МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Осадчий В.В., Осадча К.П., Прийма С.М.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

до написання кваліфікаційних робіт

за освітньо-кваліфікаційними рівнями

"бакалавр", "спеціаліст", "магістр"

галузі знань

0403 Системні науки та кібернетика

Мелітополь, 2011

УДК 378.146.26:004:51

ББК 74.58

О-72

Рекомендовано до друку рішенням Вченої ради Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького. (Протокол № 3 від 26.10.2011).

Рецензенти:

Єремєєв В.С. – д.т.н., професор, завідувач кафедри інформатики і кібернетики Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького.

Хоменко В.Г. – к.т.н., доцент, завідувач кафедри комп’ютерних технологій в управлінні та освіті Бердянського державного педагогічного університету.

Осадчий В.В., Осадча К.П., Прийма С.М.

О-72 Методичні рекомендації щодо написання кваліфікаційних робіт за освітньо-кваліфікаційними рівнями "бакалавр", "спеціаліст", "магістр" галузі знань 0403 Системні науки та кібернетика. Методичні рекомендації / В.В. Осадчий, К.П. Осадча, С.М. Прийма – Мелітополь: РВЦ МДПУ, 2011. – 98 с.

У методичних рекомендаціях подано правила оформлення кваліфікаційних робіт (рівень бакалавра, спеціаліста і магістра), вимоги до змісту кожного з розділів, правила оформлення та критерії оцінювання. Методичні рекомендації адресовано студентам та викладачам.

УДК 378.146.26:004:51

ББК 74.58

© Осадчий В.В., Осадча К.П., Прийма С.М.

© Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, 2011

ЗМІСТ

ВСТУП 4

ПІДГОТОВКА ДО ВИКОНАННЯ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ 5

СТРУКТУРА КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ 6

ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ 6

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ РОБОТИ 13

Загальні вимоги 13

Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів 13

Загальні правила оформлення переліку 14

Загальні правила подання ілюстрацій 15

Загальні правила подання таблиць 16

Загальні правила подання формул 17

Загальні правила цитування та посилання на використані

джерела 19

Оформлення Списку використаних джерел 20

Загальні правила оформлення додатків 21

ОФОРМЛЕННЯ ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ РОБОТИ

Вимоги до змісту організаційно-економічного розділу 21

Собівартість програмного продукту 22

Економічне обґрунтування проектованих і модернізованих

виробів 28

Вимоги до оформлення результатів дослідно-

експериментальної роботи 30

ТЕХНІЧНЕ ЗАВДАННЯ 37

ПОРЯДОК ПОДАЧІ РОБОТИ ДО ЗАХИСТУ 38

ЗАХИСТ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ 39

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ 40

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 42

ДОДАТКИ 44

ВСТУП

Науково-дослідна робота студентів, основним результатом якої є підготовка і написання курсових і кваліфікаційних робіт за рівнями "бакалавр", "спеціаліст", "магістр", є важливою, невіддільною від інших складових частиною цілісного навчального процесу і однією з головних підстав отримання відповідної кваліфікації.

Написання кваліфікаційної роботи є завершальним етапом підготовки фахівців у вищих навчальних закладах (ВНЗ). Така наукова робота засвідчує вміння студента глибоко, всебічно, раціонально досліджувати окреслені проблеми, робити обґрунтовані висновки й надавати конкретні аргументовані й оригінальні пропозиції.

Метою написання кваліфікаційної роботи є:

• розширення й поглиблення теоретичних знань студентів з обраної проблеми, систематизація і аналіз сучасних наукових підходів до розв’язання теоретичних та практичних завдань;

• поглиблення знань студентів із суміжних наук;

• удосконалення умінь та навичок студентів самостійно вести наукові дослідження, користуватися сучасною методикою їх проведення;

• розвиток умінь студентів застосовувати одержані знання при вирішенні конкретних наукових завдань;

• удосконалення навичок самостійної роботи студентів із науковою літературою;

• формування готовності й здатності студентів до самоосвіти і саморозвитку, самостійної дослідницької роботи в майбутній професійній діяльності.

Представлена до захисту кваліфікаційна робота повинна показати вміння автора коротко, логічно та аргументовано викладати матеріал і передбачає:

• науковий пошук та визначення теоретичних основ проблеми, яка розглядається;

• систематизацію, закріплення та розширення теоретичних та практичних знань та їх застосування при вирішенні конкретних науково-дослідних завдань;

• розвиток навичок самостійної роботи та оволодіння методикою наукових досліджень;

• узагальнення результатів дослідження та обґрунтування висновків і рекомендацій щодо удосконалення діючих методик;

• виявлення підготовленості студента для самостійної роботи у навчальній, практичній або науково-дослідній діяльності.

Під час написання кваліфікаційної роботи потрібно використовувати як загальнонаукові методи теоретичного узагальнення предметних процесів, факторів і явищ (методи діалектичної і формальної логіки), так і сучасні специфічні методи досліджень (статистичні, економіко-математичне моделювання та ін.).

Кваліфікаційна робота виконується індивідуально за затвердженою темою. Як правило, її основу становить проект розв’язання конкретної проблеми.

Кваліфікаційна робота має:

• виконуватися на конкретних матеріалах, зібраних протягом практик, які проходить студент за період навчання в університеті;

• вміщувати розроблені студентом конкретні оригінальні пропозиції, які Державна екзаменаційна комісія могла б рекомендувати до широкого впровадження.

ПІДГОТОВКА ДО ВИКОНАННЯ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Обов'язкові кваліфікаційні роботи виконують студенти тих спеціальностей, для яких це передбачено освітньо-кваліфікаційними характеристиками (ОКХ), освітньо-професійними програмами підготовки (ОПП) та навчальними планами. Відповідно до нормативних документів обов’язковими є кваліфікаційні роботи для напряму підготовки 040302 Інформатика на рівні "бакалавр"; спеціальності 04030201. Інформатика на рівні "спеціаліст" та "магістр"; для спеціальності 04030201. Інформатика* на рівні "спеціаліст" та "магістр".

Підготовку до виконання кваліфікаційної роботи починають із вибору теми.

Тематика кваліфікаційних робіт визначається випусковими кафедрами на основі ОКХ та ОПП підготовки бакалавра, спеціаліста, магістра і заяв підприємств, державних установ та закладів освіти.

Назва роботи має бути стислою і лаконічною, відповідати обраній спеціальності та суті вирішуваної наукової проблеми (завдання), вказувати на мету дослідження і його завершеність.

Студентам надається право вибирати теми відповідно до проблематики, визначеної кафедрами або запропонувати свою тему з необхідним обґрунтуванням доцільності її дослідження.

Перед початком роботи студент має оформити заявку на кваліфікаційну роботу (зразок подано у додатку А).

СТРУКТУРА КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Кваліфікаційна робота має певні структурні компоненти:

• титульний аркуш (Додаток Б);

• завдання на кваліфікаційну роботу (Додаток В) / реферат для кваліфікаційної роботи магістра (Додаток Г);

• зміст;

• перелік умовних позначень (якщо є в роботі);

• вступ;

• основна частина (розділи і підрозділи);

• висновки;

• список використаних джерел;

• додатки.

Кожна зі складових роботи виконується відповідно до вимог. Послідовність викладу теми повинна чітко відповідати планові роботи.

Обсяг кваліфікаційної роботи становить для:

• бакалаврів – від 40 до 50 сторінок;

• спеціалістів – від 50 до 60 сторінок;

• магістрів – від 80 до 100 сторінок (до магістерської роботи додається реферат обсягом від 2 до 3-х сторінок).

Ілюстративний матеріал (таблиці, схеми, фотографії тощо) може бути поданий як в тексті, так і в додатках.

ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Титульний аркуш містить найменування вищого навчального закладу, де виконана робота; прізвище, ім'я, по-батькові студента; назву роботи; науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім'я, по-батькові наукового керівника (ініціали); місто і рік.

Зміст або план подають на початку кваліфікаційної роботи. Він містить назви розділів, підрозділів із зазначенням сторінок. Назви розділів і підрозділів повинні бути стислими і зрозумілими, грамотно оформлені, пов'язаними з назвою роботи.

Перелік умовних позначень може бути поданий у вигляді окремого списку, якщо в кваліфікаційній роботі вжита специфічна термінологія, використані маловідомі скорочення, символи тощо. Перелік друкується двома колонками: зліва наводять скорочення, справа – їх розшифровку.

Вступ. У вступі подається наукове обґрунтування актуальності теми дослідження, у стислій формі визначається сутність дослідження. Вступ містить:

• обґрунтування актуальності теми;

• об'єкт дослідження;

• предмет дослідження;

• мету;

• завдання;

• наукову гіпотезу;

• методи наукового дослідження;

• наукову новизну;

• практичне значення роботи;

• апробацію і впровадження (якщо потрібно) результатів дослідження.

Вступ повинен бути компактним, розкривати сутність роботи. Орієнтований обсяг вступу 3-4 сторінки.

Актуальність роботи має відповідати як сучасним потребам фахової галузі науки, так і перспективам її розвитку, практичним завданням. Позитивний результат будь-якого дослідження значною мірою залежить від правильної постановки та обґрунтування проблеми самого дослідження.

Проблема дослідження – це теоретичне або практичне питання, що має значення для розвитку певної галузі і може бути розв’язане наявними засобами наукового дослідження.

Проблема має бути відображена в темі дослідження, яка показує рух від уже досягнутого наукою, традиційного, до нових підходів у її вирішенні.

Правильне виявлення, постановка та чітке формулювання проблеми сприятиме усвідомленню реальних можливостей її вирішення, великою мірою визначає стратегію дослідження. Сформулювати проблему – означає показати вміння відокремити головне від другорядного, виявити те, що вже відомо, але не має свого вирішення.

Обґрунтування актуальності досліджуваної проблеми передбачає:

• посилання на державні документи, в яких обумовлюється важливість розв’язання даної проблеми;

• визначення практичних потреб удосконалення певних складових процесу;

• характеристику наукових знань, на збагачення і доповнення яких спрямоване дане дослідження.

Тема дослідження має бути достатньо інформативною. Вона відображає конкретний напрям наукової роботи, що забезпечує цілісність дослідження.

Практика свідчить, що у кваліфікаційних роботах часто допускається розмитість у формулюванні теми, в якій не зазначається, що треба досліджувати. Це призводить до того, що об’єкт і предмет дослідження не узгоджується з темою, а тема не конкретизується методами дослідження. Тим часом, визначення цих складових наукового апарату є досить важливим, від них значною мірою залежить ефективність проведення наукового дослідження. Чим конкретніше сформульована тема дослідження, тим легше визначити об’єкт і предмет дослідження, його мету та завдання.

При визначенні теми необхідно врахувати те, що в ній має бути відображений об'єкт і предмет дослідження.

Об'єкт і предмет дослідження – це поняття, які існують в єдності і водночас повинні чітко розрізнятися.

Об’єкт дослідження – частина об’єктивної реальності, яка на даному етапі стає предметом теоретичного чи практичного дослідження.

Предмет дослідження – окремі сторони властивості, якості об’єкта, що досліджуються з певною метою.

Отже, об’єкт дослідження виступає загальною сферою пошуку, а предмет те конкретне, що виявляється. Один і той же об’єкт може досліджуватися в різних аспектах. Тому визначення предмета можна розуміти як вирізнення певної сторони дослідження, як припущення про найсуттєвішу характеристику об’єкта, що досліджується.

Важливою вимогою є відповідність предмета об’єкту дослідження. Предмет – більш вузьке поняття, ніж об’єкт, він – частина, сторона, елемент об’єкта. Якщо об’єктом виступає процес навчання, то предметом можуть бути методи, форми, зміст, умови тощо.

Визначивши об’єкт та предмет дослідження, можна сформулювати мету наукового дослідження. Це дає можливість вирішити, якого результату прагне дослідник.

Мета дослідження – це авторська стратегія в одержанні нових знань про об’єкт та предмет дослідження. Формулювання мети дослідження спрямоване на результат, який має одержати дослідник у науковій діяльності.

Мета завжди відображає спрямованість наукового пошуку на одержання нових знань та їх експериментальну апробацію. Тобто, якщо в темі дослідження розкривається те, що і для чого досліджується, то в меті – не тільки що досліджується, але й яким чином буде відбуватися дослідження.

Предмет і мета дослідження повинні відповідати ряду вимог:

• актуальність і відповідність соціальному замовленню;

• наукова новизна (не повторювати відоме);

• практична значущість.

Мета роботи визначається чітко, передбачає з'ясування певного результату і те, яким його бажає отримати дослідник.

Завдання дослідження, як правило, включають у себе такі складові:

• вивчення та аналіз теоретико-методологічних підходів щодо досліджуваної теми та з'ясування теоретичних аспектів дослідження;

• поглиблене експериментальне вивчення практичного розв'язання зазначеної проблеми: виявлення її типового стану – важливих досягнень і типових недоліків, їх причин, основних здобутків передового досвіду тощо;

• обґрунтування та розробку системи заходів, необхідних умов, методів, методик для розв'язання поставленої мети;

• розробку методичних рекомендацій для подальшого використання позитивних результатів дослідження у практиці роботи шкільних чи вищих навчальних закладів освіти, організацій, підприємств, установ чи фірм.

Гіпотеза – це наукове передбачення положень, які будуть установлені в дослідженні й потребуватимуть доведень і захисту. Вона передбачає пошук чогось невідомого в науці й практиці. При цьому слід формулювати гіпотезу таким чином, щоб її можна було експериментально перевірити. Студент повинен зуміти встановити, вплив яких факторів, умінь, методів, прийомів є вирішальним, а яких – другорядним.

Методи дослідження слід добирати й виробляти адекватно предмету, меті й завданням дослідження, оскільки саме методи допомагають їх вирішити. Метод – це певний комплекс прийомів, який використовують на різних етапах дослідження – теоретичному чи експериментальному – для розв'язання конкретного завдання, щоб визначити педагогічну дійсність, встановити істину, перевірити чи спростувати її.

