Карибська криза

Менше ніж через рік світ знову опинився на межі ядерної катастрофи у зв´язку з Карибською кризою. СРСР у 1962 р. почав розміщувати на Кубі ракети середнього радіусу дії. їх виявила аерофоторозвідка з американського літака «У-2». Радянський представник в ООН намагався заперечити факт наявності на острові радянських ракет, після чого американці влаштували там фотовиставку.

Частина американських військових вимагала рішучих дій для нанесення ракетно-бойового удару по Кубі. Однак президент Дж. Кеннеді, один з найбільш прагматичних політиків того часу, вирішив обмежитися встановленням карантину навколо Куби з 24 жовтня 1962 р. Одночасно радянські та американські війська були приведені у бойову готовність. Ніколи раніше небезпека ядерної війни не ставала настільки реальною, як у ці дні.

Здоровий глузд у цей критичний момент знову взяв гору над амбіціями. 27-28 жовтня в результаті обміну посланнями між Дж. Кеннеді та М. Хрущовим обидві сторони пішли на компроміс. СРСР погодився на евакуацію з острова ракет в обмін на скасування США карантину та надання гарантій безпеки Кубі.

Карибська криза мала серйозні політичні наслідки.

Вона реально показала, що в умовах ядерно-ракетного протистояння неможливо гарантувати безпеку будь-якої держави лише військовими засобами, а також підтвердила необхідність нового політичного мислення для тих, від кого залежить доля всієї планети у критичні моменти історії.

Провідні вчені світу — Б. Рассел, Ф. Жоліо-Кюрі, Е. Бурон, А. Ейнштейн ще в 1955 р. обґрунтували необхідність нового політичного мислення в ядерну епоху. Ці думки вони виклали у спеціальному маніфесті. Однак політики усвідомили це далеко не відразу. Карибська криза була для них своєрідною «шоковою терапією».

Уже через рік 5 серпня 1963 р. у Москві міністри закордонних справ СРСР, США та Великобританії підписали Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою. Ще раніше, 30 червня 1963 p., між СРСР та США була досягнута угода про встановлення лінії прямого зв´язку для використання її головами урядів у надзвичайних ситуаціях. Важливе значення мав також ухвалений у 1968 р. Генеральною Асамблеєю ООН Договір про розповсюдження ядерної зброї, підписаний одночасно в Москві, Лондоні та Вашингтоні.

У 70-х pp. у міжнародних відносинах настає період розрядки. До основних причин його слід віднести:

—між США та СРСР на межі 70-х pp. було встановлено військово-стратегічний паритет (рівновагу сил);

—в результаті низки гострих політичних криз і небезпечних регіональних конфліктів керівництво обох наддержав переконалося у згубності «балансування» на грані війни.

Розрядка почалася з нормалізації відносин у Європі. У 1970-1973 pp. була укладена низка договорів між ФРН, СРСР, Польщею, Чехословаччиною, НДР про визнання повоєнних кордонів у Європі і встановлення нормальних міжнародних стосунків. З вересня 1971 р. країни-переможниці у Другій світовій війні уклали Чотиристоронню угоду по Західному Берліну, за якою він отримав особливий статус. Західний Берлін не повинен був належати ФРН, його зв´язок з навколишнім світом нормалізувався.

Послаблення напруженості в центрі Європи відкрило можливості для підготовки наради по безпеці і співробітництву на континенті. Нарада відбувалася в Гельсінкі в період з 30 липня по 1 серпня 1975 р. — керівники 33 європейських держав, а також США і Канада підписали заключний акт Наради, серцевиною якого є Декларація принципів, якими дер-жави-учасниці будуть керуватися у взаємних відносинах.

Декларація включає такі принципи:

—повага до суверенітету;

—незастосування сили чи загрози силою;

—непорушність кордонів;

—територіальна цілісність держав;

—мирне врегулювання спорів;

—невтручання у внутрішні справи;

—повага прав людини й основних свобод;

—рівноправність і право народів розпоряджатися власною долею;

—співробітництво між державами;

—добросовісне виконання зобов´язань по міжнародному праву.

Крім Декларації було прийнято такі документи, як «Співробітництво в галузі економіки, техніки, навколишнього середовища». «Співробітництво у гуманітарних та інших областях», «Питання безпеки і співробітництва у Середземномор´ї», «Документ про заходи зміцнення довіри і деякі аспекти безпеки і роззброєння» та ін.

Гельсінська нарада 1975 р. стала переломною подією періоду розрядки, заклавши принципи нових міждержавних відносин. Навіть повернення до конфронтації на початку 80-х pp. не змогло перекреслити значення гельсінського процесу.

Одночасно з поглибленням розрядки в Європі відбулася нормалізація радянсько-американських відносин. У травні 1972 р. відбувся візит президента США Р. Ніксона до СРСР, у ході якого були прийняті «Основи взаємовідносин між СРСР та США», Договір про обмеження системи протиракетної оборони. Уперше дві наддержави уклали угоду про заходи щодо обмеження стратегічних і наступальних озброєнь (ОСО-1). Під час візиту Л. Брежнєва до США у червні 1973 р. керівники двох держав підписали угоду про запобігання ядерної війни. Важливе значення мало укладення у червні 1979 р. у Відні договору ОСО-2, за яким встановлювалися обмеження на сумарну кількість стратегічних наступальних озброєнь (міжконтинентальні балістичні ракети, балістичні ракети підводних човнів та ракети повітряного базування на бомбардувальниках). Однак ратифікація договору в США була зірвана у зв´язку з новим загостренням міжнародного становища наприкінці 70-х pp.

