3. Банківський міжнародний переказ

В міжнародній банківській практиці застосовуються банківські перекази в оплату авансу по контракту. Це означає, шо певний відсоток від загальної вартості контракту (як правило, від 15 до 30 %) повинен бути перерахований експортеру ще до початку відвантаження ним товару. Надалі оплата здійснюється за фактично поставлені цінності або надані послуги. Переказ авансу до початку відвантаження товару не вигідний імпортеру, тому що представляє собою приховану форму кредитування експортера в розмірі переказного авансу. Окрім того, переказ авансу створює для імпортера ризик втрати грошей в разі непоставки товару експортером. В міжнародній банківській практиці існує декілька заходів захисту імпортера від ризику неповернення (втрати) авансу в разі непоставки товару експортером:

1) банківська гарантія на повернення авансу;

2) документарний або умовний переказ.

Якщо в "умовах платежу" контракту міститься положення про переказ авансу під гарантію першокласного комерційного банка на повернення авансу, то до Його переказу фірма-експортер (принципал по гарантії) звертається в один з банків своєї країни (банк-гарант) з проханням видати гарантію на повернення авансу на користь імпортера (бенефіціару по гарантіям). Як правило, банки беруть високу комісію за видачу такої гарантії. Основний зміст гарантії полягає в тому, що банк гарантує імпортеру повернення переведеного авансу в разі непоставки товару (невиконання контракту). Крім того, передбачено, що гарантія мас безумовний характер, а також що банк-гарант поверне суму авансу із врахуванням відсотків, отриманих за весь період користування коштами.

Під документарним (умовним) переказом розуміють переказ авансу з умовою, що банк експортера (бенефіціара) здійснить фактичну виплату авансу на його рахунок лише проти надання транспортного (відвантажувального) документу. При цьому зазначається період, протягом якого повинно бути проведено відвантаження і наданий вілвантажувальний документ.

Переказ за експортними операціями Комерційний банк виконує платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів про виплату коштів на користь переказоодержувачів - клієнтів свого банку або клієнтів банків-кореспондентів цього комерційного банку всередині країни - за умови зазначення в платіжному дорученні одного з наступних способів відшкодування сум, що виплачують:

а) зарахування суми переказу на рахунок "Ностро" в банку переказодавця;

б) зарахування суми переказу на рахунок "Ностро" в третьому банку;

в) надання права дебетувати сумою переказу рахунку "Лоро" банку переказодавця у комерційному банку.

Платіжні доручення іноземних банків надходять у вигляді поштових. телеграфних доручень або доручень, направлених за системою телекомунікаційних повідомлень СВІФТ.

Суми документарних переказів, шо надійшли від банків-кореспондентів, не зараховуються на рахунок клієнта, а зараховуються на проміжний рахунок до пред'явлення вказаних у дорученні документів у встановлені строки. При неотриманні документів у іноземного банка-переказодавця вимагаються інструкції щодо переказу[2, c. 371-373].

Переказ за імпортними операціями. Комерційний банк виконує доручення своїх клієнтів-підприємств і організацій, що мають в банку поточний валютний балансовий рахунок, - на переказ валюти за кордон в оплату вартості імпортованого товару, товарних документів або документів про надання послуг, як авансових платежів, шо передбачені умовами зовнішньоторговельних контрактів; в оплату простих і переказних векселів за придбані в кредит товари; в погашення заборгованості, шо виникла в результаті переплат, і на інші цілі, пов'язані з імпортом та експортом товарів і послуг у межах залишку коштів на валютному рахунку клієнта.

Переказ коштів за кордон за дорученням клієнтів комерційних банків проводиться на підставі заяви на переказ.

В цьому документі банк, що переказує, повинен вказати:

1. повну назву платника;

2. найменування банку платника;

3. номер банківського рахунку, який дебетується;

4. код валюти і суму платежу;

5. повну назву бенефіціара, його адресу;

6. найменування банку бенефіціара і номер його рахунку;

7. найменування, номер і дату документу (контракту тощо), по якому здійснюється оплата;

8. особу, що несе витрати на здійснення переказу (банківська комісія і поштові або телеграфні витрати);

9. мету і призначення переказу (найменування товару і послуг, за які здійснюється оплата).

Найменування переказоодержувача і його адреса, а також технічні і спеціальні терміни у заяві на переказ зазначаються на іноземній мові. Організації-переказоодержувачу слід звертати увагу на правильність реквізитів, тому що наслідком викривлення найменування фірми або її адреси навіть у одній літері може бути невиконання банківського переказу банком переказоодержувача.

В заяві на переказ обов'язково зазначається спосіб передачі платіжного доручення за кордон. Як вже було зазначено, застосовується одна із загальноприйнятих форм переказу: поштою, телексом або каналами SWIFT. Заява на переказ підписується від імені підприємства уповноваженими особами і закріплюється печаткою.