Методи можуть бути теоретичними й емпіричними. До теоретичних відносять: аналіз наукової літератури з фаху, аналіз та узагальнення зібраної інформації; класифікацію, індукцію, дедукцію, побудову аналогій, моделювання, порівняння результатів дослідження; до емпіричних – спостереження, анкетування, моделювання, педагогічний, фізичний та інші експерименти (прогностичний, праксиметричний тощо), методи математичної обробки зібраних даних.

Наукова новизна та теоретична значущість дослідження полягає в розкритті змісту концепції, методу чи методики, виявленні й формулюванні закономірностей досліджуваного процесу або опису дидактичних моделей.

У формулюванні наукової новизни важливо враховувати три основні умови:

1. Розкриття результату, тобто необхідно вказати, який тип нового знання здобув дослідник. Це може бути вироблення концепції, методики, класифікації, закономірностей тощо. Слід розрізняти теоретичну та практичну новизну.

2. Визначення рівня новизни отриманого результату, його місце серед відомих наукових фактів. У зіставленні з ними нова інформація може виконувати різні функції: уточнювати, конкретизувати існуючі відомості, розширювати і доповнювати їх або суттєво перетворювати. Залежно від цього виділяють такі рівні новизни: конкретизацію, доповнення, перетворення.

На рівні конкретизації отриманий результат деталізує окремі положення.

На рівні доповнення результати дослідження вносять у теоретичні й практичні знання нові елементи, не змінюючи їх суті.

Рівень перетворення характеризується принципово новими положеннями для певної галузі знаннями, які є самостійними і мають евристичну цінність. На цьому рівні результати дослідження можуть відкривати нові підходи до вивчення проблеми, розробляти невідомі раніше теорії, нові концептуальні положення тощо.

3. Оцінкою нових результатів є їх розгорнутий чіткий виклад, а не формальне, нічим не підкріплене запевнення, що теоретичні позиції і практичні висновки дослідження є новими.

Поняття наукової новизни досить відносне. Рівень нового в отриманих результатах може бути різний. Це визначається типом виконаного дослідження, умовами його використання.

Теоретична значущість є інтегральною характеристикою впливу проведеного дослідження на ідеї та методи, комплексним показником його перспективності, доказовості, концептуальності.

Наукова новизна відображає відмінність одержаних результатів від відомих раніше, містить коротку анотацію наукових положень, запропонованих студентом.

При формулюванні наукової новизни можна, зокрема, вживати такі вирази: “вперше формалізовано..”, “розроблено метод…, який відрізняється від…”, “доведена залежність між…”, “досліджена поведінка… і показано…”, “доопрацьовано (відомий) метод… в частині… і розповсюджено на новий клас систем…”, “створена концепція, що узагальнює… і розвиває…”, “досліджено новий ефект…”, “розроблено нову систему… з використанням відомого принципу…”.

Практична значущість є найважливішою ознакою кваліфікаційної роботи. Тому слід ураховувати, що проведене дослідження має бути обов’язково підкріплено статистичними показниками вірогідності, надійності, репрезентативності, без яких кваліфікаційна робота справлятиме враження суб’єктивних міркувань автора, не матиме потрібного практичного значення.

Практична значущість характеризує реальні зрушення, що досягнуті чи можуть бути досягнутими через упровадження в практику результатів проведеного дослідження.

У визначенні практичної значущості треба вказати, де і з якою метою можна використовувати результати та висновки дослідження, у якому вигляді вони подані (методичні рекомендації, правила, програми та ін.), який соціальний та психолого-педагогічний ефект очікується від їх упровадження (підвищення рівня освіти, культури особистості, сформованості вмінь тощо). Якщо робота має теоретичне значення, треба подати відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання. У роботі, яка має прикладне значення, треба подати відомості про практичне застосування одержаних результатів.

Апробація результатів дослідження показує, на яких конференціях оприлюднені результати дослідження, які є публікації, доповіді на кафедрі, факультеті, конференціях різного рівня (внутрішньо-вузівські, регіональні, всеукраїнські, міжнародні).

Впровадження результатів дослідження стосується більшою мірою досліджень прикладного характеру. Треба зазначити де, в якому закладі, підприємстві, організації, фірмі були впроваджені результати дослідження, що має бути підтверджено Актом впровадження (Додаток О).

Основна частина кваліфікаційної роботи складається з розділів і підрозділів. Кількість розділів може бути від двох до чотирьох.

Перший розділ, зазвичай, структурно складається з 2-4 підрозділів. У ньому студент повинен розкрити стан теоретичних напрацювань з обраної теми дослідження, проаналізувати різні наукові підходи щодо розв'язання проблеми у теоретичному, методичному та прикладному плані. Він має містити аналітичний огляд вітчизняних та зарубіжних публікацій з теми дослідження. Студентом викладаються наукові результати стосовно поставленої проблеми, одержані різними авторами, розкриваються здобуті ними наукові факти, які інтерпретуються в аспекті теми кваліфікаційної роботи порівняно з постановкою власного дослідження. Студенту необхідно відобразити своє ставлення до думок відповідних авторів, обґрунтувати свою точку зору на проблему з метою більш глибокого і повного аналізу сучасних тенденцій розвитку науки.

У другому розділі, як правило, обґрунтовують вибір напрямів досліджень, конкретизують методи і засоби вирішення завдань та їх порівняльні оцінки, розробляють загальну методику проведення досліджень.

Наступні розділи присвячують вичерпному і повному викладу результатів власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Автор повинен дати оцінку повноти вирішення поставлених ним завдань, достовірності отриманих результатів (характеристик, параметрів), навести порівняння з аналогічними результатами інших дослідників, обґрунтувати потребу у подальших дослідженнях.

Висновки є завершальною частиною кваліфікаційної роботи. Вони повинні бути логічними, містити стислий виклад актуальності теми, зроблених оцінок і узагальнень під час аналізу, пропозицій автора, подаватися у вигляді окремих лаконічних положень, методичних рекомендацій. Необхідна узгодженість висновків з завданнями дослідження. Перш ніж переходити до написання висновків, доцільно ще раз перечитати завдання, які ставились дослідником на початку роботи, а потім згідно із ними послідовно розкривати досягнуті результати. До кожного завдання дослідження має бути 1-2 висновки, а в разі наявності важливого матеріалу – декілька.

На завершення роботи важливо дати практичні рекомендації до застосування результатів дослідження. Рекомендації повинні мати конкретний характер і бути повністю підтверджені роботою.

Додатки. Додатки не є обов'язковим елементом дослідження і не входять до його основного змісту. Додатки роблять тоді, коли теоретичний або емпіричний матеріал надто великий. Основну його частину подають у додаток, а його опис – в основному тексті.

Якщо є необхідність, до додатків включають допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття роботи:

• додаткові ілюстрації або таблиці;

• матеріали, які через великий обсяг, специфіку викладення або форму подання не можуть бути віднесені до основної частини (оригінали фотографій; проміжні математичні докази розрахунки; протоколи випробувань; методики, опис розроблених комп'ютерних програм та ін.);

• опис нової апаратури і приладів, які використовувалися під час проведення експерименту, вимірів та випробувань.

Додатки дозволяють проілюструвати хід експериментальної роботи.

Список використаних джерел включає складений за чинними правилами перелік використаних літературних джерел. Для кваліфікаційної роботи бакалавра достатнім вважається список літератури, що нараховує не менше 30 джерел, для кваліфікаційної роботи спеціаліста – 40 і для магістра – 50 джерел. Розміщуючи матеріали бібліографічного опису літератури, слід пам'ятати, що всі джерела розташовуються в алфавітному порядку. Іноземні видання подаються наприкінці списку використаних джерел. Порядковий номер описів літературних джерел у переліку посилань є посиланнями у тексті (номерні посилання), до якого слід додати конкретний номер сторінки, з якої було виписано цитату.

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ РОБОТИ

Загальні вимоги.

Роботу, як правило, друкують на комп'ютері з одного боку аркуша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм) через 1,5 міжрядкових інтервали, використовуючи шрифти текстового редактора розміру 14 пт.

Кваліфікаційна робота виконується українською мовою, але, за бажанням студента, після письмового узгодження з проректором з навчальної роботи, дозволяється виконання роботи та її захист іншою мовою.

До визначеного загального обсягу кваліфікаційної роботи не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених елементів кваліфікаційної роботи підлягають нумерації на загальних засадах.

Текст кваліфікаційної роботи друкують, залишаючи поля таких розмірів: ліве – 30 мм, праве – 15 мм, верхнє і нижнє – 20 мм.

Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою кваліфікаційної роботи є титульна (титульний аркуш), яку включають до загальної нумерації сторінок, але не нумерують. Також включаються до загальної нумерації але не нумеруються "Завдання (або реферат)", "Зміст", "Список умовних позначень". Сторінки нумерують у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці, нумерацію починають зі "Вступу".

Заголовки структурних частин кваліфікаційної роботи “ЗАВДАННЯ”, “ЗМІСТ”, “ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ”, “ВСТУП”, “РОЗДІЛ”, “ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”, “ДОДАТКИ” і заголовки розділів друкують великими літерами симетрично до тексту, без крапок в кінці, не підкреслюючи.

Цифру, що вказує на порядковий номер розділу, ставлять після слова “РОЗДІЛ”, після неї крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу також має стояти крапка, наприклад: “2.3.” (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.

Заголовки підрозділів, пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими, а також після номера, ставлять крапку, наприклад: “1.3.2.”(другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок пункту, хоча такого заголовка пункт може й не мати.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) і текстом зверху і знизу має становити два вільних рядки.

Відстань між заголовком пункту або підпункту і текстом має становити один вільний рядок.

Кожну структурну частину кваліфікаційної роботи починають з нової сторінки.

Загальні правила оформлення переліку.

Переліки, за потреби, можуть бути наведені всередині пунктів або підпунктів. Перед переліком ставлять двокрапку. Перед кожною позицією переліку слід ставити арабську цифру з крапкою, або, не нумеруючи, дефіс.

Переліки з нумерацією друкують з абзацного відступу. Кожний пункт починають з великої літери, наприкінці ставиться крапка. Відступ від поля сторінки не робиться.

Приклад:

1. Пункт 1.

2. Пункт 2.

3. Пункт 3.

Переліки без нумерації друкують з абзацного відступу і починають з дефісу. Кожний пункт починають з малої літери, наприкінці ставиться крапка з комою. Після останнього пункту ставиться крапка. Відступ від поля сторінки не робиться.

Приклад:

• пункт 1;

• пункт 2;

• пункт 3.

Загальні правила подання ілюстрацій.

Ілюструють кваліфікаційну роботу, виходячи із загального задуму дослідження, за ретельно продуманим тематичним планом, що дає змогу уникнути ілюстрацій випадкових, другорядних та навпаки, включити ілюстрації вкрай необхідні, стосовно найважливіших тем. Зміст кожної ілюстрації має бути узгоджений з текстом, а зміст тексту – з ілюстрацією.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) необхідно розміщувати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації, розміщені на окремих сторінках кваліфікаційної роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Рисунок або креслення за розміром більшим формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або додатках,

Ілюстрації позначають словом “Рис.” і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими і після якого ставиться крапка. Приклад Рис. 1.2. (другий рисунок першого розділу).

Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. При необхідності ілюстрації доповнюють експлікацією – пояснювальними даними (підрисунковим підписом). Підрисунковий підпис розміщується симетрично до рисунку.

Отже, загальний підпис під ілюстрацією зазвичай містить чотири елементи:

• скорочене слово “Рис. ”;

• порядковий номер ілюстрації, який вказується без знака номера арабськими цифрами;

• тематичний заголовок ілюстрації – текст із якомога стислою характеристикою зображеного;

• експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його.

П риклад:

Загальні правила подання таблиць.

Таблиці слід розташовувати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше або на наступній сторінці.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис “Таблиця” із зазначенням її номера.

Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: “Таблиця 1.2” (друга таблиця першого розділу).

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над нею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово “Таблиця” починають з великої літери. Назву не підкреслюють.

Зазвичай таблиця складається з таких елементів: порядкового номера і тематичного заголовка (назви), боковика, заголовків вертикальних граф (головки), горизонтальних рядків та вертикальних граф (основної частини – прографки).

Приклад побудови таблиці:

Таблицю розміщують у тексті таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою.

Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступний аркуш. При цьому слово “Таблиця”, її номер і назву вказують один раз над першою частиною таблиці, а над іншими (перенесеними) пишуть слова “Продовження табл.” і вказують її номер, наприклад: “Продовження табл. 1.2”, і повторюють головку. Якщо головка громіздка, її можна не повторювати. У такому разі пронумеровують графи і переносять цю нумерацію на наступну сторінку. Заголовок таблиці не повторюють.

Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну над одною в межах тієї самої сторінки. При цьому в кожній частині таблиці повторюють її боковик.

Загальні правила подання формул.

Формули та рівняння розміщують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки, відділяючи їх від тексту зверху і знизу, а також одне від одного інтервалом не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його переносять в інший після знаків рівності ( = ), плюс ( + ), мінус ( – ), множення ( х ), ділення ( : ).

Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують безпосередньо у рядках тексту.

Розшифровку значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони у формулі зазначені. Перший рядок пояснення починають зі слова “де” без двокрапки, потім вказують символ, ставлять тире і записують пояснення з маленької літери. Пояснення кожного символу і числового коефіцієнта записують з нового рядка; кожний рядок завершують крапкою з комою, а останній – крапкою.

П

З урахуванням кваліфікації програміста величина розраховується за формулою:

(1.5)

де В – коефіцієнт збільшення витрат праці внаслідок недостатньо якісного (чіткого, зрозумілого) опису завдання, необхідності уточнень і деякого доопрацювання (1,2÷5,0);

К – коефіцієнт кваліфікації програміста (для працюючих до 2 років -0,8; від 2 до 3 років – 1,0; від 3 до 7 років – 1,3-1,4; понад 7 років – 1,5–1,6).

