26. Взаємодія гроші- дохід

Перша стаття Фрідмена починається з розмежування „номінальних” і „реальних” економічних показників. У моделях кейнсіанського типу ці відмінності ігноруються завдяки передумові про постійність загального рівня цін. Для монетаристів же ця відмінність має критично важливе значення, бо з ним пов'язаний специфічний механізм „підстроювання” фактичних і бажаних величин.

Головна увага в моделі Фрідмена приділяється реакції господарських агентів на зміну ринкових цін. Коливання цін зачіпають попит на касові залишки, які орієнтовані не на номінальну кількість грошових одиниць, а на фактичну величину їх купівельної сили. Емісія грошей, згідно кількісної теорії, автоматично змінює рівень цін, і відповідно, реальну купівельну силу грошей. Учасники обороту відповідають на це накопиченням або, навпаки, посиленою витратою грошей на придбання товарів або фінансових активів. Все це, кінець кінцем, відбивається на величині номінального доходу в поточних цінах.

Третій шлях (Фрідмена)

У 1972 р. Фрідмен виступив з статтею, де запропонував змінений варіант монетарної моделі. Він назвав свій підхід „третім шляхом”, підкреслюючи його відмінності як від традиційної кількісної теорії, так і від кейнсіанської моделі. Фрідмен викладає тут свою „монетарну теорію номінального доходу”, одна з цілей якої - усунути ділення доходу на ціновий і фізичний компоненти, інакше кажучи, повністю зняти проблему, яка не може бути вирішена в рамках його підходу. З цією метою пропонується особливе трактування „бракуючого рівняння”. Якщо кейнсіанський підхід пов’язаний з передумовою негнучких цін, а традиційна кількісна теорія - з незмінністю „реального” продукту, то „третій шлях” ґрунтується на фіксації третього, ключового параметра - норми відсотка. Фрідмен вводить допущення про „одиничну еластичність” попиту на гроші по відношенню до реального доходу. Цей крок, на його думку, дозволяє усунути ціни і реальний дохід, „як самостійні змінні в рівняннях грошового сектора ”, оскільки в цьому випадку попит на касові залишки однаково реагує і на зміни цін, і на зміни фізичного об’єму товарної пропозиції, і ці параметри можна об’єднати. Рівняння попиту на гроші набуває наступного вигляду:

Потім вводиться умова екзогенності пропозиції грошової маси: M^S=M(t).(2)

Рівновага грошового сектора характеризується рівністю: M^D=M^S.

Але головна мета Фрідмена пов’язана з нормою відсотка. Він використовує ідею І.Фішера, що поточна норма відсотка складається з двох компонентів - „реального” відсотка (р) і темпу зміни цін (I / P)(dP/dt) або .

Далі, виходячи з кейнсіанської ідеї про роль очікувань при визначенні довгострокової норми відсотка, Фрідмен робить висновок, що поточний відсоток рівний антиципаційному реальному відсотку, скоректованому на темп інфляції:

Антиципаційний темп інфляції можна виразити як різницю між очікуваними темпами зростання номінального (j*) і реального (g*) доходу. В цьому випадку:

Вводиться ще одне довільне допущення, що – це величина постійна ( ):

Після вказаних перетворень поточна норма відсотка залежить від константи (k₀) і очікуваного темпу зміни номінального доходу. Останній вводиться в модель екзогенно; він мало змінюється, бо в монетарному трактуванні очікування формуються адаптивно, з урахуванням минулих значень змінних.

В остаточному вигляді модель номінального доходу приймає наступний вигляд: M^D = ,(7)

M^S=M(t), (8) M^D=M^S,(9) r = k₀ + (10)

Перші три рівняння можна перетворити в рівняння кількісної теорії: (11)

де V- швидкість оборотності грошей. Фрідмен стверджує, що рівняння (6) і (7) є „системою, яка дозволяє визначити рівень номінального доходу в будь-який момент часу”. Дійсно, якщо підставити в рівняння (7) значення r, то отримаємо: (12)

Згідно цієї формули, рівень номінального доходу визначається трьома змінними - Але - константа, а величина у* відповідно до адаптивної моделі формування очікувань мало змінюється, то в результаті залишається лише одна незалежна змінна - М. Отже, можна зробити висновок, що „Гроші визначають дохід” без якої-небудь участі „реального” сектора господарства.