Порядок виконання наданих заяв на переказ залежить від наявності у комерційного банку іноземних банків кореспондентів. Діє два варіанти виконання представлених заяв на переказ: самостійне виконання через систему банків-кореспондентів за кордоном (при наявності генеральної ліцензії); через інший український банк, в якому відкрито кореспондуючий рахунок даному комерційному банку.

На даний час банківський переказ має широку сферу застосування у розрахунках по українському експорту і імпорту. Це пов'язано, перш за все, з простотою оформлення даних операцій з проміжного рахунку через комерційний банк, а також із збільшенням частки авансових переказів за кордон через існуючу недовіру іноземних фірм до української сторони з точки зору її платоспроможності. В цих умовах має значення захист інтересів українських імпортерів, особливо коли мова йде про 100%-у передплату. В цілому банківський переказ за фактично поставлений товар більш вигідний імпортеру, тому що він отримує товар і документи, минаючи банки, і лише потім здійснює оплату. При цьому для експортера не виникає гарантії платежу за поставлений товар, що призводить до застосування банківського переказу у поєднанні з іншим елементом платежу, наприклад, авансом або банківською гарантією. В такому випадку робота комерційною банку по банківському переказу дещо ускладнюється.

Ііанківський переказ - це доручення банку своєму банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей за розпорядженням і за рахунок переказодавця іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платника виплаченої ним суми.

Банк переказоотримувача керується конкретними вказівками, що містяться в платіжному дорученні. Так, в платіжному дорученні може зазначатися умова про виплату бенефіціару відповідних сум проти пред'явлення ним вказаних комерційних і фінансових документів або проти пред'явлення розписки (документарний або умовний переказ).

В розділі "Умови платежу" зовнішньоторговельного контракту повинно бути вказано, що розрахунки за поставлений товар будуть здійснюватись у формі банківського переказу. При цьому повинен бути наданий детальний перелік документів, що направляються від експортера імпортеру (за видом і кількістю). Крім того, повинні бути вказані банківські реквізити переказоодержувача (номер рахунку, найменування банку експортера, адреса), а також в які строки буде здійснюватися платіж.

Банки починають брати участь в цій формі розрахунків при поданні в банк імпортера відповідного доручення на оплату контракту. Банки не несуть ніякої відповідальності за платіж (поставка товару, передача документів, а також сам платіж не входять в функції банку до моменту надання платіжного доручення). Таким чином, банки несуть мінімальну відповідальність при банківському переказі і, як наслідок, стягують при цій формі розрахунків мінімальну комісію. Так, при банківському переказі комісію, як правило, стягує банк імпортера з переказодавця, у відповідності з Тарифами комісійної винагороди комерційного банку по роботі з клієнтами (розмір її встановлюється самим банком і є або фіксованим, або виражається в промилях, відсотках тощо). Банк імпортера, що прийняв платіжне доручення від клієнта - імпортера, направляє від свого імені платіжне доручення у відповідний банк експортера тим шляхом, який вказаний в доручені клієнта: по пошті, телексу, системі СВІФТ (SWIFT). На теперішній час у міжнародній банківській практиці застосовується направлення платіжних доручень або по телексу, або по каналах системи СВІФТ (тими банками, які приєдналися до цієї системи).

По одержанню платіжного доручення банк експортера перевіряє його достовірність і робить відповідне зарахування на рахунок експортера[3, c. 175-178].

Висновки

Банківський переказ - це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції.

Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період. Оплата до відвантаження означає аванс. У цьому випадку імпортер у встановлені контрактом строки або після повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження дає доручення банку здійснити переказ валюти на користь експортера. Отримавши таке повідомлення, експортер відвантажує товар. Боржник передає своєму банку відповідний формуляр у трьох примірниках і в такий спосіб доручає йому переказати на рахунок свого кредитора певну Суму грошей.

Порядок виконання банківського переказу такий:

1) переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти повідомлення продавця про відвантаження;

2) експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника;

3) експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру;

4) імпортер подає заявку на переказ;

5) імпортер отримує товарі

6) банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;

7) банк експортер:

а) перевіряє одержані документи;

б) списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника;

в) передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.

Для здійснення переказів, які надходять регулярно, призначені тому самому одержувачу й сума яких щоразу однакова, можна скористатися так званим дорученням банку на проведення операцій за зобов'язаннями клієнта за його рахунок. У такому випадку банк платника щоразу автоматично переказує у відповідний час заздалегідь визначену суму. Для боржника це не тільки заощадження часу, але й гарантія того, що він не пропустить термін сплати.