3 Підбір літератури та інших матеріалів і джерел, складання бібліографії

Підбір та вивчення літератури починається зі складання бібліографії, виділяючи основні джерела з даної теми. Для цього слід використовувати бібліографічні покажчики бібліотек університету, міста, Інтернет.

За джерелами інформації збирання первинних матеріалів має такі напрямки:

1. органи державного управління: обласні й районні державні адміністрації з їх управліннями та відділами, а також державні управлінські структури, безпосередньо не підпорядковані обласним і районним держадміністраціям – екологічної безпеки та природних ресурсів, санітарно-епідеміологічної служби, водного господарства, лісового господарства, залізничного й водного транспорту, електро- й газопостачання і т. ін.;

2. органи місцевого самоврядування: обласні, районні, міські, селищні, сільські ради, територіальні громади (будь-які місцеві об’єднання громадян);

3. органи державної статистики – обласні, міські, районні управління та відділи Державного комітету статистики України;

4. окремі підприємства, господарства, установи з їх оперативно-обліковою та звітно-статистичною інформацією;

5. науково-дослідні та проектні заклади і організації, що накопичують фондову інформацію та наукові й проектні розробки за своїм профілем;

6. громадські організації та рухи – етнокультурні, конфесійні, політичні (партійні), професійні і т.д.

7. регіональні і місцеві засоби масової інформації, які в матеріалах своїх програм чи видань аналізують найбільш гострі та актуальні проблеми даного краю;

8. краєзнавча література – історична, географічна, природоохоронна, а також місцеві краєзнавчі музеї;

9. місцеві експерти та спеціалісти – знавці традицій, обрядів, фольклору, а також особливостей місцевих природних умов, природокористування, зокрема використання земельних, водних, лісових, рекреаційних ресурсів.

Важливим джерелом первинної інформації є населення, серед якого можна проводити тематичне опитування чи анкетування за певною проблемою. В окремих випадках можна користуватися експертними оцінками різних ситуацій – соціально-економічних, демографічних, етнокультурних, політичних, екологічних, які надаються відомими та авторитетними спеціалістами.

Географи володіють методами картографування природи, населення. Господарства, духовної життєдіяльності. Тому джерелом оригінальної – власне географічної інформації може бути спеціальне тематичне картографування досліджуваної території – фактичного використання земель, розселення населення, рівнів техногенного навантаження на територію, її екологічного стану. Для потреб такого картографування як основу звичайно використовують топографічні карти або плани землекористування чи земельно-господарського устрою адміністративних районів, окремих господарств, міст.

Географи повинні бути достатньо обізнаними з діючою системою статистичної звітності та її офіційним інструментарієм – звітами, формами, таблицями, оглядами і т.д. З 1 липня 1997 р. українська статистика перейшла на європейські стандарти, що спричинило значні зміни самих основ збирання, накопичення, систематики та обробки звітно-статистичної інформації. Тому при використанні інформації старого і нового зразка виникають певні труднощі.

Кожен географ-професіонал, що займається науковими дослідженнями, повинен регулярно стежити за фаховими географічними виданнями. Найважливіші з них це:

• «Известия русского географического общества»,

• «Вестник Московского университета»,

• «География в школе»,

• «Український географічний журнал»,

• «Географія та основи економіки в школі»,

• «Краєзнавство. Географія. Туризм»,

• «Географія».