1.2.2. Основні типи сучасних роз’ємів

Зараз у Європі у техніці високої якості НіFі для підключення як входу, так і виходу сигналу використовуються 5-полюсні роз’єми стандарту DІN (рис. 1.1). Конфігурація підключення проводів до з’єднання є стандартизованою і

2-полюсне з’єднання стандарту DІN використовується для виходів до звукових колонок при малих потужностях вихідних сигналів (рис. 1.2). Широкий контактний штир з’єднується завжди з спільною шиною пристрою. При вищих потужностях використовуються лабораторні затискачі.

Р ис. 1.2. - 2-полюсне з’єднання стандарту DІN

Роз’єми типу СІNСН (також називаються фонічними) використовуються насамперед в апаратурі японського і американського виробництва, але також зустрічаються і в європейських пристроях. З метою вироблення стереофонічного сигналу до пристрою потрібні два екрановані кабелі, з котрих кожен закінчується роз’ємом СІNСН.

Телефонні роз’єми. Вилки та гнізда телефонних роз’ємів використовуються для під’єднання слухавок та мікрофонів. 3-полюсні використовуються як стереофонні з лівим і правим каналом в тому самому роз’ємі. Їх також застосовують в симетричних системах, підключаючи «hot» до L і «cold» до Р.

Роз’єми типу ХLR найчастіше застосовуються до мікрофонів і голосникових пристроїв (рис. 1.3). В симетричній системі контакт 1 – спільний, контакт 2 – додатний дріт (“гарячий”, передача), контакт 3 – від’ємний дріт (“холодний”, повернення). У несиметричних системах контакт 3 також може бути заземленим. В деяких американських пристроях (мікрофони, режисерські столи) буває, що контакти 2 і 3 замінені місцями.

Р ис. 1.3. - Роз’єми типу ХLR

Роз’єми S-відео то 4-полюсні роз’єми міні-DІN. Використовуються для передачі сигналу відео з камери (рис. 1.4). Сигнали: освітлення У і синхронізація С.

Р ис. 1.4. - Маркування контактів роз’єму S-відео. (Вигляд зі сторони лютування).

Контакт 1 – спільний для кола освітлення Y; контакт 2 – спільний для кола синхронізації С; контакт 3 - освітлення Y; контакт 4 – синхронізація С.

1.3. Запобіжники

1.3.1. Означення параметрів

Допустима напруга – це найбільше значення напруги, як завгодно великої тривалості, та незалежно від її характеру (змінна або постійна), при якій можна застосовувати даний запобіжник.

Допустимий струм - це значення робочого струму, до котрого призначений даний запобіжник. Він є трохи меншим від струму, який може постійно проходити без дії запобіжника. Різниця між цими величинами є диференційована в залежності від стандартів (наприклад, ДСТУ, ГОСТ, CSA, IEC, Miti, UL).

Характеристика вимикання вказує на залежність між швидкістю вимикання і значенням струму. Є дві основні групи: швидкі і повільні запобіжники. Швидкі запобіжники застосовуються в особливих випадках, коли потрібно припинити струм якнайшвидше – наприклад, на вході вимірювальних пристроїв. Вони інколи є необхідними з точки зору безпеки. Повільні запобіжники потрібні у випадках, коли приймач споживає великий струм в момент запуску, наприклад, двигун при вмиканні. Підвищений струм під час вмикання мають також трансформатори, особливо тороїдальні.

Характеристики запобіжників є стандартизовані. В стандарті IEC розрізняють такі типи: FF (дуже швидкий), F (швидкий), M (досить швидкий), T (запізнювальний) i TT (повільний). Запобіжники це компоненти, що оберігають навантаження і припиняють протікання струму у випадку короткого замикання або надмірного струмового перевантаження об’єкту.

З’єднувальна здатність – це значення найбільшого струму, який даний запобіжник може припинити при певній (даній) напрузі без ризику пробиття або стоплення його корпусу. Специфікація з’єднувальної здатності може охоп-

лювати,наприклад, значення струму переривання, значення робочої напруги та її вид (змінна або постійна). З’єднувальна здатність повинна бути підібрана із врахуванням екстремальних умов використання. Наприклад, під час короткого замикання слід враховувати також значення повного струму, який може віддати у навантаження джерело струму.