II. Облік і контроль в період неПу

При переході до нової економічної політики значення бухгалтерського обліку зростало. В цей період бухгалтерський облік був покликаний поряд із здійсненням функцій контролю за збереженням соціалістичної власності сприяти розвитку товарно-грошових відносин, забезпечувати процес виявлення результатів госпрозрахункової діяльності підприємств і організацій, сприяти їх рентабельній роботі. Уряд приділяв значну увагу вдосконаленню бухгалтерського обліку.

Підхід до ролі бухгалтерського обліку в економіці країни базувався на ленінських положеннях про облік і контроль. Він призвів до вибуху творчої облікової думки науковців і практиків. За короткий проміжок часу (1922-1926) відбулися три Всесоюзні і один республіканський форуми головних бухгалтерів, а також багато інших, які проводилися на рівні регіонів і галузей народного господарства. На цих форумах вчені і практики намагалися досягти органічного зв’язку між законодавчими актами та резолюціями, рішеннями і проектами, розробленими самими обліковими працівниками з численних і різноманітних питань, щодо бухгалтерського обліку і розвитку народного господарства в цілому.

З проведенням грошової реформи облік отримав можливість розвитку і став справжнім засобом управління і контролю. З 1 жовтня 1924 р. Бухгалтерський облік (в том числі складання балансів) почав вестись в одній твердій валюті. Це дало можливість визначати в державних сільськогосподарських (промислових) підприємствах фактичну собівартість продукції, що до 1924 р. не здійснювалося.

З початком НЕПу в 20-ті роки XX ст. до Радянської Росії потрапила велика кількість іноземної літератури. Відновлення ринкової економіки потребувало вивчення передової облікової думки, джерелом якої тоді вважали німецьку бухгалтерську школу.

У 20-х роках X ст. потрібно було задовольнити потребу молодої держави в кваліфікованих працівниках. Перед комуністичним урядом постала нагальна потреба:

• припинити подальше скорочення числа як вищих, так і середніх промислово-економічних навчальних закладів.

• Відкрити і матеріально підтримати школи конторського і торгового навчання з метою підготовки торговельних і обліково-конторських службовців нижчої кваліфікації.

Біржовим організаціям було запропоновано надати допомогу у вигляді відсоткового відрахування з усіх валових біржових доходів, в розмірі не менше 5%, а також взяти шефство біржових комітетів над тими з місцевих промислово-економічних навчальних закладів, які найбільше відповідали вимогам бірж. Внаслідок цього біржові комітети взяли участь у розробці навчальних планів і питань поточної навчальної роботи в підшефних навчальних закладах.

Про підвищення інтересу суспільства як до облікової практики, так і до теорії обліку свідчить те, що в цей час видавалось багато облікових журналів: «Вестник счетоводства», «Счетоводство», «Счетная мысль», «Вестник ИГБЭ», «Спутник конторщика и счетовода» тощо.

Протягом цього періоду нормативне регулювання бухгалтерського обліку було досить сильним.

Певними досягненнями в галузі удосконалення техніки обліку характеризувався 1923 р.: одних тільки арифмометрів або комптометрів вже було недостатньо. Але об’єктивні умови того часу гальмували цей процес, тому рахівники звернули увагу на найбільш простий і доступний засіб – картку. Картка – паспорт, що виписувався під копіювальний папір одразу в декількох примірниках, які розставляли у картотеці згідно з вимогами. Поступово картки почали використовуватись в обчислювальних апаратах і замінювати громіздкі книги. Картка почала отримувати «визнання».

Перші форми карткового обліку В.І.Юдіна, С.П.Маслова і В.Є.Альтшуллера були побудовані на принципах проф. Дж.Россі, за якими основою був універсальний «визначник» з розкладанням шахового балансу на окремі картки.

Найбільш опрацьованою і доведеною до логічного кінця була форма В.І.Юдіна. Форма С.П.Маслова відрізнялась від неї тільки порядком технічної роботи.

В.Є.Альтшуллер пропонував складати ордери (як і В.І.Юдін), в трьох примірниках: один корінець і два відривних. Перший залишався в книзі у вигляді хронологічного запису, а другий і третій протягом місяця підшивали в два окремих реєстратори по дебету і кредиту кореспондуючих рахунків (нумерація клітинок не застосовувалась). В кінці місяця їх систематизували і підраховували. Результати сумування ордерів, зібраних по дебету рахунку, вписували до шахового балансу і порівнювали з ордерами, зібраними по кредиту рахунку.

