2.2 Світова спадщина Португалії Гімарайш

Гімара́йш — місто в Португалії, центр однойменного муніципалітету, розташоване в окрузі Брага за 40 км на північний схід від Порту. Населення муніципалітету — 162,6 тис. осіб (дані 2006 року), у тому числі 52,2 тис. — мешканці безпосередньо міста Гімарайш.

Історія

Роком заснування міста вважається 1096. Гімарайш називають колискою Португалії, оскільки саме тут 24 червня 1128 року Афонсу Енрікеш одержав перемогу над військами своєї матері Терези Леонської і проголосив незалежність португальського графства від королівства Леон.

А вже за 11 років 26 липня 1139 року у цьому ж місті Афонсу Енрікеш оголосив себе королем незалежної Португалії та отримав ім'я Афонсу I.

Культурна спадщина

2001 року центральна частина міста віднесена ЮНЕСКО до об'єктів світової спадщини.

Місто обране португальським Урядом як культурна столиця Європи 2012 року (право обирати культурну столицю 2012 року у Європі надане двом країнам, тож Гімарайш розділить це почесне звання зі словенським Марибором). [4;7;9]

Лаурісілва Мадейри

Лаурісі́лва Маде́йри (порт. Laurissilva da Madeira) — унікальний природний комплекс, що знаходиться під охороною ЮНЕСКО і відноситься до Третинного періоду формування планети. По суті є вологий тропічний або помірний ліс, так звана лаурісілва, що зростає на острові Мадейрі, в Португалії. За своїм видовим складом цей доісторичний реліктовий ліс представлений деревами родини лаврових, які зростають на висоті від 300 до 1400 метрів над рівнем моря у північній частині острова, від 700 до 1600 — у південній. За площею становить приблизно 15 тис. га у різних частинах острова, що дорівнює 20% його території. Вважається, що близько 90% лаурісілви є незайманими лісами, які є унікальними ареалами для багато чисельних раритетних, реліктових та ендемічних видів рослин: мохоподібних, папоротеподібних і покритонасінних, а також безхребетних видів тварин. Ендеміки лаурісілви включають 66 видів судинних рослин і мадейрського голуба, що послужило однією з причин того, що у 1999 році цей тропічний ліс було оголошено світовою спадщиною ЮНЕСКО.

В інших частинах Атлантичного океану лаурісілва крім Мадейри зберіглася лише на Азорських і Канарських островах, а також в Кабо-Верде (усі чотири архіпелаги відносяться до Макаронезії).[7;10]

Об’єкти на території Португалії, що відносяться до всесвітньої спадщини:

1.Alto Douro виноробний регіон (2001) 2.Центральна зона міста Ангра-ду-Ероіжму на Азорських островах (1983) 3.Монастир Христа в місті Томар (1983) 4.Культурний ландшафт Синтри (1995) 5.Гарнізон прикордонному місті Elvas і його зміцнення (2012) 6.Історичний центр міста Евора (1986) 7.Історичний центр міста Гімарайнш (2001) 8.Історичний центр міста Порту (1996) 9.Пейзаж Vineyard культури острова Піку (2004) 10.Монастир Alcobaça (1989) 11.Монастир Баталья (1983) 12.Монастир ієронімітов і вежа Белен в Лісабоні (1983) 13. Рахункова палата долини і Сіга-Верде (1998) [7]

032.767 00000-17

ІІІ розділ

Музеї Португалії в наш час

В наш час Португалія є однією з найпопулярніших країн Європи, щороку країну відвідують мільйони людей. Звичайно, всі туристи бажають поринути у культурне життя країни та побачити її найвизначніші місця. В Португалії багато музеїв різного профілю, саме це і приваблює відвідувачів країни.

Найбільшою та найвизначнішою подією в культурному житті країни це була виставка 1998 року EXPO.

Expo 1998 або Expo'98 (порт. Exposição Mundial de 1998) — всесвітня виставка, що проходила з 22 травня по 30 вересня 1998 року у португальській столиці, місті Лісабоні. Місцем проведення виставки стала східна частина Лісабона, що омивається гирлом річки Тежу. На місці колись деградованої в урбаністичному відношенні території було побудовано близько десятка нових павільйонів, сьогодні інтегрованих у сучасний парк Націй. Темою виставки стали «океани, як спадщина для майбутнього» (порт. Os oceanos: um património para o futuro). Головними спорудами парку Націй стали: Лісабонський океанарій — один з найбільших акваріумів у світі, що відтворює усі 5 океанів з великою кількістю представників ссавців та риб, павільйон «Атлантіку» та найбільший транспортний вузол міста «Gare do Oriente» (включає залізничний та автобусний вокзали, а також станцію «Оріенте» Лісабонського метрополітену).

Виставка стала наймасовішим явищем країни всіх часів, оскільки за час її проведення на ній побували близько 11 мільйонів осіб, у тому числі і завдяки музичним виступам, що мали місце у павільйоні «Атлантіку». В архітектурному відношенні місто зазнало великих змін, особливо у його східному кварталі. Було побудовано найдовший на той час міст у Європі, виросли сучасні багатоповерхівки і павільйони, а парк Націй став прикладом урбаністичної архітектури не тільки для португальської столиці, але і для країни в цілому.

Ідея проведення міжнародної експозиції у Лісабоні з'явилася ще у 1989 році. Найголовнішими особами, причетними до виникнення цієї ідеї, були Антоніу Мега Феррейра i Вашку Граса Моура. Обидва входили до складу нещодавньої Комісії з святкування 500-річчя португальських географічних відкриттів. Отримавши урядову підтримку, Мега Феррейра подав заявку на розгляд Міжнародного Бюро Експозицій (фр. Bureau International d'Expositions) і вже незабаром лісабонська кандидатура виграла у канадського Торонто. Згодом було утворене підприємство «Parque Expo» з метою розробки самодостатнього проекту, що зміг би покрити витрати за рахунок продажу квитків, земельних ділянок та реклами.

На виставці були представлені 143 країни і міжнародні організації. Країни Азії, Африки, Америки, Океанії та Європи(Албанія; Німеччина; Андорра; Австрія; Бельгія; Білорусь; Боснія і Герцеговина; Болгарія; Хорватія; Данія; Словаччина; Словенія; Іспанія; Естонія; Фінляндія; Франція; Греція; Нідерланди; Угорщина; Ісландія; Італія; Югославія; Латвія; Литва; Люксембург; Македонія; Монако; Норвегія; Мальта; Польща; Португалія; Великобританія; Румунія; Росія; Ватикан; Сан-Марино; Швеція; Швейцарія; Україна).

Міднародні організації ООН; Рада Європи; ЮНЕСКО; МОК та інші. [7,8]