Тема 3. Статистика грошового обігу

Предметом вивчення статистики грошового обігу є кількісна характеристика масових явищ та процесів у сфері грошового обігу.

Грошова маса, що перебуває в обігу, а також її структура і динаміка вважаються одним з головних макроекономічних показників стану економіки. Для управління процесами грошового обігу потрібно використовувати статистичну інформацію про величину грошового обігу, його склад, структуру і динаміку, а також про обіговість грошових коштів; про дотримання розрахункової дисципліни; про склад і швидкість обігу грошової маси, купівельну спроможність грошей тощо.

Грошову масу, яка опосереднює обмін товарів та послуг, називають грошима в обігу. У той же час в обігу завжди присутня маса грошей, яка на певний момент часу може не бути залученою до товарних угод.

Фонд резервних платежів і фонд заощаджень населення - це фонди, що у разі виникнення матеріальних передумов залучаються до активного грошового обороту, тобто в обігу є маса грошей і гроші, що обертаються.

М = ГО + ФРП + ФЗ,

де М - маса грошей;

ГО - гроші, що обертаються;

ФРП - фонд резервних платежів;

ФЗ - фонд заощаджень.

Показники статистики грошей і грошового обігу можна представити як три взаємозв’язані блоки:

• макроекономічний блок;

• блок видів грошей;

• блок показників грошової маси (грошових агрегатів).

Взаємозв’язок окремих блоків дозволяє використовувати систему загалом для корегування і уточнення розрахунку її окремих показників, здійснення грошового регулювання національної економіки.

1. Макроекономічний блок включає показники, що дозволяють оцінити основні взаємозв’язки грошей і грошового обігу з реальним сектором економіки (показники рівняння обміну), реальний рівень грошової маси і її динаміку, а також рівень національної економіки в порівнянні з іншими країнами (індикатори міжнародних зіставлень). Це:

• номінальна грошова маса;

• грошовий оборот;

• швидкість обігу грошей;

• реальна грошова маса;

• індекс номінальної і реальної грошової маси;

• індекс швидкості обігу;

• рівень монетаризації економіки;

• купівельна спроможність грошей.

2. Блок видів грошей дозволяє класифікувати сукупність ліквідних активів, що використовуються як гроші, за ступенем їхньої ліквідності і роллю в грошовому обігу і включає такі показники:

• готівка в обігу (готівкова грошова маса);

• готівка поза банківською системою;

• готівка в касах банків;

• безготівкова грошова маса;

• грошовий мультиплікатор;

• грошова база;

• цінні папери в грошовому обігу;

• світові гроші (міжнародні ліквідні активи).

3. Блок показників грошової маси характеризує різні підходи до обчислення грошової маси і включає:

1. Традиційну систему грошових агрегатів: грошовий агрегат М0; М1; М2; М3.

2. Систему агрегатів грошової маси за методологією МВФ: „гроші”; „квазігроші”; „широкі гроші”.

Гроші в економіці забезпечують обіг товарів і послуг, здійснення різних платежів, рух позикового капіталу. Якщо обмежити ці операції річним інтервалом, то річний грошовий обіг дорівнюватиме величині купівлі товарів та послуг (вітчизняного виробництва). Однак, цій показник у статистиці не розраховується, тому, практично, не можливо розрахувати швидкість обігу грошової маси та всі показники, що з неї пов’язані.

Загальну залежність між кількістю грошей в економіці і обсягом виробництва продукції можна виразити так званим рівнянням обміну:

VM = pq

М - номінальна грошова маса, V - швидкість обігу грошей, V М - грошовий обіг, p — рівень цін, q — реальний обсяг виробництва (кількість виробленої продукції).

Величина обсягу виробленої продукції визначає потребу в грошах, а величина грошового обігу — пропозицію грошей. Рівняння обміну — це тотожність, що повинна виконуватися. Зміна одного з параметрів автоматично призводить до зміни інших. Це означає, що, з одного боку, зростання реального сектору економіки неможливе без зростання грошової маси, а з іншого, — зміна величини грошової маси повинна впливати на величину виробленого та спожитого товару.