риклад:

Формули в кваліфікаційній роботі (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули у розділі, між якими ставлять крапку. Номери пишуть біля правого поля аркуша в одному рядку з відповідною формулою в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Нумерувати рекомендується лише ті формули, на які у подальшому є посилання у тексті. Номер, який не вміщується в одному рядку з формулою, переносять у наступний, нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують ззовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули. Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об'єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться посередині групи формул і звернене в бік номера.

Формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою, що ставляться безпосередньо за формулою перед її номером.

Розділові знаки між формулами при парантезі (парантез – фігурна дужка) ставлять посередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів як визначники і матриці розділові знаки можна не ставити.

Загальні правила цитування та посилання на використані джерела.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору варто наводити цитати.

Науковий етикет вимагає точного відтворення цитованого тексту, без найменшого спотворення змісту джерела.

Загальні вимоги до цитування такі:

• текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз “так званий”;

• цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Допускається пропуск слів, речень, абзаців за умови, якщо це не спотворює авторського тексту; такі пропуски позначаються трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, в кінці). Якщо перед вилученим текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

• кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

• при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів. Посилатися при цьому треба на джерело непрямого цитування;

• цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо в обох випадках це може вплинути на рівень кваліфікаційної роботи: надмірне цитування створює враження її компілятивності, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

• якщо необхідно виявити власне ставлення до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання.

Посилання в бібліографічному розумінні цього слова, означає вказівку на джерело інформації (книгу, статтю, документ тощо). Воно є обов'язковим, якщо в роботі наведено цитату чи якісь важливі або оригінальні фактичні (цифрові) дані, принципові положення або точки зору різних авторів.

Посилання в роботах слід оформлювати у вигляді квадратних дужок безпосередньо в тексті роботи одразу після цитати чи даних, що потребують такого посилання. Спочатку зазначають арабськими цифрами порядковий номер джерела інформації, під яким воно внесено у “Список використаних джерел”, а потім (через кому) – номер сторінки (чи сторінок), на яких вміщено саме ту інформацію, на яку робиться посилання, наприклад, “… текст цитати … [25, С. 235 – 237]”. Якщо в роботі просто згадується якесь видання (джерело інформації), то посилання на нього не передбачає вказівку конкретних сторінок, наприклад, “… у працях [1 – 7]…”, “… як зазначається в роботі [12]”.

При посиланні на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, додатки кваліфікаційної роботи зазначають їх номери, наприклад “… у розділі 4 …”, “… дивись 2.1. …”, “… за 3.4.4. …”, “… відповідно до 2.3.4.3. …”, “… у додатку Б …”.

Посилання на ілюстрації та формули кваліфікаційної роботи вказують порядковим номером ілюстрації чи формули – останній беруть у дужки, наприклад, “рис. 1.2”, “у формулі (2.1)”.

На всі таблиці кваліфікаційної роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово “таблиця” пишуть скорочено, наприклад: “…у табл. 1.2”. У повторних посиланнях вживають скорочено слово “дивись”, наприклад: “див. табл. 1.3”.

Оформлення списку використаних джерел.

Розділ включає складений за чинними правилами (Додаток Д) перелік використаних літературних джерел. Список використаних джерел – це обов'язкова складова частина, важливий елемент наукового апарату кваліфікаційної роботи, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Бібліографічний апарат є своєрідним ключем до використаних автором джерел, ознакою наукової етики і культури наукової праці. Крім того, він є показником рівня обізнаності автора з наявною дослідницькою літературою за темою його роботи.

Загальні правила оформлення додатків.

Додатки оформлюють як продовження кваліфікаційної роботи, її окрему частину, розміщуючи після Списку використаних джерел у порядку появи на них посилань у тексті кваліфікаційної роботи.

Кожен додаток починають з нової сторінки. Додаток має заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично до тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово “Додаток _ ” і велика літера, що позначає конкретний додаток. У наступному рядку посередині з великої літери друкується назва додатку.

Додатки треба позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, Додаток А, Додаток Б і т.д. Єдиний додаток позначається як Додаток А.

Ілюстрації, таблиці і формули, розміщені у додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А.1) – перша формула додатка А.

ОФОРМЛЕННЯ ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ РОБОТИ

Вимоги до змісту організаційно-економічного розділу.

Сучасному інженеру-програмісту необхідно володіти теоретичними знаннями і практичними навичками у галузі економічного аналізу та організаційно-економічного обґрунтування технічних заходів.

Кваліфікаційна робота – самостійна робота студента, в якій він демонструє вміння виконувати техніко-економічне обґрунтування проектних рішень.

Організаційно-економічний розділ становить 10-15% від обсягу кваліфікаційної роботи.

Студент, виходячи зі спрямованості теми кваліфікаційної роботи і реальних можливостей, самостійно намічає коло організаційно-економічних питань, які він у змозі розробити в економічному розділі. Після ознайомлення з пропозиціями студента конкретний зміст економічного розділу і глибина опрацювання питань коректуються і затверджуються керівником кваліфікаційної роботи або за дорученням керівника – консультантом кафедри економіки.

Головною метою організаційно-економічного розділу кваліфікаційної роботи є визначення собівартості програмного продукту, кошторису витрат на його розробку, виконання розрахунків економічної ефективності від впровадження і використання програми.

Собівартість програмного продукту.

Розрахунок витрат на створення програмного продукту зводиться в табл. 1. Умовно передбачається, що програмний продукт створює не студент-дипломник, а програміст – працівник підприємства (організації).

Таблиця 1

Собівартість програмного продукту

№ п/п	Стаття витрат	Сума, грн.
1.	Основна заробітна плата розробників програмного продукту
2.	Додаткова заробітна плата розробників програмного продукту
3.	Відрахування на соціальні потреби
4.	Оплата машинного часу, необхідного для проектування, програмування та налагодження програми
Всього:

Розрахунок основної заробітної плати. Як правило, це заробітна плата осіб, які перебувають на окладі (викладачів, наукових працівників, інженерно-технічних працівників, лаборантів та ін.). Розраховується виходячи з фактично витраченого часу та встановленого місячного окладу за формулою

, (1)

де – основна заробітна плата людей, які отримують оклад у розрахунку на дану роботу (виготовлення виробу, проектування, розробку програмного продукту, виконання НДР, кваліфікаційної роботи тощо);

– місячний оклад і-го робітника, грн.;

– плановий річний фонд робочого часу підприємства (організації) при однозмінному режимі роботи, год;

i=1...r – порядковий номер виконавця, що приймає участь у дипломному проекті;

– кількість праці, витраченої і-тим виконавцем, год.

Величина розраховуються за формулою:

, (2)

де – кількість календарних днів у році (365 або 366);

– кількість вихідних днів(субот та неділь) у році;

– кількість святкових днів у Україні;

t – тривалість робочого дня, год.;

– кількість годин у даний календарний рік, коли робочий день перед святом скорочується на 1 годину;

– кількість годин профілактичної роботи (зазвичай, 1 год в тиждень, всього 52 год/рік ).

Величину у формулі (Х.1) можна визначити наступним чином:

, (3)

де – затрати праці на опис задачі, люд.-год.;

– дослідження алгоритму розв’язання задачі, люд.-год.;

– розробка блок-схеми алгоритму розв'язання задачі

– програмування на основі блок-схеми алгоритму, люд.-год.;

– налагодження програми на ЕОМ, люд.-год.

– трудомісткість підготовки документів, люд.-год.

Складові витрат праці у формулі (3) можна визначити через умовне число операторів у програмному продукті. У їх число входять ті оператори, які необхідно написати програмісту в процесі роботи над завданням з урахуванням можливих уточнень у постановці завдання і вдосконалення алгоритму.

Умовне число операторів Q в програмі:

, (4)

де q – передбачуване число операторів;

с – коефіцієнт складності програми (1,0 ÷ 2,0): складність 1,0 – присвоюється дуже простим програмами, 1,5 – програмам середньої складності і 2,0 – програмам високої складності;

р – коефіцієнт коригування програми у ході її розробки (0,05÷1,0).

На практиці величини "с" і "р" встановлюються керівником відділу (для дипломника – керівником роботи), виходячи з досвіду розробки програм з використанням різних мов програмування (студент повинен обґрунтувати вибрані величини коефіцієнтів). Витрати праці на опис завдання студент оцінює за фактичними витратами часу у годинах. Оскільки на практиці опис завдання здійснюють, як правило, інші виконавці (не програмісти), програмістам доводиться витрачати час на вивчення опису завдання і уточнювати її опис з розробниками завдання.

З урахуванням кваліфікації програміста величина розраховується за формулою:

(5)

де В – коефіцієнт збільшення витрат праці внаслідок недостатньо якісного (чіткого, зрозумілого) опису завдання, необхідності уточнень і деякого доопрацювання (1,2÷5,0);

К – коефіцієнт кваліфікації програміста (для працюючих до 2 років -0,8; від 2 до 3 років – 1,0; від 3 до 7 років – 1,3-1,4; понад 7 років – 1,5 – 1, 6).

Витрати праці на розробку блок-схеми алгоритму розв'язання задачі :

(6)

Витрати праці на складання програми на основі блок-схеми визначаємо за формулою:

(7)

Витрати праці на налагодження програми на ЕОМ при автономному налагодженні одного завдання визначаємо за формулою:

(8)

При комплексному налагодженні одного завдання визначають за формулою:

(9)

Витрати праці на підготовку документації по завданню визначаються за формулою:

(10)

де – затрати праці на підготовку матеріалів у паперовому вигляді, год.;

= 0,75 * – витрати на редагування, друк та оформлення документації, год.

Трудомісткість програмного продукту може бути скорегована з врахуванням рівня мови програмування і визначена за формулою:

, (11)

де - загальна трудомісткість конфігурації,

Е – коефіцієнт зміни трудомісткості, що береться з табл. 2.

Таблиця 2

Коефіцієнт зміни трудомісткості

Рівень мови програмування	Характеристика мови програмування	Коефіцієнт зміни трудомісткості
1.	Покомандний автокод-Асемблер	1
2.	Макроасемблер	0,95
3.	Алгоритмічні мови високого рівня	0,8 ÷ 0,9
4.	Алгоритмічні мови надвисокого рівня	0,7 ÷ 0,8

Додаткова заробітна плата розробників програмного продукту. Додаткова заробітна плата визначається у відсотках до основної заробітної плати. Величина відсотка конкретна для кожного підприємства (організації), вона залежить від структури колективу, умов праці та багатьох інших факторів. Зазвичай додаткова заробітна плата становить н середньому 10 – 20% від основної заробітної плати працівника. У кваліфікаційній роботі студент повинен використовувати відсоток додаткової заробітної плати, існуючий на конкретному підприємстві (організації). У крайньому випадку, можна прийняти величину 12-15%.

Відрахування на соціальні потреби. Ці нарахування проводяться на заробітну плату всіх працівників підприємства (організації). Перш за все, це Єдиний соціальний податок (ЄСП). Структура та ставка податку встановлюється законами і періодично переглядаються. Крім того, підприємства (організації) в обов'язковому порядку відраховують також кошти до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Щорічно кожне підприємство (організація) отримує повідомлення Фонду соціального страхування про розмір страхових внесків на обов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань. Тариф встановлюється на підставі відповідної постанови Кабінету Міністрів України на конкретний календарний рік. Студенту необхідно взяти величину тарифу (зазвичай, 36,5%) на конкретному підприємстві (організації). Всі складові відрахувань на соціальні потреби розраховуються у відсотках до єдиної бази: суми основної та додаткової заробітної плати.

Оплата машинного часу, необхідного для проектування, програмування і налагодження програми. Витрати визначаються множенням фактичного (планового) часу роботи ЕОМ (у годинах) на ціну машино-години (у грн./год.) орендованого часу або на собівартість машино-години власної обчислювальної машини підприємства (організації) Величину слід взяти з відповідних документів (договір тощо). Величину можна розрахувати за формулою:

(12)

де – річна сума основної заробітної плати обслуговуючого персоналу, грн.;

– річна сума додаткової заробітної плати обслуговуючого персоналу, грн.;

– річна сума відрахувань на соціальні потреби обслуговуючого персоналу, грн.;

– річні витрати на допоміжні матеріали, грн.;

– річна сума амортизаційних відрахувань, грн.;

– річні витрати на електричну енергію, грн.;

– річні витрати на поточний ремонт, грн.;

– накладні витрати, грн.;

– річний фонд корисного використання комп'ютера, год.

Річна сума основної заробітної плати обслуговуючого персоналу - це заробітна плата інженерів-системотехніків, що здійснюють періодичні (наприклад, раз на квартал) перевірки стану технічних засобів, електриків та інших фахівців. Заробітна плата береться у частці, що припадає на даний комп'ютер.

Річні витрати на допоміжні матеріали – це витратні матеріали та приладдя (картриджі, дискети, папір та інші комп'ютерні і канцелярські товари), необхідні для забезпечення експлуатації ЕОМ. Змінюються у широкому діапазоні і складають 0,15 – 2.0% від первісної вартості обчислювальної техніки. Студент повинен використовувати норматив, що склався у конкретній організації в поточному календарному році.

Річна сума амортизаційних відрахувань Порядок визначення вартості майна, що амортизується встановлений на рівні чинного законодавства. Відповідно до статті все амортизоване майно поділяється на основні засоби, під якими розуміється майно, що використовується в якості засобів праці для виробництва і реалізації товарів і управління організацією, і нематеріальні активи, в якості яких визнаються придбані і (або) створені платником податку результати інтелектуальної діяльності, використовувані у виробництві продукції та для управлінських потреб тривалістю понад 12 місяців. При цьому амортизовані основні засоби оцінюються за первісною, відновною та залишковою вартістю. Первісна вартість нематеріальних активів визначається як сума фактичних витрат на їх придбання (створення) і доведення їх до стану, в якому вони придатні для використання, виключаючи суми податків, що враховуються в складі витрат. Згідно з вказаними постановами, електронно-обчислювальна техніка, включаючи персональні комп'ютери і друкуючі пристрої до них, сервери різної продуктивності, мережеве обладнання локальних обчислювальних мереж, системи зберігання даних відносяться до третьої амортизаційної групі з терміном корисного використання 3 – 5 років. Конкретний термін експлуатації в цьому діапазоні встановлює підприємство.

