мети дослідження:

У формулюванні мети обов'язковими повинні бути:

— чітко представлений предмет (що?) дослідження;

— названо спосіб вивчення (як?).

IV. Підготовка та проведення мікродослідження: 1. Для збору об'єктивної інформації необхідно:

• використати сукупність методів;

• порівняти оцінки вчителів та учнів одного й того ж предмета;

• залучення до досліджень вчителів, які комплексно вирішують проблеми;

• порівняння думок компетентних експертів.

• визначити цілі спостережень, бесід тощо-

• змалювати суттєві ознаки досліджуваного явища і відобрази™ його у вигляді добірки показників-відобразити

• визначити, для кого передбачаються питання, завдання, критерії

3. Використовувати анкети закритого та відкритого типу

4. Можливо для підсилення об'єктивності інТ™ ■ • ^У'

вати питання-пастки (питання якдублк2°^{РМШШВИК0}Р^ИСТ0ВУ-формулюванні). ДУблюють попередні в іншому

Методика побудови діаграми Ісікави («риб'ячий скелет»)

1. Сформулюйте проблему. Запишіть її в «голові риби»

2. Сформулюйте 4-6 основних

3. За кількістю визначених шляхів сформуйте творчі групи

4. Кожна група працює над способами реалізації ™ГД

їх на «кістках риби». реалізації свого шляху, визначає

5. На підставі аналізу проблеми всіма групами

6. У «хвості» риби фіксуються прогнозовані результати.

Рис. 15. Риба Ісікави

Діаграми є рух від загального

Методика вивчення можливостей

Необхідно побудувати матрицю, в якій визначити вплив можли­востей (таблиця 7).

Таблиця 7 Вивчення можливостей організації

	Сильний вплив	Помірний вплив	Незначний вплив
Висока можливість	ВС	ВП	вн
Середня можливість	СС	СП	сн
Низька можливість	не	нп	нн

Якщо можливості випали на поля ВС, ВП та СС, обов'язково вико­ристайте. Можливості на полях СН, НН, НП не заслуговують на увагу. Можливості на полях НС, СП, ВН можуть використовуватись за умов достатніх відповідних ресурсів.

Методика вивчення загроз

Необхідно побудувати матрицю, яка має таку структуру (табли­ця 8).

Таблиця 8 Матриця для вивчення загроз

	Руйнування	Критичний стан	Важкий стан	Легкі перепони
Висока вірогідність	ВР	ВК	ВВ	вл
Середня вірогідність	СР	CK	св	сл	■
Низька вірогідність	HP	НК	HB	нл

Якщо загроза на полі ВР, ВК, СР, то її необхідно терміново і обов'язково ліквідувати. Якщо загроза випадає на поля ВВ, CK та HP, то її теж доцільно знешкодити. На інших полях загрози повинні бути уважно вивчені та знешкоджені у разі необхідності.

Методика вивчення профілю середовища

Виокремити значущі фактори. Оцінити їх у балах:

*

за важливістю:

З — сильне значення;

2 — середнє значення;

1 -* слабке значення.

вплив на організацію:

3 — сильний вплив;

2 — середній вплив; 1 — слабкий вплив.

спрямованість впливу:

+ 1 — позитивна спрямованість;

— 1 — негативна спрямованість.

Отримана інформація заноситься до таблиці та прораховується (таблиця 9).

Таблиця 9

Вивчення профілю середовища

	Фактори	Важливість	Вплив	Спрямованість	Ступінь важливості
	1. 2. N	А	В	С	Д = А х В х С

Планування як функція управління

Концепція планування як функції управління грунтується на пев­ному понятійному апараті.

«Планування — це процеси вирішення комплексу задач, результа­ти яких спрямовані на завчасне прийняття й оцінку взаємозалежної сукупності рішень для досягнення такого стану в майбутньому, який бажаний, але від якого не можна очікувати, що він настане сам по собі» [28; 172].

Планування — це функція управління, сутність якої полягає у ви­значенні мети, завдань діяльності та засобів їх досягнення. Процес планування — це розробка змісту та послідовності дій для досягнення визначеної мети.

Вихідною ідеєю, що лежить в основі планування, є місія діяльності організації. Місія — основне призначення організації.

Мета — запрограмований результат. Мета планування полягає у про­ектуванні уявлень, прогнозованих результатів розвитку організації.

Сутність планування як функції управління пов'язана із розробкою системи цілей (рис. 16).

Рис. 16. Декомпозування мети

1. Цілі забезпечують спрямованість діяльності організації.

2. Цілі виправдовують існування організації, так як через них від­бувається узгодження інтересів керівників, персоналу та суспіль­ства.

3. Цілі регулюють поведінку людей: притягують до організації, обме­жують, стримують бажання, діяльність.

4. Цілі виступають як основні мотиватори поведінки членів організації, задовольняючи їхні певні потреби.

5. Цілі зменшують невизначеність для всіх учасників трудової діяль­ності.

6. Цілі допомагають адаптуватись до зовнішнього середовища.

7. Цілі дають можливість організації порівнювати себе з подібними.

8. Цілі — це інструменти управління, якщо вони визначені та чітко сформульовані, відомі усьому персоналу та прийняті до виконан­ня.

Задачі — це засоби для досягнення цілей.

Результат — це конкретизована (умовно реалізована) мета. Як правило, має кількісний зміст.

Орієнтири — це показники (характеристики, стандарти результату).

Мелвілл Бранч до переваг планового розвитку організації" відносить такі чинники:

— планування змушує керівників прогнозувати, мислити перспек­тивно;

— створює умови для чіткої координації зусиль;

— зумовлює встановлення показників діяльності та їхнього подаль­шого контролю;

— змушує більш точно визначати задачі та політику організації;

— робить організацію заздалегідь підготовленою до змін;

— унаочнює взаємозв'язок обов'язків усіх посадових осіб. Види планування

Стратегічне планування — це довгострокове комплексне плану­вання. Воно можливе тільки за умов визначеної місії та сформованої системи цілей.

Тактичне планування передбачає визначення пріоритету цілей, що забезпечують реалізацію, головних стратегій, визначення відповідних матеріальних, фінансових та людських ресурсів. Тактичне планування передбачає нейеликі періоди часу (як правило, рік), вузький спектр задач. Цей вид планування розробляється з огляду на стратегію роз­витку організації. Виконання тактичного планування забезпечується оперативним.

Оперативне планування (поточне, операційне) складають певні процедури, алгоритми, правила, інструкції, що дають можливість здійснювати певну діяльність.

Схематично планування можна представити у вигляді наступної моделі (рис. 17).

Рис. 17. Схема функції планування

Етапи планування