1. Передумови початку революційних війн та формування І антифранцузької

коаліції.

2. Міжнародні відносини в 1792 — 1794 рр.

3. Зовнішня політика термідоріанського Конвенту та Директорії в 1794 — 1799

рр. Поява на міжнародній арені Н. Бонапарта.

4. Зовнішня політика Н. Бонапарта в 1799 — 1804 рр.

5. Феномен «антинаполеонівських коаліцій» в контексті міжнародних відносин

кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст.

№1

Велика французька революція і Британія

Велика французька революція, що розгорнулася в 1789 р. і пішли за нею війни викликали неоднозначну реакцію британської громадськості, але Британія аж до 1793 р. дотримувалась нейтралітету по відношенню до Франції, з подивом, трепетом і якимсь повагою спостерігаючи за тією драмою, яка розгорталася в ній . Велика частина громадськості прогресивних поглядів вітала падіння найстарішою і абсолютистської монархії Бурбонів і встановлення республіки, які здавалися їм самим підтвердженням торжества ідей Джона Локка, англійського філософа кінця XVII ст., Який створив вчення про природні, вічних і невід'ємних прав кожної людини на життя, свободу і власність - це вчення наполягало на обов'язки будь-якої форми державності поважати і захищати ці права. Свого часу ідеями Локка керувалися радикали, що почали війну за незалежність Америки - і прогресивна британська громадськість від Едмонда Берка до Фокса підтримали прагнення американських колоній до незалежності. Тепер ті ж французькі революціонери висунули такі ж ідеї, викликавши захоплення таких як Фокса, так і молодих поетів Вордсворта, Кольріджа і Сауті - єдиним голосом, який поставив завоювання французьких радикалів під питання, був той же Едмонд Берк, в тому ж 1789 написав книгу «Роздуми про французьку революцію», колишньої, по суті маніфестом консерватизму і застереженням проти самовільного руйнування усталеного ладу суспільства - за свої погляди Берк накликав на себе масу критики з боку навіть своїх колишніх союзників-вігів, серед яких був і Фокс. На іншому полюсі знаходився Томас Пейн, чия праця «Права людини», який стверджував необхідність встановлення республіки, союзу з Францією і нещадного оподаткування багатих, поставив його в ряди поборників радикального лібералізму. Під впливом ідей французької революції в Англії з'являються радикальні товариства та організації, такі як Лондонське революційне суспільство, що почало листування з клубами у всіх частинах Франції, або Лондонське кореспондентське суспільство, засноване шевцем Томасом Харді, що висувало програму загального надання права голосу. Спроба європейських монархій у 1792 р. втопити революцію в крові, відчайдушний оборона французького народу і несподіваний тріумф нової Франції в битві при Вальмі 20 вересня 1790 викликали беззастережне схвалення радикалів, хоча забезпечена прошарок в більшості була на боці європейських монархій. Навіть страта Людовіка XVI 21 січня 1793 не остуджує запалу радикалів, хоча приводить в жах істеблішмент. Але у Франції незабаром починається масовий якобінський терор, який тривав до термідоріанського перевороту серпня 1794 р: утворюється Комітет громадського порятунку, який з метою «порятунку народу від ворогів революції» заарештовує тисячі підозрілих, до числа яких входили аристократія, співчуваючі їм, чи підозрювані у співчутті, і іноземці. У новоспеченої республіці невтомно починає працювати гільйотина, знищуючи тисячі люде, і при цій новини навіть багато захоплені шанувальники нового ладу прийшли в жах - гільйотина підняла в країні такі ж пристрасті, які колись спалахували при звістці про ніч св. Варфоломія або скасування Нантського едикту.