Відповідно до методів і порядку розрахунків сум амортизації, амортизація може бути нарахована одним з двох методів: лінійним чи нелінійним. Зазвичай підприємства та організації використовують лінійний метод нарахування амортизації електронно-обчислювальної техніки. Річна сума амортизаційних відрахувань визначається в цьому випадку за формулою

(13)

де – балансова (первісна, відновна) вартість, грн.;

– строк корисного використання (36 – 60). міс.

Річна сума амортизаційних відрахувань по нематеріальним активам(придбане ліцензійне програмне забезпечення тощо) розраховується аналогічно, однак строк корисного використання може бути іншим. Якщо на підприємстві (в організації) застосовується нелінійний метод нарахування амортизації електронно-обчислювальної техніки і нематеріальних активів, студенту слід використовувати нелінійний метод.

Річні витрати на електричну енергію . Величина річних витрат на електричну енергію при експлуатації ЕОМ розраховується за формулою:

(14)

де – сумарна потужність комп'ютера, кВт;

- річний фонд корисного використання комп'ютера (розрахунок викладено нижче), год.;

– коефіцієнт, що враховує витрати електроенергії в мережах підприємства або організації (для промислових підприємств 1,04-1,08: для наукових і навчальних організацій 1,02-1,05):

– коефіцієнт інтенсивності використання комп'ютера (0,9 – 1,0);

– вартість (тариф) електроенергії, грн. / (кВт-год.).

Річні витрати па поточний ремонт – витрати на поточний ремонт та профілактику обчислювальної техніки складаються з витрат на купівлю необхідних комплектуючих виробів, витрат на консалтингові послуги з питань ремонту, заробітну плату ремонтного персоналу тощо. Величина витрат на поточний ремонт та профілактику змінюється в широкому діапазоні і складає 4 год-10% від початкової вартості обчислювальної техніки. Студенту необхідно уточнити даний відсоток, що є реальним в умовах конкретної організації.

Накладні витрати – це непрямі витрати при експлуатації електронно-обчислювальної техніки, що складаються з амортизації будівлі, меблів, транспортних засобів, витрат на заробітну плату управлінського персоналу, охорону, опалення та освітлення приміщень, підтримання чистоти, зв'язок тощо. Складають 5-12% від вартості електронно-обчислювальної техніки. Студент повинен використовувати норматив, прийнятий в конкретній організації, при цьому врахувати, що в організації може бути інша база розподілу накладних витрат.

Річний фонд корисного використання комп'ютера Величина річного фонду розраховується за формулою:

(15)

де – кількість календарних днів у році (365 або 366);

– кількість вихідних днів (субот і неділь) на рік;

– кількість неробочих днів святкових в Україні;

– тривалість робочого дня (при однозмінному режимі роботи організації 8 годин);

– кількість годин на даний календарний рік, коли робочий день перед святом скорочується на одну годину;

– річна кількість годин профілактичних робіт (в різних організаціях різна; зазвичай 1 годину в тиждень, тобто 52 години на рік).

Економічне обґрунтування проектованих і модернізованих виробів.

Необхідно чітко розрізняти такі поняття як економічний ефект і економічна ефективність.

Економічний ефект – це результат проведення заходу, який може бути виражений як економія від зниження собівартості продукції, валовий або чистий прибуток, приріст національного доходу і прибутку.

Економічна ефективність – економічний ефект, який припадає на 1 гривню капітальних вкладень (витрат на нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переозброєння). Існує поняття «одноразові витрати». Воно ширше поняття «капітальні вкладення», тому що включає в себе витрати па розробку і придбання нематеріальних активів. До них відносять витрати на проектування виробу, розробку технології його виготовлення, НДР, підготовку програмного забезпечення, вартість бренду, ноу-хау, ліцензій, ціну репутації фірми на ринку і т. д. Далі будемо вживати термін «капітальні вкладення», розуміючи його, якщо це необхідно, в більш широкому сенсі як «одноразові витрати». У найзагальнішому вигляді економічний ефект (Е) являє собою різницю між отриманими результатами (Р) і витратами (В) на їх отримання:

Е = Р-В (16)

Економічна ефективність (Еф) дорівнює величині ефекту (Е), що одержується з кожної гривні витрат (В):

Еф=Е/В (17)

Абсолютна (загальна) економічна ефективність. Якщо результатом впровадження проектованого виробу (нової техніки) є зниження собівартості що випускається підприємством продукції (наданих послуг), зростання обсягу виробництва, то абсолютна ефективність розраховується за формулою, 1/рік,

, (18)

де - собівартість продукції (наданих послуг) відповідно за діючої та нової техніки, грн. / фіз.од.;

– річний обсяг виробництва після впровадження нової техніки, фіз. од. /рік;

– капітальні вкладення, необхідні для впровадження нової техніки, грн.

Величина, зворотна , є строком окупності капітальних вкладень необхідних для впровадження нової техніки, років:

(19)

Величини і слід порівняти з нормативними та зробити відповідний висновок про придатність нової техніки до впровадження.

Кошторис витрат на розробку програмного продукту та розрахунки економічної ефективності від впровадження і використання програмного продукту, як зразок, наведено в додатку Е.

Вимоги до оформлення результатів дослідно-експериментальної роботи

Після визначення логічної структури дослідження (формулювання теми, визначення об’єкта і виділення його предмета, обґрунтування гіпотези і побудови ланцюжка завдань тощо) можна приступати до розв’язання поставлених завдань. Для чого слід орієнтуватися на використання загальнонаукових і емпіричних методів дослідження.

До загальнонаукових відносять такі методи і прийоми:

1. метод теоретичного аналізу і синтезу,

2. абстрагування та конкретизація,

3. узагальнення,

4. порівняння,

5. класифікація,

6. індукція і дедукція,

7. абстрагування і конкретизація,

8. аналогія,

9. моделювання (проектування),

10. монографічний метод,

11. порівняльно-історичній метод,

12. причинно-наслідковій аналіз.

Детальніше див. [2, С. 126 - 141].

Емпіричні методи педагогічного дослідження:

1. вивчення літератури, документів і результатів діяльності,

2. контент аналіз,

3. метод педагогічних спостережень,

4. метод вивчення і узагальнення педагогічного досліду,

5. бесіда як метод,

6. методи опитування,

7. експертні методи,

8. метод діагностуючих контрольних робіт,

9. соціометричний метод, референтометрія,

10. педагогічній експеримент.

Детальніше див. [2, C. 141 - 191].

Зупинимося докладно на описі педагогічного експерименту, як своєрідного комплексу методів дослідження, призначеного для об’єктивної і доказової перевірки достовірності педагогічних гіпотез.

За масштабами педагогічні експерименти бувають глобальними, які охоплюють значну кількість піддослідних, локальні і мікроексперименти – з мінімальним охопленням учасників.

В організації педагогічного експерименту діють методологічні вимоги, серед яких:

1) пошук експериментальної бази (школа, ВНЗ, професійно-технічний заклад, організація, підприємство) за правилами репрезентативної вибірки (випадковий вибір піддослідних з можливої множини учнів чи студентів),

2) доекспериментальне опрацювання показників, критеріїв, вимірників для оцінки ефективності впливу на результати навчання, виховання, розвитку, створення гіпотетичних розробок, які проходитимуть дослідну перевірку.

Основним призначенням будь якого експерименту у науці підтвердження або відхилення гіпотези, покладеної в її основу. Необхідною умовою забезпечення доказовості педагогічного експерименту, вірогідності його результатів і зроблених висновків є опрацювання програми і методики проведення експерименту. Програма передбачає:

1. визначення експериментальних і контрольних об’єктів (класи, групи, освітні і виховні установи);

2. формулювання мети експерименту (Чого ми хочемо досягти у результаті організованого експерименту?);

3. розкриття методики проведення експерименту, яка передбачає його сценарій (терміни, порядок основних заходів, процедури завершення тощо), створення експериментальної ситуації (зміна за заданими параметрами організаційно-правових, економічних, соціальних і психолого-педагогічних умов діяльності об’єкта), попереднє і остаточне оцінювання стану досліджуваних освітніх процесів (процеси навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення особистості).

Експеримент має спиратися на весь арсенал дослідницьких методів (бесіда, анкетування, спостереження, опитування тощо). Кожен з методів веде до нагромадження специфічного емпіричного матеріалу, яких можна оформити у вигляді таблиць, графіків, схем, діаграм.

За умовами проведення педагогічні експерименти класифікують на природні та лабораторні, а за ознаками мети на констатуючі (діагностичні, контрольні), пошукові та формуючі.

Природний експеримент проводиться в реальних для піддослідних умовах діяльності, але при цьому створюється або відтворюється те явище, яке слід вивчати.

Лабораторний експеримент здійснюється шляхом ізолювання явища, яке вивчається, до такого ступеня, який дає змогу найповніше дослідити дію активного фактора.

Особливо широко використовуються констатуючий і формуючий експерименти.

Констатуючий експеримент спрямований на вивчення педагогічного явища в умовах дії існуючого складу факторів, стан педагогічної системи, яка вивчається, констатує факти наявності причинно-наслідкових зв’язків, залежностей між явищами. Стан вивчається за допомогою відповідних методів (опитування, анкетування, експертних оцінок, бесіда) і результати оформлюються у вигляді таблиць чи графіків.

Формуючий експеримент є основним видом дослідження реальних педагогічних явищ, мета якого полягає в тому, щоб довести, завдяки впливу яких активних факторів можна досягти потрібних результатів навчально-виховного процесу. Він передбачає вивчення динаміки розвитку досліджуваних педагогічних явищ у процесі активного впливу дослідника на умови виконання діяльності.

Існує дві структури експериментального дослідження: паралельна та послідовна. У практиці педагогічних досліджень, як правило, використовується паралельний експеримент: обираються по можливості два однорідних об’єкти (класи чи групи) – експериментальний і контрольний. В експериментальній групі вводиться в дію активний фактор впливу, а в контрольній групі навчальний процес залишається не змінним. Спостерігаються і зіставляються два об’єкти, при чому, як і до початку експерименту, так і після нього. Це дає можливість порівняти вихідні та кінцеві характеристики досліджуваного педагогічного явища і таким чином довести ефективність проведеного експерименту – дії активного фактора.

Дані паралельного експерименту мають бути чітко фіксованими, для чого їх треба описувати як для експериментальної так і контрольної групи за такими показниками:

• початкові дані про вихідний стан явища, що досліджується;

• статистичні характеристики початкових даних;

• описання умов педагогічного процесу;

• кінцеві дані після проведення експерименту;

• статистичні характеристики кінцевих даних.

Детальніше див. [2, C. 191 - 211].

Зазначені показники оформлюються у вигляді вимірювальних шкал, таблиць, графіків, діаграм, схем, в яких наочно фіксуються результати кількісної обробки даних.

Детальніше див. [2, C. 212 - 270].

Розділ оформлення результатів дослідно-експериментальної роботи розпочинається перевіркою рівня сформованості деякого фактора за допомогою методу експертних оцінок у контрольній групі та рівень ефективності цілеспрямованого формування деякого фактора в експериментальній групі 1.

Для визначення кількості інтервалів (k) використовують формулу

(20)

Для визначення достовірної істотної відмінності, що підтвердила б ефективності цілеспрямованого формування фактора, опрацьовують результати експерименту засобами математичної статистики.

На самому початку перевірки формулюють нуль-гіпотезу (Н₀). Поряд з нуль-гіпотезою розглядають альтернативну або конкуруючу гіпотезу Н₁, що є логічним запереченням Н₀. Правило, на основі якого гіпотеза Н₀ приймається або спростовується, називається статистичним критерієм. На практиці застосовуються наступні критерії: χ²-критерій Пірсона, t-критерій Стьюдента, критерій Колмогорова, критерій Кочрена та ін.

За умови порівняння двох малих незалежних вибірок як статистичний параметричний критерій краще обирати t-критерій Стьюдента. Однак даний критерій передбачає нормальний розподіл двох вибірок. Таким чином, одним з перших завдань в експериментальній частині кваліфікаційної роботи постає завдання встановлення теоретичного закону розподілу, який би дозволив охарактеризувати ознаку, що вивчається, за дослідним (експериментальним) розподілом.

Перевірка гіпотези про нормальний розподіл вибірок.

Для перевірки гіпотези про нормальний розподіл вибірок можемо обрати χ²-критерій Пірсона та здійснити наступні розрахунки:

1. Розрахувати дані емпіричного розподілу вибірки.

Інтервали, що містять малочисельні емпіричні частоти (n_i<5), об’єднують, а їх частоти складають.

2. Обчислити вибіркове середнє ( ) та вибіркове середнє квадратичне відхилення ().

Для обчислення вибіркового середнього значення потрібно визначити варіанти інтервалів рівновіддалених варіант. Як варіанти х^*_i приймають середнє арифметичне кінців інтервалу.

(21)

Для обчислення вибіркового середнього ( ) використовують формулу:

, (22)

де – сума частот, тобто об’єм вибірки.

Для обчислення “виправленого” середнього квадратичного відхилення () використовують формулу:

, (23)

3. Пронормувати Х, тобто потрібно перейти до випадкової величини та обчислити кінці інтервалів за формулами:

(24)

(25)

Слід зауважити, що найменше Z приймає значення – ∞, а найбільше ∞.