Картки почали використовувати в окремих галузях народного господарства. Процес раціоналізації обліку відбувався спочатку в тих сферах, де в цьому була найбільша потреба. Такою галуззю став товарний кількісно-сумовий облік. Тут, а також в сфері розрахункових операцій, картка знайшла своє перше застосування. Першими застосували картки банки. Зокрема, роботи, розпочаті у 1924 р. в Промбанку і Держбанку, дали позитивні результати. Вексельний облік також поступово переходив з книг на картки.

1925 р. характеризувався подальшим удосконаленням техніки облікової справи. Крім все більшого розповсюдження карткового кількісно-сумового обліку товарів, а також карткового обліку розрахункових операцій, з’являлись нові форми, які стосувались бухгалтерського обліку в цілому. Такими були форми В.К.Мнюха і К.Петрова. Вони вважали, що не шаховий баланс, а ордер, або, правильніше, картка-ордер є останньою ланкою у ланцюгу змін, які зазнала книга. За своєю сутністю дані форми мало відрізнялись від форми В.І.Юдіна, вони не пов’язували ордери безпосередньо з шаховою формою.

Проте, не зважаючи на подібність між собою основних моментів, форми В.К.Мнюха і К.Петрова мали суттєві відмінності. В той час, як К.Петров доводив форму до логічного завершення – повної заміни книг другого порядку картками-ордерами (подібно до В.І.Юдіна), В.К.Мнюх пропонував залишити цілий ряд книг, щоправда, зі спеціальним розграфленням, яке полегшувало роботу.

Як вже наголошувалося, з 1923р. облік почав вестись із застосуванням обчислювальних машин з початку це були арифмометри, потім – найпростіші бухгалтерські машини, які дозволяли в автоматичному режимі проводити чотири види арифметичних дій в цьому відношенні першість належала Держторгу. Завдяки закордонним зв’язкам, зокрема, запросивши представників німецької раціоналізаторської фірми «Брайтер і Розенкранц», Держторг почав проводити широку раціоналізацію бухгалтерського обліку. З 1 травня 1926 р. в одній з Московських контор – Хімфармторзі – було впроваджено контрольну бухгалтерську систему «Дефинитив». Поступово вона почала розповсюджуватися на інші московські контори, а з 1 жовтня – і на частину провінційних. Крім системи «Дефинитив» почали з’являтися й інші облікові та обліково-друкарські машини («Мерседес», «Эвкинд», «Елиот-Фишер», «Ремингтон»), що механізували окремі облікові операції.

Поряд з імпортом облікових машин почалось їх виробництво в СРСР (зокрема, арифмометрів).

В літку 1927 р. в США почали надходити статистично-бухгалтерські машини Пауерса, які дали можливість значно розширити механізацію облікової справи, і за допомогою яких механізувалися основні облікові процеси.

Починаючі з 1927 р., копіроблік почав все глибше проникати в облікові апарати не лише торговельних, але й видавничих («Крестьянская газета», «Гудок», «Наша газета»), з 1 вересня 1927 р. – виробничих підприємств (фабрики Моссільпрому, заводу «Буревестник», Мосшкіри, заводу «Ильич» в м. Ленінград (нині – м. Санкт-Петербург)).

Найбільш інтенсивний перехід на копіроблік спостерігався з початку нового операційного року (1927\1928), чому, зокрема, сприяв новий закон про ведення торговельних книг. Установ, які застосували копіроблік в 1927 р., було вже декілька десятків, і з кожним днем їх кількість все збільшувалась.

Проте, значним недоліком радянського бухгалтерського обліку залишалася, передусім, не розробленість теорії, яка лише почала розвиватися.

Але поряд з цим вона вже створила для судово-бухгалтерської експертизи міцне наукове підґрунтя. Професор М.В.Дембінський був правий, наголошуючи, що «причини відставання науки про бухгалтерський облік від вимог практики криються, насамперед,… у відсутності творчих дискусій, а також в тому, що майже не має монографій та наукових досліджень в галузі розв’язання суперечливих проблем, а сучасна облікова література носить однобічний, переважно навчальний характер».

В перші роки радянської влади ставлення до подвійної бухгалтерії і до її основних шкіл було негативне. П.Амосов і А.Савіч, облікові лідери того часу, стверджували, що настав час «здати капіталістичний спосіб рахівництва в архів історії поряд з прядкою та бронзовою сокирою».

Згідно з дослідженнями професора Раймонда Д Рувера, перші ознаки застосування подвійного запису належать до кінця 13 ст., але поряд з цим уряд економічно зміцнілої країни Рад прийняв рішення про введення подвійної бухгалтерії в усіх великих колгоспах лише в 1939 р. (майже через 6 ст.).

