3. Сутність банківського переказу

Банківський переказ — просте доручення банку своєму банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей на прохання і за рахунок переказодавця іноземному отримувачу (бенефіціару) з визначенням способу відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми. Банківський переказ - найбільш поширена форма національних та міжнародних розрахунків. Банківський переказ використовується при здійсненні розрахунків по комерційних операціях, включаючи платежі по експорту та імпорту, операціям неторгового характеру, в оплату наданих послуг.

Банківські перекази здійснюються в безготівковій формі на підставі платіжних доручень, що адресуються одним банком іншому (іноді з використання банківських чеків або інших платіжних документів). Але комерційні або товаросупроводжувальні документи (рахунки-фактури, транспортні та інші документи спрямовуються при цій формі розрахунків від експортера імпортеру напряму, минаючи банки).

Банк виконує тільки платіжні доручення іноземних банків чи оплачує відповідно до умов кореспондентських угод виставлені на нього банківські чеки з грошовими (контрактними) зобов'язаннями іноземних імпортерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на іноземні банки за грошовими зобов'язаннями вітчизняних імпортерів.

При використанні банківського переказу в розрахунках за експортовані товари та надані послуги банк виконує платіжні доручення іноземних банків — кореспондентів з виплати коштів на користь переказоотримувачів як клієнтів свого банку, так і клієнтів своїх банків-кореспондентів за умови зазначення в платіжному дорученні одного з таких способів відшкодування виплачених сум:

• зарахування суми переказу на рахунок НОСТРО в банку переказодавця;

• зарахування суми переказу на рахунок НОСТРО в третьому банку;

• надання права дебетувати сумою переказу рахунок ЛОРО банку переказодавця в банку.

При використанні банківського переказу в розрахунках за імпортовані товари та отримані послуги, банк виконує доручення клієнтів, які мають в банку поточний валютний рахунок:

1)на переказ валюти за кордон в оплату вартості імпортованих товарів, товарних документів чи документів про надання послуг;

2) як авансові платежі, передбачені умовами зовнішньоторговельних контрактів;

3)в оплату простих та переказних векселів за придбані в кредит товари;

4) в погашення заборгованості, що утворилася в результаті перерахунків, та на інші цілі, що не суперечать чинному законодавству в межах залишку коштів на валютному рахунку клієнта[8, c. 279-281].

Використання банківського переказу як форми розрахунків за контрактом має бути обумовлене при укладанні зовнішньоторговельної угоди, при цьому в розділі "Умови платежу" має бути зазначено:

детальний перелік документів, що спрямовується від експортера імпортеру (за видом та кількістю);

банківські реквізити переказоотримувача (номер рахунку, назва банку експортера, його адреса);

строки, в які має бути здійснено платіж.

Схема розрахунків з використанням банківського переказу представлена на рис. 1.

Рис.1. Порядок розрахунків з використанням банківського переказу

Пояснення до рис. 1

— укладання зовнішньоекономічного контракту;

— заповнення імпортером заяви на переказ та подання її в банк;

— проведення розрахунку банком імпортера на підставі платіжного доручення;

— зарахування банком експортера коштів на рахунок експортера.

Банк переказодавця керується конкретними вказівками, що містяться в платіжному дорученні.

Банки беруть участь у цій формі розрахунків при отриманні в банку експортера відповідного доручення на оплату контракту. Вони не несуть ніякої відповідальності за платіж: поставка товару, передача документів, а також сам платіж не входять у функції банку до моменту представлення платіжного доручення.

Банківський переказ являє собою просте доручення банку своєму банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей за дорученням та за рахунок переказодавця іноземному одержувачу (бенефіціару) з вказівкою способу відшко­дування виплаченої суми. Банківський переказ здійснюється без­готівковим способом за допомогою платіжних доручень, адресованих одним банком іншому.

Переказні операції банки виконують тільки після подання платником у банк платіжного доручення на оплату контракту. За даної форми розрахунків в обов’язки банку входить лише переказ платежу з рахунку переказодавця на рахунок переказоодержувача в момент подання платіжного доручення (рис. 2).

Рис. 2. Схема розрахунку банківським переказом

Після укладення контракту (1) між імпортером та експортером імпортер направляє в банк заяву на переказ (2). Поставка товару (3) може передувати переказу або відбуватися за ним, що визначається контрактом та валютним законодавством країн.

Банк імпортера, прийнявши платіжне доручення від імпортера, направляє від свого імені платіжне доручення (4) у відповідний банк експортера. Одержавши платіжне доручення, банк експортера перевіряє його справжність та завершує операцію щодо зарахування коштів (5) на рахунок експортера.

Інкасо — це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде виплачена у встановлений термін.

Базою для проведення операцій документарного інкасо є «Уніфіковані правила по інкасо» (УПІ), розроблені Міжнародною тор­говельною палатою і визнані банками.

Згідно з УПІ інкасо — це операція, яка здійснюється банком на підставі одержаних інструкцій з документами з метою:

одержання акцепту та/або платежу;

видачі комерційних документів проти акцепту та/або пла­тежу;

видачі документів на інших умовах.

Залежно від видів документів, за якими здійснюється інкасова операція, визначають два види інкасо:

чисте інкасо, тобто інкасо тільки фінансових документів;

документарне інкасо — інкасо комерційних документів, які іноді супроводжуються фінансовими документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Таким чином, банки несуть мінімальну відповідальність при банківському переказі і стягують при цій формі розрахунків мінімальну комісію. Комісія, як правило, стягується банком експортера з переказодавця відповідно до тарифів комісійної винагороди банку з роботи з клієнтами. Розмір комісії визначається самим банком і є або фіксованим або виражається у процентах[5, c. 168-171].