4. Обчислити теоретичні частоти за формулою:

, (26)

де n – об’єм вибірки;

- ймовірність попадання Х в інтервал (х_і, х_і+1);

- функція Лапласа.

5. Порівняти емпіричні і теоретичні частоти за допомогою χ²-критерію Пірсона.

Для цього обчислюємо значення χ²-критерію Пірсона за формулою:

, (27)

За таблицею критичних точок розподілу χ² із рівнем значущості та числу ступенів волі k=s-і-1 (s-кількість інтервалів вибірки) знаходимо критичну точку правосторонньої критичної області .

Порівнюємо обчислене значення χ²-критерію Пірсона з критичною точкою правосторонньої критичної області.

Якщо << , то немає підстав спростувати гіпотезу про нормальний розподіл даних у вибірці контрольної групи.

Якщо >> , то спростовують гіпотезу про нормальний розподіл даних у вибірці контрольної групи.

Аналогічним чином перевіряють гіпотезу про нормальний розподіл вибірки, що відповідає експериментальній групі 1.

Таким чином, експериментально доводиться підпорядковування обох вибірок закону нормального розподілу.

Для того, щоб при заданому рівні значущості перевірити нуль-гіпотезу Н₀ при альтернативній гіпотезі Н₁, необхідно визначити значення t-критерію Стьюдента.

Визначення t-критерію Стьюдента

Значення t-критерію Стьюдента обчислюється за формулою:

(28)

де n і m – об’єми вибірок контрольної (КГ) та експериментальної (ЕГ1) груп;

_– вибіркові середні контрольної (КГ) та експериментальної (ЕГ1) груп відповідно;

і – виправлені вибіркові дисперсії контрольної (КГ) та експериментальної (ЕГ1) груп відповідно.

За таблицею критичних точок розподілу t-критерію Стьюдента із рівнем значущості та числу ступенів свободи k=n+m-2 знаходять критичну точку правосторонньої критичної області t-критерію, що знаходиться в нижньому рядку таблиці: t_{правосторон} .

Далі беруть критичне значення t‑критерію Стьюдента із від’ємним знаком та порівнюють його із Т_сп.

Якщо Т_сп. > – t_{правосторон} , то немає підстав спростовувати нуль-гіпотезу. Якщо ж Т_сп. < – t_{правосторон} , то нуль-гіпотеза спростовується.

Визначення динаміки росту критерію.

Дуже часто в експериментальній частині кваліфікаційної роботи виділити контрольну та експериментальну групи немає можливості. Це пов’язано з тим, що організація дослідно-експериментальної роботи обмежена за часом і контингентом. Наприклад, студент-дипломник проводить експеримент в класі, який не має паралелі. За таких умов можна скористатися методикою визначення динаміки росту певного показника на прикладі однієї експериментальної групи до проведення експерименту і після нього. Для цього необхідно здійснити наступні розрахунки:

1. Обчислити середнє арифметичне ( ) для результату констатувального (А) і формувального (В) експериментів.

2. Знайти суму квадратів відхилення (d) за А і В.

Для розрахунку використовують наступну формулу:

(29)

3. Обчислити суму скорегованих добутків (sd) за А і В.

Розрахунок проводимо за наступною формулою:

, (30)

4. Знайти коефіцієнт кореляції (r).

Для розрахунку можна скористатися наступною формулою:

(31)

Кореляційна залежність збільшується із наближенням значення кореляції до 1.

5. Обчислити стандартну помилку різниці середніх арифметичних ( ) за А і В.

Розрахунок проводять за наступною формулою:

(32)

Як видно з формули (31), для розрахунків необхідні значення стандартних помилок середніх арифметичних та їх квадрати.

Для їх обчислення можна скористатися наступною формулою:

(33)

6. Обчислити значення t-критерієм Стьюдента

Значення t-критерію Стьюдента обчислюється за формулою:

(34)

За таблицею критичних точок розподілу t-критерію Стьюдента із рівнем значущості та числом ступенів свободи k=n+n-2 знаходять критичну точку області t-критерію ( t( ;k) ) та порівнюють її значення із експериментальним. Враховується абсолютне значення t-критерію Стьюдента. Дані порівнюються і робляться висновки про динаміку росту того чи іншого показника. Щодо статистичної обробки даних педагогічного експерименту див. [2, C.270- 278].

Приклад визначення ефективності впровадження фактора у Додатку Ж

ТЕХНІЧНЕ ЗАВДАННЯ

У тому випадку, коли кваліфікаційна робота передбачає розробку програмного продукту, студент має оформити технічне завдання. Технічне завдання виноситься в додатки. Обсяг технічного завдання – від 5 сторінок.

Технічне завдання (ТЗ) – вихідний документ для проектування споруди чи промислового комплексу, конструювання технічного пристрою (приладу, машини, системи керування тощо), розробки автоматизованої системи, створення програмного продукту або проведення науково-дослідних робіт (НДР) відповідно до якого проводиться виготовлення, приймання при введенні в дію та експлуатація відповідного об'єкту.

Структура технічного завдання на розробку програм повинна бути чіткою і в той же час лаконічною.

Розробка програм і складання технічного завдання з цього напрямку регламентується ГОСТ 19.201-78 Единая система программной документации. Техническое задание. Требования к содержанию и оформлению [3].

При написанні ТЗ слід звернути увагу також на такі керівництва:

• ГОСТ 2.114-95 Единая система конструкторской документации. Технические условия [4];

• ГОСТ 34.602-89 Информационная технология. Комплекс стандартов на автоматизированные системы. Техническое задание на создание автоматизированной системы [5].

Більш детально скласти технічне завдання на розробку програм допоможе друга частина зазначеного ГОСТу 19.201-78, відповідно до якої складається зміст розділів.

Приклад того, як оформити технічне завдання наведено в Додатку З.

ПОРЯДОК ПОДАЧІ РОБОТИ ДО ЗАХИСТУ

Виконана робота подається науковому керівнику не пізніше, ніж за 2,5 місяці до початку державної атестації. Керівник роботи у 14-денний термін після отримання перевіряє виконану роботу і разом з письмовим відгуком (Додаток К) подає роботу на кафедру. Відгук повинен містити коротку характеристику роботи, оцінку її актуальності, якості, об'єму роботи, виконаної студентом протягом періоду дипломного проектування, особистих якостей виконавця та рекомендовану оцінку роботи. Відгук складається лише після повного завершення кваліфікаційної роботи та за умови наявності в неї всіх необхідних підписів: студента-виконавця, керівника, консультантів. Науковий керівник має право віддати роботу на доопрацювання.

На кафедрі, призначений завідувачем кафедри співробітник МДПУ (внутрішній рецензент) знайомиться з роботою та готує на неї рецензію.

У рецензії на кваліфікаційну роботу студента слід зазначити: актуальність теми, зв'язок її з науковою роботою кафедри, університету; стислий зміст роботи – анотація роботи; новизну наукових досліджень; новизна одержаних наукових результатів – підсумковий результат; значення для науки; значення для практики; обґрунтування і достовірність висновків одержаних у роботі; зауваження до роботи. Рецензія повинна мати оцінку роботи за прийнятою шкалою оцінки знань. Негативна рецензія не є підставою для відхилення роботи від її подальшого захисту.

Попередній розгляд кваліфікаційної роботи на кафедрі відбувається в установлений кафедрою термін, не пізніше, ніж за 2 місяці до захисту. Мета попереднього розгляду – визначення рівня готовності студента до захисту роботи.

На попередній розгляд, студент подає повністю оформлені, підписані керівником і консультантами пояснювальну записку (не переплетену), акт впровадження, внутрішню рецензію, яку дає представник МДПУ, а також відгук керівника. Студенту доцільно мати текст доповіді для виступу на захисті (або його тези).

Допуск кваліфікаційних робіт до захисту обговорюється засіданням кафедри, що заноситься до протоколу (Додаток Л). У разі необхідності роботу повертають студенту на доопрацювання (строк – два тижні), про що складається акт і студенту видається відповідна довідка (Додаток М).

Допущена до захисту кваліфікаційна робота передається рецензенту, призначеному завідувачем кафедри, з числа кваліфікованих робітників шкіл, органів освіти, науково-дослідних установ, споріднених профілю роботи підприємств, викладачам вищих навчальних закладів, які не працюють у МДПУ. Рецензент в 5-денний термін знайомиться з роботою і дає на неї письмову рецензію (див. вимоги до внутрішньої рецензії вище).

Після цього кваліфікаційна робота з відзивом, рецензіями і витягом з протоколу засідання кафедри про допуск до захисту передається до деканату, де з нею може познайомитися кожен бажаючий. До деканату роботу передають за 1 місяць до захисту.

Голова ДЕК повинен ознайомитися з роботою не пізніше 10 днів до її захисту.

Студент-дипломник повинен ознайомитися з відгуком і рецензіями на свою роботу до захисту кваліфікаційної роботи.

При захисті кваліфікаційної роботи у Державну екзаменаційну комісію подається:

• виконана кваліфікаційна робота з записом на титульній сторінці висновку завідувача випускної кафедри про допуск студента до захисту;

• письмовий відгук керівника з характеристикою діяльності випускника під час виконання кваліфікаційної роботи;

• дві письмові рецензії на кваліфікаційну роботу (Додаток Н);

• акт впровадження (за потреби) (Додаток О).

До Державної екзаменаційної комісії також подаються й інші матеріали, які характеризують практичну цінність виконаної кваліфікаційної роботи: друковані статті за темою роботи (бакалавр – 1 стаття, спеціаліст – 2 статті, магістр – 2 статті), документи, що вказують на практичне застосування роботи тощо.

ЗАХИСТ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Захист кваліфікаційних робіт повинен бути спрямованим на оцінку готовності випускника до практичної участі у творчому вирішенні проблем прогресу в галузі освіти, науки, управління, економіки, охорони довкілля тощо.

Захист кваліфікаційних робіт проводиться на відкритих засіданнях ДЕК або на виїзному засіданні в колективах замовників. Оцінка якості виконаної студентом роботи здійснюється з урахуванням її актуальності, новизни, теоретичного й практичного значення, а також виявленою випускником самостійності й ініціативності під час виконання роботи.

На захисті студент робить коротке повідомлення до 10-15 хвилин, де вказує мотиви вибору теми, методи роботи, висновки роботи, їх обґрунтування. Потім заслуховуються відгук і рецензії, відповіді студента на зауваження, пропозиції та запитання. Студентові можуть бути задані запитання щодо змісту роботи як членами комісії, так і присутніми. Після обміну думками, в якому беруть участь всі бажаючі, автору роботи надається можливість відповісти на зроблені зауваження та подати необхідні довідки.

ДЕК на закритому засіданні обговорює результати захисту і більшістю голосів виносить рішення про оцінку роботи за національною шкалою – "відмінно", "добре", "задовільно", "незадовільно"; 100-бальною та шкалою ЕСТS.

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Оцінювання кваліфікаційної роботи здійснюється за такими критеріями:

• відповідність змісту роботи обраній темі, її актуальність, логічність структури роботи та чітка програма роботи – 20 балів;

• ґрунтовність, повнота і науково-критичний аналіз літератури з проблеми дослідження – 20 балів;

• успішність виконання завдань кваліфікаційної роботи – 10 балів;

• рівень аналізу зібраного фактичного матеріалу – 10 балів;

• новизна, теоретичне і практичне значення – 10 балів;

• літературне, технічне й естетичне оформлення роботи – 10 балів;

• публічний захист кваліфікаційної роботи (аргументованість, переконливість, вільне володіння матеріалом, культура мовлення) – 20 балів.

За отриману кількість балів виставляються відповідні оцінки (табл. 3)

Таблиця 3

Критерії оцінювання кваліфікаційної роботи

За шкалою ЕСТS	За національною шкалою	За шкалою університету (бали)
А	Відмінно	90-100
В С	Добре	82-89 75-81
D Е	Задовільно	66-74 60-65
FХ	Незадовільно з правом повторного захисту	35-59
F	Незадовільно без права захисту	1-34

У разі, коли захист кваліфікаційної роботи не відповідає вимогам рівня атестації, державна комісія приймає рішення про те, що студент є неатестованим, про що відзначається у протоколі засідання комісії.

Якщо студент без поважних причин не з'явився на захист кваліфікаційної роботи, то в протокол відзначається, що він є неатестованим у зв'язку з неявкою на засідання комісії.

У вищевказаних випадках студенти мають право на повторний захист протягом трьох років після закінчення університету.

У випадках, коли захист кваліфікаційної роботи визнається незадовільним, державна комісія встановлює, чи може студент подати на повторний захист саме ту роботу з доопрацюванням, чи він повинен опрацювати нову тему, визначену відповідною кафедрою.

Після захисту кваліфікаційні роботи передаються до бібліотеки. Всі кваліфікаційні роботи реєструються у спеціальних журналах і зберігаються протягом п'яти років, де ними можуть користуватися студенти, викладачі, вчителі шкіл, підприємці та інші.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання [Текст] : ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. – Вид. офіц. – Вперше (зі скасуванням ГОСТ 7.1-84, ГОСТ 7.16-79, ГОСТ 7.18-79, ГОСТ 7.34-81, ГОСТ 7.40-82) ; введ. 2007-07-01. – К.: Держспоживстандарт України, 2007. – III, 47 с. – (Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи).

2. Гончаренко С.У. Педагогічні дослідження: Методологічні поради молодим науковцям / С.У. Гончаренко – Київ-Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. – 308 с.

3. ГОСТ 19.201-78 Единая система программной документации. Техническое задание. Требования к содержанию и оформлению. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://vodnueresyrsu.ru/gost/3019/

4. ГОСТ 2.114-95 Единая система конструкторской документации. Технические условия. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://vodnueresyrsu.ru/gost/1264/

5. ГОСТ 34.602-89 Информационная технология. Комплекс стандартов на автоматизированные системы. Техническое задание на создание автоматизированной системы. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://vodnueresyrsu.ru/gost/1264/

6. Збірник нормативних документів щодо організації навчального процесу в Мелітопольському державному педагогічному університеті імені Богдана Хмельницького // Укладачі: І.П. Аносов, М.В. Елькін, В.А. Ляпунова. – Мелітополь, ТОВ "Видавничий будинок ММД", 2009. – 172 с.

