Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження принципів адміністративного права

1.1. Конституційні засади розвитку принципів права України

Зафіксована на конституційному рівні ідея правової державності в Україні втілюється через реалізацію певних принципів, які є визначальними, в тому числі і у сфері права. Принципи правової держави - де найголовніші, найзагальніші закономірності цієї теорії. До них слід віднести:

1.Принцип верховенства права, передбачений ст.8 Конституції України. Він у правовій державі визначає умови життєдіяльності усього соціального організму, тобто порядок створення, існування і функціонування державних органів і громадських організацій, соціальних спільностей, відношення до них, а також між собою окремих громадян, а тому є базовим, найбільш значущим. Завдяки цьому він модифікусться у різних сферах функціонування держави і права, наприклад у правоутворенні, правореалізації, правоохороні. Він також означає, що не держава створює право, а навпаки, право є основою організації і життєдіяльності держави в особі її органів і посадових осіб, інших організацій. А звідси випливає і твердження про те. що не держава надає права і свободи людині, а народ створює право, щоб, насамперед, обмежити ним державну владу. Виходячи з цього вітчизняній юридичній науці і практиці слід по-новому підійти до визначення зовнішнього виразу права, тобто до розуміння закону і загалом законодавства. Цей принцип має свої особливості у сфері економіки, політики, соціального і духовного життя суспільства, що й демонструється у дослідженні.

2. Принцип розподілу влад зафіксований у ст. 6 Конституції України. В теорії правової держави він являє собою певну модель побудови державного апарату. Проте практичне її втілення в державному будівництві України вносить свої зміни у принцип розподілу влад. Адже у демократичній правовій державі влада належить народу, який є її єдиним джерелом і носієм, суверенітет влади народу - не основа суверенітету державної влади. Але безумовним є те що, забезпечуючи рівновагу влад у процесі їх функціонування і взаємодії, не можна забезпечити їх цілковиту рівноправність; якась із влад має бути головною. Таке положення, до речі, попередить непотрібну і навіть, як свідчить практика державного життя України, шкідливу боротьбу за першість серед влад. Ми переконані, що такою владою може і повинна виступати влада законодавча в особі представницького органу, або ж, що ще краще, самого народу.

Діяльність Верховної Ради України з огляду на це не можна оцінити однозначно, але її вдосконаленню сприяло б: чітке визначення сфери її дії; поліпшення процедурної регламентації законодавчого процесу; запровадження двопалатної структурно-організаційної моделі парламенту та інші заходи.

Для більш ефективного здійсненения виконавчої влади слід чіткіше визначити правовий статус Президента України; вдосконалити конституційний статус Кабінету Міністрів України. Одне з глобальних завдань майбутньої адміністративної реформи - чіткий розподіл компетенції Кабінету Міністрів Украйни і центральних органів виконавчої влади на користь останніх.

Щодо судової влади, то головне - забезпечити її реальну самостійність і незалежність, як системи органів, що здійснюють правосуддя між різними

суб'єктами суспільства. А для цього слід сконструювати судову владу - як складовий елемент захисту прав, свобод, обов'язків і законних інтересів представників громадянського суспільства. Саме громадянське суспільство повинно формувати, будувати і організовувати діяльність судової влади. У цьому розумінні було б доцільнішим запровадження інституту безпосередніх виборів суддів, після того як, призначені Президентом, вони відпрацюють певний час. До того ж доцільно на конституційному рівні передбачити створення і основи функціонування самостійної контрольно-наглядової влади.