Рівняння обміну дозволяє отримати систему найважливіших макроекономічних показників, що характеризують взаємозв’язок і взаємозалежність фінансового і реального секторів економіки, а також забезпечують можливість не тільки їх аналізу і проведення міжнародних зіставлень, а й розроблення на цій основі заходів державного регулювання економіки.

Номінальна грошова маса (М) — це статична кількість грошей в обігу або запас активів у ліквідній формі.

Кількість грошей визначається потребою населення мати власні активи в ліквідній формі, а не в інших формах: нерухомому майні, виробничому устаткуванні, акціях, споживчих товарів тривалого користування. Грошова маса є моментним показником і характеризує кількість грошей в економічній системі на певний момент часу — найчастіше на початок періоду (місяця, року). Величина грошової маси – це часовий показник, середнє значення якого обчислюється за формулою середньої хронологічної або середньозваженої за величиною інтервалу, протягом якого грошова маса зберігала своє значення.

Швидкість обігу грошей (V) — це інтенсивність руху грошових знаків при функціонуванні їх як засобів обігу і засобів платежу (число разів, яке кожна гривня грошової маси використовується на придбання готових товарів і послуг за певний період часу), тобто вона характеризує інтенсивність руху грошей при функціонуванні їх як засобів платежу. Швидкість обігу грошей виражається двома показниками: кількістю оборотів грошової одиниці та тривалістю одного обороту в днях і обчислюється на основі середньої величини грошової маси і обсягу товарів та послуг за певний період часу. Виходячи з рівняння обміну:

Кількість оборотів:

Замість обсягу товарів та послуг (вітчизняного виробництва) можуть використовуватися загальні витрати населення і підприємств на кінцеве споживання (однак, вітчизняного виробництва виділити не можливо). Швидкість обертання грошей показує, скільки разів кожна грошова одиниця змінювала свого власника протягом досліджуваного періоду.

Розділивши кількість календарних днів у році на кількість оборотів, отримуємо тривалість одного обороту в днях: .

Грошовий обіг (VМ) — це сукупність грошових операцій за певний період часу, або потік грошової маси. Грошовий обіг — це інтервальний показник. Попит на гроші як попит на запас відрізняється від попиту на потік, виміряний як грошовий обіг за певний період. Обчислюючи кількість грошей, необхідно чітко розрізняти два показники — гроші як запас і гроші як потік, тобто оборот за певний період.

Купівельну спроможність національної грошової одиниці визначають виходячи з рівняння обміну:

Вона характеризує кількість товарів, вироблених на 1 грн. грошової маси, або реальну купівельну спроможність національної валюти. Економічне значення цього показника також можна проілюструвати на прикладі деномінації гривни. Деномінація грошової одиниці, зменшуючи одночасно грошову масу і ціни, збільшує купівельну спроможність гривни:

Рівень монетарізації економіки — це запас грошової маси на 1 грн. валового внутрішнього продукту, рівний: .

Цей показник є важливим індикатором стану грошової сфери, оскільки його рівень можна оцінити на основі міжнародних зіставлень. Його динаміка є досить стабільною, а його рівень у провідних розвинених країнах може бути орієнтиром для країн з перехідною економікою. У розвинених капіталістичних країнах рівень монетарізації нині складає від 60 до 80%.

Рівняння обміну дає підставу для таких висновків:

1. Параметрами, на величину яких можна безпосередньо впливати, є грошова маса і ціни, водночас як реальне виробництво і швидкість обігу є більш стійкими параметрами, особливо у короткостроковому періоді.

2. Якщо не забезпечено пропозицію достатньої кількості грошей, то величина реального обсягу виробництва і, отже, рівня зайнятості скорочуватиметься (принаймні тимчасово).

