8.2. Ризики в діяльності міжнародних фірм та заходи їх регулювання

Інвестиційна діяльність ТНК за кордоном пов’язана з великим ризиком і невизначеністю. Прибуток — це винагорода за ризик. Вважається, якщо, корпорація розглядає кілька альтернативних інвестиційних проектів, то очікуваний прибуток буде вищим у тих випадках, де ризик також вищий. Розглянемо ризик з погляду його регулювання і мінімізації. Цей підхід потребує аналізу ризику як предмета декомпозиції, коли можна регулювати чи навіть запобігти різним елементам ризику. Декомпозиція ризику — це елементи ризику діяльності ТНК, що стосуються певного середовища.

Перший елемент ризику — корпоративна структура ТНК (стосується внутрішньої структури ТНК) — це: 1) фінансовий ризик нездатності здійснити платежі за боргом; 2) трансляційний валютний ризик ТНК — відкриті валютні позиції, пов’язані з активами та пасивами ТНК в іноземній валюті.

Другий елемент ризику — систематичні світові зміни (визначається світовим середовищем) — це ризик змін у світовому середовищі. Такими можуть бути невигідні міжнародні ціни на товари, світовий економічний спад і сприятливі зміни міжнародного інституційного середовища. Систематична компонента ризику взагалі показує ступінь ризику, пов’язаного із загальною поведінкою ринку, у даному випадку — світового ринку.

Третій елемент ризику — це несистематичні (пов’язані з даною країною) ризики (відносяться до специфічних факторів, що пов’язані з діяльністю у даній країні): економічні і політичні фактори; ризики обмеження переказів; ризики, пов’язані з динамікою економічного циклу країни, експропріацією; операційні валютні ризики і поточні валютні ризики. Взагалі несистематична компонента будь-якого ризику показує його ступінь незалежно від загальної характерної поведінки ринку, у даному разі — ризик на ринку окремої країни незалежно від ризику на світовому ринку.

Особливе значення для зарубіжної діяльності ТНК має регіональний ризик — ризик, пов’язаний з діяльністю ТНК у тому чи іншому регіоні або в окремій країні. Аналіз даного ризику ми здійснили в темі, що пов’язана з міжнародними банківськими кредитами. У темі, що розглядається, нас цікавить регіональний ризик з погляду довгострокової перспективи, бо прямі зарубіжні інвестори діють у країні — реципієнті інвестицій у довгостроковому періоді. Для прямого зарубіжного інвестора основне значення мають такі елементи аналізу регіонального ризику, до яких відносять: стабільність місцевої економіки та відсутність інфляції; адекватне ставлення до інвестування уряду країни — реципієнті інвестицій; відсутність свавільного та постійно мінливого урядового регулювання прямих іноземних інвестицій; можливість вільного переміщення прибутку з країни — реципієнта інвестицій; можливість продати або ліквідувати інвестиції і, як наслідок, відкликати кошти з країни.

Існує кілька джерел інформації про регіональний ризик. Вони включають звіти, які містять кількісну і якісну інформацію дослідної організації «Фрост енд Салліван» (Frost & Sullivan). Також «Інтернешнл ріпортс» (International Reports) публікує щомісячник «Інтернешнл кантрі ріск гайд» (International Country Risk Guid) з інформацією приблизно про 80 країн. Один раз у півроку Institutional Investor публікує результати опитування банкірів про їхні суб’єктивні рейтинги країн-дебіторів. Інформацію надають ряд відомих дослідних організацій.

Заходи регулювання ризику вживаються починаючи з розроблення інвестиційного проекту до ліквідування інвестицій або їх продажу. Вони змінюються залежно від ситуації, за якої необхідне регулювання ризику. До найбільш поширених підходів належать:

• попереднє обговорення;

• міжнародне спільне підприємство;

• стратегія діяльності;

• страхування ризику.

У попередньому обговоренні інвестор з урядом країни-реципієнта інвестицій вирішує питання щодо розміру і форми початкового інвестування, обсягу місцевої робочої сили, яка необхідна для роботи над проектом, джерелу факторів виробництва (місцеві чи імпортні), часу оподаткування, можливості і вартості місцевого фінансування, обсягу і складу переказів (дивідендів, процентів, комісії) і захисту початкових інвестицій і накопиченого прибутку.

Міжнародні спільні підприємства — одна з форм міжнародного бізнесу, коли зарубіжний і національний інвестори здійснюють корпоративне інвестування проекту, поєднують свої зусилля в управлінні, розподілі доходів і ризику.

Переваги міжнародних спільних підприємств полягають у тому, що ця форма організації міжнародного бізнесу є тривалою, забезпечує комплексність співпраці, спільну відповідальність партнерів за ефективність діяльності підприємства, зменшує інвестиційний ризик, особливо його залежність від політичних чинників, бо місцеві учасники міжнародного спільного підприємства можуть мати політичний вплив, який може знизити ймовірність несприятливих дій уряду. У більшості випадків виходу ТНК на зарубіжні ринки міжнародні спільні підприємства — це єдина або найпривабливіша форма проникнення підприємницького капіталу в іншу країну.

