4. Форми виховання

Форми виховання (виховної роботи) – це варіанти організації конкретного виховного процесу, композиційна побудова виховного заходу. Вони завжди взаємопов’язані зі змістом.

В педагогічній літературі також використо­вують поняття "організаційні форми виховання". При цьому також мають на увазі спроби організації виховного процесу, спроби доцільної організації колектив­ної та індивідуальної діяльності учнів. Широке розповсюдження одержало й визначення поняття "виховний захід".

Виховний захід – це організована дія колективу, спрямована на досягнення якої-небудь мети.

В процесі їх колективного планування, підготовки і проведен­ня, створюється обстановка спільної творчості, пошуку спільної коле­ктивної справи, радісного чекання і переживання. Це сприяє розвитку особистості, колективу, колективних стосунків.

Виховний захід повинен реалізуватися як цілеспрямована вихователя з кожним вихованцем та колективом в цілому, спрямована на вирішення визначених виховних завдань. У цьому випадку саме виховний захід є формою виховної діяльності, в якій цілеспрямовано поєднані окремі спроби її організації, що містять у собі мету, завдання, зміст, методи, засоби і прийоми.

Система виховних заходів утворює виховний процес, подібно до того, як процес навчання складається з окремих занять. Виховний захід – це відрізок виховного процесу. Виховний процес який скла­дається з ланок неперервних виховних справ.

Однак учені-педагоги відзначають невідповідність означеного поняття фактичному смислу виховної роботи, адже «захід передбачає фрагментарність».

Систематичність, комплексність, послідовність, безперервність виховання точніше передає поняття «виховна справа», якому останнім часом надають перевагу теоретики і практики.

Виховна справа – це вид (форма) організації і здійснення конкретної діяльності з метою виховання.

Головна особливість виховної справи - необхідність, корисність, здійсненність. Виховні справи мають колективний і творчий характер. Зазвичай виховні справи організовують у вільний від навчальних занять час, тобто у години дозвілля. У цікавих, змістовних, захопливих виховних справах вихованці беруть участь добровільно.

Якщо розглядати виховні справи як уособлені системні утворення, можна виділити їх узагальнену структуру:

1) цілепокладання, планування;

2) організація і підготовка;

3) безпосереднє здійснення справи;

4) аналіз досягнутих результатів.

Різноманітність форм виховної роботи постійно поповнюється новими формами. Часто основи їх змісту і методики черпаються з популярних ігор телевізійних передач (КВК, «Брейн-ринг», «Що? Де? Коли?», «Поле чудес», «Відгадай мелодію», «Поклик джунглів», «Чудова сімка», «Розумниці і розумники» тощо).

Класифікація форм виховання

Усю багатоманітність форм виховної роботи поділяють на три групи залежно від основного завдання, яке реалізується у процесі використання тієї чи іншої форми:

1) форми управління і самоуправління (збори, лінійки, мітинги, засідання представницьких органів студентського самоврядування, стінна преса тощо);

2) пізнавальні форми (екскурсії, походи, фестивалі, усні журнали, інформації, газети, тематичні вечори, студії, секції, виставки тощо);

3) розважальні форми (ранки й вечори, свята, ігрові програми тощо). 

Кожна форма, яка використовується у педагогічному процесі, допомагає реалізовувати не одне виховне завдання. Розважальні форми роботи не можуть і не повинні виконувати тільки розважальну функцію: вони будуть розважати по-справжньому тільки тоді, коли вноситимуть у свідомість і почуття вихованців уявлення та знання про щось раніше невідоме і впевненість у власній значущості в системі міжособистісних взаємин.

Класифікація форм виховної роботи за кількістю учасників цього процесу передбачає поділ на три групи:

1) словесні (збори, мітинги, інформації, бесіди, диспути, дебати тощо), у холі яких використовуються словесні методи і види спілкування;

2) наочні (виставки, музеї, екскурсії, стенди, колажі та інші форми наочної агітації), які орієнтовані на використання наочних методів — зорового сприйняття вихованцями зразків взаємин, дій тощо;

3) практичні (чергування, шефська і благодійна діяльність, збір та оформлення експонатів для музеїв, виставок, виготовлення стендів конкурсах тощо), основу яких становлять практичні дії вихованців, які змінюють об’єкти їхньої діяльності.

Чим відрізняється ця класифікація форм виховної роботи від класифікації методів? Відмінність полягає в тому, що коли класифікують методи за джерелом знань, то розглядають окремі методи як самостійні шляхи вирішення дидактичного завдання. Наприклад, пояснення — самостійний метод і може бути використаний незалежно від інших. А будь-яка словесна форма виховної роботи не обмежується одним методом. Під час проведенім зборів можуть і пояснювати, і розповідати, і дискутувати. Практичні форми роботи також передбачають не лише виконання вправ чи графічних робіт, а завжди мається на увазі використання кількох (багатьох) методів у певному поєднанні (як і не одного, а кількох видів діяльності). У цьому полягає суть поліморфності форми педагогічного процесу.