Формулювання назви наукової праці

Вибір теми завершується формулюванням назви дисертаційного дослідження.

Назва дисертації має бути якомога коротшою (7 слів ± 2 слова), адекватно відображати її зміст, відповідати обраній спеціальності та суті вирішуваної проблеми (завдання). Вона повинна вказувати на мету (предмет) дисертаційного дослідження і його завершеність.

Назва наукової праці може коригуватися, особливо після завершення наукового дослідження. Вона підлягає самоперевірці з боку здобувача, а також аналізу опонентів, провідної установи, організації, де виконана робота, експертної комісії спеціалізованої вченої ради.

Аналіз дисертації здійснюється за двома аспектами:

• на відповідність меті, завданням, науковим результатам і висновкам дисертації;

• на відповідність паспорту спеціальності.

Згідно з першою вимогою назва наукової праці має обов’язково містити в концентрованому вигляді об’єкт і предмет дослідження, основний науковий результат або узагальнене визначення вирішуваної наукової проблеми, інколи зазначати галузь використання.

З кожної спеціальності є так званий паспорт спеціальності, який розробляється спеціалізованою вченою радою і затверджується ВАК України. В паспорті спеціальності вказуються її шифр і назва, а також галузі наук, за якими присуджуються наукові ступені (історичні педагогічні, технічні тощо). Завдання полягає в тому, щоб назва дисертації відповідала за змістом спеціальності і галузі науки.

Остаточно назва наукової праці формулюється в кінці роботи над нею.

Мета і завдання дослідження

Після формулювання наукової проблеми і доказу того, що та частина цієї проблеми, яка є темою наукової роботи, ще не була розроблена та висвітлена в спеціальній літературі, формулюють мету роботи і завдання, які мають бути вирішені відповідно до цієї мети.

Мета дослідження – це поставлена кінцева мета, кінцевий результат, на досягнення якого спрямоване дослідження. Вона повинна узгоджуватися з назвою роботи і містити не тільки очікувані її результати, а й вказувати, на яких наукових передумовах вона базується, чим і як досягається (із залученням яких наукових гіпотез, ідей, явищ, законів та ін.).

Між метою і кінцевим результатом дослідження має бути тісний зв’язок. Поставленої мети обов’язково треба досягти. І неодмінно перевірити, чи чітко визначене досягнення мети у висновках.

Завдання дослідження не повинні бути глобальними, такими, що претендують стати темами окремих наукових праць. Вони повинні „працювати” на мету наукової праці. Не слід захоплюватись їх кількістю, це призводить до громіздкості роботи й неповного їх вирішення. Треба ставити як прикладні, так і теоретичні завдання (уведення до наукового обігу нових понять, розкриття їх сутності і змісту, розробка критеріїв і показників оцінки ефективності, принципів, умов і факторів, експериментальна перевірка, підготовка методичних рекомендацій для їх використання на практиці і та ін.).

Завдання дослідження формулюються у формі переліку дій: „вивчити..”, „проаналізувати...”, „встановити..., вияснити..., обґрунтувати...” та ін. Формулювати завдання слід якомога ретельніше, оскільки опис їх вирішення становитиме зміст розділів і підрозділів наукової роботи. Це важливо і тому, що назви таких розділів роботи мають відповідати конкретним завданням і результатам дослідження. Мети і завдань дослідження, а також головного результату треба обов’язково досягнути.

Про досягнення мети слід зазначати у висновках наукової праці, про вирішення конкретних завдань засвідчити висновками до відповідних розділів дослідження.

Якщо мета і завдання дослідження сформульовані неточно, це свідчить про недостатнє осмислення здобувачем головного наукового результату, до якого він прагне.