3. Перевантаження економічної системи надмірною кількістю грошових знаків викликає інфляцію, тобто знецінення грошей.

Велике значення для аналізу макроекономічних пропорцій має аналіз динаміки показників рівняння обміну — індексів зміни швидкості обігу, номінальної і реальної грошової маси, цін, купівельної спроможності гривни та ін. Аналіз динаміки макропоказників грошового обігу можна провести, представивши рівняння обміну в індексній формі:

I_V I_M=IpIq,

де I_V – індекс швидкості обігу грошей,

I_M – індекс номінальної грошової маси,

Ip – індекс-дефлятор цін,

Iq – індекс фізичного обсягу виробленої продукції.

Динаміка цих показників суттєво відрізняється. За умов стійкого розвитку зміна швидкості обігу грошей (Iv) і кількості виробленої продукції (Iq) в короткостроковому періоді є досить стабільною, оскільки вона пов’язана з глибокими технологічними зрушеннями у виробництві і механізмі розрахунків, тобто в короткостроковому періоді значення Iv і Iq можна припустити рівними одиниці. Зміні номінальної грошової маси і цін, навпаки, притаманні різкі коливання, і в короткостроковому періоді індекс грошової маси дорівнює індексу цін.

Індекс реальної грошової маси (зміна реальної потреби в грошах) дорівнює індексу фізичного обсягу виробництва:

,

при I_V = 1.

Про результативність заходів щодо стабілізації грошового обігу в умовах інфляції можна судити за зміною індексу реальної грошової маси, який показує зміну кількості грошей в обігу за умови усунення впливу інфляції на потребу в грошах і дозволяє аналізувати відповідність динаміки грошової маси, реального виробництва і, отже, зайнятості. За динамікою цін можна судити про вплив заходів щодо стримування зростання грошової маси, а зміна купівельної спроможності гривни характеризує відповідність змін реального виробництва і грошової маси.

Гроші — це один з видів фінансових активів, які можуть використовуватися як засіб оплати за товари і послуги (засіб обігу), вимірювання вартості (міра вартості) і збереження вартості (засіб накопичення). Проте в сучасній економіці ці функції так чи інакше виконують різні види активів. Сукупність ліквідних активів, використовуваних як гроші, за ступенем ліквідності можна класифікувати таким чином:

• готівка — абсолютно ліквідний актив (грошові знаки);

• безготівкові гроші (депозити);

• цінні папери;

• світові гроші (міжнародні ліквідні активи).

Обсяг випущених в обіг банківських квитків і монет складає готівку в економіці.

Емісія готівки є випуском її в обіг, при якому збільшується її маса.

Наявний грошовий оборот — це рух готівки в процесі обігу товарів, надання послуг і здійснення різних платежів.

При обчисленні величини наявної грошової маси використовують такі показники:

• готівка поза банківською системою;

• готівка в касах банків;

• готівка в обігу (сума готівки поза банківською системою і в касах банків).

У сучасному світі основною формою здійснення всіх розрахунків є безготівкові розрахунки.

Безготівковий грошовий оборот — це частина грошового обороту, в якому рух грошей відбувається внаслідок перерахування сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом погашення взаємних вимог, тобто без участі готівки. Розрахунки здійснюються через кредитні установи або під їхнім контролем здебільшого з відома платника і за наявності у нього коштів на рахунках (банківських депозитах) за фактом відвантаження продукції (надання послуг) або попередньо (передоплата).

Між готівковим і безготівковим обігом існує тісний і взаємний зв’язок — гроші постійно переходять з однієї форми в іншу, таким чином утворюючи єдиний грошовий оборот.

Важливе місце належить показнику „грошова база”, який широко використовується при визначенні потенційних можливостей розвитку емісійного процесу і прогнозування динаміки грошової маси. Саме цей показник є показником резервних грошей, наявних у банківській системі, на основі якої через ефект кредитного мультиплікатора формується загальна маса грошей, що знаходяться в обігу.

