Висновок

У ході історії і процесі розвитку самої педагогічної науки розуміння тео-рії та практики виховання зазнало істотних змін. Починали дослідити феномен виховання перш за все з позицій соціальної функції, часом навіть ототожнювали з соціалізацією, що неправомірно. Отже, сьогодні виховання розуміють як: • передачу соціального досвіду і світової культури; • виховний вплив на людину, групу людей або колектив (пряме і непряме, опосередковане); • організацію способу життя і діяльності вихованця; • виховне взаємодія вихователя і вихованця; • створення умов для розвитку особистості вихованця, тобто надання йому допомоги і підтримки в разі сімейних проблем, труднощів у навчанні, спілкуванні чи професійної діяльності. Різні підходи до визначення сутності виховання підкреслюють практи-чний складність і багатогранність цього явища. У цілому виховання являє собою виховний акт, основними складовими якого є вихователь (група вихователів) і вихованець (група вихованців), вищезазначений процес і умови його протікання. Структура виховного процесу розкривається через єдність мети змісту способів досягнення результату. Організація виховного процесу та реалізація його цілей можуть здійсню-ствляться в умовах сім'ї, школи, вузу, музею, партійної фракції, вуличного середовища, підприємства, зони ув'язнення. У вихованні, як багатофакторному процесі, особливо значущі групи об'єктів-тивних і суб'єктивних умов. Оскільки вищезазначений процес реалізується в системі відносини "людина-людина», остільки в ньому велика частка взаємної суб'єктивної залежності вихователя і вихованця. Тому так складно встановлювати закономірності виховання. Історична і світова практика показують, що головна мета виховання визначається як формування всебічно і гармонійно розвиненої людини, підготовленого до самостійного життя і діяльності в сучасному суспільстві, здатного розділяти і примножувати цінності останнього в майбутньому. З метою гармонійного та всебічного розвитку людини здійснюють розум-ного, моральне, трудове, естетичне, фізичне, правове, громадянське, економічне, екологічне виховання. У якості його результатів виступають особистісні новоутворення, пов'язані з усвідомленням і зміною системи світогляду, ціннісних відносин, що дозволяють вибирати спосіб життя і стратегію поведінки, орієнтуватися в мові сучасної культури. Тобто в людському та соціальному просторі «добра-зла», «істини-брехні», «прекрасного-потворного», «чесності-безпринципності», «любові-ненависті», «дружби-зради», «прав і обов'язків» завжди залишатися людиною. Одні й ті ж виховні завдання можуть бути вирішені різними способами. Ефективність рішення виховної завдання залежить від багатьох чинників, але в першу чергу від: • логіки сукупного застосування методів, прийомів і виховних засобів; • індивідуально-особистісних особливостей вихованця і вихователя; • умов і обставин, в яких здійснювався виховний акт. Насправді методи і засоби виховання застосовуються у взаємозв'язку. Таке поєднання можливе в контексті як комплексу, так і окремої виховної ситуації. Наприклад, у межахвиховної роботи батьків, членів трудового (учнівського, студентського) колективу і в ході виховної діяльності професіоналів у спеціальних установах.