15. Динаміка державного боргу і сеньоражу. Рівняння динаміки суспільного боргу.

Ринок державних цінних паперів в умовах перехідної економіки суттєво відрізняється від відповідного сегмента фінансового ринку в країнах вільної конкуренції.

В загальному випадку спроможність держави щодо реалізації свого права монополіста в умовах розвинутого фінансового ринку суттєво обмежена кількома чинниками.

По-перше, частка державного сегмента ринку боргів хоч і суттєва, але порівнянна з часткою приватних боргів.

По-друге, місткість ринку акцій приблизно дорівнює місткості ринку сукупних боргів, і ясно, що держава не може безпосередньо впливати на формування дохідності акцій.

По-третє, практично неможливо ізолювати зовнішню компоненту боргів, оскільки на сучасному дерегульованому фінансовому ринку резиденти й нерезиденти діють практично в рівних умовах. Отже, чинники дохідності формуються й визначаються ринком спільно, а відмінності в доходах залежать лише від відмінності між конкретними інструментами, особливостей оподаткування й ринкової вартості ризику.

Зазначимо, що різка асиметрія фінансового ринку в перехідний період полягає у практично повній відсутності ринку приватних боргів і закладених, а також слаборозвинутих ринках кредитів і акцій та у суттєвих обмеженнях на діяльність нерезидентів. Домінування сегмента державних цінних паперів має своїм наслідком яскраво виражений ринок продавця, в ролі котрого уряд диктує ціну чи дохідність облігацій, визначаючи не лише пропозицію, а й впливаючи на формування попиту на борги.

Зазначені особливості фінансового ринку в перехідний період покладені в підґрунтя моделі поведінки уряду й приватних інвесторів на ринку державних боргів.

Рівняння зростання суспільного боргу чи приватного багатства має вигляд: (1)

де — обсяг сеньйоражу чи емісії грошей у номінальному вираженні; — обсяг додаткового розміщення на вільному ринку державних боргових зобов’язань; P(G – T) — дефіцит державного бюджету в номінальному вираженні; G — бюджетні витрати в реальному вираженні; T — реальні податки, що не змінюють обсягів випуску; RB — обсяг обслуговування державного боргу за ставкою номінального відсотка R > 0.

Якщо ввести змінні щодо реальних значень грошових балансів і реальної вартості боргу , вважаючи їх диференційованими функціями часу, то рівняння (1) перепишеться як (2)

де — обсяг реального сеньйоражу; r = R –  — реальна безризикова ставка відсотка за державними борговими зобов’язаннями; — темпи фактичної інфляції чи інфляційних очікувань.

З одного боку, держава постає як монопольний емітент боргових зобов’язань — грошей й облігацій. З іншого боку, сукупність великої кількості приватних інвесторів конкурує на фінансовому ринку, формуючи попит на державний борг.

Приватні інвестори формують свої портфелі з реальних грошових балансів і негрошових активів, у даному випадку державних облігацій. Однак простий портфельний підхід непридатний до даної ситуації, оскільки абсолютно нераціонально набувати активи з від’ємною дохідністю. Отже, необхідно розглядати проблему «ліквідності», наприклад, через включення змінної грошей у функцію корисності типового інвестора.