На початку 80-х pp. у міжнародних відносинах знову посилюється конфронтація між СРСР та США. В Європі обидва блоки здійснюють модернізацію ракет середньої дії і додатково розміщують нові пускові установки (Радянський Союз — СС-19, СС-20, США — «Першінги» та «Томагавки»). У грудні 1979 р. радянські війська здійснюють вторгнення в Афганістан, що призвело до значного падіння міжнародного авторитету СРСР. Радянсько-американське суперництво посилюється в Анголі, Ефіопії, Кампучії, Сальвадорі, Нікарагуа, на Близькому Сході.

У 1983 р. президент США Р. Рейган оголосив про так звану стратегічну оборонну ініціативу — початок створення над Америкою «космічного щита». Радянський Союз назвав її «програмою зоряних воєн» і зі свого боку також активізував космічні військові дослідження. Стосунки ще більше ускладнилися після збиття над Сахаліном за наказом радянського командування корейського пасажирського літака «Боїнг-747» 1 вересня 1983 р. (загинуло 269 осіб).

У другій половині 80-х pp. міжнародна обстановка почала поступово змінюватися. У Радянському Союзі нове керівництво на чолі з М. Горбачовим проголосило політику перебудови, зокрема у зовнішніх відносинах, а також необхідність утвердження нового мислення у міжнародних стосунках. Найважливіше значення мало визнання політиками в Кремлі пріоритету загальнолюдських інтересів над класовими. Американська адміністрація Р. Рейгана належним чином оцінила зміни в радянській зовнішній політиці. У результаті кількох зустрічей на найвищому рівні та інтенсивних переговорів у 1987 р. було укладено перший договір про ліквідацію ядерних озброєнь — ракет середньої та малої дальності. Одночасно у низці «гарячих точок» (Нікарагуа, Афганістан, Кампучія та ін.) було проголошено курс на примирення та пошуки розв´язання спірних питань за столом переговорів.

14 квітня 1988 р. у Женеві була укладена угода про врегулювання конфлікту в Афганістані. Афганістан та Пакистан заявили про невтручання у внутрішні справи один одного, про відмову від інтервенції та про добровільне повернення біженців. СРСР і США підписали Декларацію про міжнародні гарантії угоди та меморандум взаєморозуміння. 315 травня 1988 р. по 15 лютого 1989 р. тривав вивід радянських військ з Афганістану.

1990 р. знаменував собою остаточне закінчення періоду «холодної війни». Уже на початку року в лютому країни-переможниці в Другій світовій війні домовилися про створення переговорного механізму 2+4 - (ФРН, НДР) + (США, СРСР, Великобританія, Франція) для вирішення проблем об´єднання Німеччини.У результаті переговорів 12 вересня 1990 р. у Москві було укладено Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини, за яким:

—кордонами об´єднаної Німеччини визнаються кордони ФРН та НДР;

—Німеччина не має ніяких територіальних претензій до своїх сусідів;

—Німеччина відмовляється від ядерної, біологічної, хімічної зброї;

—збройні сили Німеччини скорочуються за 3-4 роки до 370 тис;

—радянські війська мають бути виведені з Німеччини на кінець 1994 p.;

—СРСР погожується на входження об´єднаної Німеччини у НАТО.

19-21 листопада 1990 р. відбулася зустріч країн-учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) на найвищому рівні, що проходила в Парижі. У ході зустрічі прийнято Паризьку хартію для нової Європи, де знову підтверджено необхідність дотримання країнами-учасницями НБСЄ гельсінських принципів. Вирішено проводити регулярні політичні консультації, створити постійні органи загальноєвропейської взаємодії (секретаріат НБСЄ, бюро по вільних виборах, центр по відверненню конфліктів). Члени двох військово-політичних блоків — НАТО та Варшавського Договору — підписали Спільну декларацію, в якій проголосили, що вони більше не вважаються ворогуючими. Укладено було угоду про радикальне скорочення звичайних збройних сил в Європі.

Одночасно з розвитком загальноєвропейського процесу відбувались переговори між СРСР та США про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО). В кінці травня — на початку червня 1990 р. під час візиту М. Горбачова до США були погоджені основні положення цього договору, а також укладено договір про ліквідацію переважної частини хімічної зброї і відмову від її виробництва.

Після розпаду СРСР учасниками договору СНО-1 стали Росія, Україна, Казахстан і Білорусь, які уклали 23 травня 1992 р. в Лісабоні угоду про те, що за 7-річний строк на території трьох останніх з перерахованих держав не повинно взагалі існувати ніякої ядерної зброї. На основі цих домовленостей президент Росії Б. Єльцин та США Дж. Буш у Вашингтоні в червні 1992 р. підписали текст договору СНО-1, за яким США та держави колишнього СРСР скорочують стратегічні наступальні озброєння на 50% (5000-6000 одиниць зарядів) протягом 7 років. З січня 1993 р. в Москві Б. Єльциним та Дж. Бушем був укладений новий договір СНО-2 про скорочення удвічі стратегічних наступальних озброєнь до рівня договору СНО-1. Учасниками цього договору були лише Росія і США, оскільки передбачалось, що після виконання домовленостей СНО-1 Україна, Казахстан та Білорусь стануть без´ядерними державами.