2. Теорії виховання

Поняття «виховання» є одним із центральних у педагогічній науці. В історії педагогіки спостерігалася зміна панівних у різні періоди теорій виховання, серед яких в першу чергу виділяються теорія авторитарного виховання, теорія вільного виховання і гуманістична концепція виховання. Теорія авторитарного виховання, що виникла і домінувала у період Середньовіччя, розглядала дитини, учня як об'єкт, яким слід керувати, визначаючи його поведінку виходячи з жорстко заданих, навмисно обмежують його соціальних норм (І. Ф. Гербарт). Основними виховними прийомами в цій концепції вважалися: загрози, нагляд, накази і заборони. Протилежні педагогічні уявлення, цілі та методи лежать в основі з'явилася у XVIII ст. теорії вільного (стихійного) виховання, яка передбачає повагу до особистості дитини, прагнення не обмежувати, а стимулювати в процесі виховання природний хід особистісного розвитку (Ж. Ж. Руссо). І хоча сьогодні можна зустріти педагогічні системи, побудовані на одній з цих двох полярних теорій виховання, проте все більше місце в педагогічній теорії та практиці стала займати сучасна гуманістична концепція виховання. У гуманістичної традиції розвиток особистості розглядається як процес взаємопов'язаних і співставні змін у двох планах: внутрішньому (спрямованість «на себе») і зовнішньому (спрямованість «на інших»). І якщо внутрішній план розвитку особистості характеризується психофізичної індивідуальністю і проявляється в саморегуляції, самоорганізації і самопізнанні, то зовнішній (соціальний) план формується і визначається глибиною і темпами прилучення особистості до соціальних цінностей, рівнем придбаних на їх основі особистісних якостей у процесі самореалізації та самоствердження. Певне поєднання взаємопов'язаних внутрішнього і зовнішнього планів складає особистісну гармонію, яка і є метою гуманістичного виховання, в якості моделі якого виступає ідеал всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Створення умов для розвитку та самореалізації через побудову ідеального Я і рух до такого ідеалу - завдання гуманістичного виховання. Розглядаючи розвиток як безперервний процес, гуманістична педагогіка стверджує, що чим гармонійніше буде загальнокультурний, морально-етичне та професійний розвиток, тим більш творчим і соціально адаптивним буде людина. Тому принципи безперервності і наступності є провідними в системі принципів гуманістичного виховання. Це співвідноситься з положенням Л.С. Виготського про необхідність орієнтуватися в педагогічному процесі «на зону найближчого розвитку». Гуманістична концепція виховання дозволяє осмислити людину як унікальне явище природи, визнати пріоритетність розвитку його індивідуальності, зрозуміти співвідношення між свободою вибору особистістю в самореалізації і цілеспрямованим впливом на неї суспільства.