Грошова база (Н) — це самостійний компонент грошової маси, який характеризує величину грошових коштів, що надійшли до системи комерційних банків, і визначається двома показниками:

• грошова база у вузькому значенні, яка включає готівку в обігу (без урахування готівки в сховищах НБУ);

• грошова база в широкому значенні, яка включає готівку в обігу плюс кореспондентські рахунки і обов’язкові резерви комерційних банків в НБУ (готівка в національній валюті).

Складовими грошової бази є обов’язкові банківські резерви (касова готівка, обов’язкові резерви по вкладам до запитання, обов’язкові резерви по строковим вкладам, надлишкові резерви), а також готівкові гроші, що знаходяться в обігу поза банківською системою. Грошова база формується з кількох елементів:

Н=R_З +R_С +R_Н + Г,

де R_З – сума обов’язкових резервів по вкладах до запитання;

R_С – сума обов’язкових резервів по строкових вкладах;

R_Н – наднормативні резерви;

Г – готівка, що знаходиться в обігу.

Зростання зобов’язань комерційних банків за кредитами центрального банку призводить до прямого зростання рівня грошових резервів.

Суттєвий вплив на розміри грошової бази мають чинники, що зумовлюють динаміку платіжного балансу країни. Зростання або зменшення сальдо іноземних активів за умов їх конвертації в іноземну валюту призводить, відповідно, до зростання або зменшення грошової бази, але цю залежність не можна вважати прямолінійною. Грошові агрегати у консолідованій банківській системі можна пов’язати з резервними грошима НБУ за допомогою кредитного мультиплікатора.

Ефект кредитного мультиплікатора полягає в автоматичному розширенні емісійного процесу завдяки багаторазовому збільшенню резервів, сформованих у банківській системі.

Мультиплікаційний ефект характеризує спосіб функціонування банківської кредитної системи загалом. Це кумулятивне зростання грошової маси на підставі того, що резерви рухаються від одного економічного суб’єкта до іншого, тобто від банку до економічного агента в нефінансовому секторі і назад до банку.

Процес мультиплікації пов’язаний з надходженням нових грошей (депозитів) у системі комерційних банків. Таке надходження може мати різні форми: надходження готівки; операції на відкритому ринку цінних паперів державної скарбниці; надходження чеків, виписаних на інший банк; прямі кредити НБУ.

Згідно з економічною теорією, грошовий мультиплікатор (т) є величиною, оберненою нормі резервування, тобто його можна визначити виходячи з величини норми резервування:

,

де т – грошовий мультиплікатор;

r – норма резервування.

В Україні діє система обов’язкових резервів. Відповідно до неї НБУ встановлює певний мінімальний відсоток від величини депозиту, який фіксує розмір грошових коштів, обов’язкових для зберігання кожним банком у формі готівки в НБУ, тобто:

резерви = r • депозити. Тоді норму резервування можна обчислити як відношення суми резервів НБУ до величини депозитів банківської системи: r = резерви / депозити.

Але насправді єдиної норми резервування не існує. Норма резервування має різні значення для депозитів, що різняться за термінами, обсягами і видами залучених грошових коштів. Наприклад, відмінності можуть стосуватися: рахунків до запитання і термінових зобов’язань комерційного банку строком до 30 днів; термінових зобов’язань строком від 30 днів до 90 днів; термінових зобов’язань строком понад 90 днів; коштів на рахунках в іноземній валюті.

Величина грошового мультиплікатора, в такому разі може бути розрахована:

т = депозити / резерви.

Таким чином, мультиплікатор характеризує фактичні можливості комерційних банків щодо збільшення обсягів кредитних вкладень в економіку.

Окрім цих відмінностей, величина норми резервування за окремими видами внесків може змінюватися протягом певного періоду.