5 грудня 1929 р. було опубліковано постанову ЦК ВКП (б) «О реорганизации управления промышленностью», яка наказала укріпити господарський розрахунок, для чого практично всі підприємства повинні були складати та надавати щомісячний баланс, і підтверджувала Наказ ВРНГ, який зобов’язував з 1 жовтня 1929 р. складати щомісячну калькуляцію собівартості продукції в термін не пізніше 15-20 числа наступного місяця. Була передбачена спеціальна звітність про собівартість основних видів готової продукції. Строки подання звітності були радикально змінені. Вона повинна була подаватися не пізніше 15-17 числа наступного місяця.

9 травня 1931 р. прийнято постанову РНК СРСР «Об организации учетно-статистических работ», згідно з якою передбачалось, що центральним керівним органом обліку і статистики ставав держплан СРСР в особі сектора народногосподарського обліку, який працював на правах самостійного управління (в подальшому (1932 р.) перетвореного в Центральне управління народногосподарського обліку (ЦУНГО)).

Контроль в період НЕПу та до початку Великої Вітчизняної війни. Поява самостійних органів контролю є наслідком підйому в економіці і спроби створення ринкових відноси н в період НЕПу. Створення Інституту державних бухгалтерів-експертів (ІДБЕ) можна вважати вже третьою спробою створення органу незалежного фінансового контролю. Його було створено в 1924 р. з метою сприяння правильному веденню обліку і звітності на державних, концесійних, змішаних, кооперативних, громадських і приватних підприємствах та державних установах, а також надання висновків з різного роду питань обліку та звітності.

В період індустріалізації країни і початку колективізації сільського господарства головне місце в діяльності держави посіли питання управляння народним господарством, планування і фінансування будівництва індустріальних підприємств тощо. Нові історичні умови поставили і нові завдання перед органами державного контролю.

У зв’язку з цим 23 січня 1929 р. було затверджено нове Положення про народний комісаріат Робітничо-селянської інспекції УРСР, в якому уточнювалось завдання, права і обов’язки РСІ відповідно до вимог часу. Це положення діяло до 1934 р.

За весь цей період головними завданнями діяльності РСІ було удосконалення державного апарату, боротьба з бюрократизмом, безгосподарністю, нагляд за виконанням рішень партії та уряду і за додержанням законності.

В 1934 р. замість єдиного контролюючого органу ЦКК – РСІ було створено Комісію партійного контролю при Держконтролі СРСР. Це стало початком відмежування народних мас від роботи в контролюючих органах. Положенням комісії радянського контролю (1934) скасовувалась розгалужена мережа груп сприяння органам Держконтролю.

На початку двадцятих років починають створюватися контролюючі служби при фінансових органах. В зв’язку з тим, що органи Робітничо-селянської інспекції основну увагу надавали ревізійно-інспекційним обстеженням відповідно до планів, затверджених урядом, для проведення ревізій безпосередньо на підприємствах і установах, в складі Наркомфіну постановою уряду від 23 жовтня 1923 р. було створено Фінансово-контрольне управління, яке мало великий штатний апарат.

Органи Державного фінансового контролю знаходились при фінорганах і підпорядковувались в центрі безпосереднього наркому, а на місцях – керівникам фінорганів. Вони мали свої кошториси, використання коштів по яких перевіряли РСІ.

В кінці 1932 – на початку 1933 рр. Фінансово-контрольне управління перетворилось в фінансово-бюджетну інспекцію, яка проіснувала до 1937 р. В жовтні 1937 р. в складі Наркомфіну СРСР починають створюватися спеціальні Контрольно-ревізійні управління. Положення про це управління було затверджене урядом країни. Контрольно-ревізійне управління (КРУ) мало право проводити документальні ревізії всіх наркомів, відомств, організацій, закладів і виробництв.

Апарат був централізований, ревізорів в радянських республіках, керівників ревізійного апарату в областях, автономних республіках, великих містах назначало і звільняло Контрольно-ревізійне управління Наркомфіну СРСР. Фінансування всього апарату КРУ здійснювалось за рахунок загальносоюзного державного бюджету. Таким чином, існувала потужна система тотального контролю в основі якої було прагнення міністерств і відомств і в цілому партії і держави вирішувати все зверху, контролювати всі дії підприємств і організацій. Це визначало направлення контролю на те, щоб проводити якомога більше різноманітних перевірок і обстежень.

Держава в радянський період завжди мала потужні органи господарського контролю, яким законодавством були надані широкі повноваження на проведення ревізій і перевірок і майже необмежені права по накладанню дисциплінарних стягнень, аж до звільнення керівників з займаної посади і передачі матеріалів про зловживання в слідчі органи.