3. Принцип реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина, зосереджений у розділі 2 Конституції України¹. Сутність його у тому, що права, свободи, обов'язки і законні інтереси людини і громадянина повинні бути не тільки продекларовані у законодавчих актах, але й забезпечені і гарантовані всіма соціальними суб’ктами і насамперед державою. Для цього остання повинна створювати зовнішні і внутрішні механізми. А отже, насамперед, потрібно:

• створити єдину Концепцію забезпечення прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина;

• у згаданій Концепції, або ж у іншому законодавчому акті, передбачити шляхи підвищення правової культури посадових осіб, конкретні міри відповідальності за відхід від права, який

найбільш очевидно проявляється в неповазі до прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина;

• активно пропагувати, а можливо навіть і вчити, самих громадян відстоювати свої права, використовуючи правосуддя, можливість звернення до вітчизняних державних органів і міжнародних та національних недержавних органів і організацій;

• реальність прав, свобод, обов'язків і законннх інтересів людини і громадянина безпосередньо залежить від сили (авторитету) держави.

А тому вкрай важливо визначити яку державу ми будуємо, але безумовно одне: вона має бути міцною і демократичною.

Правова форма взаємовідносин держави і суспільства відбивається у визнанні відносно незалежного існування і функціонування правової держави і громадянського суспільства.

Виходячи з теоретичних розробок послідовників громадянського суспільства, а також практичного досвіду у країнах, де і яким воно існує, можна виділити наступні принципи громадянського суспільства, що у більшості випадків випливають або прямо передбачені Конституцією України: свобода та ініціативність особистості (ст. ст. 22, 23, 29 та інші Конституції України); розвиток суспільних відносин у відповідності з фундаментальним принципом кантівської філософії, за яким людина завжди повинна розглядатися як мета і ніколи як засіб (ст. ст. 21, 22 Конституції України); ліквідація відчуженості людини, несприйняття людьми соціально-економічних реформ і перетворень, економічних і політичних структур і інститутів (ст. ст. 34, 35 Конституції України); реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей (ст.24 Конституції України); постійний захист прав і свобод людини і громадянина (ст. 22 Конституції Украйні); плюралізм усіх форм власності (ст.4 Конституції України); існування серед абсолютної більшості населення так званого «середнього прошарку» (ст. 48 Конституції України); плюралізм духовного життя суспільств (ст. 15 Конституції України); офіційна заборона і практична відсутність з боку держави та інших соціальних суб'єктів абсолютної регламентації і будь-якого втручання у приватне життя членів суспільства (ст. 32 Конституції України); існування і функціонування розвинутої соціальної структури; активна участь у всіх сферах суспільного життя недержавних самоврядних людських спільностей (ст.ст. 36-40 Конституції України); розвиток ринкових відносин (ст. 42 Конституції України); визнання і гарантування ідеї верховенства Права; підпорядкування громадянському суспільству демократичної правової соціальної держави².

Навіть загальний аналіз цих принципів у їх співставленні з сучасним економічним, політичним і духовним станом України переконує, що далеко не усі компоненти громадянського суспільства у ній існують. А тому саме на їх створення та розвиток і повинна спрямовуватись діяльність демократичної правової соціальної держави, формування якої повинно відбуватись інтенсивно і паралельно зі становленням громадянського суспільства. При цьому така держава теж має відповідати певним вимогам-принципам, які б взаємодіяли з принципами громадянського суспільства.

Таким чином, громадянське суспільство - це така організація людей, у якій кожна людина є вільною в своїй поведінці і може приймати є вільною власні рішення. Виходячії саме з такої теоретичної конструкції, Конституція України і проголосила у ст. 5 що носієм і єдиним джерелом влади в Україні є її народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади і місцевого самоврядування. Тобто, Конституція України офіційно визнала владу громадянського суспільства і затвердила верховенство цієї влади над усіма іншими. Але шлях України до поглиблення безпосередніх форм здійснення влади народом був би більш послідовним, якби одночасно з проголошенням народної ініціативи щодо всеукраїнського референдуму відбулося конституційне встановлення права народної законодавчої ініціативи. А також якби і сама Конституція України була прийнята на всеукраїнському референдумі. Здається, що шлях України до побудови громадянського суспільства був би послідовнішим і виваженішим.