2. Використання банківських переказів

Банківський переказ - це форма розрахунків, яка використовується при погашенні боргів за кредити, при видачі авансів, при врегулюванні рекламацій, при розрахунках за неторговельними операціями. Суть банківського переказу полягає в дорученні одного банку іншому виплатити переказоотримувачу визначену суму.

У формі банківського переказу здійснюється також оплата інкасо, тобто банківські перекази можуть поєднуватись з іншими формами розрахунків, а також з гарантіями.

Банківські перекази використовують при сплаті боргів за позичками та кредитами, при наданні авансів, врегулюванні рекламацій, перерахунках за раніше укладеними угодами, поверненні помилково одержаних коштів та різного роду разових виплат.

Технічно банківський переказ є наказом одного банку, адресованим своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми коштів бенефіціару. Платіжне доручення банк видає на основі вказівки клієнта банку, який, в свою чергу, дає банку відповідні інструкції про умови виплати бенефіціару суми переказу. Доручення виконується банком або його установами за рахунок клієнта або бенефіціара.

Платіжні доручення іноземних банків за експортовані товари та надані послуги надходять до уповноваженого банку у вигляді телеграфних або поштових доручень. На кожне платіжне доручення іноземного банку складається меморіальний ордер установленої форми. При зарахуванні суми документарних переказів у цьому ордері банк зазначає термін подання документів, який не повинен перевищувати 15 днів з дня зарахування суми переказу на рахунок одержувача коштів у банку.

Здійснення банківського переказу включає такі операції:

1) відповідно до укладеного контракту експортер передає необхідні документи імпортеру;

2) імпортер (покупець) виставляє платіжне доручення в банк, що його обслуговує (банк імпортера);

3) списання коштів з рахунку покупця і зарахування їх на рахунок Лоро банку експортера;

4) повідомлення (авізування) банку експортера або здійснення розрахункової операції;

5) при надходженні авізо списання коштів з рахунку Лоро-1 банку імпортера та зарахування їх на рахунок експортера;

6) авізування експортера про зарахування на його рахунок відповідної суми коштів.

Технічно переважена більшість платежів за банківськими переказами здійснюється через систему SWIFT — Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications, яка була організована в 1973 p. і об'єднує близько 1800 банків світу членів і майже 1500 банків на правах асоційованих членів у 88 країнах світу. При надходженні коштів на користь клієнта українського банку або на користь самого банку іноземний банк-кореспондент зараховує необхідну суму на його рахунок і надсилає відповідне авізо по системі SWIFT, телексом і поштою[6, c. 159-161].

Система СВІФТ — одна з найвідоміших комп’ютерних мереж, які було створено з ініціативи фінансових організацій. За станом на 1998 рік до мережі було підімкнено понад 6000 фінансових організацій із більш як 170 країн світу. Останнім часом до системи підмикаються й банківські установи країн СНД, зокрема й України.

Системи обробки банківських операцій можна поділити на два типи. До першого типу належать системи, в яких виконується оперативне пересилання та зберігання міжбанківських документів, а до другого — системи, в яких виконуються також функції, безпосередньо пов’язані з виконанням взаємних вимог і зобов’язань банків.

Система СВІФТ належить до першого типу, оскільки вона забезпечує лише передавання та доставляння банківських повідомлень різного типу між банками — учасниками системи, але не виконує жодних розрахункових чи інших операцій з банківської обробки цих повідомлень.

Прикладом систем другого типу може бути система електронних міжбанківських розрахунків (СЕП) Національного банку України, яка не лише забезпечує приймання та передавання банківських повідомлень, а й виконує операції з кореспондентськими рахунками банків — учасників розрахунків.

Головна мета створення СВІФТ і її основна функція полягають у тому, щоб надавати своїм користувачам цілодобовий доступ до високошвидкісної мережі передавання банківської інформації за умови високого ступеня контролю та захисту від несанкціонованого доступу.

Система СВІФТ базується на використанні єдиної мови, забезпечуючи єдину організацію обробки інформації, її захист і швидке передавання. Вона працює 24 год на добу і 365 днів у році. У разі, коли відправник і одержувач повідомлення працюють у мережі одночасно, то доставляння повідомлення виконується не більш як протягом 20 с.

Крім системи SWIFT передача платіжних інструкцій іноземним банкам може здійснюватися у формі телексного повідомлення або Micro Cash Register.

Переваги використання розрахункової системи SWIFT полягають у високій швидкості та надійності розрахунків. Однак обладнання для роботи в цій системі дуже дороге, тому її доцільно використовувати тільки за умови достатньої інтенсивності взаємних розрахунків.

Використання певних форм і засобів міжнародних розрахунків залежить від розвиненості міжнародної торгівлі, системи валютного регулювання, інтенсивності та надійності розрахунків і банківської системи в цілому тощо. Практика використання окремих форм розрахунків дала змогу згрупувати їх виходячи з інтересів експортерів чи імпортерів. Проте доцільність та ефективність застосування тієї чи іншої форми визначає експортер або імпортер[4, c. 238-240].

За виконання операцій, пов'язаних з обслуговуванням міжнародних розрахунків, банки стягують комісійну винагороду. Розміри комісійної винагороди за різними операціями звичайно визначаються тарифними угодами між банками.

Отже, банківський переказ - це доручення клієнта банку перерахувати грошові кошти на користь іншої особи. У міжнародних розрахунках банк здійснює переказ коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент знаходився в країні, де отримуються кошти. У зовнішньоекономічних розрахунках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:

- боргових зобов'язань по раніше одержаних кредитах, авансових платежах;

- рекламацій за поставку неякісної продукції;

- авансових платежів;

- розрахунків нетоварного характеру.

Схема розрахунків шляхом банківських переказів мало чим відрізняється від розрахунків платіжними дорученнями у внутрішньогосподарському обороті. Експортер пересилає імпортеру документи, передбачені контрактом. Імпортер виписує доручення своєму банку перерахувати кошти на рахунок експортера (постачальника). Розрахунки банківським переказом більш вигідні для покупця, але вони не захищають інтереси експортера[7, c. 253-254].