Через ці причини загальна величина норми резервування для банківської системи за певний період завжди є середньою величиною індивідуальних норм.

Грошовий мультиплікатор (т) — це коефіцієнт, який є мірою збільшення грошової маси в результаті безготівкової емісії (банківської емісії).

Втім, якщо величину грошової бази розглядати в широкому розумінні, то фактична величина т визначається як відношення грошової маси до грошової бази. Він показує, в скільки разів грошова маса перевищує величину готівки в банківській системі. Грошовий мультиплікатор – це показник, що характеризує здатність банківської системи до збільшення коштів, що надходять до неї.

,

де т – грошовий мультиплікатор;

М – грошова маса;

Н – грошова база.

Від взаємодії двох згаданих величин, тобто грошової бази і грошового мультиплікатора, залежать потенційні можливості банківської системи щодо забезпечення приросту грошової маси і додаткової пропозиції грошей.

Це фактичне значення мультиплікатора, що характеризує загальні умови функціонування грошової системи: розвиток банківської і кредитної систем, умови резервування, встановленої НБУ, систему контролю їхнього виконання, структуру грошової маси (насамперед частку готівки) і систему її обігу.

Вище приведену формулу можливо представити у такий вигляд:

Якщо банківської системи не існує, тоді готівка буде єдиною формою існування грошей. В такому разі мультиплікативного ефекту не існує, а т дорівнює 1 і є нижньою межею величини грошового мультиплікатора. Присутність депозитів збільшує грошовий мультиплікатор до деякої величини між 1 і 1/r. Проте він ніколи не дорівнює 1/r, оскільки в системі завжди присутня готівка.

Якщо грошову базу взяти за величину готівки, то грошовий мультиплікатор можна розглядати як один із способів визначення швидкості обігу готівки і міру ефективності її використання в економічній системі.

На основі фактичного значення середньої норми резервування можна визначити фактичну величину грошового мультиплікатора як обернену нормі резервування: , де - середній рівень норми резервування.

Цей підхід до обчислення грошового мультиплікатора дозволяє виявити ступінь впливу зміни норм резервування і структури внесків на динаміку мультиплікативного ефекту:

,

де I_m – індекс грошового мультиплікатора;

I_r – індекс, обернений індексу норми резервування;

I_d – індекс структурних зрушень у депозитах.

Теоретично величина грошового мультиплікатора, рівна величині оберненої ставки обов’язкових резервів, є його граничною (максимально можливим) величиною за умови відсутності готівки в системі.

Величина грошового мультиплікатора, розрахована за цією формулою, частіше використовується для контролю і зіставлення з величиною грошового мультиплікатора, отриманого як відношення грошової маси до грошової бази, що дозволяє виявити внутрішню природу мультиплікативного ефекту і чинники його зміни.

Мультиплікаційний ефект є важливим чинником, що впливає на інфляцію. При контролі грошової бази з боку НБУ ціни можуть стрімко зростати через збільшення грошового мультиплікатора, навіть за постійності норми обов’язкових резервів. Його зміна залежить від кон’юнктури, сезону, структури депозитів, для яких можуть бути встановлені різні вимоги до величини обов’язкових резервів. На значення грошового мультиплікатора через величину резервів можуть впливати позаекономічні чинники: банки можуть як перевищувати норму обов’язкових резервів, так і не виконувати встановлених вимог.

Грошові кошти, які банки добровільно зберігають у формі надмірних резервів, зменшують мультиплікативне розширення депозитів. Крім цього, вкладники можуть забажати перетворити свої депозити на готівку, що вплине як на загальну кількість резервів банківської системи, так і на величину грошового мультиплікатора.

Зіставлення і аналіз величини грошового мультиплікатора, розрахованого з використанням різної статистичної інформації, дозволяють виявити диспропорції в економічній системі і розробити напрями їх усунення.

До показників, що характеризують грошову масу, належать грошові агрегати.