7. Курсові, бакалаврські та дипломні роботи. Методика написання, правила оформлення та порядок захисту: методичні рекомендації для студентів спеціальності 6.050200 "Менеджмент в інформаційному та виставковому бізнесі" / уклад.: Г.В. Власова, В.І. Лутовинова, Л.І. Титова, О.В. Шмегера. – К.: ДАКККіМ, 2009 – 68 с.

8. Методика написання магістерської роботи [Електронний ресурс] / Український освітній портал – Режим доступу: http://myreferatik.in.ua /forum/23-95-1.

9. Методичні рекомендації щодо написання дипломної роботи з інформаційних технологій: для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст», які виконують дипломні роботи на кафедрі інформаційних технологій та інноваційних методик // Укладачі: Г.Б. Гордійчук, Л.Л. Коношевський, О.Л. Коношевський. – Вінниця: ВДПУ імені Михайла Коцюбинського, 2007. – 47 с.

10. Організація та методика проведення наукових досліджень студентами [Електронний ресурс] / Сайт Миколи Кісіля – Режим доступу: http://kisilmv.if.ua/study/student-research-work.htm.

11. Осадчий В.В. Вступ до спеціальності програміста. Навчальний посібник / В.В. Осадчий, К.П. Осадча, І.М. Сердюк – Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок ММД», 2011. – 296 с.

12. Оформлення дипломних (курсових) робіт: Вимоги і коментарі. [Електронний ресурс] / Освітній портал Класичного приватного університету – Режим доступу: http://virtuni.education.zp.ua/edu_doc /doku.php/statute: вимоги_оформлення

13. Правильний порядок написання диплома [Електронний ресурс] / Агенція «Інформаційні послуги» – Режим доступу: http://www.isdiplom.com /publ/3-1-0-2.

14. Экономическое обоснование технических и организационных решений в дипломных проектах: учебно-методическое пособие / ав.-сост. А.Н. Москалёв, Е.А. Копылов, В.И. Шилков. Екатеринбург: УГТУ-УПИ, 2008. – 95 с.

Додаток А

Заява на кваліфікаційну роботу

Ректору

Мелітопольського державного педагогічного університету

імені Богдана Хмельницького

________________________________________________________________________________________________________________________

заява

Прошу дозволити захищати кваліфікаційну роботу на тему: ____________________________________________________________________________________________________________________________________

Прошу призначити керівником кваліфікаційної роботи ___________________

__________________________________________________________________

«___» ________________20__ р. ___________________

(підпис)

Керівник ________________________

Зав. кафедри _____________________

Календарний план

№	Найменування	Термін виконання	Примітка

Студент ___________________________ /ПІБ/

(підпис)

Керівник __________________________ /ПІБ/

(підпис)

Додаток Б

Титульний аркуш на кваліфікаційну роботу

МЕЛІТОПОЛЬСКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

КАФЕДРА ІНФОРМАТИКИ І КІБЕРНЕТИКИ

ПРІЗВИЩЕ, ІМ’Я, ПО БАТЬКОВІ

ТЕМА РОБОТИ

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА

за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавр (спеціаліст/магістр)

Науковий керівник:

посада,

науковий ступінь

ПІБ

МЕЛІТОПОЛЬ, 20__

Додаток В

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Факультет інформатики і математики Кафедра інформатики і кібернетики .

Спеціальність______________________________________________________

ЗАТВЕРДЖУЮ

Зав. кафедрою___________________

_______________________________

«___»____________________20 __ р.

Завдання

на кваліфікаційну роботу студенту

__________________________________________________________________

(прізвище, ім’я, по-батькові)

1. Тема роботи _____________________________________________________

__________________________________________________________________ затверджена наказом ректора університету від «___»_______________20__ р.

2. Термін здачі проекту студентом «___»________________________20__ р.

3. Вихідні дані до роботи____________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________

4. Зміст (перелік питань, які потрібно розробити)________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________

5. Перелік програмного забезпечення:__________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________

6. Консультанти до роботи

Розділ	Консультанти	Завдання видав	Завдання прийняв

7. Дата видачі______________________________________________________

Завдання прийняв до виконання_______________________

Керівник___________________________________________

Додаток Г

Зразок оформлення реферату

РЕФЕРАТ

кваліфікаційної роботи

за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістр

на тему

Студента

Науковий керівник

Предмет дослідження

Об'єкт дослідження

Мета магістерської роботи

Задачі магістерської роботи

Загальний зміст (до 1 сторінки)

За результатами дослідження сформульовані висновки

Одержані результати можуть бути використані...

Рік виконання магістерської роботи

Місце виконання

Магістерська робота містить ___сторінок тексту, ___ таблиць, __ рисунків, список літератури з ___ найменувань, ___ додатків.

Реферат виконується шрифтом Times New Roman, кеглем 14, через 1,0 інтервал. Сторінки роботи повинні мати поля: ліве – 30 мм, зверху – 20 мм, праве – 10 мм, знизу – 20 мм.

Додаток Д

ПРИКЛАДИ ОФОРМЛЕННЯ БІБЛІОГРАФІЧНОГО ОПИСУ

В СПИСКУ ДЖЕРЕЛ

Характеристика джерела	Приклад оформлення
Книги: Один автор	1. Єремєєв В.С. Програмування на мові Турбо Паскаль. Навчальний посбник / В.С. Єремєєв – Київ: Фітосоціоцентр, 2006. – 296 с. 2. Козлакова Г.О. Інформаційно-програмне забезпечення дистанційної освіти: зарубіжний і вітчизняний досвід / Г.О. Козлакова. – К.: ВЦ „Просвіта”, 2002. – 230 с.
Два автори	1. Осадчий В.В. Створення електронного підручника: принципи, вимоги та рекомендації. Навчально-методичний посібник / В.В. Осадчий, С.В. Шаров – Мелітополь: РВЦ МДПУ, 2011. – 120 с.
Три автори і більше	1. Осадчий В.В. Вступ до спеціальності програміста. Навчальний посібник / В.В. Осадчий, К.П. Осадча, І.М. Сердюк – Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок ММД», 2011. – 296 с.
Без автора	1. Проблеми типологічної та квантитативної лексикології: [зб. наук, праць / наук. ред. Каліущенко В. та ін.] – Чернівці: Рута, 2007. -310 с.
Багатотомний документ	1. Бондар О.В. Застосування електронного підручника в навчальному процесі / О.В. Бондар // Теорія та методика навчання математики, фізики, інформатики: зб. наук. праць: в 3-х т. – Кривий Ріг: Видавничий відділ НметАУ, 2005. – С. 37 – 40. – Т. 3: Теорія та методика навчання математики, фізики, інформатики. – 2005. – 319 с.
Матеріали конференцій	1. Єремєєв В.С. Методи навчання андрагогічній компетентності майбутніх вчителів інформатики під час вивчення «Програмування» / В.С. Єремєєв, В.С. Шелудько // Нові виміри сучасного світу: Зб. матеріалів VI Міжнародної наукової Інтернет-конф., 19 листопада 2010 р. / МОНмолодьспорт, Мелітопольський держ. пед.ун-т ім. Б. Хмельницького – Мелітополь: МДПУ ім. Б.Хмельницького, 2010. – С. 170-172.
Словники	1. Географія: словник-довідник / [авт. уклад. Ципін В.Л.]. – X.: Халімон, 2006. – 175, [1]с. 2. Тимошенко З.І. Болонський процес в дії: словник довідник основ, термінів і понять з орг. навч. процесу у вищ. навч. закл. / З.І. Тимошенко, О.І. Тимошенко. – К.: Європ. ун-т, 2007. – 57 с.
Законодавчі та нормативні документи	1. Кримінально-процесуальний кодекс України: за станом на 1 груд. 2005 р. / Верховна Рада України – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 2006. – 207 с. – (Бібліотека офіційних видань).
Каталоги	1. Університетська книга: осінь, 2003: [каталог] – [Суми: Унів. кн., 2003]. -11с. 2. Горницкая И.П. Каталог растений для работ по фитодизайну / Горницкая И.П., Ткачук Л.П. – Донецк: Лебедь, 2005. – 228 с.
Бібліографічні покажчики	1. Куц О.С. Бібліографічний покажчик та анотації кандидатських дисертацій, захищених у спеціалізованій вченій раді Львівського державного університету фізичної культури у 2006 році / О. Куц, О. Вацеба. – Львів: Укр. технології, 2007. – 74 с.
Дисертації	1. Петров П.П. Активність молодих зірок сонячної маси: дис. ... доктора фіз. мат. наук: 01.03.02 / Петров Петро Петрович. – К., 2005. – 276 с.
Автореферати дисертацій	1. Новосад І.Я. Технологічне забезпечення виготовлення секцій робочих органів гнучких гвинтових конвеєрів: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. тех. наук: спец. 05.02.08 "Технологія машинобудування" / І.Я. Новосад. – Тернопіль, 2007. – 20 с.
Електронні ресурси	1. Бібліотека і доступність інформації у сучасному світі: електронні ресурси в науці, культурі та освіті: (підсумки X Міжнар. конф. "Крим-2003"): [Електронний ресурс] / Л.И. Костенко, А.О. Чекмарьов, А.Г. Бровкін, І.А. Павлуша // Бібліотечний вісник. – 2003. – № 4. – С. 43. – Режим доступу до журн.: http://nbuv.gov.ua//artcles/2003/03klinko.htm. 2. Шевченко Руслан Рейтинг языков программирования: [Електронний ресурс] / Developers – украинское сообщество программистов – Режим доступу: http://www.peeep.us/f310eddb.

Додаток Е

Приклад

КОШТОРИС ВИТРАТ НА РОЗРОБКУ ПРОГРАМНОГО ПРОДУКТУ ТА РОЗРАХУНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВІД ВПРОВАДЖЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ДАНОЇ ПРОГРАМИ

Характеристика програмного продукту

Конфігурація, що розроблюється в дипломному проекті, призначена для комплексної автоматизації підприємств роздрібної торгівлі, підвищення рівня структурованості й узгодженості інформації в розподіленій системі за рахунок застосування механізмів обміну. Конфігурація реалізована на сучасній технологічній платформі «1С: Підприємство 8». Область застосування розроблюваного програмного продукту – роздрібна торгівля в автоматизованих торгових точках.

Передбачувані користувачі системи: товарознавець, комірник, оператор-касир, завідувач магазином, бухгалтер.

Визначення витрат праці на розробку програмного продукту.

Розрахуємо загальну трудомісткість робіт. Використовуємо систему коефіцієнтів для окремих етапів розробки.

Визначення умовної кількості операторів програми, трудомісткості

Величину визначаємо за формулою:

,

де – затрати праці на опис задачі, люд.-год.;

– дослідження алгоритму розв’язання задачі, люд.-год.;

– програмування на основі блок-схеми алгоритму, люд.-год.;

– налагодження програми на ЕОМ, люд.-год.

– трудомісткість підготовки документів, люд.-год.

Всі складові визначаємо через умовне число операторів ,

де q = 1000 – число операторів в розробленій конфігурації,

коефіцієнт складності завдання c характеризує відносну складність програми стосовно так званої типової задачі, що реалізує стандартні методи рішення, складність якої прийнята рівній одиниці (величина с лежить в межах від 1 до 2). Для програмного продукту, що включає в себе алгоритми обліку, пошуку, а особливо обміну інформації між розподіленими базами даних, складність завдання візьмемо 1,5, тобто c = 1,5 – коефіцієнт складності програми, коефіцієнт коригування програми p – збільшення обсягу робіт за рахунок внесення змін в алгоритм або програму за результатами уточнення постановок. В даному випадку ми достатньо добре уявляємо собі, що хочемо отримати, це не вимагає численних доробок. З урахуванням цього візьмемо коефіцієнт рівний 0,5, тобто p = 0,5 – коефіцієнт коригування програми в ході розробки.

У результаті отримаємо умовне число операторів = 1000*1,5*(1+0,5)=2250.

Також використовуємо наступні коефіцієнти:

• коефіцієнт збільшення витрат праці В внаслідок недостатньо якісного (чіткого, зрозумілого) опису завдання, необхідності уточнень і деякого доопрацювання в нашій роботі приймемо як B = 1,3;

• коефіцієнт кваліфікації розробника k визначається залежно від стажу роботи і становить: для працюючих до двох років – 0,8; від двох до трьох років – 1,0; від трьох до п'яти років – 1,1 – 1,2; від п'яти до семи – 1,3 – 1,4; понад сім років – 1,5 – 1,6. Розробником програмного продукту є студент, який працює за фахом менше 2 років, але має досвід програмування в системі 1С більше 2 років, тому приймемо k = 1,0.

Розрахуємо загальну трудомісткість. Витрати праці на підготовку опису завдання точно визначити неможливо, так як це пов'язано з творчим характером роботи. Приймемо = 50 люд.-год.

З урахуванням кваліфікації програміста величина розраховується за формулою:

де В – коефіцієнт збільшення витрат праці внаслідок недостатньо якісного (чіткого, зрозумілого) опису завдання, необхідності уточнень і деякого доопрацювання (1,2-5,0);

К – коефіцієнт кваліфікації програміста (для працюючих до 2 років -0,8; від 2 до 3 років – 1,0; від 3 до 7 років – 1,3-1,4; понад 7 років – 1,5 – 1, 6).

Таким чином, =2250*1,3/80*1=2250*1,3=36,5 люд.-год.

Витрати праці на розробку блок-схеми алгоритму розв'язання задачі :

Таким чином, = 2250/65*1= 34,61 люд.-год.

Витрати праці на складання програми на основі блок-схеми визначаємо за формулою .

