Евроінтергація
Важливе значення в сучасних міжнародних відносинах має прискорення західноєвропейської інтеграції. Початок цьому процесу поклало підписання у 1957 р. Францією, ФРН, Італією, Бельгією, Голландією та Люксембургом Римського договору про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Цілями ЄЕС проголошувалися:
—поступова ліквідація всіх обмежень у торгівлі між краї-нами-учасницями;
—введення загального митного тарифу для торгівлі поза межами «Спільного ринку»;
—ліквідація перепон для пересування людей, капіталів і послуг між державами ЄЕС;
—спільна політика в галузі транспорту та сільського господарства;
—уніфікація податкових систем держав ЄЕС;
—наближення законодавств країн «Спільного ринку»;
—розробка принципів узгодженої економічної політики.
У лютому 1992 р. у голландському місті Маастріхт 12 країн-учасниць ЄЕС підписали Договір про створення Європейського Союзу, який передбачає постійне поглиблення європейської інтеграції та Заключний акт про фінансово-валютний союз. Згідно з угодою, з 1 січня 1993 р. в рамках «Спільного ринку» передбачалося вільне пересування товарів, послуг, капіталів та громадян. Одночасно створювалася загальноєвропейська інфраструктура у сфері транспорту, енергетики, телекомунікацій. ЄС працює над розробкою спільної оборонної політики в галузі безпеки та запровадженням єдиного європейського громадянства, Європарламент перетворився на повноцінного учасника законодавчого процесу. .У 1999 р. завершилося створення економічного та валютного союзів. Після вирівнювання показників інфляції було засновано єдиний Європейський банк. З 1 січня 1999 р. 11 держав Європейського Союзу (крім Великобританії) запровадили єдину європейську валюту евро. У 2000 р. у цих державах відбулася заміна національних державних одиниць на євро.
З метою підтримки розвитку ринкової економіки східноєвропейських країн у 1990 р. було створено Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).
Упродовж 1994-1996 pp. на вступ до ЄС подалі офіційні заяви ще 10 країн колишньої соціалістичної системи. Після останнього розширення 1 травня 2004 р. до складу Європейського Союзу входить 25 держав, серед яких 3 колишні республіки СРСР: Литва, Латвія, Естонія.
У 90-х pp. змінилася військово-політична стратегія Північноатлантичного блоку. У 1994 р. США в рамках НАТО запровадили програму «Партнерство заради миру», що передбачає поступове зближення з країнами Східної Європи. У 1999 р. до НАТО були прийняті Польща,Чехія,Угорщина, а в 2004 р. ще ряд країн східноєвропейського регіону.
Отже, у 90-х pp. XX ст. — на початку XIX ст. у міжнародних відносинах відбулися радикальні зміни:
—назавжди відійшла в історію «холодна війна» і конфронтація між СІЛА та СРСР;
—почався реальний процес роззброєння, як ядерного, так і інших його видів;
—відбувається врегулювання цілої низки регіональних конфліктів, зростає ефективність миротворчих зусиль ООН у вирішенні цих проблем;
—прискорюється процес міжнародної інтеграції в ряді регіонів світу (Європа, Південно-Східна Азія, Америка) в рамках «великої вісімки».
Проте міжнародна ситуація у посткомуністичну епоху не стала більш стабільною та передбачуваною. Найбільш напруженою і небезпечною сьогодні залишається обстановка на Близькому Сході (Ірак), в колишній Югославії та у ряді держав колишнього Радянського Союзу (Грузія, Вірменія, Азербайджан, Таджикистан та ін.) Для вирішення гострих конфліктних ситуацій та проблем тероризму в цих регіонах необхідні спільні зусилля всіх зацікавлених сторін і міжнародних миротворчих організацій, насамперед ООН.