Грошовий агрегат — це показник обсягу ліквідних фінансових активів, що використовується в економіці як гроші. Національна система показників включає такі грошові агрегати.

Грошовий агрегат (М0) включає абсолютно ліквідні активи — готівку в обігу, випущену НБУ (без урахування готівки в сховищах НБУ), тобто гроші громадян і підприємств в обігу (у тому числі каси підприємств нефінансового і фінансового секторів економіки); це гроші, що перебувають поза банками.

Крім готівки, високоліквідними також вважаються кошти, що знаходяться на поточних рахунках (до запитання, розрахункових і кореспондентських), які за першою вимогою можуть бути обмінені на готівкові кошти. Тому величину грошової маси можна обчислювати як суму готівки і високоліквідних депозитів.

Грошовий агрегат (Ml) визначають за формулою:

М1= М0 + кошти на поточних рахунках у національної валюті.

Логіка виділення грошового агрегату М2 полягає в тому, щоб підкреслити функцію грошей як засоби накопичення. Окрім поточних депозитів, гроші в банках зберігаються на термінових депозитах - внесках з терміном більше одного року. Іноді їх називають „псевдо гроші”, і вони є одним з видів грошей у сучасній економіці. Тому величина грошової маси може включати і цей вид активів.

Грошовий агрегат (М2) визначають за формулою:

М2 = М1 + строкові кошти в національній валюті та валютні кошти.

До складової грошового агрегату (М2) „Переказні кошти в іноземній валюті та інші кошті” включено кошти в іноземній валюті, які за першою вимогою можуть бути обмінені на готівкові. До складової грошового агрегату М2 „Інші кошти” включено непереказні кошти до запитання, строкові кошти та кошти за іменними ощадними (депозитами) сертифікатами, емітованими банками. Таке визначення М2 існує з 2004 р., відповідні перерахунки здійснено за 2003 р.

Оскільки існує ще один вид ліквідних активів — цінні папери, то окрім вищеназваних агрегатів для обчислення грошової маси розраховують грошовий агрегат МЗ, який частіше називають „сукупною грошовою масою”.

Грошовий агрегат (М3) визначають за формулою:

М3 = М2 + кошти клієнтів у довірчому управлінні та цінні папери власного боргу банків.

Починаючи з 2003 р. „Кошти клієнтів у довірчому управлінні та цінні папери власного боргу банків” не враховують іменні ощадні депозитні сертифікати, які враховуються в М2.

Таким чином, для обчислення величини грошової маси в України використовують систему агрегатів М0, M1, M2, МЗ.

У різних країнах, залежно від конкретних обставин, існують відмінності у структурі грошових агрегатів.

В Україні статистичний облік коштів клієнтів по трастових операціях банків розпочався лише з 1995 р. НБУ визначає структуру грошової маси в обігу України агрегатним методом з 1993 р.

Згідно з методологією міжнародної фінансової статистики, для характеристики грошової пропозиції використовують такі агрегати: гроші; квазігроші; широкі гроші.

Агрегат „гроші” включає гроші поза банками і депозити до запитання, тобто всі грошові кошти в економіці країни, які можуть бути використані як засіб платежу. За складом він аналогічний грошовому агрегату Ml.

Агрегат „квазігроші” є ліквідними депозитами грошової системи, які безпосередньо не використовуються як засіб платежу і звичайно мають меншу швидкість обігу, ніж агрегат „гроші”. Цей агрегат включає термінові і ощадні депозити і депозити в іноземній валюті, що враховуються в балансі НБУ і комерційних банків.

Агрегат „широкі гроші” — це сукупність агрегатів „гроші” і „квазігроші”.

Відмінність цього агрегату від агрегату М2 полягає в тому, що до нього включаються депозити в іноземній валюті. Крім того, при розрахунку готівки за цією методологією використовуються балансові дані, а не оперативні, як при розрахунку агрегату М2.