Таким чином, = 2250/70*1=32,14 люд.-год.

Витрати праці на налагодження програми на ЕОМ при автономному налагодженні одного завдання визначаємо за формулою .

Таким чином, = 2250/45*1=50 люд.-год.

Витрати праці на підготовку документації по завданню визначаються за формулою . , де – затрати праці на підготовку матеріалів у паперовому вигляді, год.; = 0,75 * – витрати на редагування, друк та оформлення документації, год.

Таким чином,

=2250/175*1+0,75(2250/175*1)=12,85+9,63= 22,48 люд.-год.

Підставивши всі отримані дані в формулу визначення одержимо повну трудомісткість розробки: = 50+36,5+34,61+32,14 +50 +22,48 = 225,73 люд.-год.

З урахуванням рівня мови програмування трудомісткість розробки програми може бути скоректована за формулою .

Обрана для розробки мова 1C:Підприємство 8 відноситься до алгоритмічним мов надвисокого рівня, з урахуванням цього приймемо Е = 0,8.

Таким чином, з врахуванням корекції трудомісткість програмного продукту становить

= 225,73*0,8=180,5 люд.-год.

Визначення чисельності виконавців

До складу виконавців входять:

• Керівник проекту

• Інженер – програміст

• Оператор ЕОМ

Розподіл трудомісткості по стадіях розробки наведено в таблиці Е.1.

Таблиця Е.1

Розподіл трудомісткості

Етап розробки	Зміст робіт	Трудо-місткість, люд.-год.	Трудоміст-кість робіт виконавця, люд.-год.	Посада виконавця
Постанов-ка завдання	Передпроектне дослідження. Розробка ТЗ. Розробка, узгодження і затвердження техніко-економічного обґрунтування	66,5	40	Керівник проекту
			26,5	Інженер-програміст
Техніч-ний проект	Уточнення структури та форми подання вхідних і вихідних даних. Розробка алгоритму рішення задачі. Розробка структури програми. Розробка плану заходів з розробки та впровадження ПП. Розробка пояснювальної записки. Узгодження і затвердження технічного проекту.	32,61	18	Інженер-програміст
			14,61	Керівник проекту
Робочий проект	Опис програми на мові програмування Розробка, узгодження та затвердження порядку і методики.	62,14	52,14	Інженер-програміст
			10	Керівник проекту
Докумен-тація і впровад-ження	Розробка програмної документації. Підготовка і передача програми і програмної документації для супроводу і виготовлення, оформлення і затвердження акта про передачу ПП на супровід. Передача програмного продукту замовнику	19,25	10	Інженер-програміст
			9,25	Оператор
		180,5	180,5

Розрахунок витрат на розробку

Витрати на заробітну плату

Основна заробітна плата розробника розраховується за формулою:

,

де – час, фактично відпрацьований, год;

– годинна тарифна ставка, грн./год.

Оклад керівника проекту становить 2193 грн. Його годинна тарифна ставка складе: 2193 грн / (8 год * 22дн ) = 12,46 грн / год. Основна заробітна плата керівника проекту за весь період розробки програмного продукту складе: З опр (кер) = 12,46 * (40 +14,61 +10) = 805,04 грн.

Оклад інженера-програміста першої категорії становить 1108 грн. Його годинна тарифна ставка складе: 1108 грн / (8 год * 22дн ) = 6,3 грн / год. Основна заробітна плата інженера-програміста за весь період розробки програмного продукту складе: З опр (інженер-програміст) = 6,3 * (26,5 +18 +52,14 +10) = 671,83 грн. Оклад оператора ЕОМ дорівнює 1004 грн. Його годинна тарифна ставка складе: 1004 грн / (8 год * 22дн) = 5,7 грн / год. Основна заробітна плата оператора за весь період розробки програмного продукту складе: З опр (опер) = 5,7 * 9,25 = 52,73 грн. Сумарна основна заробітна плата всіх виконавців за весь період розробки програмного продукту складе: З опр = 805,04 +671,83+52,73= 1529,6 грн. Додаткова заробітна плата розраховується у відсотках від основної заробітної плати і складає 12%. Додаткова заробітна плата керівника проекту за весь період розробки програмного продукту складе: 805,04 * 0,12 = 96,6 грн. Додаткова заробітна плата інженера-програміста за весь період розробки програмного продукту складе: 671,83 * 0,12 = 80,62 грн. Додаткова заробітна плата оператора ЕОМ за весь період розробки програмного продукту складе: 52,73 * 0,12 = 6,33 грн. Сумарна додаткова заробітна плата всіх виконавців за весь період розробки програмного продукту складе: 96,6+80,62+6,33=183,55 грн. Фондові відрахування беруться в розмірі 36,5% від суми основної та додаткової заробітної плати. Сумарні фондові відрахування всіх виконавців за весь період розробки програмного продукту складуть: (1529,6+183,55) * 38,5% = 625,3 грн.

Витрати на утримання та експлуатацію обчислювального комплексу

Витрати на утримання та експлуатацію обчислювального комплексу визначаються множенням фактичного (планового) часу роботи ЕОМ (в годинах) на ціну машино-години (у грн. / год.) орендованого часу або на собівартість машино-години власної обчислювальної машини підприємства (організації) . Величину можна розрахувати за формулою

- річна сума основної заробітної плати обслуговуючого персоналу, грн.;

– річна сума додаткової заробітної плати обслуговуючого персоналу, грн.;

– річна сума відрахувань на соціальні потреби обслуговуючого персоналу, грн.;

– річні витрати на допоміжні матеріали, грн.;

- річна сума амортизаційних відрахувань, грн.;

– річні витрати на електричну енергію, грн.;

- річні витрати на поточний ремонт, грн.;

- накладні витрати, грн.

– річний фонд корисного використання комп'ютера, год.

Амортизація обчислюється як 25% балансової вартості обчислювального комплексу (наприклад, 5000 грн.) і за рік становить: 5000 грн.* 0,25 = 1250 грн. Амортизація програмного забезпечення з умовою, що термін його морального старіння становить 4 роки, обчислюється як 25% від його балансової вартості (наприклад, 5000 грн) і за рік становить: 5000 грн.* 0,25 = 1250 грн. Таким чином, загальна амортизація за рік становить: 1250 грн. + 1250 грн. = 2500 грн.

Вартість 1 КВт / год електроенергії становить 0,25 грн. Один комп'ютер споживає 250 Вт на годину. За рік відрахування за електроенергію , що споживає одна ЕОМ, становить: 8 год. * 22 дня * 12 міс. * 0,25 КВт / год * 0,25 грн. = 11 грн.

Витрати на ремонт в рік обчислюються як 4% від вартості обчислювального комплексу і становлять: 5000 грн. * 0,04 = 200 грн.

Витратні матеріали та приладдя (картриджі, дискети, папір та інші комп'ютерні і канцелярські товари), необхідні для забезпечення експлуатації складають 0,15 – 2.0% від первісної вартості обчислювальної техніки. Таким чином, =5000 грн *2 % = 100 грн.

Річний фонд корисного використання обчислювального комплексу розраховуємо за такою формулою:

де – кількість календарних днів у році (365 або 366);

– кількість вихідних днів(субот та неділь) у році;

– кількість святкових днів в Україні;

t – тривалість робочого дня, год.;

– кількість годин у даний календарний рік, коли робочий день перед святом скорочується на 1 годину;

– кількість годин профілактичної роботи (зазвичай, 1 год в тиждень, всього 52 год/рік ).

Отже: = (365-116-9)*8 -9-52 = 1859 год.

Таким чином, вартість машино-години становить:

=(2500 грн. + 11 грн. + 200 грн. +100 грн.) / 1859 год. = 1,5 грн.

Утримання та експлуатація обчислювального комплексу становить (з врахуванням годин роботи оператора і програміста): 57,49 год. * 1,5 грн. = 86,2 грн.

Таким чином, загальний кошторис витрат на розробку програмного продукту наведена в таблиці Е.2.

Таблиця Е.2

Кошторис витрат на розробку програмного продукту

№ п/п	Стаття витрат	Сума, грн.
1.	Основна заробітна плата розробників програмного продукту	1529,6
2.	Додаткова заробітна плата розробників програмного продукту	183,55
3.	Відрахування на соціальні потреби	625,3
4.	Оплата машинного часу, необхідного для проектування, програмування та налагодження програми	86,2
Всього:		2424,65

Дані показники були враховані при розрахунку економічної ефективності від впровадження і використання даної програми.

Економічний ефект від впровадження

Розроблена конфігурація дозволяє автоматизувати облік торговельної діяльності. Вартість розробки становила 2424,65 грн.

Основними ефектами впровадження стало:

• значна економія часу виконання операційної діяльності (облік ТМЦ, ціноутворення, роздрібна торгівля);

• розмежування прав доступу співробітників, що дозволило підвищити контроль за їх діями;

• оперативність отримання інформації при визначенні фінансових результатів діяльності супермаркету.

До використання конфігурації товарознавець і директор супермаркету витрачали щодня близько 40 хвилин для занесення оперативної інформації в електронні таблиці MS Excel. Завдяки впровадженню конфігурації вдалося заощадити два робочих дні на місяць. Зважаючи на те що у товарознавця та директора магазину розмір заробітної плати в середньому дорівнює 3500 грн, виходить що вдалося заощадити 640 грн на місяць. Таким чином, програмний продукт через 4 місяці виправдовує свою розробку.

Тепер розрахуємо абсолютну ефективність впровадження нового програмного продукту:

,

Величина, зворотна , є строком окупності капітальних вкладень необхідних для впровадження нової техніки, років:

Таким чином, у дипломному проекті визначено кошторис витрат на розробку програмного продукту та виконано розрахунки економічної ефективності від впровадження і використання даної програми.

Додаток Ж

Приклад

ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ФАКТОРА

Нехай в дослідно-експериментальній роботі приймають участь 33 учні контрольної група (КГ), 25 учнів експериментальної групи 1 (ЕК 1) та 31 учень експериментальної групи 2 (ЕК 2).

Перевірка рівня сформованості деякого фактору

На першому етапі нашого дослідження проведемо визначення рівня сформованості деякого фактору за допомогою методу експертних оцінок. Проаналізувавши отримані дані, заносимо результати до табл. Ж.1. Дана таблиця містить статистичний розподіл у вигляді послідовності інтервалів і відповідних їх часток (в якості часток інтервалів ми прийняли суму часток варіантів, що потрапили в даний інтервал). Кількість інтервалів (k) ми визначимо за формулою (20)

Як видно з табл. 2.4 на нормативно-репродуктивному рівні розвитку фактора знаходиться 39,39 % студентів, на адаптивно-евристичному – 45,46% студентів, на креативно-творчому – 15,15% студентів.

Таблиця Ж.1

Статистичний розподіл результату констатувального експерименту

Група	Рівень сформованості технологічної культури
	нормативно-репродуктивний		Адаптивно-евристичний		креативно- творчий
	0-16,7	16,7-33,4	33,4-50,1	50,1-66,8	66,8-83,5	83,5-100
Контрольна група (КГ)	6	7	9	6	4	1

Проведений аналіз вказав на низький рівень сформованості фактора у студентів контрольної групи.

На наступному етапі перевіряємо рівень ефективності цілеспрямованого формування деякого фактора. У табл. Ж.2 наведено результати визначення рівня сформованості фактора впливу у порівнянні з результати контрольної групи (КГ).

Таблиця Ж.2

Статистичний розподіл результату формувального експерименту

Группа	Рівень сформованості технологічної культури
	нормативно-репродуктивний		адаптивно-евристичний		креативно- творчий
	0-16,7	16,7-33,4	33,4-50,1	50,1-66,8	66,8-83,5	83,5-100
Контрольна група	6	7	9	6	4	1
Експериментальна група 1	1	4	6	7	5	2

Як видно з табл. Ж.2 на нормативно-репродуктивному рівні розвитку фактора знаходиться 20% студентів, на адаптивно-евристичному – 52% студентів, на креативно-творчому – 28% студентів експериментальної групи 1.

Результати експерименту на даному етапі вказують на значне підвищення рівня сформованості фактора у студентів експериментальної групи 1 (ЕГ 1). Проте, для визначення достовірності істотної відмінності, що підтвердила б ефективності цілеспрямованого формування фактора, опрацьовуємо результати експерименту засобами математичної статистики.

Формування нуль-гіпотези та альтернативної гіпотези

На першому етапі нашого експерименту висунемо нуль-гіпотезу про те, що істотної різниці між середніми вибірковими контрольної групи (КГ) і експериментальної групи 1 (ЕГ 1) не існує або її можна вважати результатом простої вибіркової варіації. В якості альтернативної гіпотези Н₁ припустимо, що відмінності між середніми вибірковими контрольної групи (КГ) і експериментальної групи 1 (ЕГ 1) є, вони невипадкові і спричиненні впливом певного фактору.

Щодо порівняння двох малих незалежних вибірок оберемо в якості статистичного параметричного критерію для нашого експерименту t-критерій Стьюдента. Однак даний критерій передбачає нормальний розподіл двох вибірок.

Перевірка гіпотези про нормальний закон вибірок

Для перевірки гіпотези про нормальний розподіл вибірок використовуємо χ²-критерій Пірсона та здійснюємо наступні розрахунки та заносимо їх у розрахункову таблицю Ж.3:

1. Заповнюємо розрахункову табл. Ж.3 даними емпіричного розподілу вибірки.

Інтервали, що містять малочисельні емпіричні частоти (n_i<5), об’єднуємо, а їх частоти складаємо. Отримані дані занесемо до розрахункової табл. Ж.3.

2. Обчислимо вибіркове середнє ( ) та вибіркове середнє квадратичне відхилення ().

За формулою (21) обчислюємо х^*_i і отримані дані заносимо до розрахункової табл. Ж.3.