Для зниження регіонального ризику використовуються різноманітні стратегії діяльності ТНК у країнах, що приймають, серед яких найважливіше місце займають:

• планування експорту значної частини виробленої продукції, коли нестійкість валюти може знизити довгострокову вартість місцевого прибутку і припливу готівки в твердій валюті;

• максимізація частки активів у місцевій валюті з метою зменшення проблеми валютних витрат, особливо коли очікується багаторазове зниження вартості місцевої валюти;

• мінімізація готівки та інших активів у місцевій валюті, реальна вартість яких у наслідок інфляції може знижуватися.

Урядові агентства і приватні страхові організації, які створюються для забезпечення інвестиційних гарантій у країнах-донорах, можуть бути джерелом страхування ризику. Прикладом урядового агентства є Корпорація зарубіжних приватних інвестицій (OPIC), що створена урядом США. Купівля страхування — це один із методів управління ризиками. Взагалі ризик, який можна застрахувати, — це ризик, імовірність виявлення якого досить висока. При зниженні ризику за допомогою страхування виникає дві проблеми: 1) поява посередника (суб’єкта, який страхує) передбачає, що вартість страхування перевищуватиме очікувану грошову вартість інвестиційного проекту; 2) друга, не всі ризики страхуються.

На фінансову діяльність більшості фірм тією чи іншою мірою впливають зміни фінансових цін. Цими цінами можуть бути процентні ставки, обмінні курси, товарні ціни і ціни акцій. Більшість відомих фірм знають, як керувати основними виробничими ризиками. Основні виробничі ризики пов’язані з такими сферами виробничої діяльності, як вибір технології виробництва, спосіб постачання товарів і послуг клієнтам, вибір напряму науково-дослідних робіт. Але з ціновими ризиками проблема інша — вони визначаються економічним середовищем, тобто подіями, що відбуваються за межами фірми. Виявлення такого ризику може призвести до краху навіть дуже ефективного виробника з менеджментом високого рівня. Тому недостатньо керувати тільки основними виробничими ризиками, необхідно звернути увагу і на керування ціновими ризиками.

Ціновий ризик визначається як можливе відхилення майбутньої ціни від її очікуваного значення. Основною відмінністю між ТНК і корпораціями, що діють у межах однієї країни, є те, що ТНК найбільш підвладні несприятливому коливанню дохідності, що відбувається у результаті зміни курсів іноземних валют. У зв’язку зі скасуванням фіксованих валютних стандартів у 1970-х роках ХХ ст. і введенням плаваючих валютних курсів значно збільшились частота і розмір коливання курсів іноземних валют.

Сутність фінансової стратегії ТНК полягає в управлінні глобальними потоками зворотних коштів, а також у захисті інвестицій в інших країнах від ризиків. Для того щоб захистити інвестиції від ризиків, необхідно визначити вид ризику і характер фінансового ризику, тобто обставини, в яких він може мати місце; наслідки у разі матеріалізації ризику; варіанти стратегії захисту від ризику.

Міжнародний фінансовий менеджер у своїй роботі постійно враховує значно більшу кількість ризиків, ніж менеджер фірми, який працює на внутрішньому ринку. Він постійно аналізує валютно-курсові, регіональні і політичні ризики, що пов’язані зі здійсненням зовнішньоекономічної діяльності.

Валютний ризик — це різновид економічного ризику, виявлення його пов’язане з коливаннями валютно-фінансового середовища, де діють ТНК.

Валютний ризик — це ймовірність втрат чи недоотримання прибутку порівняно зі значеннями, що плануються, у результаті несприятливої зміни величини валютного курсу.

Схему складових валютного ринку можна подати так (рис. 8.1):

Рис. 8.1. Складові валютного ризику

Таким чином, валютний ризик поділяється на регіональний і валютно-курсовий. Складовими регіонального ризику є ризик валютного контролю і політичний ризик. Ризик валютного контролю пов’язаний з імовірністю заборони здійснення валютних переказів за кордон, тобто з уведенням валютного мораторію. Політичний ризик характеризується нестабільністю політичного середовища у країні, тобто частотою зміни уряду. Регіональні ризики також пов’язані з повною експропріацією активів нерезидентів у даній державі.

Коливання валютного курсу, які звичні в умовах Ямайської валютної системи, відбиваються на бухгалтерській звітності ТНК, на стані залишків її грошових коштів у банку, на чистому потоці грошових коштів, а в ширшому значенні — на конкурентоспроможності фірми.

Бухгалтерський ризик (екаунтинговий) — ризик звітний, паперовий. Він виникає тому, що зміни валютного курсу негативно відображаються на вартості фірми у разі трансляції (перерахунку) фінансової звітності за зовнішньоекономічними операціями з іноземної валюти у вітчизняну. Цей ризик ще має назву трансляційний, або конверсійний, ризик чи ризик перерахунку однієї валюти в іншу.

