Бонапартистський переворот.

Воєнні поразки підірвали і без того хитке становище Директорії. Її режим тримався лише на військовій силі. Він не був здатний навіть навести порядок у Франції. В управлінні державою панувало цілковите безладдя, податки надходили нерегулярно. У країні частішали монархічні заколоти, а дороги контролювалися зграями розбійників. Своєю слабкістю і нездатністю навести лад у країні Директорія дискредитувала себе навіть в очах великої буржуазії, якій була потрібна міцна влада для захисту своїх інтересів.

У правлячих колах Франції виник план державного перевороту і встановлення військової диктатури. Найкращим претендентом на роль майбутнього диктатора вважався генерал Бонапарт, який, кинувши напризволяще свою армію в Єгипті, терміново з’явився в Парижі. 18 брюмера VIII року Республіки (9 листопада 1799 р.), спираючись на відданих солдатів, Бонапарт фактично розігнав Раду п’ятисот, скасував режим Директорії і змусив колишніх депутатів ухвалити закон про передачу влади трьом консулам (правителям).

Повновладним правителем Франції із званням першого консула ставав 30-річний генерал Бонапарт (інші консули значної ролі не відігравали).

№4

Після повернення з Єгипту до Франції (серпень 1799), Наполеон при підтримці промислової буржуазії здійснив 10-11 листопада 1799 державний переворот, який встановив режим консульства.

Внутрішня політика Наполеона полягала в укріпленні його особистої влади як збереження результатів революції: громадянських прав, прав власності на землю селян, а також тих, хто купив під час революції національну власність — тобто конфісковані землі емігрантів та церкви. Забезпечити все це повинен був цивільний кодекс, який увійшов в історію як кодекс Наполеона.

Наполеон провів адміністративну реформу, створивши інститут підзвітних владі префектів департаментів та супрефектів округів. В міста та села призначались мери. Було створено державний Французький банк для збереження золотого запасу та емісії паперових грошей (1800), нейтралізована система збору податків.

Адміністративні та правові нововведення Наполеона заклали основу сучасної держави, а багато з них діють до сьогодні. Саме тоді було створено систему середніх шкіл – ліцеїв та вищих навчальних закладів.

Усвідомлюючи важливість впливу на суспільну думку, Наполеон закрив 160 із 173 паризьких газет, а ті, що залишилися, поставив під контроль влади. Було створено потужну поліцію і розгалужену таємну службу.

Наполеон уклав конкордат з папою Римським (1801). Рим визнав нову французьку владу, а католицизм був оголошений релігією більшості французів. При цьому свобода віросповідання зберігалась. Призначення єпископів та діяльність церкви ставились в залежність від держави.

Економічна політика Наполеона полягала в забезпеченні першості французької промислової і фінансової буржуазії на європейському ринку. В першу чергу, цьому заважав англійський капітал, перевага якого обумовлювалася тим, що в Англії відбулась індустріальна революція. Англія одну за іншою збирала коаліції проти Франції, намагаючись залучити на свою сторону найбільші європейські держави — у першу чергу Австрію і Росію. Вона фінансувала ведення воєнних дій на континенті.

Намагаючись економічно задушити Англію, Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду (1806). Відтепер Франція і всі її союзники припиняли торговельні зносини з Англією. Європа була основним ринком збуту англійських товарів, а також колоніальних, ввезених в основному Англією, найбільшою морською державою.

Континентальна блокада завдала шкоди англійській економіці. Через рік Англія переживала кризу у виробництві вовни, текстильної промисловості; відбулося падіння фунта стерлінгів. Однак блокада вдарила і по континенту. Французька промисловість не в змозі була замінити на європейському ринку англійську. Порушення торговельних зв’язків з англійськими колоніями привело в занепад і французькі портові міста: Ла-Рошель, Марсель і ін. Населення страждало від нестачі звичних колоніальних товарів: кава, цукру.

В зовнішній політиці Наполеон прагнув забезпечити військово-політичну і економічну гегемонію Франції в Європі, здобути перемогу в боротьбі з Великобританією за світове торгівельне і колоніальне панування. В ході воєн з антифранцузькими коаліціями держав (в різні періоди в коаліціях брали участь Австрія, Великобританія, Пруссія, Росія, Швеція) французька армія під командуванням Наполеона здобула перемоги під Маренго (1800), Аустерліцом (1805), Єною (1806), Ваграмом (1809), внаслідок яких територія наполеонівської імперії охоплювала фактично всю Західну і Центральну Європу.

Наполеон планував безпосередню висадку на Британські острови, але на морі Англія була сильніша. При Трафальгарі французький флот був знищений англійським під командуванням адмірала Нельсона (1805). Однак місяць по тому під Аустерліцем (нині Славков, Чехія) Наполеон завдав нищівного удару об’єднаним австрійським і російським військам.

Злякавшись зростання впливу Франції, проти неї виступила Пруссія, але була швидко переможена (Єна, 1806), французькі війська ввійшли в Берлін. Російські війська завдали великих втрат французькій армії в битві під Ейлау (1807), але програли при Фрідланді (1807).

У результаті війни до складу Франції ввійшли території Бельгії, Голландії, північної Німеччини, частини Італії. На іншій частині Італії, у центрі Європи, в Іспанії (1809) були створені залежні від Наполеона королівства, де правили члени його родини. Пруссія і Австрія були змушені укласти з Францією союз. Це зробила також і Росія (Тільзітський мир, 1807).

№5

Велику роль у історії Росії та Європи відіграють анти-наполеонівські (анти-французькі) коаліції. Анти-наполеонівські коаліції часто трактують як велике політичне протистояння між двома найсильнішими країнами – Російською імперією та Францією. Виникає питання: чому вони ворогують між собою, адже колись у них були добрі дипломатичні відносини один до одного?! А власне після чого Росія стала вороже відноситися до Франції? Це ми намагатимемося розкрити в даному дослідженні.

Актуальність цієї теми полягає у суперечливій історичній давності подій першої половини ХІХ століття, деталі яких ще не повністю розкриті. Дана тема дасть змогу з’ясувати причини виникнення анти наполеонівських коаліцій, а також буде зроблена певна ясність тих подій, чому власне ставлення Росії та інших європейських країн до Франції було надто дивне, більше того, вороже.

Історичне значення анти-наполеонівських коаліцій є великим і багатогранним. З одного боку, це протест проти повалення абсолютистського режиму і встановлення буржуазного ладу, а з іншого – небажання допустити до влади самозванця і не дати йому завоювати всю Європу.