Для обчислення вибіркового середнього ( ) скористаємося формулою (22):

Підставивши у формулу дані, отримуємо значення

Для обчислення “виправленого” середнього квадратичного відхилення (), скористаємося формулою (23):

Підставивши у формулу дані, отримуємо значення

3. Перейдемо до випадкової величини та обчислимо кінці інтервалів за формулами (24) та (25):

,

,

,

Отримані дані занесемо до розрахункової табл. Ж.3.

4. Обчислюємо теоретичні частоти за формулою (26):

а) запишемо з таблиці значення функції Лапласа для

, , ,

, ;

, , , , _;

б) визначимо ймовірність попадання Х в інтервал (х_і, х_і+1):

, , , , ;

в) обчислюємо теоретичні частоти:

, , , , .

Отримані дані занесемо до розрахункової табл. Ж.3.

5. Порівнюємо емпіричні і теоретичні частоти за допомогою χ²-критерію Пірсона.

Обчислюємо значення χ²-критерій Пірсона за формулою (27):

Підставивши у формулу дані, отримуємо значення .

Таблиця Ж.3

Розрахункова таблиця для контрольної групи

i	xi	xi+1	Ni	Х*I
1	0	16,7	6	8,4	-∞	-1,02	-0,5	-0,3461	0,154	5,079	0,167
2	16,7	33,4	7	25,1	-1,02	-0,33	-0,3461	-0,1293	0,217	7,154	0,003
3	33,4	50,1	9	41,8	-0,33	0,35	-0,1293	0,1368	0,266	8,781	0,005
4	50,1	66,8	6	58,5	0,35	1,04	0,1368	0,3508	0,214	7,062	0,160
5	66,8	100	5	83,5	1,04	∞	0,3508	0,5	0,149	4,924	0,001
	0-100		n=33	=41,42		s=24,29			1	33

За таблицею критичних точок розподілу χ² із рівнем значущості 0,05 та числу ступенів волі k=s-3=2 (s-кількість інтервалів вибірки) знаходимо критичну точку правосторонньої критичної області =6,0.

Враховуючи те, що << =6,0, немає підстав спростувати гіпотезу про нормальний розподіл даних у вибірці контрольної групи.

Аналогічним чином перевіряємо гіпотезу про нормальний розподіл вибірки, що відповідає експериментальній групі 1.

Результати обчислень заносимо до розрахункової табл. Ж.4.

Таблиця Ж.4

Розрахункова таблиця для експериментальної групи 1

i	xi	xi+1	ni	х*i
1	0	33,4	5	16,7	-∞	-0,72	-0,5	-0,2942	0,236	5,9	0,137
2	33,4	50,1	6	41,8	-0,72	-0,11	-0,2642	-0,0438	0,22	5,5	0,045
3	50,1	66,8	7	58,5	-0,11	0,5	-0,0438	0,1915	0,235	5,875	0,215
4	66,8	100	7	83,4	0,5	∞	0,1915	0,5	0,309	7,725	0,068
	0-100		n=25	=53,10		s=27,24			1	25

За таблицею критичних точок розподілу χ² із рівнем значущості 0,05 та числу ступенів волі k=s-3=1 (s-кількість інтервалів вибірки) знаходимо критичну точку правосторонньої критичної області =3,8.

Враховуючи те, що << =3,8, немає підстав спростувати гіпотезу про нормальний розподіл даних у вибірці експериментальної групи 1(ЕК1).

Таким чином, експериментально доведено, що обидві вибірки підпорядковуються закону нормального розподілу. В подальших розрахунках над цими вибірками будемо використовувати такий параметричний критерій як t-критерій Стьюдента.

Для того, щоб при заданому рівні значущості перевірити нуль-гіпотезу Н₀ про відсутність істотної різниці між середніми вибірковими контрольної групи (КГ) і експериментальної групи 1 (ЕГ 1) при альтернативній гіпотезі Н₁ про те, що відмінності між середніми вибірковими контрольної групи (КГ) і експериментальної групи 1 (ЕГ 1) є (середнє вибіркове контрольної групи (КГ) значно менше середнього вибіркового експериментальної групи 1 (ЕГ 1)), вони невипадкові і спричиненні впливом певного фактору необхідно визначити значення t-критерію Стьюдента.

Визначення значення t-критерію Стьюдента

Обрахуємо значення t-критерію Стьюдента за формулою (28).

Підставивши відповідні значення до формули отримуємо значення t-критерію Стьюдента:

За таблицею критичних точок розподілу t-критерію Стьюдента із рівнем значущості 0,05 та числу ступіней свободи k=n+m-2=33+25-2=56 знаходимо критичну точку правосторонньої критичної області t-критерію, що знаходиться в нижньому рядку таблиці: t_{правосторон} =1,67.

У нашому випадку Т_сп. < – t_{правосторон} (-1,72<-1,67).

Отже, нуль-гіпотеза про відсутність істотної різниці між середніми вибірковими контрольної групи (КГ) і експериментальної групи 1 (ЕГ 1) спростовується.

Таким чином, експериментально показано відмінність у середніх вибіркових значеннях контрольної групи (КГ) і експериментальної групи 1 (ЕГ 1), що дає право стверджувати про ефективність даного фактора

Перевірка ефективності фактора впливу

Для впевненості перевірки ефективності деякого фактора впливу проведемо експеримент в експериментальній групі 2 (ЕК 2).

Як і у випадку експериментальної групи 1, учні, у яких здійснювався цілеспрямований вплив фактора, показали кращі результати у порівнянні з результатами контрольної групи. У табл. Ж.5 наведено результати визначення рівня сформованості нашого фактора експериментальної групи 2 (ЕГ 2) у порівнянні з результатами контрольної (КГ) та експериментальної (ЕГ 1) груп.

Таблиця Ж.5

Статистичний розподіл результату формувального експерименту

Група	Рівень сформованості фактора впливу
	нормативно-репродуктивний		адаптивно-евристичний		креативно- творчий
	0-16,7	16,7-33,4	33,4-50,1	50,1-66,8	66,8-83,5	83,5-100
Контрольна група	6	7	9	6	4	1
Експериментальна група 1	1	4	6	7	5	2
Експериментальна група 2	1	4	7	10	6	3

Як видно з табл. Ж.5 на нормативно-репродуктивному рівні розвитку знаходиться 16,13% учнів, на адаптивно-евристичному – 54,84% учнів, на креативно-творчому – 29,03% учнів експериментальної групи 2.

Перевіривши гіпотезу про нормальний розподіл вибірки, що відповідає експериментальній групі 2 ( << =3,8), за допомогою t‑критерію Стьюдента перевіримо нуль-гіпотезу Н₀ про відсутність істотної різниці між середніми вибірковими контрольної групи (КГ) і експериментальної групи 2 (ЕГ 2) при альтернативній гіпотезі Н₁ про те, що відмінності між середніми вибірковими контрольної групи (КГ) і експериментальної групи 2 (ЕГ 2) є, вони невипадкові і спричиненні впливом певного фактору.

Результати обчислень (Т_сп. < – t_{правосторон} (-2,31<-1,68)) дозволили спростувати нуль-гіпотеза про відсутність істотної різниці між середніми вибірковими контрольної групи (КГ) і експериментальної групи 2 (ЕГ 2) та експериментально показали відмінність у середніх вибіркових значеннях контрольної групи (КГ) і експериментальної групи 2 (ЕГ 2) на користь останньої, що дає нам право стверджувати про ефективність нашого фактора впливу.

Щоб достовірно переконатися в ефективності впливу фактора, на прикладі експериментальної групи 2 (ЕК 2) визначаємо динаміку росту фактора.

Перевірка ефективності фактора впливу на прикладі динаміки показника в експериментальній групі 2 (ЕК 2)

Визначаємо рівень сформованості показника в експериментальній групі 2 (ЕГ 2) до початку впливу нашого фактора.

Результати констатувального і формувального експериментів в експериментальній групі 2 (ЕГ 2) наведемо у табл. Ж.6.

Формулюємо нуль-гіпотезу Н₀ про відсутність істотної різниці між середніми вибірковими експериментальної групи 2 (ЕГ 2) до проведення формувального експерименту і після нього при альтернативній гіпотезі Н₁ про те, що відмінності між середніми вибірковими експериментальної групи 2 (ЕГ 2) до проведення формувального експерименту і після нього є, вони невипадкові і спричиненні впливом певного фактору .

Таблиця Ж.6

Статистичний розподіл результатів констатувального і формувального експериментів у експериментальній групі 2 (ЕГ 2)

Група	Рівень сформованості технологічної культури
	нормативно-репродуктивний		адаптивно-евристичний		креативно- творчий
	0-16,7	16,7-33,4	33,4-50,1	50,1-66,8	66,8-83,5	83,5-100
Експериментальна група 2 (констатувальний експеримент) (A)	3	5	9	7	5	2
Експериментальна група 2 (формувальний експеримент) (B)	1	4	7	10	6	3

Щоб перевірити гіпотезу використовуємо t-критерій Стьюдента.

Виконаємо наступні розрахунки:

1. Обчислимо середнє арифметичне ( ) для результату констатувального (А) і формувального (В) експериментів.

Для результатів констатувального експерименту середнє арифметичне дорівнює =47,87 , а для формувального – =55,10.

2. Знайдемо суму квадратів відхилення (d) за А і В.

Для розрахунку скористаємося формулою (29) та отримаємо наступні значення:

3. Обчислимо суму скорегованих добутків (sd) за А і В.

Розрахунок проводимо за формулою (30):

Знайдемо коефіцієнт кореляції (r).

Підставивши у формулу (31) дані, отримуємо значення:

Значення коефіцієнту кореляції в нашому випадку дає право стверджувати про кореляційну залежність між результатами констатувального і формувального експериментів.

5. Обчислимо стандартну помилку різниці середніх арифметичних ( ) за А і В.

Визначаємо значення стандартних помилок середніх арифметичних та їх квадрати за формулою (32).

Відповідно, =(3,83)²=14,67 =(3,54)²=12,51

Ці дані підставляємо у формулу (32) і обчислюємо значення стандартної помилки різниці середніх арифметичних ( )

=0,728

=0,728

Обчислимо значення t-критерієм Стьюдента

Дані підставляємо у формулу (33) та визначаємо значення t-критерію Стьюдента:

За таблицею критичних точок розподілу t-критерію Стьюдента із рівнем значущості 0,05 та числу ступенів свободи k=31+31-2=60 знаходимо критичну точку області t-критерію ( t(0,05;60)=2,00 ) та порівнюємо її значення із експериментальним.

Як бачимо, експериментальне значення значно перевищує табличне. Таким чином, нуль-гіпотеза про відсутність істотної різниці між середніми вибірковими експериментальної групи 2 (ЕГ 2) до проведення формувального експерименту і після нього спростовується.

Отже, експериментально показано відмінність у середніх вибіркових експериментальної групи 2 (ЕГ 2) до проведення формувального експерименту і після нього, що дає право стверджувати про динаміку росту сформованості певного показника під час впливу нашого фактора.

Додаток З

Приклад

«Затверджую»						«затверджую»
Заступник голови правління Пенсійного фонду України						Директор державного підприємства “Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного Фонду України”
			А.В. Боніславський						Ю.А. Боніславський
				2004 р.						2004 р.

ТЕХНІЧНЕ ЗАВДАННЯ

На розробку та впровадження системи здачі звітів в електронному вигляді в Пенсійному фонді України.

СИСТЕМА “ЕЛЕКТРОННИЙ ЗВІТ”

м.Київ, 2004 р.

ЗМІСТ (Фрагмент)

Реєстрація користувачів системи 73

2.1.1. Порядок реєстрації: 73

2.1.2. Електронний документообіг 74

2.3.1. Реалізація методів криптографічного захисту інформації на базі системи «АВТОГРАФ: ПФУ» 75

2.3.1.1. Початок роботи з програмою „АВТОГРАФ-ПФУ”: 75

2.3.1.2. Підписання електронного документу 76

2.3.1.3. Шифрування документу 77

2.3.1.4. Розшифрування документу 78

2.3.1.5. Перевірка цифрового підпису 79

2.5.1. Перелік скорочень 82

2.5.2. Загальні відомості 82

2.5.3. Загальна технологія функціонування системи дистанційної звітності 82

2.5.4. Зміст інформації для автоматичного завантаження 83

2.5.4.1. Загальна архітектура підсистеми АЗМЗ ПСВ 83

2.5.4.2. Схема функціонування підсистеми АЗМЗ ПСВ 83

2.5.4.3. Схема роботи підсистеми АЗМЗ ПСВ центрального рівня 84

2.5.4.4. Схема роботи підсистеми АЗМЗ ПСВ районного рівня 84

2.5.5. Рішення щодо програмного та апаратного забезпечення функціонування підсистеми АЗМЗ ПСВ 84

2.5.5.1. АЗМЗ ПСВ – Центр 84

2.5.5.2. АЗМЗ ПСВ – Район 85

2.5.5.3. Функціональна специфікація підсистеми АЗМЗ ПСВ – Центр 85

2.5.5.4. Функціональна специфікація підсистеми АЗМЗ ПСВ – Район 86

2.5.6. Інформаційна модель підсистеми АЗМЗ ПСВ 87

2.5.6.1. Інформаційна модель АЗМЗ ПСВ – Центр 87

2.5.6.1.1. Загальна інформація 87

2.5.6.1.2. Схема інформаційних потоків 87

Схема 87

2.5.6.1.3. Загальний опис функціонування 90

2.5.6.1.4. Динамічні схеми об’єктів підсистеми 91

2.5.7. Специфікація вхідних та вихідних даних підсистеми АЗМЗ ПСВ – Центр 92

2.5.7.1. Вхідні дані 92

2.5.7.1.1. Опис файлів даних страхувальників 92

2.5.7.1.2. Формат файлу: 92

2.5.7.1.3. Опис пакетів квитків 93

2.5.7.2. Вихідні дані 94

2.5.7.2.1. Опис файлів квитків 94

2.5.7.2.2. Опис інформаційних пакетів 94