4. Виховання як процес

Структура виховного процесу являє собою взаємозв'язок основних елементів: цілей і змісту, методів і засобів, а також досягнутих результатів. Виховання є багатофакторним процесом. На нього впливають природне середовище, життєвий світ і ієрархія суспільних цінностей; сім'я, школа і вуз, дитячі та молодіжні організації; повсякденна і професійна діяльність, мистецтво і засоби масової інформації. Серед різноманіття виховних чинників виділяють дві основні групи: об'єктивну ісуб'єктивну. До групи об'єктивних факторів відносяться: • генетична спадковість і стан здоров'я людини; • соціальна і культурна належність родини, що надає вплив на його безпосереднє оточення; • обставини біографії; • культурна традиція, професійний і соціальний статус; • особливості країни і історичної епохи. Групу суб'єктивних факторів складають: • психічні особливості, світогляд, ціннісні орієнтації, внутрішні потреби та інтереси як вихователя, так і воспитуемого; • система відносин з соціумом; • організовані виховні впливу на людину з боку окремих людей, груп, об'єднань і всієї спільноти. У ході історії виникла потреба в осмисленні процесу виховання, визначення його специфіки. А саме в уточненні цілей виховання та рівнів їх реалізації; специфіці засобів і видів виховання. Цілі виховання - це очікувані зміни в людині (або групі людей), здійснені під впливом спеціально підготовлених і планомірно проведених виховних акцій і дій. Процес формулювання таких цілей, як правило, акумулює гуманістичне ставлення вихователя (групи або всього суспільства) до особистості воспитуемого. В якості критеріїв оцінки вихованості людини приймають: • «добро» як поведінка на благо іншої людини (групи, колективу, суспільства в цілому); • «істину» як керівництво при оцінці дій і вчинків; • «красу» у всіх формах її прояву і творення. Міра вихованості людини визначається наступними критеріями: широтою і висотою сходження людини до згаданих цінностей; ступенем орієнтації в правилах, нормах, ідеалах і цінностях суспільства і мірою керівництва ними у вчинках і діях, а також рівнем придбаних на їх основі особистісних якостей. Про вихованості людини можна судити за численними показниками: по зовнішності, мови, манері поведінки в цілому і характерним окремим вчинків, за ціннісними орієнтаціями, по відношенню до діяльності та стилю спілкування. Будь-яка виховна задача вирішується через ініціювання вихователем активних дій вихованця. Таким починанням може стати, наприклад, ви-конання фізичної вправи або рішення навчальної задачі, сприйняття ху-дожественного твору чи прибирання квартири, подолання страху або шкідливої звички. Успішність виховної акції як єдності виховної мети-змісту (засобів і способів досягнення мети) проявляється як підвищення ступеня автономної активності вихованця. Таким чином, у спільно-розподіленої діяльності здійснюється перехід від позиції «на рівних» до позиції розширення прав вихованця, передачі йому повноважень та обов'язків. Починаючи самостійну діяльність, прагнучи до самовдосконалення, вихованець може розраховувати на допомогу і підтримку вихователя. Виховний процес у цілому і в рамках окремого напрямку можна спостерігати або організовувати на кількох рівнях (В. І. Гинецинський). Перший, так званий соціетарний рівень дає уявлення про виховання як постійної функції суспільства на будь-якій стадії його розвитку в контексті загальнозначущої культури, а саме такої сторони життя соціуму, яка пов'язана з трансляцією культури в усіх її формах і проявах молодому поколінню. У Росії виховні цілі цього рівня визначені в законі «Про освіту», в Конституції, в Міжнародній Конвенції про права людини та інших державно-політичних документах, в яких виражена освітньо-виховна політика нашої країни і всього міжнародного співтовариства. Другий, інституційний рівень передбачає реалізацію виховних цілей і завдань в умовах конкретних соціальних інститутів. Тобто організацій та установ, які спеціально створюються для цього. Такими організаціями є дитячі будинки та школи-інтернати, дитячі сади, школи і вузи, будинки творчості і центри розвитку. Третій, соціально-психологічний рівень обумовлює виховання в умовах окремих соціальних груп, асоціацій, корпорацій, колективів. Наприклад, колектив підприємства надає виховний вплив на своїх співробітників, асоціація бізнесменів-на своїх колег, асоціація жінок-матерів загиблих воїнів, виступаючи проти війни, - на державні органи, асоціація педагогів - на розвиток творчого потенціалу педагогів. Четвертий, міжособистісний рівень визначає специфіку виховання як практику взаємодії між вихователем і вихованцями, з урахуванням індивідуально-психологічних та особистісних особливостей останніх. Прикладами такої практики можуть послужити: батьківське виховання, робота соціального психолога і педагога в роботі з дітьми, підлітками і дорослими, виховний вплив вчителя в процесі спілкування з учнями в умовах освітньої системи. П'ятий, інтраперсональний рівень по суті є процесом самовиховання, який здійснюється як виховний вплив людини на самого себе в різних життєвих обставинах. Наприклад, в ситуаціях вибору і конфлікту, в процесі виконання навчальних завдань, у період здачі іспитів або спортивного змагання.