Статистика грошей і грошового обігу вирішує не тільки проблеми збирання і оброблення даних про грошову масу і грошовий оборот. Центральним її напрямом є аналіз цих даних, вивчення і прогнозування на цій основі найважливіших соціально-економічних процесів і явищ.

Оскільки для відображення грошової маси використовують систему грошових агрегатів, то швидкість обігу, обчислена за кожним з них, відображатиме швидкість обігу різних видів ліквідних активів. Найважливішими з них є:

• швидкість обігу готівки (М0): ,

• швидкість обігу грошової маси (М2): .

Зміна структури і динаміки окремих елементів грошової маси відбувається внаслідок різної реакції на коливання процентних ставок. До якнайменших коливань схильний агрегат МЗ, тоді як агрегати Ml і М2 є більш динамічними. Важливе значення для вивчення швидкості обігу грошової маси має аналіз швидкості обігу готівки (абсолютно ліквідних активів — агрегат М0). Виокремлюючи цей агрегат з грошової маси, отримаємо таку модель швидкості обігу грошової маси:

,

де d – питома вага готівки у грошової масі;

V_M0 – швидкість обертання готівки.

Таке перетворення формули швидкості обігу дозволяє визначити абсолютний приріст швидкості обігу грошей, обумовлений зміною швидкості обігу готівки і частки цього параметра в грошовій масі.

Абсолютний приріст сукупної швидкості обігу грошової маси, обумовлений зміною швидкості обігу агрегату М0, визначають за формулою:

.

Вплив другого чинника можна розрахувати за формулою:

.

При уповільненні швидкості повернення необхідно здійснювати додатковий випуск в обіг готівки, при прискоренні обіговості — вилучення грошей з обігу. Якщо представити потребу в готівці у вигляді:

,

то розрахунок впливу швидкості обігу на величину вилучення (-) або випуску (+) грошей в обіг можна провести за формулою:

.

Аналіз цих показників в динаміці дозволяє робити висновки про чинники зміни грошей у внесках на особистих рахунках.

Важливим напрямом грошової статистики є спостереження і аналіз купюрного складу наявної грошової маси.

Купюрний склад – це частка окремих видів грошових знаків у загальній величині готівки. Взаємозв’язок номіналу грошової одиниці, її кількості і суми виражається формулою:

,

де N – номінал грошової одиниці, m – сума банкнот номіналу N, f – кількість грошових одиниць номіналу N.

Купюрний склад визначають як за сумою банкнот, так і за кількістю купюр. За кількістю купюр склад визначають як частку кількості грошових одиниць номіналу N у загальній кількості грошових знаків:

.

За сумою купюрний склад визначають як частку суми банкнот номіналу в загальному обсязі готівкової грошової маси:

.

Зміна купюрного складу в порівнянні з початковою структурою випуску грошей в обіг відбувається внаслідок зносу паперових грошей і монет, зміни рівня грошових доходів населення, роздрібних цін на товари і тарифів на послуги, зміни співвідношення між витраченими і накопиченими населенням коштами та інших чинників.

Контроль і регулювання купюрного складу готівки необхідні для забезпечення найефективнішого наявного грошового обігу, оскільки купюрний склад впливає на швидкість обігу. Знання купюрного складу необхідне при випуску грошей в обіг, закладенні грошей до резервних фондів і видачі готівки банківським установам і підприємствам.

Статистика встановлює, яка кількість купюр (монет) певного вигляду і на яку суму знаходиться в обігу на певний момент. На основі цих даних визначають їхню структуру і аналізують динаміку купюрного складу. Розрахунки можуть здійснюватися за окремими регіонами.

Динаміку купюрного складу грошей і тенденції його зміни можна визначити на основі даних про середню купюрність, яку розраховують за формулою середньої арифметичної зваженої:

.

Зіставлення даних про середню купюрність готівки в динаміці дозволяє отримати зведену оцінку зміни купюрного складу і виробити напрями його корегування.