4. Консультування окремих категорій клієнтів. Консульту­вання сімейне - процес надання консультативної допомоги при подружніх конфліктах і дисгармоніях.

Можна виділити сім фаз сімейного консультування.

Перша фаза - створення клімату, який забезпечує успіх кон­сультації. Консультант повинен переконати клієнта в тому, що він має справжній інтерес до його проблем і бажає йому допомогти.

Друга фаза - створення своєрідного "катарсису", душевного полегшення, що виникає внаслідок того, що людина вперше за тривалий час "виговорюється" з наболілої проблеми.

Третя фаза - так звана "фаза розради". Завдання спеціа­ліста зводиться до зняття деструктивного афективного фону. Клієнт має переоцінити свою ситуацію, зрозуміти, що вона не є вкрай трагічною, як йому видається. Необхідно допо­могти клієнту у ситуації, що склалася, віднайти щось пози­тивне, те, чого він раніше не помічав, і переорієнтувати ува­гу клієнта на ці аспекти.

Четверта фаза - діагноз. Консультант повинен зрозуміти, в чому причина конфлікту, з приводу якого до нього звернулись. Цей діагноз не повинен повідомлятися клієнту.

П'ята фаза - ґрунтуючись на своєму діагнозі, консультант намагається допомогти клієнту самому поставити "діагноз" си­туації, в яку потрапив. У цьому процесі активними є дві сторо­ни, тому цю фазу можна назвати фазою "дослідження".

На шостій фазі має відбутися усвідомлення клієнтом наяв­них варіантів поведінки і вибір одного з них. Всі рішення лю­дина приймає самостійно. Лише тоді вона буде відчувати себе відповідальною за свої вчинки і не відмовиться від прийнято­го рішення через появу труднощів.

7-а фаза - закріплення мотивації до виконання прийнято­го рішення.

Добре організоване високопрофесійне консультування може надати допомогу не лише в переборенні подружніх конфліктів, а й у вирішенні проблем виховання дітей.

У роботі з особами, які здійснювали спроби самогубства,важливо пам'ятати про те, що суїцидальна активність є останнім способом привернути до себе увагу, крайнім засобом виражен­ня почуттів відчаю і безпорадності.

Першим кроком у роботі з попередження суїциду має бути встановлення особистого контакту. Слід заспокоїти клієнта, дати можливість "виговоритися", висловити йому своє співчуття і співпереживання. У цій ситуації головне - вміння слухати.

Наступним кроком є визначення головної проблеми, яка лежить в основі суїцидальної активності. Виділення основної причини чи причин такого рішення є спробою зрозуміти ду­шевний стан людини.

Протягом першого і другого етапів бесіди важливо виз­начити і ступінь ризику здійснення суїциду, тобто оцінити суїцидальний потенціал. Його визначають соціально-вікові і статеві особливості клієнта. Найважливішим показником ри­зику скоєння самогубства є сформованість і детальне опра­цювання плану суїцидальних дій. Якщо клієнт вибрав спосіб, місце і спосіб відходу з життя, це свідчить про те, що останній крок дуже близький.

Наступний етап - це пошук ресурсів для переборення критич­ної ситуації. Такими ресурсами можуть бути сім'я, кар'єра, близькі люди, втілення мрії, друзі. Безпосередня апеляція до цих ре­сурсів, як правило, не дасть відчутних результатів, а ось спроба уявити і проговорити почуття оточуючих значущих людей у ви­падку скоєння самогубства може принести бажаний ефект.

На наступному етапі важливо спільно сформулювати "план дій з переборення кризової ситуації". Провідна роль у цьому процесі має належати клієнту. Підсумком цього етапу повинен стати конструктивний план вирішення кризової ситуації.

Завершальний етап - це вселення впевненості клієнту в тому, що він обов'язково вирішить свої проблеми. Ініціатива першого кроку повинна належати саме клієнту. Завдання кон­сультанта - підкреслити успіх цього кроку.

Р.Кочюнас наводить наступні правила консультування осіб, які замислили скоєння самогубства.

1. Зустрічатися з ними якнайчастіше.

2. Акцентувати увагу на позитивних аспектах життя.

3. Не варто, зіткнувшись з цією проблемою, панікувати і на­магатися приховати це почуття, розповідаючи клієнту про не­допустимість самогубства з точки зору морально-етичних норм.

4. Необхідно залучати до процесу консультування значимих для клієнта людей.

5. Надати можливість клієнту в будь-який момент зв'язати­ся з консультантом.

6. Інформувати близьких до клієнта людей і обговорити питання про госпіталізацію, якщо вона необхідна, з ним і його близькими.

7. Контролювати можливі маніпуляції собою зі сторони клієнта.

8. Пам'ятати, що найбільшу відповідальність за свої вчинки несе сам клієнт.

9. Консультант зобов'язаний детально, у письмовій формі, фіксувати свої дії.

5. Технологія консультування подібна до технології посередництва.

Соціальне посередництво - це сприяння у досягненні зго­ди між суб'єктами для вирішення соціальних проблем одного із них і надання йому допомоги. У ролі такого суб'єкта висту­пає група, колектив, окрема особа, сім'я та ін. Для вирішення соціальних проблем можуть залучатися декілька суб'єктів (державний соціальний заклад, громадські організації, комерційні структури, спеціалісти і т.ін.).

Бути соціальним посередником - означає пояснювати інтереси і погляди однієї сторони іншій. Якщо посередницькі зусилля спрямовані на мобілізацію сил і засобів для надання конкретної допомоги, то соціальний працівник повинен вміти встановлювати зв'язки з суб'єктами, здатни­ми надати соціальну підтримку, переконати їх у необхід­ності такої допомоги. Нерідко спеціаліст виступає в ролі посередника між конфліктуючими сторонами. У такому випадку він може опинитися "поміж двох вогнів", і йому слід бути готовим вислуховувати звинувачення на свою адресу в упередженому ставленні. На все це слід реагувати спокійно, аргументовано відводити звинувачення, продов­жуючи посередницькі зусилля.

Посередництво реалізовується в різноманітних формах.

1. Посередництво у вирішенні правових, побутових, медико-реабілітаційних проблем клієнтів: участь в оформленні опіки (опікунства), взаємодія з інстанціями при вирішенні питання про захист майнових прав неповнолітнього, участь у дізнанні і судочинстві з правопорушень, що скоєні непов­нолітніми, і т.ін.

2.Посередництво в пошуці соціальних служб і закладів, здатних надати клієнту необхідну допомогу і підтримку. Логіку діяльності соціального працівника можна подати у такий спосіб:

а) діагностика проблеми, оцінка можливостей її вирішення, співвіднесення з інформацією про характер послуг, котрі надаються населенню різноманітними організаціями і закладами;

б) вибір закладу, здатного найкращим чином вирішити проблему, рекомендація його клієнту;

в) допомога у встановленні контакту, сприяння прийому клієнта у відповідному закладі, організації, у спеціаліста;

г) перевірка результативності контакту, просування у вирішенні проблеми. З цією метою слід організувати зворотний зв'язок з клієнтом і (чи) спеціалістами закладу. Допоки контакт не стане стійким, соціальний працівник повинен тримати ситуацію під контролем.