3. Напрями виховання

Напрямок виховання визначається єдністю цілей і змісту. За цією ознакою виділяють розумовий, моральне, трудове, фізичне та естетичне виховання. У наш час формуються нові напрями вос-живильної роботи - цивільне, правовий, економічний, екологічний. Розумове виховання орієнтоване на розвиток інтелектуальних здібностей, людини, інтересу до пізнання навколишнього світу і себе. Воно передбачає: • розвиток сили волі, пам'яті і мислення як основних умов пізнавального та освітнього процесів; • формування культури навчального та інтелектуальної праці; • стимулювання інтересу до роботи з книгою і новими інформаційними технологіями; • а також розвиток особистісних якостей - самостійності, широти кругозору, здатності на творчості. Завдання розумового виховання вирішуються засобами навчання і освіти, спеціальними психологічними тренінгами і вправами, бесідами про вчених, державних діячів різних країн, вікторинами і олімпіадами, залученням до процесу творчого пошуку, дослідження та експерименту. Для розкриття змісту морального виховання важливо згадати такі поняття, як мораль, етика, моральність. Мораль у прямому значенні цього слова розуміється як звичай, вдача, правила. У залежності від того, як освоєна і прийнята людиною мораль, якою мірою він співвідносить свої переконання і поведінки з діючими моральними нормами і принципами, можна судити про рівень його моральності. Тобто моральність - це особистісна характеристика, що об'єднує такі якості і властивості, як доброта, порядність, чесність, правдивість, справедливість, працьовитість, дисциплінованість, колективізм. Ці якості регулюють індивідуальну поведінку людини. Завдання і зміст морального виховання молодого покоління визна-чаються за допомогою етичних вимог суспільства. У письмовій традиції че-ловечества основні постулати моральної поведінки людини були представлені в Біблії і Корані. В якості основних завдань етичного виховання виділяють: • накопичення морального досвіду і знань про правила суспільної поведінки (у сім'ї, на вулиці, в школі та інших громадських місцях); • розумне використання вільного часу та розвиток моральних якостей особистості, таких як уважного та дбайливого ставлення до людей; чесності, терпимості, скромності і делікатності; організованості, дисциплінованості і відповідальності, почуття обов'язку і честі, поваги людської гідності, працьовитості та культури праці, дбайливого ставлення до національного надбання. У повсякденному житті можна спостерігати факти відхилення людини від морально-етичних принципів. Основними критеріями морального людини є його моральні переконання, моральні принципи, ціннісні орієнтації, а також вчинки по відношенню до близьких і незнайомим людям. У процесі морального виховання широко застосовуються такі методи, як переконання та особистий приклад, рада, побажання і схвальний відгук, позитивна оцінка дій і вчинків, суспільне визнання досягнень та гідності людини. Також доцільно проведення етичних бесід та диспутів на прикладах художніх творів і практичних ситуацій. Одночасно спектр морального виховання припускає як громадський осуд, так і можливість дисциплінарних та відстрочених покарань. Головними завданнями трудового виховання є: розвиток і підготовка, сумлінного, відповідального і творчого ставлення до різних видів трудової діяльності, накопичення професійного досвіду як умови виконання найважливішої обов'язки людини. Для вирішення вищезазначених завдань використовують різні прийоми і засоби: • організацію спільної праці вихователя і вихованця; • пояснення значимості певного виду праці на користь сім'ї, колективу співробітників і всього підприємства, Вітчизни; • матеріальне і моральне заохочення продуктивної праці та прояви творчості; • знайомство з трудовими традиціями сім'ї, колективу, країни; • гурткові форми організації праці за інтересами (технічної творчості, моделювання, театральної діяльності, кулінарії); • вправи з вироблення трудових навичок при виконанні конкретних операцій (навичок читання, лічби, письма, користування комп'ютером; різних ремонтних робіт; виготовлення виробів з дерева та металу); • творчі конкурси та змагання, виставки творчих робіт і оцінка їх якості; • тимчасові і постійні домашні доручення, чергування по класу в школі, виконання покладених обов'язків у трудових бригадах; • систематичне участь у суспільно-корисній праці, навчання з техніки і прийомів організації професійної діяльності; • контроль за економією часу та електроенергії, ресурсами; • облік і оцінка результатів праці (якості, термінів і точності виконання завдання, раціоналізації процесу та наявність творчого підходу); • спеціальна професійна підготовка до трудової діяльності (інженера, вчителя, медика, оператора, бібліотекаря, сантехніка). Мета естетичного виховання - формування у школярів уміння сприймати, відчувати, розуміти і творити красу, прагнення до морально-естетичному ідеалу всебічного розвитку особистості. Естетичний розвиток, на яке спрямоване естетичне виховання, - це організований процес становлення в дитині природних сил, що забезпечують активність естетичного сприйняття, думки і образного мислення, а також формування духовних потреб. Основним положенням теорії естетичного виховання є твердження про провідну роль організованого педагогічного впливу по відношенню до спонтанного розвитку дітей у їх естетичному становленні. Засобами вирішення завдань естетичного виховання перш за все є твори мистецтва і специфічний аналіз їх інтелектуально-емоційного сприйняття; організація самостійноїтворчої діяльності дітей; навколишнє середовище (природний і предметний світ, побутова культура), естетика всього дитячого життя. Особливе місце серед навчальних дисциплін займають предмети художнього циклу (література, музика, образотворче мистецтво). Виховне значення має естетична організація праці привабливе оформлення класних кімнат, аудиторій та освітніх установ, художній смак, що виявляється в стилістиці одягу учнів, студентів та викладачів. Це відноситься і до соціального ландшафту повсякденному житті. Як приклад можуть послужити чистота під'їздів, озеленення вулиць, оригінальний дизайн магазинів і офісів. Основними завданнями фізичного виховання є: правильне фізичний розвиток, тренування рухових навичок і вестибулярного апарату, різні процедури загартовування організму, а також виховання сили волі і характеру, спрямоване на підвищення працездатності людини. Організація фізичного виховання здійснюється за допомогою занять фізичними вправами вдома, у школі, вузі, у спортивних секціях. Вона припускає наявність контролю за режимом навчальних занять, праці та відпочинку (гімнастики і рухливих ігор, туристичних походів і спортивних змагань) та лікарсько-медичної профілактики захворювань підростаючого покоління. Для виховання фізично здорової людини надзвичайно важливе дотримання елементів повсякденного режиму: тривалий сон, калорійне харчування, продумане поєднання різних видів діяльності. Громадянське виховання передбачає формування у людини відповідального ставлення до родини, до інших людей, до свого народу і Батьківщині. Громадянин повинен сумлінно виконувати не лише конституційні закони, а й професійні обов'язки, робити свій внесок у процвітання країни. У той же час він може відчувати відповідальність за долю всієї планети, якій загрожують військові або екологічні катастрофи, і ставати громадянином світу. Економічне виховання - це система заходів, спрямована на розвиток еко-мічного мислення сучасної людини в масштабах своєї сім'ї, виробництва, всієї країни. Даний процес передбачає не тільки формування ділових якостей - ощадливості, підприємливості, ощадливості, а й накопичення знань, що стосуються проблем власності, систем господарювання, економічної рентабельності, податкового оподаткування. Екологічне виховання грунтується на розумінні невиліковним цінності природи і всього живого на Землі. Воно орієнтує людину на дбайливе ставлення до природи, її ресурсів і корисних копалин, флорі і фауні. Кожна людина повинна взяти посильну участь у запобіганні екологічної катастрофи. Правове виховання передбачає знання своїх прав і обов'язків і відповідальність за їх недотримання. Вона орієнтована на виховання шанобливого ставлення до законів і Конституції, прав людини і на критичне ставлення до тих, хто переступає останні.