При трансляції фінансової звітності у зарубіжних підрозділах у валюту материнської компанії виникає небезпека зміни несприятливим чином фінансових показників компанії. Фірма може отримати на своєму балансі необґрунтовано завищений прибуток, за який вона має заплатити додаткові податки. Якщо курс іноземної валюти відносно вітчизняної падає, то прибуток фірми буде занижений, і хоча компанія не платитиме податків, але їй важко взяти кредит, оскільки її фінансовий стан за балансом погіршився. Кредити надаватимуться під вищий процент з урахуванням ризику. Менеджер мусить пам’ятати, що існують різні методи трансляції звітності, які застосовуються ТНК. Вони різні в різних країнах. Їх застосування залежить від того, для кого надається бухгалтерська інформація — для акціонерів, інвесторів чи держави в особі податкових органів. Крім того, ТНК має філії чи дочірні компанії в країнах, де існують різні системи обліку, тому для зіставлення показників і зведення фінансової звітності до єдиної валюти використовують, крім прийнятних у країні норм обліку, Міжнародні стандарти обліку, що розробляються Комітетом за міжнародними бухгалтерськими стандартами.

Валютно-економічний ризик визначається як зміна вартості фірми, що обумовлена невизначеністю зміни валютного курсу. Він відбивається на реальних грошових потоках фірми. Валютно-економічний ризик підрозділяється на два різновиди:

• конкурентний (операційний) ризик;

• транзакційний ризик.

Конкурентний ризик, або операційний валютний ризик потенційних збитків ТНК, пов’язаний з необхідністю здійснення платежів чи отримання коштів, деномінованих у національній валюті в майбутньому, тобто виражається в тому, що статті рахунків дебіторів та розрахунків з постачальниками і кредиторами змінюються в абсолютній величині зі зміною валютного курсу. Сутність даного ризику полягає у тому, що зміни в курсах валют можуть призвести до зміни вартості факторів виробництва, необхідних фірмі, а також до зміни доходів, що отримуються від випуску продукції. Ступінь такого впливу зміни валютних курсів залежить від цінової еластичності попиту і пропозиції, що лежить в основі цих операцій, яка існує на ринках факторів виробництва і товарів. Тобто операційний валютний ризик потенційних збитків визначає ступінь впливу коливання валютних курсів на вартість відомих майбутніх операцій з наявними коштами, що проводяться фірмою. Цей ризик є одним із двох показників ризиків, пов’язаних з рухом грошових коштів.

Одночасно зі зміною валютних курсів відбувається і зміна відносного конкурентного становища ТНК у всіх сегментах виробництва і ринків, що пов’язано з виникненням транзакційного або поточного, ризику потенційних збитків.

Транзакційний валютний ризик — це ймовірність збитків, які пов’язані зі змінами валютного курсу за контрактами, що вже укладені і за якими платіж має відбутися через певний проміжок часу в майбутньому. Цей ризик ще має назву поточний ризик потенційних збитків. Транзакційний ризик впливає на майбутні потоки грошової готівки; джерела комплектуючих; розміщення інвестицій; конкурентоспроможність ТНК на різних ринках. Цей ризик, на відміну від операційного валютного ризику, стосується всього обсягу інвестицій, і його необхідно вивчати (на відміну від операційного) в довгостроковій перспективі. Основна відмінність між операційним валютним і поточним ризиком потенційних збитків полягає в тому, що поточний ризик визначається результатом зміни валютних курсів, що здійснює вплив на рух грошової готівки. Ці зміни можуть відбуватися внаслідок коригувань попиту і пропозиції, що лежать в основі цих потоків. Тобто поточні ризики потенційних збитків виникають при будь-якому міжнародному русі грошової готівки, включаючи потоки продукції, факторів виробництва і компонентів, при необхідності здійснення компанією переказів грошових коштів, а також при фінансуванні.

Керівництво ТНК може змінити поточний ризик потенційних збитків за допомогою зміни у поточній ситуації компанії, тобто через зміни у виборі продукції, ринків, джерел отримання факторів виробництва, а також джерел отримання фінансових коштів на основі довгострокового планування.

З метою мінімізації транзакційного ризику ТНК вживають таких заходів:

• здійснюють інвестиції в країни, у яких вартість потоків готівкових коштів, розрахована в доларах, може бути збережена; наприклад, ті країни, валюти яких демонструють стійку тенденцію до підвищення вартості порівняно з основною валютою материнської компанії. Це так звані країни з «твердою» валютою;

• знаходять джерела отримання комплектуючих у країнах, у яких очікувана вартість твердої валюти залишається низькою;

• поширюють операції на ринках тих країн, де розраховані в доларах суми прибутків від продажу і переказ дивідендів будуть легко захищені;

• фінансують потреби компанії, які допомагають обмежити валютні ризики потенційних збитків і можливості збитків від компанії.