Справжність комунікації Несправжність комунікації

глибинність спілкування (О. Больнов) поверхневість спілкування

Я-Ти ( М. Бубер) Я-Воно

Діалогічність (М. Бахтін) монологіність

Відкритість (М. Бахтін) замкненість

Я- Інший (Е. Левінас) Самототожність суб’єкта

20.

Портрети М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр Напроти портрети

М. Бубер, Е. Левінас

Під ними написати під ними написати

Неможливість глибинного спілкування – глибинне джерело

Спілкування в людському взаєморозуміння та наближення

співбутті до іншого суб’єкта

21.

Формою утримання і закріплення споріднених смислів виступають цінності.

Цінності – значущість певних матеріальних або ідеальних об’єктів для людини.

Цінності є:

• індивідуальні, сенс яких визначається наявними потребами та інтересами людини;

• загальнолюдські (базові), які надають смислу існування самої людини, творять і відроджують її в принципово новій позитивній якості «Істина-Добро-Краса».

22.

У філософії сформувалася спеціальна галузь філософського знання «аксіологія» як вчення про цінності, що досліджує:

- природу цінностей;

- цінності як фундамент культури;

- зв язок цінності і реальності;

- структуру ціннісного світу.

Аксіологія – галузь філософського вчення предметом вивчення якої є цінності.

До проблем цінностей зверталися: І. Кант, Ф. Ніцше. М. Шелер, М. Гайдеггер, М. Бахтін та ін.)

23.

Функції цінностей:

• форма утримання і закріплення споріднених смислів;

• грунт для поєднання індивідуальних людських світів;

• життєві орієнтири;

• смислове обґрунтування цілей діяльності;

• певні зразки смислотворення.

24.

Тільки людина здатна ставити собі питання про своє місце та призначення у світі й обирати поміж можливих варіантів власний життєвий шлях. Відтак, традиційна філософська проблема сенсу людського життя й пов’язана з нею проблема ставлення до смерті, закладена у самій специфіці людського буття.

25.

Аспекти осмислення феномена смерті:

• смерть не охоплюється категоріями раціонального пізнання й обумовлена здатністю людини до інтуїтивного осягнення межових основ буття;

• вираження конечності та часовості людського існування;

• незворотності та вмирання життя в цілому( неповерненість подій, що минули, вікових станів, відмиранням старих клітин та народженням нових);

• трагічний вимір смерті, страх перед смертю (жах, розпач, приреченість, безнадійність);

• прагнення до смерті та її возвеличення;

• смислотвірний характер смерті;

• зв’язок смерті з ідеєю безсмертя.

Види безсмертя:

- безсмертність душі;

- муміфікація тіла з прагненням на вічне його збереження;

- в генах нащадків;

- розчинення тіла померлого у Всесвіті, входження у космічне тіло;

- увічнення людини у творіннях культури;

- клонування – копіювання ДНК, в результаті чого появляється ще одна людина, близнюк існуючого індивіда з перенесенням його генетичного коду.

27.

«Таємниця життя не в тому, щоб тільки жити, а втому для чого жити. Без твердого уявлення собі, для чого їй жити, людина не погодиться жити і швидше знищить себе, ніж залишиться на землі, хоча б навколо неї все були хліба».

Ф. Достоєвський (1821-1881)

У європейській традиції останніх століть вирізняють три альтернативні підходи до осмисленості сенсу буття:

- створення смислу через власну діяльність;

- прагнення віднайти його ззовні вже сформульованим і придатним для використання;

- виявлення готовності до співучасті у виробленні цього смислу шляхом відкритого діалогу з людьми, буттям.

28.

Життя неповторний і безцінний дарунок для кожної людини. Воно призначене для кожного особисто і кожен має на цей дарунок дати відповідь, виходячи з свого власного місця в бутті, а звідси – унікальність свободи та унікальність відповідальності. Кожен повинен віднайти власний неповторний сенс буття, власне щастя, бути завжди самим собою, адже індивідуальне існування у розмаїтості творчих здібностей, комунікативних зв’язків, ціннісних орієнтирів криє у собі власну можливість смислу.