1.1.4. Позначення кабелів за стандартом американським awg

AWG в перекладі з англ. означає American Wire Gauge і є американською системою одиниць, які використовуються для класифікації товщини дротів. Кожен ступінь шкали означає зміну товщини відповідно до сталого коефіцієнта. Система AWG була опрацьована Дж. Брауном (J.R. Brown) у 1857 р. (див. табл. Д1.3 додатку 1)

1.2. Роз’єми

Роз’єми є елементами електричного кола і слугують для з’єднання та роз’єднання електричних кіл.

З’єднувачі, зазвичай, виготовляються з дотриманням певних стандартів або норм, таких як ВS (британський стандарт), ССТU (французький стандарт), DІN (німецький стандарт), ІЕС (європейський стандарт), МІL (американський військовий стандарт) та інші. Стандартизація є важливою з огляду на можливість співпраці з’єднань того самого типу різних виробників, а також з огляду на однаковість критеріїв, що стосуються, наприклад, тривалості часу експлуатації, вимог до параметрів середовища та інших.

При виборі з’єднання потрібно чітко встановити свої вимоги, в тому числі основні: максимальний струм, напруга, час служби і параметри робочого середовища. Одного універсального з’єднувача не існує. Природно, що ідеальним з’єднувачем був би такий, в котрому опір контакту дорівнював би нулю у підключеному стані і був би нескінченно великим в роз’єднаному стані.

Вибір матеріалу контакту, якості покриття та його товщини має важливий вплив на час служби контактів. Сфера застосування, очевидно, є найважливішим критерієм вибору параметрів, яким повинен відповідати з’єднувач. Часто для виготовлення контактних елементів вилок та гнізд застосовується чавун, в основному з огляду на його низьку ціну. Також застосовуються інші матеріали з обраними фізичними властивостями, такими як, наприклад, пружність і твердість. Певна річ кращим від чавуна матеріалом є фосфориста бронза, котра має добрі пружні властивості. Мідь з домішками берилію як пружні елементи застосовується зазвичай у з’єднаннях високої якості.

Частина контакту переважно покривається різними матеріалами з метою зменшення опору з’єднання. Це можуть бути покриття із золота, срібла, родію, паладію, цинку, нікелю, міді і т.п. Може бути одношарове, багатошарове і стопове покриття. Дуже добрим матеріалом для контактів виявилось золото з нікелем з огляду на низький опір контакту, механічну витривалість і довготривалу стабільність. Тверді стопи є витривалі до зношення, але одночасно можуть мати великий опір контакту при низьких струмах. Існуючий на їх поверхні шар окислів може в контакті з металом утворити нелінійне з’єднання. Контакти, що застосовуються в аудіо пристроях зазвичай позолочуються. У свою чергу покривання золотом контактів, через які проходять великі струми не є відповідним, з огляду на відносно низьку температуру топлення золота. У цьому випадку кращим є посрібнення з огляду на добру електропровідність срібла та його вищу температуру топлення. Необхідно звернути увагу на те, щоб не розривати великий струм в такому контакті, оскільки дуга, що виникне може розтопити срібло.

Виробники з’єднувачів подають зазвичай товщину покриття контактів або кількість робочих циклів, тобто кількість вмикань і вимикань, яку з’єднувач повинен безаварійно витримати. У так званому “євроз’єднувачі” розрізняються три різні експлуатаційні класи відповідно до стандарту DІN:

клас І – 500 циклів; клас ІІ – 400 циклів; клас ІІІ – 50 циклів.

Ізоляція у простіших з’єднувачах виконується з бакеліту, макролону, поліаміду, керамічних матеріалів, пластикових виробів і т.д. Кращими ізоляційними матеріалами є: силіконова гума, DАР, РТFЕ, поліамід 66 і Derlin, котрі мають добрі електричні властивості при високих частотах і температурах. Для виконання з’єднувачів і їх корпусів, як і інших їх частин, використовується мідь, АВS, сталь, неіржавіюча сталь, гуми, алюміній та ін.